пн. № 759/19414/21
пр. № 2/759/4730/23
30 серпня 2023 року м. Київ
Святошинськийрайонний суд м. Києва
у складі: головуючогосудді Ул'яновської О.В.,
секретаря судового засідання Гаєвської Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Києві цивільну справу за позовними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог до предмету спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» про витребування майна із чужого незаконного володіння,
І. Позиція сторін у справі
у серпні 2021 р. позивач звернувся до суду із зазначеними позовними вимогами, просить суд витребувати із незаконного володіння ОСОБА_2 транспортний засіб: Mitsubishi, модель Lancer, рік випуску 2008, колір чорний, номер шасі (кузова, НОМЕР_1 , об'єм двигуна 1998, реєстраційний номер НОМЕР_2 та зобов'язати відповідача для чого вилучити його разом з ключами з його володіння та передати позивачеві; стягнути з відповідача на користь судові витрати у розмірі 908 грн 00 коп.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 11.06.2021 між сторонами укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу, що посвідчений ПН КМНО Михайленком С.А. та зареєстрованим в реєстрі за №92, відповідно до умов договору продавець є заставодавцем за договором споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11376515000 від 30.07.2008, який місить застереження про задоволення вимог заставодержателя шляхом продажу заставодержателем від імені заставодавця яким є відповідач предмета застави. Позивач відповідно до п. 2.2 Договору здійснив оплату вказаного транспортного засобу у розмірі 140902 грн 07 коп., без ПДВ, проте станом на 27.08.2021 відповідач не передав транспортний засіб у володіння позивача, на підставі чого позивач звертався із відповідною вимогою 20.08.2021, однак зазначена вимога не була виконана, внаслідок чого останній позбавлений можливості у передбаченому законом порядку здійснити держану реєстрацію належного йому ТЗ.
18.10.2022 від відповідача по справі надійшов відзив в якому він повністю заперечує проти задоволення позовних вимог, оскільки предмет застави не переходив у фактичне володіння Товариства, а застава на транспортний засіб припинилась ще 08.10.2019, внаслідок укладення оспорюваного договору було порушено вимоги ч. 3 ст. 28 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень, ст. 28 Закону України «Про заставу», та ст. 203 ЦК України, що є підставами для визнання правочину недійсним, крім того на даний час у власності та володінні ОСОБА_2 відсутній спірний транспортний засіб, тому немає жодних підстав для задоволення позовних вимог (а.с. 113-119).
19.10.2022 та 21.10.2022 від третьої особи по справі надійшли пояснення в яких зазначила, що укладений договір купівлі-продажу транспортного засобу було укладено з повним дотриманням норм цивільного законодавства, а отже ОСОБА_1 набув право власності на автомобіль та є добросовісним набувачем, доводи ОСОБА_2 є не аргументованими, не підтверджені належними доказами, відсутні правові підстави для припинення застави у зв'язку з наявністю заборгованості за кредитним договором, а ОСОБА_1 є добросовісним набувачем предмету застави, розрахунки за договором купівлі-продажу транспортного засобу здійсненні відповідно до умов договору (а.с. 123-132, 240-244 том 1).
ІІ. Процесуальні дії і рішення суду
відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями 28.08.2021 справу розподіллено на суддю Ул'яновську О.В. (а.с 19, 20 том 1).
Ухвалою судді Святошинського районного суду м. Києва від 31.08.2021 позовну заяву залишено без руху та надано строк на усунення недоліків (а.с. 23, 24).
24.09.2021 ухвалою судді відкрито провадження по справі та призначено справу до розгляду у загальному позовному провадженні (а.с. 42 том 2).
Ухвалою суду від 20.10.2022 провадження по справі за позовними вимогами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог до предмету спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» про витребування майна із чужого незаконного володіння, - зупинено до розгляду Київським апеляційним судом апеляційної скарги на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01.03.2021 (а.с. 238, 239).
Ухвалою судді від 14.08.2023 провадження по справі поновлено, справу призначено до судового розгляду (а.с. 21, 22).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 30.08.2023 підготовче провадження закрито, справу призначено до судового розгляду.
Позивач у судове засідання не з'явився, про слухання справи повідомлений належним чином, причини неявки суд не повідомив (а.с. 24 том 2).
Відповідач у судове засідання не з'явився, про слухання справи повідомлений належним чином, заяви про відкладення розгляду справи до суду не надходило (а.с. 25 том 2).
Третя особа, явку свого представника у судове засідання не забезпечила, 29.08.2023 через «електронний суд» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (а.с. 26 том 2).
Суд, всебічно з'ясувавши обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні, вважає встановленими такі факти та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч.ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
ІІІ. Фактичні обставини справи
судом встановлено, що відповідно до п. 2.1. договору про наданя споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11376515000 від 30.07.2008 у забезпечення виконання усіх грошових зобов'язань в повному обсязі Позичальника за Договором ОСОБА_3 банк приймає рухоме ймано, а саме: транспортний засіб Mitsubishi, модель Lancer, рік випуску 2008, колір чорний, кузов НОМЕР_1 , об'єм двигуна 1998, реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с. 32-36).
Згідно договору купівлі-продажу транспортного засобу (в порядку ст. 30 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень), який посвідчений ПН КМНО Михайленком С.А. зареєстровано в реєстрі №992 від 11.06.2021 укладеного між ОСОБА_2 від імені якого в порядку ч. 5 ст. 30 Закону діяло ТОВ «ФУ «Європейська факторингова компанія розвитку» (далі - Товариство) та ОСОБА_1 , про те, що продавець із заставодавцем за Договором про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11376515000 від 30.07.2008, який містить застереження про задоволення вимог заставодержателя, яким є Товариство, шляхом продажу предмета застави - транспортний засіб Mitsubishi, модель Lancer, рік випуску 2008, колір чорний, номер шасі (кузова), НОМЕР_1 , об'єм двигуна 1998, реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с. 28, 29 том 1).
Згідно п. 1.1. Договору продавець у порядку та на умовах, визначених у цьому договорі передає у власність покупця транспортний засіб, а саме: автомобіль Mitsubishi, модель Lancer, рік випуску 2008, колір чорний, номер шасі (кузова, НОМЕР_1 , об'єм двигуна 1998, реєстраційний номер НОМЕР_2 , а покупець в порядку та на умовах визначених цим Договором, приймає у власність ТЗ та сплачує за нього грошові кошти згідно п. 2.2 цього Договору.
Згідно п. 2.2. Договору за домовленістю сторін продаж ТЗ здійснюється за 140902 грн (Сто сорок тисяч дев'ятсот дві гривні 07 копійок) без ПДВ, які повністю сплачені покупцем.
Повна сплата позивачем вартості ТЗ підтверджується дублікатом квитанції №0.0.2157567130.1 від 11.06.2021, сума 140902 грн (Сто сорок тисяч дев'ятсот дві гривні 07 копійок) (а.с. 30 том 1).
Оскільки, відповідач не виконав свого зобов'язання п.1.1 Договору, тобто не передав ТЗ у власність покупця, 22.08.2021 позивач надіслав на адресу відповідача вимогу про виконання умов договору (а.с. 31-39 том 1).
08.10.2019 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Солоньком М.М. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження №56621729 відкритого на підставі виконавчого листа №2/759/4177/13 виданий 31.01.2014, оскільки ОСОБА_2 виконав рішення суду, а тому знято арешт майна боржника та скасовано всі інші заходи примусового виконання рішення (а.с. 83 том 1).
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01.09.2021 визнано заставу транспортного засобу Mitsubishi, модель Lancer, рік випуску 2008, колір чорний, об'єм двигуна 1998, номер шасі (кузова) НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 за Договором про надання споживчого кредиту за заставу транспортного засобу №11376515000 від 30.07.2008 такою, що припинена (а.с. 84-91 том 1).
19.07.2022 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Корольовим М.А. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №69454961 на підставі виконавчого листа №759/9114/21 виданий 16.02.2022 про витребування із чужого незаконного володіння ОСОБА_2 спірний транспортний засіб (а.с. 12).
20.07.2022 приватним виконавцем складено акт в рамках виконання виконавчого листа №759/19414/21 проте, що виїздом приватного виконавця за адресою: м. Київ, пр. В. Лобановського, 51 встановлено місцезнаходження транспортного засобу Mitsubishi, модель Lancer, рік випуску 2008, реєстраційний номер НОМЕР_2 , який підлягає витребуванню з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 та передачі згідно виконавчого документа ОСОБА_1 (а.с. 225 том 1).
Як вбачається з інформації наданої Головним сервісним центром МВС РСЦ МВС в м. Києві від 18.08.2022 транспортний засіб Mitsubishi, модель Lancer, рік випуску 2008, номер шасі (кузова) НОМЕР_1 , був перереєстрований 26.07.2022 на ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу реєстр №992, посвідченого ПНКМНО Михайленком С.А. Наступна реєстраційна операція із зазначеним ТЗ відбулася 03.08.2022 на підставі договору купівлі-продажу №8120/22/002968, укладеного 03.08.2022 ТОВ «Автоміст-Сервіс», покупець ОСОБА_4 , який станом на 18.08.2022 є власником вказаного ТЗ (а.с. 226, 227 том 1).
ТОВ «ФК «ЄФКР» подала до Київського апеляційного суду 08.07.2022 апеляційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01.09.2021 у справі №761/31701/20 (а.с. 4-12 том 2).
Постановою Київського апеляційного суду від 22.02.2023 по справі 761/31701/20, апеляційну скаргу ТОВ «ФК «ЄФКР» залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01.09.2021 залишено без змін (а.с. 14-18).
Ухвалою Верховного суду від 06.04.2023 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ «ФК «ЄФКР» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 01.09.2021 та постанову Київського апеляційного суду від 22.02.2023 (а.с. 19, 20 том 2).
ІV. Позиція суду та оцінка аргументів учасників розгляду
статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Зокрема, ст. 387 ЦК України надає власнику право витребувати майно з чужого незаконного володіння.
Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Виходячи з положень зазначених статей, право витребувати майно з чужого незаконного володіння має лише власник майна.
Якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача, захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий шляхом задоволення віндикаційного позову.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі N 522/2202/15-ц (провадження N 14-132цс18), в постановах Верховного Суду від 24 березня 2020 року у справі N 200/9962/17-ц (провадження N 61-9969св19), від 02 лютого 2022 року у справі N 202/3508/20 (провадження N 61-16077св21), від 21 квітня 2022 року у справі N 752/3394/19 (провадження N 61-14975св20), від 27 квітня 2023 року у справі N 199/4884/17 (провадження N 61-3601св22), міститься правовий висновок про те, що вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.
Як було встановлено у судовому засіданні, транспортний засіб був предметом застави згідно договору надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу №11376515000 від 30.07.2008, який в подальшому було відчужено на підставі договору купівлі-продажу.
Згідно ч. 1 Закону України «Про заставу» застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання або в інших випадках, встановлених законом, одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.
Статею 20 Закону України «Про заставу» визначено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави. Звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства (підприємства, не менше п'ятдесяти відсотків акцій (часток, паїв) якого є у державній власності) здійснюється за рішенням суду.
Так, ст. 28 Закону України «Про заставу» передбачено, що застава припиняється: з припиненням забезпеченого заставою зобов'язання; в разі загибелі заставленого майна; в разі придбання заставодержателем права власності на заставлене майно; в разі примусового продажу заставленого майна; при закінченні терміну дії права, що складає предмет застави; в інших випадках припинення зобов'язань, установлених законом. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем, приватним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріусів у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реалізацію обтяжень» звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду.
У ст. 25 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реалізацію обтяжень» зазначено, що обтяжувач, який звертається до суду з вимогою звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до моменту подання відповідного позову до суду письмово повідомити всіх обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження цього ж рухомого майна, про початок судового провадження у справі про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження.
Статтею 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реалізацію обтяжень» Обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувача в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом (у тому числі передача цінних паперів електронної форми існування у власність обтяжувача відповідно до законодавства про депозитарну систему України); продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші, майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку, або цінні папери ; реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.
При цьому, обтяжувач, який має намір звернути стягнення на предмет забезпечувального обтяження в позасудовому порядку, зобов'язаний надіслати боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, письмове повідомлення про порушення забезпеченого обтяженням зобов'язання. Повідомлення надсилається одночасно з реєстрацією в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, що передбачено ст. 27 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реалізацію обтяжень».
Згідно ст. 28 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реалізацію обтяжень» якщо протягом 30 днів з моменту реєстрації в Державному реєстрі відомостей про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження або іншого строку, встановленого за домовленістю обтяжувала та боржника, зобов'язання боржника, виконання якого забезпечене обтяженням, залишається невиконаним і в разі якщо предмет забезпечувального обтяження знаходиться у володінні боржника, останній зобов'язаний на вимогу обтяжувача негайно передати предмет обтяження у володіння обтяжувача. До закінчення процедури звернення стягнення обтяжувач зобов'язаний вживати заходи щодо збереження відповідного рухомого майна згідно з вимогами, встановленими статтею 8 цього Закону. У разі отримання предмета обтяження у володіння обтяжувач зобов'язаний до закінчення процедури звернення стягнення вживати заходів щодо збереження відповідного майна згідно з вимогами, встановленими статтею 8 цього Закону.
Якщо боржник, у володінні якого знаходиться предмет забезпечувального обтяження, не виконує вимогу обтяжувача щодо передачі предмета забезпечувального обтяження у володіння обтяжувача, звернення стягнення здійснюється на підставі рішення суду.
Тому враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, зокрема положення ч. 3 ст. 28 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реалізацію обтяжень», а також те, що предмет застави не переходив у фактичне користування відповідача, останній не мав права на звернення стягнення на предмет застави в позасудовому порядку, шляхом укладення оспорюваного договору купівлі-продажу.
Системний аналіз ст.ст. 599, 1049, 1054 ЦК України говорить проте, що належним виконанням кредитного договору є зарахування на узгоджений сторонами рахунок кредитора суми кредиту, передбачених договором процентів та можливих штрафних санкцій у разі їх нарахування.
Також суд враховує ту обставину, що застава на транспортний засіб припинилася 08.10.2019 з моменту закінчення виконавчого провадження на підставі виконання боржником зобов'язання по сплаті боргу за кредитним договором у розмірі 260641 грн 00 коп., при цьому договір купівлі-продажу було укладено 11.06.2021, що дає підстави вважати, що вказаний договір укладено з порушенням вимог закону та з порушенням прав відповідача на його майно.
Так у ст. 207 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з частиною другою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
У постанові від 14.11.2018 у справі N 183/1617/16 (провадження N 14-208цс18) Велика Палата Верховного Суду виклала висновок, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі N 372/266/15-ц (провадження N 14-396цс19) сформульовано висновок про те, що не є ефективним способом захисту права власника для мети витребування ним його майна з чужого незаконного володіння оспорювання договорів, інших правочинів щодо спірного майна та документів, що посвідчують відповідне право.
Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.
Враховуючи наведене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, та те, що предмет застави фактично не переходив у фактичне володіння ТОВ «ЄФКР», а застава на транспортний засіб припинилась ще 08.10.2019 в результаті чого було порушено вимоги ч. 3 ст. 28 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реалізацію обтяжень», ст. 28 Закону України «Про заставу» та ст. 203 ЦК України, а також те, що рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 01.09.2021 визнано припиненим заставу транспортного засобу, а тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
V. Розподіл судових витрат
враховуючи вимоги ст. 141 ЦПК України, судові витрати у справі, понесені позивачем, суд залишає за позивачем.
На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами ст. 41 Конституції України, Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реалізацію обтяжень»; Закону України «Про заставу»; ст.ст. 15, 16, 207, 215, 216, 228, 319, 321,387, 388, 599, 1049, 1054 ЦК України; ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України,-
у позовних вимогах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог до предмету спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова установа «Європейська факторингова компанія розвитку» про витребування майна із чужого незаконного володіння відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Святошинський районний суд м. Києва до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: О.В Ул'яновська
Повний текст судового рішення суду складено 31.08.2023.