04 вересня 2023 року Справа № 160/11100/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови №346721 від 15.02.2023р.,-
18.05.2023р. (згідно відомостей Укрпошта) ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті та просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №346721, яку було винесено 15.02.2023р. відділом державного нагляду (контролю) у Дніпропетровській області Державної служби України з безпеки на транспорті;
- стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на правову допомогу, що складають 10000 грн. та витрати щодо сплати судового збору.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що вищенаведеною оспорюваною постановою на позивача було накладено штраф у розмірі 17000 грн. за не надання під час проведення рейдової перевірки 02.01.2023р. для перевірки водієм, на вимогу перевіряючих, посвідчення водія відповідної категорії на порушення ст.ст.49 Закону України «Про автомобільний транспорт»; відсутність у водія та не надання до перевірки протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу на порушення ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт». Позивач вважає, що оспорювана ним постанова є незаконною, протиправною та такою, що підлягає скасуванню посилаючись на те, що факт надання до перевірки водієм ОСОБА_2 водійського посвідчення (серія НОМЕР_1 ) підтверджується тим, що номер та серія його було зазначено у акті перевірки №341281, а щодо відсутності у водія протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу на момент проведення перевірки 02.01.2023р., то позивач вказує на те, що чинне законодавство не зобов'язує його встановлювати тахографи та передбачає можливість обліку робочого часу водія шляхом ведення індивідуальної книжки, яка була наявна у водія під час проведення рейдової перевірки, проте, посадові особи відповідача на це уваги не звернули. Окрім того, позивач посилається у позові і на те, що 02.01.2023р. він звернувся до ПП «ЮНІС-ЕКО» (пункт сервісу тахографів) з метою отримання протоколу перевірки та адаптації тахографу до ТЗ марки «Renault Midlum» (реєстраційний номер т.з. НОМЕР_2 ) проте, через відповідну кількість повітряних тривог у Дніпропетровській області не зміг його отримати. Також позивач посилається і на порушення відповідачем процедури розгляду справи, встановленої п.26 Порядку №1567 (не повідомлення позивача про час і місце розгляду справи), тому вважає, що оспорювана постанова прийнята без урахування права особи на участь у процесі її прийняття чим порушено відповідачем вимоги п.9 ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України. Окрім того, позивач просить і стягнути з відповідача на його користь понесені ним витрати на правову допомогу, яку він поніс у розмірі 10000 грн. за договором про правову допомогу від 16.05.2023р. у відповідності до вимог ст.ст.134, 139 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.1-13).
Ухвалою суду від 04.07.2023р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, розгляд даної справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами на 03.08.2023р. відповідно до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та, зокрема, запропоновано відповідачеві протягом 15 календарних днів після отримання цієї ухвали надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст.162,261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази вручення позивачеві оспорюваної постанови (копії поштового повідомлення із зазначенням дати її отримання позивачем); надати докази повідомлення позивача про розгляд справи згідно до п.26 Порядку №1567; надати докази того, що автомобіль, який був зупинений для перевірки 02.01.2023р. був обладнаний тахографом з урахуванням вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України а.с.49).
На виконання вимог вищенаведеної ухвали суду відповідачем через систему «Електронний суд» 13.07.2023р. був поданий відзив на позов, у якому відповідач просив у задоволенні позовних вимоги позивача відмовити у повному обсязі посилаючись на те, що ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» на перевізника покладено обов'язок з забезпечення, а водія - пред'явлення для перевірки відповідних документів. Так, 02.01.2023р. під час проведення рейдової перевірки посадовими особами відповідача було виявлено порушення позивачем ст.ст.34,48 Закону України «Про автомобільний транспорт», вимог пункту 3.3 наказу Міністерства транспорту та зв'язку від 24.06.2010 №385, а саме: у водія були відсутні посвідчення водія і протокол перевірки та адаптації тахографа про що був складений відповідний акт перевірки №341281 на підставі якого у подальшому була прийнята оспорювана постанова, що стосується позивача як фізичної особи-підприємця. Факти наявності на момент перевірки 02.01.2023р. тахографа у транспортному засобі, що належить позивачеві, підтверджується тим, що позивач надав до суду копію відповідного протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, але виданого та отриманого ним лише 04.01.2023р., що підтверджує його відсутність у водія в момент перевірки 02.01.2023р. Також щодо обов'язковості обладнання транспортного засобу позивача, яким здійснювалися вантажні перевезення, відповідач посилається на п.6.1 Наказу №340 за яким вантажні автомобілі, які здійснюють вантажні перевезення протяжністю понад 50 км та з повною масою понад 3,5 тон повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами, при цьому, ведення індивідуальної книжки водія щодо його режиму роботи не є альтернативним способом обліку режиму праці, оскільки така індивідуальна книжка водія ведеться лише за умови відсутності у транспортному засобі тахографа згідно пункту 6.3 Наказу №340. За викладеного, відповідач вважає, що оскільки позивачем здійснювалися вантажні перевезення протяжністю 480 км за маршрутом Дніпро-Київ, а, відтак, наведений вище транспортний засіб, що належить позивачеві, в обов'язковому порядку мав бути обладнаний діючим та повіреним тахографом. Щодо дотримання відповідачем процедури розгляду справи відповідач вказує на те, що згідно до вимог п.26 Порядку №1567 позивачеві відповідачем 31.01.2023р. було направлено рекомендованим листом повідомлення про розгляд справи, яке відбудеться 15.02.2023р., дане повідомлення було доставлено до точки видачі Укрпошти вже 07.02.2023р., проте, позивачем було отримано лише 18.02.2023р., що підтверджено трекінгом поштовим відправлень із офіційного сайту Укрпошти, а отже, відповідач вважає, що вжив усіх залежних від нього заходів щодо повідомлення позивача, а позивач, в свою чергу, мав можливість бути присутнім на розгляді справи, але не отримав вчасно повідомлення у пункті доставки з 07.02.2023р., що може свідчити про навмисні дії позивача стосовно не отримання вказаного повідомлення. У цьому контексті з даного питання, перевірки дотримання процедури розгляду справи, відповідач посилається і на позицію Верховного Суду, викладену у його постанові від 11.02.2020р. у справі №820/4624/17. З приводу стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, то відповідач зазначив, що сума понесених позивачем витрат (10000 грн.) адвокатом є завищеною у контексті дослідження обсягу фактично наданих ним послуг із врахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, співмірності обсягу цих послуг із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу, що підтверджено також правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 07.05.2020р. у справі №320/3271/20. За викладеного, відповідач вважає, що оспорювана постанова прийнята відповідачем як суб'єктом владних повноважень у відповідності до вимог чинного законодавства та з дотриманням процедури її прийняття (а.с.60-67).
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Таким чином, дана адміністративна справи вирішується 04.09.2023р., тобто, у межах строку, визначеного ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
Громадянин України ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа підприємець 14.09.2000р., видами діяльності позивача за КВЕД є, зокрема - 49.41 - вантажний автомобільний транспорт, що підтверджується копією паспорту позивача та інформацією, наведеною у витязі з ЄДРПОУ, наявного в матеріалах справи (а.с.14-15,88).
02.01.2023р. державними інспекторами відповідача, на підставі направлення на рейдову перевірку (перевірку на дорозі) від 29.12.2022р. №014498 об 11 год.30 хв. на 916 км+897 км а/д М-30 Стрий-Умань-Дніпро-Ізварине (через м.Вінницю, м. Кропивницький) - (вантажні перевезення) було здійснено перевірку транспортного засобу - марки - RENAULT номерний знак НОМЕР_3 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_4 під керуванням водія ОСОБА_2 та встановлено, що даний автомобіль використовується перевізником - ФОП ОСОБА_1 та було виявлено наступні порушення:
1) водій транспортного засобу не передав для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, а саме: посвідчення водія відповідної категорії, чим порушено вимоги ст. 49 Закону України «Про автомобільний транспорт»;
2) перевезення вантажів здійснювалося за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме: відсутній протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, що підтверджується складеним змістом акту №341281 від 02.01.2023р. (а.с.16,70).
Також зі змісту акту перевірки від 02.01.2023р. видно, що у ньому міститься відмітка про те, що водій від підпису та пояснень відмовився (а.с.16,70).
Надалі, 31.01.2023р. відповідачем на адресу позивача було направлено повідомлення про розгляд справи щодо порушення законодавства про автомобільний транспорт зафіксованого у акті №341281 від 02.01.2023р., яке відбудеться 15.02.2023р., за №5284/23/24-23 від 26.01.2023р., яке було доставлено до відділення поштового зв'язку за місцем знаходження позивача 07.02.2023р., що підтверджується змістом копії наведеного повідомлення та відомостей із трекінгу офіційного сайту Укрпошти (а.с.69-зворот, а.с.73).
За результатами розгляду вищенаведеного порушення на підставі наведеного акту перевірки посадовою особою відповідача 15.02.2023р. було прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу №346721 за якою за вищенаведене порушення ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» до позивача було застосовано штраф у сумі 17000 грн., що підтверджується копією відповідної постанови (а.с.21, 69).
Позивач, вважаючи протиправною спірну постанову, звернувся до суду з відповідними позовними вимогами про визнання її протиправною та скасування.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулює Закон України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001р. № 2344-Ш (далі - Закон № 2344-Ш), Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006р. №1567 (далі - Порядок №1567), Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010р. № 340 (далі - Наказ №340), Інструкція з використання пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, яка затверджена наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24.06.2010р. № 385 (далі - Наказ 385).
Щодо наявності у відповідача повноважень на проведення перевірок на транспорті.
Статтею 6 Закону №2344-Ш передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, здійснює, у тому числі, державний нагляд і контроль за дотриманням автомобільним перевізником вимог законодавства, норм та стандартів на автомобільному транспорті.
Частинами 14,17 статті 6 Закону №2344-Ш встановлено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланової і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Так, згідно до приписів наведеного Порядку №1567 визначено, що державному контролю підлягають усі транспорті засоби вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів та вантажів на території України.
Органами державного контролю на автомобільному транспорті є Укртрансбезпека, її територіальні органи.
Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті відповідно до п.1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015р. №103.
Згідно з п.8 вказаного Положення, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Отже, із наведених приписів чинного законодавства у сфері державного контролю на автомобільному транспорті видно, що відповідачеві, його територіальним органам, а відповідно, і їх посадовим особам надані повноваження на проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі), тому слід дійти висновку, що рейдова перевірка (перевірка на дорозі), яка відбулася 02.01.2023р. відповідачем проведена у межах наданих його повноважень, визначених вищенаведеними приписами Закону №2344-Ш, Порядку №1567 та Положення про Укртрансбезпеку.
Щодо виявлених у ході проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі) порушень вимог законодавства про автомобільний транспорти позивачем, яке мало місце 02.01.2023р., суд зазначає про таке.
Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах (ст.33 Закону №2344-Ш).
Згідно вимог ст.34 Закону №2344-Ш визначено, що автомобільний перевізник повинен, зокрема, виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства.
Приписами ст.49 згаданого Закону №2344-Ш установлено, що водій транспортного засобу зобов'язаний, зокрема, мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
Також і у відповідності до вимог ст.48 Закону №2344-Ш передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
- для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Наказ №340 встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів та порядок його обліку.
Так, відповідно до п.1.3 наведеного Наказу №340 його вимоги поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами.
Згідно приписів п.6.1 Наказу №340 визначено, що вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Отже, у даному випадку, законодавець в імперативному порядку визначає умови для встановлення на транспортний засіб тахографа, а саме: обов'язок перевізника - суб'єкта господарювання у разі, якщо вантажний автомобіль має повну масу понад 3,5 тонн.
Порядок установлення, технічного обслуговування та використання тахографів визначений Наказом №385.
Згідно п.1.3 Наказу №385 встановлено, що її норми поширюються на суб'єктів господарювання, які провадять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).
Приписами п.3.3 Наказу №385 передбачено, що водій транспортного засобу, обладнаного тахографом повинен мати про собі, зокрема, протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу.
А у відповідно до вимог п.3.6 Наказу №385 визначено, що перевізники (у даному випадку перевізником виступає позивач) забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку, зокрема, дотримання вимог щодо періодичності проведення перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також перевірки тахографа; наявності та чинності у водіїв транспортних засобів протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.
Отже, з аналізу змісту наведених норм слідує, що під час здійснення вантажних перевезень, водій відповідного транспортного засобу, яким здійснюються вантажні перевезення, має обов'язок мати при собі та пред'являти, особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті, документи, на підставі яких виконуються вантажні перевезення, а саме: станом на момент перевірки 02.01.2023р. водій транспортного засобу, що належить позивачеві, повинен був мати при собі та надати до перевірки посвідчення водія відповідної категорії, а також протокол перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу.
Водночас, позивач як перевізник вантажу зобов'язаний був забезпечити належну експлуатацію тахографа, установленого в автомобілі позивача, що здійснював перевезення вантажу 02.01.2023р., а також наявності та чинності у водія транспортного засобу протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа у відповідності до вимог ст.ст.48,49 Закону №2344-Ш та пунктів 3.3, 3.6 Наказу №385.
Так, із матеріалів справи судом установлено, що повна маса транспортного засобу марки - RENAULT номерний знак НОМЕР_3 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_4 (а.с.19-20), яким здійснювалося перевезення вантажу 02.01.2023р., становить 8150 кг, що складає 8,15 тонн (тобто, понад 3,5 тонн), а відповідно, позивач як суб'єкт господарювання (перевізник) мав обов'язок обладнати вказаний транспортний засіб діючим і повіреним тахографом станом на момент перевірки 02.01.2023р. у відповідності вимог п.6.1 Наказу №340 та п.3.6 Наказу №385.
А отже, з урахуванням того, що змістом копії свідоцтва про реєстрацію вищенаведеного транспортного засобу встановлено, що його повна маса становить 8150 кг, що складає 8,15 тонн (а.с.19-20), аргументи позивача з приводу того, що він не має обов'язку встановлювати тахограф на вищевказаний транспортний засіб за приписами чинного законодавства, є не спроможними та спростовуються змістом вимог п.6.1 Наказу №340 та п.3.6 Наказу №385.
Також, як встановлено судом із наявних в матеріалах справи документів та уже зазначалося вище, 02.01.2023р. об 11год. 30 хв. посадовими особами відповідача під час проведення рейдової перевірки (перевірки на дорозі), на 916 км+897 км а/д М-30 Стрий-Умань-Дніпро-Ізварине (через м.Вінницю, м. Кропивницький) - (вантажні перевезення) було здійснено перевірку транспортного засобу - марки - RENAULT номерний знак НОМЕР_3 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_4 під керуванням водія ОСОБА_2 , який не пред'явив особі, уповноваженій здійснювати державний контроль на автомобільному транспорті у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконувалися вантажні перевезення, а саме: посвідчення водія відповідної категорії та протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, що є порушенням ст.ст.48,49 Закону №2344-Ш та підтверджується змістом акту від 02.01.2023р. №341281 (а.с.16,70).
Наведений вище і проаналізований судом акт перевірки від 02.01.2023р. №341281 є носієм доказової бази щодо предмета доказування, оскільки містить інформацію щодо предмету спору, а відповідно, є носієм доказової інформації щодо встановлених обставин з приводу відсутності у водія на місці події (зупинки) 02.01.2023р. посвідчення водія відповідної категорії і протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу у розумінні ст.72-76 Кодексу адміністративного судочинства України.
Окрім цього, факт відсутності у водія при собі та не пред'явлення до перевірки посадовим особам відповідача посвідчення водія відповідної категорії і протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу на місці події (зупинки) 02.01.2023р. транспортного засобу підтверджується і тим, що у графі акту перевірки №341281 «документ, що посвідчує особу водія» (у якому повинно бути зазначено назва, серія, номер, ким і коли виданий) посадовими особами відповідача зазначено: «….ТТН №9524864 від 2 січня 2023 року» та, відповідно, зазначене вказує на те, що водій не пред'явив до перевірки посвідчення водія (а.с.16,70).
А зі змісту копії ТТН №9524864 від 02.01.2023р. видно, що у ній зазначено прізвище, ім'я та по-батькові, номер посвідчення водія НОМЕР_5 (а.с.71-72).
Тобто, із порівняльного аналізу наведених вище копій документів, можна зробити висновок, що посадовими особами відповідача було зазначено у акті перевірки дані водія, які були відображені у вказаній ТТН №9524864 від 02.01.2023р., що підтверджено відповідачем у відзиві та зазначені обставини додатково підтверджують факт відсутності та не надання до перевірки посвідчення водія відповідної категорії при зупинці транспортного засобу 02.01.2023р.
Також водій не мав при собі та не пред'явив до перевірки уповноваженим особам відповідача і протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, яким перевозився вантаж, оскільки зі змісту доданої до позову копії протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу видно, що його було видано позивачеві лише 04.01.2023р.(а.с.17-18).
А, відповідно, із наведених вище встановлених обставин, суд приходить до висновку, що вказані вище досліджені копії документів підтверджують факти відсутності при собі у водія під час зупинки транспортного засобу на місці події 02.01.2023р. та не пред'явлення до перевірки уповноваженим особам відповідача до перевірки посвідчення водія відповідної категорії і протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, що є порушенням вимог ст.48,49 Закону №2344-Ш.
Вищенаведені встановлені судом факти позивачем не спростовані жодними доказами та належних доказів які б свідчили про наявність у водія при собі та пред'явлення уповноваженим особам відповідача до перевірки посвідчення водія і протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, станом на момент проведення рейдової перевірки (02.01.2023р.), позивачем також суду не надано.
Разом з тим, як уже зазначалося вище, наявність вищезазначених документів на час зупинки транспортного засобу (на момент проведення рейдової перевірки 02.01.2023р.) є обов'язком перевізника та водія, виходячи з вимог ст.ст. 48,49 Закону №2344-Ш, п.3.3, п.3.6 Наказу №385.
Аналогічні висновки щодо застосування наведених правових норм викладено і у постанові Верховного Суду від 11.02.2020р. у справі №820/4624/17, які є обов'язковими для застосування адміністративним судом згідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
А щодо наданого позивачем в якості доказу копії протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, складеного 04.01.2023р., який було додано до позову, то суд зазначає, що останній не може слугувати належним доказом наявності цього протоколу у водія ОСОБА_2 , під час його зупинення та проведення рейдової перевірки посадовими особами відповідача (02.01.2023р.), оскільки такий протокол був виданий позивачеві лише 04.01.2023р., про що свідчить його зміст(а.с.17-18), а відповідно, він був відсутній у вказаного водія 02.01.2023р.
Таким чином, за умови встановлення судом факту відсутності документів під час проведення рейдової перевірки 02.01.2023р., зокрема, відсутність у водія та не пред'явлення до перевірки посвідчення водія відповідної категорії і протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, на підставі яких виконуються вантажні перевезення, що є порушенням позивачем вимог ст.ст.48,49 Закону №2344-Ш, п.3.3, п.3.6 Наказу №385, суд приходить до висновку, що до суб'єктів господарювання (перевізників), які здійснюють такі перевезення, застосовуються адміністративно-господарські штрафи, а відповідно, застосування до позивача за наведене порушення адміністративно-господарського штрафу у розмірі 17000 грн. на підставі абз.3 частини 1 статті 60 Закону №2344-Ш є правомірним.
Стосовно позовних вимог позивача в частині не дотримання відповідачем процедури розгляду справи (не повідомлення позивача про дату, час і місце розгляду), встановленої п.26 Порядку №1567, відмовляючи у задоволенні позову у цій частині, суд виходить з наступного.
Відповідно до п.25 Порядку №1567 передбачено, що справа про порушення розглядається в територіальному органі Укртрансбезпеки за місцезнаходженням автомобільного перевізника або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи автомобільного перевізника) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Згідно до вимог п.26 наведеного Порядку №1567 встановлено, що справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника.
Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсилається на офіційну електронну адресу (за наявності).
А зі змісту п.27 Порядку №1567 слідує, що у разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі.
Так, судом із матеріалів справи встановлено, що 31.01.2023р. позивача було проінформовано листом-повідомленням №5284/23/24-23 від 26.01.2023р. про те, що розгляд справи за актом №341281 від 02.01.2023р. відбудеться 15.02.2023р., що підтверджується копією Списку сгрупованих відправлень «Рекомендований лист» Укрпошти та даними трекінгу Укрпошти №0600023482654 про відправлення його відповідачем саме 31.01.2023р. (а.с.69-зворот,73).
Тобто, із наведеного слідує, що відповідач свій обов'язок повідомити позивача про час і місце розгляду справи виконав 31.01.2023р.
А отже, порушення відповідачем вимог п.9 ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного суду України стосовно позивача відсутні.
При цьому, слід зазначити, що обов'язок відповідача повідомити суб'єкта господарювання про розгляд справи обмежується лише надісланням виклику на розгляд справи. Фактичні обставини одержання надісланого виклику знаходяться за межами компетенції відповідача та не можуть впливати на розгляд справи про накладення штрафу, оскільки відносини між оператором поштового зв'язку та адресатом знаходяться поза контролем відповідача та не залежать від нього.
Аналогічна правова позиція узгоджується із правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 20.06.2018р. у справі №809/1198/17 та від 13.06.2018р. у справі №820/6755/16, яка застосовується судом у даних подібних правовідносинах у відповідності до вимог ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також і згідно з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 01.03.2018р. у справі №820/4810/17 викладено висновок про те, що відсутність особи під час розгляду справи про накладення адміністративно-господарського штрафу при розгляді даної справи не позбавляє особу права спростувати вину у суді та у зв'язку з цим не може бути самостійною підставою для скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Окрім того, судом враховується і те, що позивач отримав вищезгаданий лист-повідомлення лише 18.02.2023р., однак, на переконання суду зазначена обставина не спростовує факту виконання відповідачем належним чином свого обов'язку повідомлення позивача про час і місце розгляду справи 31.01.2023р., оскільки з роздруківки Укрпошти, яка знаходиться в матеріалах справи за трекінгом поштового відправлення №0600023482654 видно, що згаданий вище лист-повідомлення був відправлений відповідачем 31.01.2023р. та знаходився у точці видачі/доставки ще з 07.02.2023р., тобто, до моменту прийняття оспорюваної постанови (15.02.2023р.).
Отже, завчасне, у межах достатнього поза розумним сумнівом строку надходження поштового відправлення (до складу якого входить повідомлення про дату, час та місце розгляду питання стосовно накладення штрафу на перевізника) до установи поштового зв'язку і не отримання цього повідомлення перевізником не виключає можливості накладення штрафу за відсутності перевізника, адже кожен учасник суспільних відносин повинен дотримуватися базових правил добропорядності, доброчесності та сумлінності тощо, а не ухилятися від отримання поштової кореспонденції задля уникнення юридичної відповідальності.
З огляду на викладене, повідомлення позивача про розгляд справи було направлено на адресу позивача в межах розумних строків (повідомлення відправлено 31.01.2023р., а прибуло у точку видачі 07.02.2023р.) - (а.с.73).
В свою чергу, позивачем про причини поважності не отримання у відділенні поштового зв'язку вищезгаданого листа-повідомлення про розгляд справи у період з 07.02.2023р. до 15.02.2023р. суд не повідомлено та таких доказів до позову не додано.
Також судом враховується і те, що порушення процедури прийняття оспорюваної постанови (не повідомлення про дату і час розгляду справи), встановленої п.26 Порядку №1567, саме по собі може бути підставою для визнання її (постанови) протиправною та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.
Певні дефекти адміністративного акту можуть не пов'язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акту (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).
Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акту не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи з міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акту необхідно розуміти не як вимоги до самого акту, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.
Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акту, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом з тим, не кожен дефект акту робить його неправомірним.
Стосовно ж процедури порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акту, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
У відповідності до практики Європейського Суду з прав людини, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
Отже, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».
Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.04.2020р. у справі №813/1790/18.
З огляду на вищевикладене та враховуючи, що наявності порушень суб'єктом владних повноважень процедури прийняття оспорюваного рішення, які б вплинули на кінцевий результат розгляду відповідачем питання про притягнення позивача до відповідальності судом не встановлено, а позивачем не доведено, суд приходить до висновку, що оспорювана постанова є правомірною, а тому підстави для визнання її протиправною та скасування у суду відсутні.
Згідно до вимог ст.ст.73,75,76 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
В той же час, і ч.1 ст.77 вказаного Кодексу, на позивача покладено обов'язок довести ті обставини на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
Позивачем не надано жодних доказів та не наведено обґрунтованих підстав, які б свідчили про протиправність оспорюваної постанови, з урахуванням встановлених судом обставин щодо відсутності при собі у водія ОСОБА_2 та не пред'явлення до перевірки посадовим особам відповідача під час перевірки 02.01.2023р. посвідчення водія відповідної категорії, протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, передбачених п.3.3, п.3.6 Наказу №385, ст.ст.48,49 Закону №2344-Ш, виходячи із аналізу норм чинного законодавства України.
При цьому, судом критично надається оцінка та відхиляються судом аргументи позивача з приводу того, що чинне законодавства не зобов'язує позивача встановлювати тахографи та передбачає можливість обліку робочого часу водія шляхом ведення індивідуальної книжки, яка була наявна у водія під час проведення рейдової перевірки, з огляду на те, що, по-перше, з урахуванням того, що транспортний засіб, який зазначений вище та яким надавалися послуги з перевезення вантажу 02.01.2023р., становить повну масу 8150 кг, що складає 8,15 тонн (тобто понад 3,5 тонн), а відповідно, позивач як суб'єкт господарювання (перевізник) мав обов'язок обладнати транспортний засіб чинним та повіреним тахографом виходячи з аналізу змісту вимог приписів п.6.1 Наказу №340 та п.3.3, п.3.6 Наказу №385; по-друге, ведення індивідуальної контрольної книжки водія передбачено у разі, якщо транспортний засіб, яким керує водій, не обладнаний тахографом згідно до п.6.3 Наказу №340, проте, станом на 02.01.2023р. позивач на вимогу суду не надав доказів не обладнання його транспортного засобу тахографом, а надана до позову копія протоколу перевірки та адаптації тахографа, виданого позивачеві 04.01.2023р. свідчить про зворотнє, тобто, наявність такого тахографа у транспортному засобі, що був предметом рейдової перевірки 02.01.2023р. (а.с.17-18), а відповідно, можна зробити висновок, що наявність у транспортному засобі встановленого тахографа виключає можливість ведення водієм індивідуальної контрольної книжки водія; по-третє, надання такої індивідуальної контрольної книжку водія суду не може свідчити про наявність її у водія в момент проведення рейдової перевірки 02.01.2023р.
Є і безпідставними доводи позивача про те, що він не отримав протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу 02.01.2023р. у сервісному центрі через велику кількість повітряних тривог, оскільки доказів на підтвердження звернення до вказаного органу саме 02.01.2023р. суду не надано, та зазначене не звільняє позивача від обов'язку дотримуватися вимог ст.ст.48,49 Закону №2344-Ш та приписів п.6.1 Наказу №340, п.3.3, п.3.6 Наказу №385та не може бути підставою для визнання оспорюваної постанови протиправною та її скасування.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши правомірність прийняття відповідачем оспорюваної постанови згідно до вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, суд приходить до висновку, що при прийнятті вищевказаної постанови відповідач як суб'єкт владних повноважень діяв у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Таким чином судом не встановлено, а позивачем не підтверджено та не доведено жодними доказами, порушення відповідачем прав та інтересів позивача при прийнятті оспорюваної постанови, а тому у адміністративного суду підстави для її визнання протиправною та скасування відсутні.
За викладених обставин, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, тому у задоволенні даного позову позивачеві слід відмовити повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, понесених позивачем під час розгляду даної справи, у тому числі і відшкодування за рахунок відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 10000 грн., судових витрат по сплаті судового збору у розмірі у розмірі 1073,60 грн. (а.с.32, 42), суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України лише при задоволенні позову такі судові витрати покладаються на суб'єкта владних повноважень.
Однак, виходячи з того, що у суду відсутні підстави для задоволення даного позову, то і судові витрати позивача на правову допомогу та по сплаті судового збору не підлягають стягненню з відповідача - суб'єкта владних повноважень.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257- 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови №346721 від 15.02.2023р. - відмовити повністю.
Судові витрати покласти на позивача згідно до вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва