Справа № 177/1028/23
Провадження № 2/177/678/23
Іменем України
04 вересня 2023 року Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді: Лященко В.В.
за участю секретаря судового засідання: Ференц Я.З.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Кривому Розі Дніпропетровської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу №177/1028/23 за позовом ОСОБА_1 , представником якого є адвокат Товкун Альона Вікторівна, до акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченої частки заробітної плати,
У травні 2023 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що він працює складачем поїздів на станції Кривий Ріг у Криворізькій дирекції залізничних перевезень регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця». У 2017-2021 роках йому надавалась щорічна тарифна відпустка та він користувався правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка оплачувалась відповідачем не у повному обсязі. За цей період матеріальна допомога була надана у розмірі: 2017 рік - 2 105, 00 грн., 2018 рік - 2 202, 50 грн., 2019 рік - 2 401, 25 грн., 2020 рік - 2 746, 25 грн., 2021 рік - 2 873, 50 грн. Тоді як допомога повинна була виплачена у розмірі: 2017 рік - 3 200, 00 грн., 2018 рік - 3 723, 00 грн., 2019 рік - 4 173, 00 грн., 2020 рік - 4 723, 00 грн., 2021 рік - 6 000, 00 грн.
Відповідач в порушення п. 3.1.14 Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень на 2011 рік, який є чинним по цей час, не надав матеріальну допомогу на оздоровлення в повному розмірі, яка має складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. У зв'язку з чим, позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх трудових прав та просить стягнути з відповідача на свою користь 9 526, 50 грн. недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2017-2021 роки та витрати на правову допомогу в розмірі 2 500, 00 грн.
В судове засідання позивач та його представник не з'явилися, заявою від 04.09.2023 року просили розгляд справи здійснювати у відсутність позивача та його представника. На задоволенні позовних вимог наполягали.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином. Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву в якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, не визнаючи їх, посилався на те, що пунктом 3.1.14 Колективного договору на 2015 рік, укладеного між адміністрацією Криворізької дирекції залізничних перевезень та територіальним комітетом профспілкової організації залізничників і транспортних будівельників України від 15.03.2015 встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40 % відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Після внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року. Зокрема, у пункті 5 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06.12.2016 зазначено: «Установити, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Закон не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести норми у відповідність з цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб». Тому представник відповідача вважав, що вимога про виплату матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі не менше мінімальної заробітної плати, не відповідає вимогам п. 3, 5 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774 від 06.12.2016. Крім того, зазначає, що розрахунок суми недоплаченої матеріальної допомоги за 2021 рік шляхом перерахунку визначений позивачем невірно, в 2021 році позивачу виплачено 2873,50 грн., а не 2837,50, грн., як зазначено позивачем, тобто ціна позову є невірною.
Посилаючись на положення ст. 233 КЗпП України, в редакції Закону України № 2352-ІХ від 01.07.2022, що набрав чинності 19.07.2022, представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог за період з 2017 по 2022 роки, вказуючи на пропуск позивачем строку позовної давності.
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши письмові докази, що містяться у матеріалах справи, суд прийшов до наступного.
Судом встановлено, що позивач працює складачем поїздів на станції Кривий Ріг у Криворізькій дирекції залізничних перевезень регіональної філії «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» (а.с. 14-16).
Відповідно до наданих суду розрахунків заробітної плати (а.с.17-21), позивачу була виплачена матеріальна допомога на оздоровлення: за 2017 рік - 2 105, 00 грн., за 2018 рік - 2 202, 50 грн., за 2019 рік - 2 401, 25 грн., за 2020 рік - 2 746, 25 грн., за 2021 рік - 2 873, 50 грн.
Згідно ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Відповідно до ст.13КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.
Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов'язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.) Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Згідно ст. 18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов'язковими для роботодавця та працівника.
Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
Як вбачається із матеріалів справи, пунктом п. 3.1.14 Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень на 2011 рік, зареєстрованого за № 26/11 від 11.04.2011, який є чинним станом на час виникнення спірних правових відносин, встановлено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги (а.с. 22-24).
Відповідно до спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 постановлено застосовувати з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» (а.с. 25).
Згідно з п. 1.4. Колективного договору, зміни і доповнення до колективного договору, що не погіршують соціального та економічного становища працівників депо, вносяться протягом строку його дії за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а всі інші на конференції трудового депо.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік», тобто на момент прийняття спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 200,00 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2017 року був встановлений на рівні 1600,00 грн., з 01 травня 2017 року - 1684,00 грн., з 01 грудня 2017 року 1762,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2000,00 грн., 2105,00 грн., 2202,50 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200,00 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2018 року був встановлений на рівні 1762,00 грн., з 01 липня 2018 року - 1841,00 грн., з 01 грудня 2018 року - 1921,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2202,50 грн., 2301,25 грн. та 2401,25 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3723,00 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2019 року був встановлений на рівні 1921,00 грн., з 01 липня 2019 року - 2007,00 грн., з 01 грудня - 2102,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2401,25 грн., 2508,75 грн. та 2627,50 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4173,00 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2020 року був встановлений на рівні 2102,00 грн., з 01 липня 2020 року - 2197,00 грн., з 01 грудня 2020 року - 2270,00 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2627,50 грн., 2746,25 грн. та 2837,50 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2020 року була встановлена на рівні 4723,00 грн., з 01 вересня 2020 року - 5000,00 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2021 року був встановлений на рівні 2270,00 грн., з 01 липня 2021 року - 2379,00 грн., з 01 грудня 2021 року 2481 грн., тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, становив 2837,50 грн., 2973,75 грн. та 3101,25 грн. відповідно, мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2021 року була встановлена на рівні 6000,00 грн., з 01 грудня 2021 року 6500,00 грн.
Таким чином, прийняття 31.03.2017 спільної Постанови керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 про застосовування з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом» є діями, що погіршували становище працівників порівняно із законодавством та вказана постанова повинна була прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва депо і профспілкових комітетів, а на конференції трудового депо, оскільки на момент прийняття вказаної постанови, мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3 200,00 грн., отже вказана сума є більшою за 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом, така різниця між вказаними величинами має місце і в наступних роках, тому суд вважає, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягає застосуванню не спільна Постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017, яка погіршує становище працівників, а п. 3.1.14 Колективного договору.
Відповідно до ст. 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
Стаття 9 КЗпП не вимагає будь-якої процедури визнання недійсними умов договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством. Вона безпосередньо оголошує такі умови недійсними і не вимагають судової процедури визнання їх недійсними.
Також, в матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач попереджав позивача про погіршення існуючих умов оплати праці.
Суд вважає, що прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06.12.2016 не створює юридичних наслідків щодо застосування п. 3.1.14 Колективного договору Криворізької дирекції залізничних перевезень на 2011 рік, зареєстрованого за № 26/11 від 11.04.2011, в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, п. 3.1.14. якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги, а прийнята 31.03.2017 спільна Постанова керівництва регіональної філії «Придніпровська залізниця» і голови Дорожньої профспілкової організації Придніпровської залізниці Букреєва О.В. № Н32/20, П-4-5г від 31.03.2017 про застосовування з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», прийнята з порушенням вимог Колективного договору, отже не підлягає застосуванню при визначні розміру матеріальної допомоги на оздоровлення.
При цьому, приймаючи до уваги, що відповідно до положень п. 3.1.14 Колективного договору визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40 відсотків тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні саме на момент виплати допомоги, а виплата матеріальної допомоги позивачу відбувалася у 2017-2021 роках, суд вважає за необхідне при визначенні розміру недоплаченої частини вказаної допомоги виходити з розміру мінімальної заробітної плати по Україні встановленої за 2017-2021 роки, тому суд приходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню. Відповідно з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь позивача підлягає стягненню недоплачена матеріальна допомога в розмірі 9 526, 50 грн., що складається з: 1 095, 00 грн. за 2017 рік (3200,00 грн. - 2 105, 00 грн.); 1 520, 50 грн. за 2018 рік (3723,00 грн. - 2 202, 50 грн.); 1 771, 75 грн. за 2019 рік (4173,00 грн. - 2401,25 грн.); 1 976, 75 грн. за 2020 рік (4723,00 грн. - 2 746, 25 грн.); 3 162, 50 грн. за 2021 рік (6 000,00 грн. - 2 837, 50 грн.).
Посилання представника відповідача про те, що у 2021 році позивачу було виплачено матеріальну допомогу у розмірі 2 873,50 грн. спростовуються копією розрахунку заробітної плати за квітень 2021 року (а.с. 21), згідно якого ОСОБА_1 було нараховано матеріальну допомогу у розмірі 2 837,50 грн.
Представником відповідача подано до суду клопотання про залишення позову без руху для сплати позивачем судового збору, в обґрунтування якого зазначено, що за змістом норм чинного законодавства матеріальна допомога на оздоровлення за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою (винагородою, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу), а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою у розумінні статей 1, 2 Закону України «Про оплату праці», тобто матеріальна допомога на оздоровлення не входить до структури заробітної плати, а отже позивачу слід надати документ про сплату судового збору в розмірі, встановленому Законом України «Про судовий збір». Тому просить суд залишити позовну заяву без руху для сплати судового збору.
Вирішуючи питання стосовно вказаного клопотання, суд дійшов до наступних висновків.
Згідно із пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить:
- основна заробітна плата. Це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
додаткова заробітна плата. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій,
- інші заохочувальні та компенсаційні виплати. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Аналіз наведених положень законодавства дає підстави для висновку, що матеріальна допомога входить до структури заробітної плати, що є підставою для звільнення від сплати судового збору.
Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 760/14696/16-ц (провадження № 61-2793св18) та 10 лютого 2021 року у справі № 143/179/19 (провадження № 61-4851св20).
Щодо доводів відповідача про застосування позовної давності, суд звертає увагу на ту обставину, що згідно ч.2 ст.233 КЗпП України у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком. Крім того, за п.1 Прикінцевих положень КЗпП України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) строки, що тривав протягом всього спірного періоду, визначені статтею 233цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. За таких обставин позовна давність у даній справі не підлягає застосуванню.
Відповідно до положень ст.141 ЦПК України з відповідача на користь держави, враховуючи, що позивач при поданні позову до суду звільнений від сплати судового збору, підлягає стягненню судовий збір у сумі 1073,60 грн.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Пунктом 5 частини 3 статті 133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч.1 ст.137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (ч.3 ст.137 ЦПК України).
Частиною 1 статті 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 5 частини 3 статті 133 ЦПК України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
Згідно частини 1 статті 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина 3 статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Так, при поданні позову до суду позивачем та його представником було додано копію ордеру, договір про надання правової допомоги, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, акт №1 про надання правової допомоги, оригінал квитанції про сплату витрат за правничу допомогу в сумі 2 500, 00 грн., згідно з якими адвокат надав клієнту наступні послуги: усна консультація щодо підстав для звернення до суду 500, 00 грн. та складання позовної заяви, ксерокопіювання її та доданих до неї документів відповідно до кількості сторін у праві та подання позовної заяви до суду 2 500, 00 грн. (а.с.38-46).
При цьому обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката. Таку правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
В обґрунтування заперечень представником відповідача зазначено, що розмір заявлених представником позивача до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу є завищеним, необґрунтованим, неспівмірним з критеріями, визначеними ч. 4 ст. 137 ЦПК України, враховуючи, що представником позивача адвокатом Товкун А.В. протягом 2021 року тільки до Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області подано 60 аналогічних позовів. Обставини усіх справ є однаковими, позовні вимоги обґрунтовані одними і тими ж доказами, зазначено в тексті позову одні й ті ж аргументи, відмінність лише в ціні позову. Таким чином і час, витрачений адвокатом на вивчення документів на підготовку позовної заяви не може бути значним, оскільки цей шаблон використовується адвокатом по всім справам цієї категорії лише з незначними правками.
Разом з тим, суд вважає, що сума 2 500,00 грн. не є значною порівняно з обсягом роботи та часом, витраченим адвокатом на складання даного позову. До того ж вказаний шаблон, на думку суду, розроблений самим адвокатом, що не спростовано відповідачем, а отже розмір гонорару цілком виправданий. При цьому проведення розрахунків недоплаченої допомоги на оздоровлення теж потребує часу та зусиль, як і виготовлення копій документів учасникам процесу, та є співмірним із заявленою сумою. Враховуючи викладене та наявність доказів понесених витрат на сплату правничої допомоги, вказані витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст.12, 13, 77, 81, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 - задовольнити.
Стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» (м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2017-2021 роки в сумі 9 526, 50 гривень (дев'ять тисяч п'ятсот двадцять шість гривень п'ятдесят копійок), а також в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу 2 500, 00 гривень (дві тисячі п'ятсот гривень).
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави судовий збір у сумі 1 073, 60 гривень (одна тисяча сімдесят три гривні шістдесят копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення протягом тридцяти днів з дня його проголошення, може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.В.Лященко