Справа № 182/999/23
Провадження № 2-др/182/3/23
Іменем України
04.09.2023 року м. Нікополь
Суддя Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області Кобеляцька - Шаховал І.О., розглянувши у спрощеному провадженні цивільну справу за заявою представника позивача ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення по цивільній справ за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, -
У провадженні Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.
Заочним Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 02 серпня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики були задоволенні частково. Так, вищевказаним рішенням суду було стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 126 299 грн. 55 коп.; штраф в розмірі 120 473 грн. 82 коп.; три відсотки річних в розмірі 1 173 грн. 03 коп.; інфляційні витрати в розмірі 5 515 грн. 04 коп., а всього - 253 461 грн. (двісті п'ятдесят три тисячі чотириста шістдесят одна грн.) 44 коп. А також було стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 2 027 грн. (дві тисячі двадцять сім грн.) 69 коп.
При цьому як вбачається з викладених вимог в позовній заяві, представник позивача просила суд стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу в розмірі 25 000 грн. 00 коп. Проте, судом в задоволенні даної вимоги було відмовлено, виходячи з наступного.
Відповідно до частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133 та частин 1 3 ст.137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частини 1-3 статті 134 ЦПК України визначають, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Згідно з ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Як вбачалось з матеріалів справи, позивачем до позовної заяви було долучено ордер про надання правничої допомоги, на підставі договору на дання безоплатної правової допомоги № 020323-1 від 02 березня 2023 року, укладеного з адвокатом Макушевою Світланою Валерієвною (а.с.7) та свідоцтво по право на заняття адвокатською діяльністю, серії ДП № 3753 від 02 липня 2018 року (а.с.18). Проте акт про надання правової допомоги з зазначенням виконаних робіт на загальну суму, яку позивач просить стягнути з відповідача в розмірі 25 000 грн. 00 коп., надано не було, без відповідного зазначення визначитись з чого виходив як позивач, так і його представник при зазначенні даної суми до стягнення. Сам по собі договір, свідоцтво без не надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт), які б підтверджували обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги, не може бути підставою для такого стягнення. Таким чином, підстави для задоволення позову в цій частині були недоведеними, а тому в їх задоволенні суд відмовив.
Так, 08 серпня 2023 року на адресу суду від представника позивача Макушевої С.В. надійшла заява про поновлення строку на подання заяви та заява про ухвалення додаткового рішення по даній справі, в частині вирішення питання щодо стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 25 000 грн. 00 коп. При цьому єдиним посиланням на подання відповідної заяви стало те, що першочергово при подачі позову до суду нею як представником містилось посилання на ту обставину, що докази витрат на правову допомогу будуть надані пізніше. Попри це, до заяви долучає розрахунок складений 04 серпня 2023 року, тобто вже після ухвалення рішення по даній справі.
Суд, розглянувши заяву, проходить до наступного.
07 березня 2023 року при подачі позовної заяви до суду, позивачем була заявлена вимога про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 25 000 грн. 00 коп. При цьому, щодо обґрунтування даної вимоги, позивач зазначив, що орієнтований розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і очікує понести у зв'язку з розглядом даної справи складає: судовий збір в розмірі 2 027 грн. 69 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у сумі близько 25 000 грн. 00 коп. Однак, будь-які обґрунтування або посилання на обставини щодо стягнення чи щодо долучення доказів понесення даних витрат, ані позивачем, ані його представником зазначено не було. Тому, 02 серпня 2023 року Нікопольським міськрайонним судом Дніпропетровської області справу було розглянуто за наявними в ній доказами та в задоволенні стягнення витрат на правову допомогу було відмовлено.
При цьому, представник скористався своїм правом, визначеним цивільно-процесуальним законодавством, 08 серпня 2023 року подав до суду заяву на ухвалення додаткового рішення по справі в частині стягнення витрат на правову допомогу. Проте, суд розглянувши матеріали та подані докази, вважає зазначити наступне.
Пунктом 3 ч.1 ст.270 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання.
Частиною 1 ст.133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до положень ч.ч.1 - 4 ст.137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч.3 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження 14-382цс19) зазначено наступне: «Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Згідно частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України, основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
Це підтверджується і наступними нормами ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п'ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов'язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов'язок доведення їх неспівмірності.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем та його представником в позовній заяві заявлено вимогу про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 25 000 грн. 00 коп., при цьому як позивачу, так і його представнику було відомо, що позовну заяву було прийнято до розгляду за правилами спрощеного провадження без виклику сторін та встановлено кожній із сторін право на подання до суду клопотань та відповідних заяв. Проте, ані позивачем, ані його представником у визначений ст.141 ЦПК України строк клопотання, заяви та відповідні докази подані не були.
Крім цього, суддя вважає за необхідне зазначити наступне.
Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п'яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.
Якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді, й, відповідно, не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати. Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення відповідно до статті 270 ЦПК України й тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу, як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду вже після того, як цей суд розгляне справу й ухвалить відповідне рішення.
Тобто, в даному випадку, судом встановлено, що заява про вирішення питання щодо відшкодування витрат, які позивач поніс у зв'язку з розглядом справи, а також докази на їх підтвердження не були подані в межах строку, встановленого вимогами цивільно-процесуального законодавства, а подане клопотання 08 серпня 2023 року про поновлення такого строку вже після ухвалення рішення є недоведеним та строки пропуску поважними судом не визнані. При цьому, в рамках розгляду справи, з часу подання позову до суду, а саме - з 07 березня 2023 року і до 02 серпня 2023 року, до моменту ухвалення рішення по справі, ані заяви, ані клопотання, ані документи, які підтверджують понесені витрати, позивачем надані не були. Надана була лише заява про ухвалення додаткового рішення 08 серпня 2023 року, й та після того, як судом було ухвалено рішення по справі. Тобто, з причини неподання відповідних документів на підтвердження понесення заявником витрат на правничу допомогу, суд, ухвалюючи рішення у справі, не мав підстав та обов'язку вирішувати таке питання, як і призначати судове засідання для його вирішення. Як було зазначено вище, саме своєчасне звернення сторони із заявою про стягнення судових витрат є передумовою розгляду судом питання про розподіл судових витрат.
Відтак, суддя вважає, що позивачем та його представником не було дотримано вимоги цивільно-процесуального законодавства в частині належного та своєчасного звернення з клопотанням про стягнення витрат на правову допомогу та, як наслідок, наявні правові підстави для залишення заяви без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.1, 2, 3, 13, 43, 49, 76-81, 89, 133, 137, 141, ч.1 ст.223, 229, 241, 246, ст. 247, 258-259, 263-265, 268, 270, 354 ЦПК України, суд -
Заяву представника позивача ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення по цивільній справ за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики - залишити без задоволення.
На додаткове рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його складення.
Суддя: І. О. Кобеляцька-Шаховал