Україна
Донецький окружний адміністративний суд
01 вересня 2023 року Справа№200/3025/23
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Бабіча С.І., розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивачка) звернулася до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - відповідач), відповідно до якої просить:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області стосовно неврахування до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоду її роботи з 21.06.1985 року по 24.08.1987 року - протиправними;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 її період роботи з 21.06.1985 року по 24.08.1987 року та виплатити недоотриману частину пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позову позивачка зазначає, що за результатами розгляду поданої нею заяви від 18.04.2023 року відповідачем здійснено перерахунок раніше призначеної пенсії, за результатами якого до її страхового стажу було зараховано період роботи з 25.06.1987 року по 03.02.1996 року, однак період роботи з 21.06.1985 року по 24.08.1987 року до страхового стажу позивачки не зараховано.
Як повідомив відповідач листом від 30.05.2023 року № 9853-8964/Д-02/8-0500/23, цей період не зараховано до страхового стажу позивачки, оскільки у трудовій книжці дата наказу про звільнення вказана "27 травня 1987 року", а дата звільнення - "24 серпня 1987 року".
Позивачка вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.
Відповідач позов не визнав, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просить суд повністю відмовити у задоволенні позову.
Обґрунтовуючи свої заперечення, відповідач зазначає, що у спірних правовідносинах діяв у межах повноважень, в порядку та у спосіб, що визначені законом.
У відзиві на позовну заяву відповідач вказує на те, що період роботи з 21.06.1985 року по 24.08.1987 року не був зарахований до страхового стажу позивачки, оскільки у трудовій книжці дата наказу про звільнення зазначена "27 травня 1987 року", тоді як дата звільнення - "24 серпня 1987 року", про що позивачку було повідомлено листом від 30.05.2023 року.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30.06.2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії було прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 200/3025/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Частиною 5 статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути дану справу на підставі наявних у суду матеріалів та прийняти дане рішення у порядку письмового провадження.
Дослідивши наявні у справі докази, повно і всебічно встановивши всі її обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; зареєстроване місце проживання як ВПО: АДРЕСА_2 .
Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, код ЄДРПОУ 13486010, місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3, є органом державної влади, про що зазначено у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Позивачка перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримує пенсію за віком.
18.04.2023 року позивачка звернулася до органів Пенсійного фонду із заявою (разом із доданими документами) про перерахунок пенсії у зв'язку з усуненням недоліків у її трудовій книжці серії НОМЕР_3 від 01.09.1984 року.
До вказаної заяви позивачкою, серед іншого, було додано копію трудової книжки серії НОМЕР_3 , виданої 01.09.1984 року, із засвідченими виправленнями в частині дати її народження і підписом власника трудової книжки (що раніше стало підставами для відмови у зарахуванні до страхового стажу позивачки спірного та інших періодів роботи відповідно до листа відповідача від 14.04.2023 року № 6371-6636/Д-02/8-0500/23).
01.05.2023 року відповідачем було проведено перерахунок пенсії позивачки на підставі її заяви від 18.04.2023 року, за результатами якого до її страхового стажу було зараховано період роботи з 25.06.1987 року по 03.02.1996 року.
Період роботи з 21.06.1985 року по 24.08.1987 року до страхового стажу позивачки не зараховано, оскільки у наданій позивачкою трудовій книжці дата наказу про її звільнення вказана "27.05.1987 року", тоді як дата звільнення - 24.08.1987 року.
Листом від 30.05.2023 року № 9853-8964/Д-02/8-0500/23 відповідач повідомив про ці обставини позивачку.
Отже, зазначеним листом відповідач фактично відмовив позивачці у зарахуванні до її страхового стажу періоду роботи з 21.06.1985 року по 24.08.1987 року.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).
Принципи, засади і механізми призначення, перерахунку і виплати пенсії визначаються положеннями Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно з цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Згідно зі статтею 1 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
За змістом частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше.
Судом установлено, що позивачці призначено пенсію за віком на підставі норм Закону № 1058-IV, починаючи з 31.01.2023 року.
Отже, спірним питанням даної справи є питання про перерахунок раніше призначеної пенсії у зв'язку з поданням позивачкою додаткових документів для перерахунку пенсії.
Положеннями статті 44 Закону № 1058-IV визначено, що призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Відповідно до статті 98 Закону України від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-ХІІ) установлено, що перерахунок пенсії провадиться на підставі документів про вік, стаж, заробіток й інших, наявних на час перерахунку в пенсійній справі, а також додаткових документів, поданих пенсіонером на час перерахунку. Якщо ж пенсіонер згодом подасть додаткові документи, які дають право на подальше підвищення пенсії у зв'язку з введенням у дію цього Закону (про стаж роботи, заробіток, сімейний стан та інші), то пенсія знову перераховується за нормами цього Закону. При цьому перерахунок провадиться за минулий час, але не більш як за 12 місяців перед поданням додаткових документів і не раніше ніж з дня введення в дію цього Закону.
Порядок підтвердження стажу роботи регламентується статтею 62 Закону № 1788-ХІІ.
Згідно зі статтею 62 Закону № 1788-ХІІ (яка кореспондуються зі статтею 48 Кодексу законів про працю України) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Саме такий Порядок був затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року (далі - Порядок № 637).
Відповідно до пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з пунктом 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці має бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.
У разі коли підприємства, установи, організації або їх правонаступники розміщуються на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, спеціальний трудовий стаж може підтверджуватися за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до підпункту 2 пункту 2.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок № 22-1), до заяви про призначення пенсії додаються документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637.
Аналіз наведених правових норм дозволяє дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж, є трудова книжка і лише у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, може постати необхідність у використанні додаткових даних для підтвердження стажу.
Пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах під час встановлення трудового стажу також констатовано Верховним Судом у постанові від 16.09.2022 року у справі № 560/1399/19.
У трудовій книжці позивачки серії НОМЕР_3 від 01.09.1984 року, копія якої (із внесеними до неї виправленнями) була додана до її заяви від 18.04.2023 року, щодо спірного періоду роботи наявні такі записи:
- № 1: 01.09.1984 року - прийнята на посаду вчителя на період відсутності основного працівника (Мурманська обласна допоміжна школа-інтернат № 20);
- № 2: 25.02.1986 року - переведена на посаду вихователя цієї ж школи;
- № 3: 24.08.1987 року - звільнена у зв'язку з переведенням в дитячий садок № 10, за згодою між керівниками, пункт 5 статті 29 КЗпП РРФСР.
Суд зауважує, що дані записи у трудовій книжці позивачки здійснені належним чином та не мають дефектів їх вчинення, що не заперечується відповідачем.
Відомості, внесені до графи 2 та графи 3 записів № № 1-3 трудової книжки позивачки, підтверджують, що у період з 21.06.1985 року по 24.08.1987 року позивачка працювала на посадах вчителя і вихователя у Мурманській обласній допоміжній школі-інтернаті № 20.
На переконання суду, внесення до запису № 3 трудової книжки позивачки відомостей про дату наказу, на підставі якого позивачку переведено на іншу роботу, - "27.05.1987 року", не може однозначно свідчити про наявність помилки у даті наказу, навіть за наявності іншої дати переведення позивачки на іншу роботу у графі 2 цього запису.
У той же час, відповідно до положень Порядку № 22-1 пенсійний орган при прийманні документів щодо призначення пенсії не позбавлений права направляти відповідні запити для отримання необхідних відомостей з державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних до власників (розпорядників) зазначених відомостей.
При цьому, в разі відсутності необхідних документів або їх неналежного оформлення, пенсійний орган повинен повідомити заявника про необхідність надання ним додаткових документів або дооформлення поданих документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії (пункт 4.2. Порядку № 22-1).
Разом із цим, суд зазначає, що наявність у трудовій книжці такої помилки не тягне за собою недійсність трудової книжки позивачки у цілому та не впливає на зміст записів у ній щодо спірного періоду роботи позивачки.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" від 27.04.1993 року № 301 визначено, що трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях як документи суворої звітності, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.
Відповідно до пункту 4 даної постанови Кабінету Міністрів України відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Отже, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки лише для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, яка є працівником того або іншого підприємства, установи, організації, і не може впливати на особисті права останньої.
Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 року у справі № 677/277/17.
Також суд зазначає, що право осіб на пенсійне забезпечення не повинно безумовно залежати від дій (бездіяльності) осіб, зобов'язаних вести облік трудового стажу працівників.
Позивачка як особа, на яку не покладено обов'язків щодо організації ведення обліку, зберігання і видачі трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до його трудової книжки відомостей, а тому невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для незарахування пенсійним органом страхового стажу і, як наслідок, для обмеження права позивачки на пенсійне забезпечення. На працівника не може перекладатися тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці; працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення.
Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається не на працівника, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 19.12.2019 року у справі № 307/541/17.
Крім того, у постанові від 30.09.2019 року у справі № 638/18467/15-а Верховний Суд прямо зауважив на тому, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації її конституційного права на соціальний захист.
Відтак, на позивачку не може бути покладено відповідальність за наявність у трудовій книжки помилки у даті відповідного наказу (у разі, якщо ця помилка дійсно має місце).
Соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення у випадку повної, часткової, тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Тобто позивачка, як громадянка України, у розрізі цієї справи, за умови підтвердження трудового стажу, наділена правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав.
Правова позиція аналогічного змісту була викладена Верховним Судом у постановах від 28.08.2018 року у справі № 175/4336/16-а, від 25.09.2018 року у справі № 242/65/17 та від 27.02.2019 року у справі № 423/3544/16-а.
Зважаючи на це, а також приймаючи до уваги викладені у постановах Верховного Суду від 07.03.2018 року у справі № 233/2084/17, від 05.08.2020 року у справі № 127/9289/17, від 16.09.2022 року у справі № 560/1399/19 правові позиції, суд приходить до висновку, що при розгляді заяви позивачки від 18.04.2023 року відповідачем безпідставно не було зараховано до її страхового стажу період роботи з 21.06.1985 року по 24.08.1987 року.
У своїй позовній заяві позивачка просить суд визнати протиправними дії відповідача стосовно неврахування до страхового стажу позивачки періоду її роботи з 21.06.1985 року по 24.08.1987 року та зобов'язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивачки даний період роботи і виплатити недоотриману частину пенсії, з урахуванням виплачених сум.
Суд зауважує, що дія - це активна поведінка, під час якої приймаються певні рішення, вчиняються певні активні дії, які змінюють існуюче (статичне) положення, а бездіяльність - це пасивна поведінка, тобто невиконання будь-яких активних дій в конкретних умовах.
В даному випадку відповідачем листом від 30.05.2023 року № 9853-8964/Д-02/8-0500/23 фактично було відмовлено у зарахуванні до загального страхового стажу позивачки періоду її роботи з 21.06.1985 року по 24.08.1987 року.
Отже, у спірних правовідносинах мали місце дії відповідача щодо відмови позивачці у зарахуванні до її страхового стажу періоду роботи з 21.06.1985 року по 24.08.1987 року.
З приводу позовних вимог в частині зобов'язання відповідача виплатити недоотриману частину пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум, суд зазначає про таке.
За частиною 1 статті 2 КАС України судовому захисту підлягають ті права чи інтереси особи, які є порушеними, а не ті, що можливо (ймовірно) будуть порушені у майбутньому.
Резолютивна частина рішення не може містити будь-яких приписів, які прогнозують можливі порушення з боку відповідача у майбутньому та зобов'язання його до вчинення чи утримання від вчинення дій на майбутнє.
Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом у рішенні від 14.09.2020 року у зразковій справі № 560/2120/20.
На сьогодні відповідачем ще не приймалося рішення про перерахунок позивачці пенсії, із зарахуванням спірного періоду до страхового стажу, не здійснювався розрахунок розміру пенсії позивачки, з урахуванням додаткового періоду її трудової діяльності.
Таке рішення може бути прийняте, а розрахунок може бути здійснений у майбутньому на виконання цього рішення суду (після набрання ним законної сили).
Відтак, на даний момент відсутні обґрунтовані підстави вважати, що після зарахування до страхового стажу позивачки спірного періоду роботи з 21.06.1985 року по 24.08.1987 року відповідачем не було здійснено виплату позивачці недоотриманої частини пенсії.
З огляду на викладене, приймаючи до уваги положення статті 2 КАС України, позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача виплатити позивачці недоотриману частину пенсії, з урахуванням раніше виплачених сум, є передчасними та задоволенню не підлягають.
Стосовно позовних вимог у частині зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивачки спірний період її роботи, суд вважає за необхідне зазначити про таке.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Як зазначав Верховних Суд у постановах від 26.07.2019 року у справі № 815/5485/14, від 10.09.2019 року у справі № 818/985/18, від 26.12.2019 року у справі № 810/637/18 та у інших постановах завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, в іншому разі порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного суду є контроль легальності (тобто контроль за легітимністю прийняття рішень, вчинення дії або допущення бездіяльності).
Положеннями статті 58 Закону № 1058-IV визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, тобто Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Верховним Судом у постанові від 07.03.2018 року у справі № 233/2084/17 зазначено, що вирішення питання про призначення пенсії є виключною компетенцією Пенсійного фонду, а тому належним способом захисту прав позивача є саме зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії на пільгових умовах, а не зобов'язання відповідача призначити пенсію, оскільки відповідачем ще не вирішено питання про зарахування стажу.
З огляду на викладене, в даному випадку належним способом захисту порушених прав позивачки буде зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії, із зарахуванням спірного періоду до страхового стажу позивачки.
Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пунктом 10 частини 2 та абзацом 2 частини 4 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Таким чином, з метою повного та ефективного захисту і відновлення порушених прав позивачки, застосувавши положення частини 2 статті 9, статті 245 КАС України, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог шляхом:
- визнання протиправними дій відповідача щодо відмови позивачці у зарахуванні до її страхового стажу періоду роботи з 21.06.1985 року по 24.08.1987 року;
- зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки від 18.04.2023 року, зарахувавши до її страхового стажу період роботи з 21.06.1985 року по 24.08.1987 року.
У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 3 статті 139 КАС України передбачено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачкою документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 858,88 грн. (квитанція № 32528798800007211171 від 27.06.2023 року).
Судовий збір був сплачений позивачкою із застосуванням коефіцієнта для пониження розміру ставки судового збору за подання цього позову згідно з частиною 3 статті 4 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VI "Про судовий збір".
Докази здійснення інших судових витрат позивачкою не надані.
Визначаючи кількість вимог немайнового характеру, які були заявлені позивачкою, суд враховує, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, зобов'язання прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою (постанова Верховного Суду від 06.10.2020 року у справі № 826/11984/16).
Суд, застосувавши частину 2 статті 9 і статтю 245 КАС України, задовольнив пов'язані між собою немайнові позовні вимоги про визнання дій протиправними та про зобов'язання вчинити певні дії, у зв'язку з чим за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивачки підлягають присудженню понесені нею судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 858,88 грн.
Керуючись нормами Конституції України, Законів України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та "Про пенсійне забезпечення", постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", постановою правління Пенсійного фонду України "Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та Кодексом адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області стосовно відмови ОСОБА_1 у зарахуванні до її страхового стажу періоду роботи з 21.06.1985 року по 24.08.1987 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; зареєстроване місце проживання як ВПО: АДРЕСА_2 ) від 18.04.2023 року, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 21.06.1985 року по 24.08.1987 року.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ; зареєстроване місце проживання як ВПО: АДРЕСА_2 ) судові витрати по сплаті судового збору в сумі 858 (вісімсот п'ятдесят вісім) гривень 88 копійок.
Повне судове рішення складене 01 вересня 2023 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Першого апеляційного адміністративного суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Приймаючи до уваги прийняття даного рішення у порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.І. Бабіч