справа № 635/5260/23
провадження № 1-кп/619/269/23
іменем України
04 вересня 2023 року м. Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області області у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора Чугуївського відділу Харківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 , розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду м. Дергачі кримінальне провадження № 62023170020000123 від 21.01.2023 стосовно обвинуваченого:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Чугуїв Харківської області, громадянина України, військовослужбовця, місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України,-
В провадженні Дергачівського районного суду Харківської області надійшло кримінальне провадження № 62023170020000123 від 21.01.2023 стосовно обвинуваченого ОСОБА_5 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України.
Прокурор у підготовчому судовому засіданні заявив клопотання про продовження строку тримання під вартою, посилаючись на ризики, передбачені п.п.1, 3, 4 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме: можливість переховування від суду, незаконного впливу на свідків та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, та неможливість запобігання вказаним ризикам шляхом застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
В обґрунтування клопотання прокурор посилалася на те, що підставою застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.
Так, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років, а тому є підстави вважати, що ОСОБА_5 з метою уникнення покарання може переховуватися від суду. Про продовження існування ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме незаконного впливу на свідків свідчить те, що обвинувачений може вплинути на свідків, які разом з ним проходять військову службу в одній військовій частині, що фактично створить умови для здійснення впливу на свідків, у тому числі шляхом залякування та здійснення стосовно останніх насильницьких дій, до того ж, показання свідків надані на досудовому слідстві не мають для суду наперед встановленої сили, суд досліджує всі докази безпосередньо в судовому засіданні.
Крім того, достатніми є підстави вважати про продовження існування ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, у зв'язку з тим, що ОСОБА_5 , розуміючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, наслідки та ризик втечі для нього, при цьому як військовослужбовець маючи певну підтримку серед інших військовослужбовців може будь-яким чином здійснювати вплив на свідків. Імовірність впливу на свідків за допомогою насилля складатиме суть ризику вчините інше кримінальне правопорушення або перешкоджатиме кримінальному провадженню будь-яким іншим чином. Крім того, ОСОБА_5 , перебуваючи на волі, з метою ухилення від кримінальної відповідальності за вчинений злочин, щоб не перебувати в умовах ізоляції до завершення судового слідства, може умисно вчинити самокалічення або симулювати хворобу, підробивши для цього відповідні документи або іншим обманом.
При вирішенні питання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою прокурор зауважив, що саме такий вид запобіжного заходу в умовах воєнного стану на території України, з метою належного покарання осіб, які вчинили тяжкі злочини, не допустить негативного впливу на обороноздатність держави в умовах воєнного стану, підриву авторитету, бойової готовності та боєздатності підрозділу Збройних сил України та не створить в очах військовослужбовців уяву безкарності та свавілля. Окрім цього, згідно положень ч. 8 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 КК України, застосовується виключно запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Обвинувачений ОСОБА_5 у підготовчому судовому засіданні при вирішенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою покладався на розсуд суду.
Захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_4 у підготовчому судовому засіданні покладався на розсуд, але зазначив, що вважає положення ч. 8 ст. 176 КПК України, неконституційними.
Суд, вислухавши думку сторін кримінального провадження, прийшов наступного.
Суд вбачає наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, виходячи з наступного.
Так, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, за яке передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років, а тому є підстави вважати, що ОСОБА_5 з метою уникнення покарання може переховуватися від суду.
Поряд з цим, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, а саме того, що ОСОБА_5 обвинувачується в дезертирстві, тобто самовільному залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчиненому в умовах воєнного стану, на думку суду, у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів як суспільства, так і держави.
Оцінюючи можливість впливу на свідків, суд виходить із передбаченої КПК України процедури отримання свідчень від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні. Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею.
За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом свідчень від свідків та дослідження їх судом.
Вказане надає підстави обґрунтовано припускати ймовірну можливість незаконного впливу на свідків з метою зміни чи відмови від раніше наданих ними свідчень.
З огляду на вищевикладене, суд вважає, що ризик незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні не зменшився та продовжує існувати, що обумовлює необхідність продовження запобіжного заходу з метою запобігання цьому ризику.
Що стосується ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, суд не вбачає його наявності, оскільки доводи прокурора нічим не підтверждені в цій частині, а також виходячи з того, що прокурор при обгрунтуванні цього ризику фактично обгрунтовує інші - вплив на свідків, переховування від суду та вчинення інших кримінальних правопорушень, який взагалі не вказує окремо.
За таких обставин, суд не вбачає наявності такого ризику.
При цьому ризики, передбачені п.п. 1, 3 є реальними та триваючими, вони виключають можливість зміни запобіжного заходу щодо обвинуваченого. на більш м'який, так як на даний час це не забезпечать належний рівень процесуальної поведінки обвинуваченого.
Обставини, зазначені у клопотанні, виправдовують подальше тримання обвинуваченого. під вартою. Відсутні передумови для застосування обвинуваченого. менш суворого виду запобіжного заходу.
Судом розглядалась можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу для запобігання вищезазначеним ризикам, проте, враховуючи наведені вище обставини в їх сукупності, суд вважає, що застосування більш м'якого запобіжного заходу буде недостатнім для запобігання існуючим ризикам.
Суд не вбачає підстав для застосування застави, оскільки злочин, у якому обвинувачується ОСОБА_5 , вчинений в умовах воєнного стану, та з урахуванням вимог ч. 8 ст. 176 КПК України.
Щодо позиції захисника, суд виходить з того, що вказана норма Закону є чинною на даний час.
Враховуючи викладене, оцінивши в сукупності всі обставини, тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні, суспільну небезпечність кримінального правопорушення, яке інкримінується обвинуваченому, а також ту обставину, що свідки у кримінальному провадженні не допитані, суд вважає, що наявні ризики, передбачені п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовжують існувати та виправдовують тримання обвинуваченого під вартою.
Крім того, суд враховує положення ч. 8 ст. 176 КПК України, згідно яких під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті (тримання під вартою).
За вказаних підстав, строк тримання обвинуваченого під вартою необхідно продовжити на 60 днів.
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 176, 177, 183, 194, 197, 199, 315, 376 КПК України, суд,-
Продовжити застосований до обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 02 листопада 2023 року включно, без визначення застави.
Копію ухвали вручити сторонам кримінального провадження, направити уповноваженій особі за місцем тримання під вартою.
Ухвала підлягає оскарженню протягом п'яти днів з дня її проголошення до Харківського апеляційного суду.
Суддя ОСОБА_6