Справа № 127/17483/22
Провадження № 22-ц/801/1473/2023
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Дернова В. В.
Доповідач:Денишенко Т. О.
04 вересня 2023 рокуСправа № 127/17483/22м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
судді-доповідача Денишенко Т. О.,
суддів Голоти Л. О., Рибчинського В. П.,
розглянувши за правилами, встановленими для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, у приміщенні апеляційного суду цивільну справу за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська
агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення кре-
дитної заборгованості у розмірі 50025,00 гривень,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , її представника адвоката Стягайла Олександра Павловича на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 гру-дня 2022 року, ухвалене у приміщенні суду у м. Вінниці за головування судді Дернової В. В. без повідомлення ( виклику ) учасників справи,
12 серпня 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» ( далі - ТОВ «ФК «ЄАПБ ) звернулося до Він-ницького міського суду Вінницької області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості, обґрунтовуючи свої позовні вимоги наступними обставинами.
07 листопада 2020 року між ТОВ «Кредитна установа «Європейська кредитна група» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 3137006904/582062, відповідно до умов якого відповідачка отримала кредит у розмірі 9000,00 гривень на умовах строковості, зворот-ності, платності. Договором обумовлена сплата ОСОБА_1 кредитодавцю процентів за користування кредитними коштами.
21 січня 2022 року між ТОВ «Кредитна установа «Європейська кредитна група» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладений договір факторингу № 21012022, згідно з умовами якого клієнт відступив фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор їх прийняв та передав грошові кошти у розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Відповідно до витягу із реєстру боржників до договору факторингу від 21 січня 2022 року № 21012022 ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відпові-дачки ОСОБА_1 за кредитним договором № 3137006904/582062 у сумі 35775,00 гри-вень, з яких: 9000,00 гривень - заборгованість за кредитом, 26775,00 гривень - заборгованість за відсотками.
Крім того 30 грудня 2020 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» та ОСОБА_2 укладений договір про надання фінансового кредиту № 18132-12/2020, відпо-відно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 7500,00 гривень на умовах строковості, зворотності, зі сплатою процентів за користування кредитом.
29 жовтня 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладений договір факторингу № 29102021, згідно з умовами якого клієнт відступив фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор їх прийняв та передав грошові кошти у розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Відповідно до витягу з реєстру боржників до Договору факторингу від 29 жовтня 2021 року № 29102021 ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за кредитним договором № 18132-12/2020 у розмірі 14250,00 гривень, з яких 7500,00 гривень - заборгованість за кредитом, 6750,00 гривень - заборгованість за відсотками.
Унаслідок укладення договорів факторингу від 29 жовтня 2021 року № 29102021, від 21 січня 2022 року № 21012022 відбулася заміна кредитора, а саме ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло статусу нового кредитора - стягувача за кредитним договором від 07 листопада 2020 року № 3137006904/582062 та за договором про надання фінансового кредиту від 30 грудня 2020 року № 18132-12/2020. З моменту отримання прав вимоги позивачем будь-яких штрафних санкцій за жодним із кредитних договорів не нараховувалося. На підставі вищезазначеного позивач просив стягнути на його користь з відповідачки заборгованість у розмірі 50025,00 гривень за кредитним договором від 07 листопада 2020 року № 3137006904/582062 та за договором про надання фінансового кредиту від 30 грудня 2020 року № 18132-12/2020, а також 2481,00 гривню судового збору.
Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 грудня 2022 року позов задоволений, із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» стягнута заборгованість за кредитним договором від 07 листопада 2020 року № 3137006904/582062 та за договором про надання фінансового кредиту від 30 грудня 2020 року № 18132-12/2020 у розмірі 50025,00 гривень, а також 2481,00 гривня судового збору.
Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , її пред-ставник адвокат Стягайло О. П. оскаржують його в апеляційному порядку, просять дане рі-шення скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Скарж-ники вважають рішення суду незаконним, не обґрунтованим, ухваленим усупереч практиці Верховного Суду, за неповно встановлених обставин у справі. Аргументуючи апеляційну скаргу, відповідачка та її представник зазначають, що кредитні договори не відповідають ви-могам Закону України «Про споживче кредитування», а позивачем не надані первинні бух-галтерські документи про видачу кредитних коштів, а за їх відсутності позовні вимоги не можуть вважатися доведеними. Крім того відсотки за кредитним договором нараховані поза межами строків кредитування, що є неправомірним.
Ухвалою апеляційного суду від 26 червня 2023 року скаржникам поновлений строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
Наданим цивільним процесуальним законом, забезпеченим ухвалою апеляційного суду від 06 липня 2023 року, правом на подання відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк позивач не скористався, такий відзив апеляційному суду не надходив.
Колегія суддів апеляційного суду, переглянувши у відповідності до частини першої статті 369 ЦПК України дану цивільну справу за наявними у ній матеріалами та доказами, ретельно проаналізувавши у сукупності наявні в ній позиції сторін, перевіривши законність, обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно з нормами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на за-садах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене су-дом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції цілком відповідає зазначеним вимогам.
Судом першої інстанції установлені такі фактичні обставини справи.
07 листопада 2020 року між ТОВ «Кредитна установа «Європейська кредитна група» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 3137006904/582062, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 9000,00 гривень на умовах строковості, зво-ротності, платності, зобов'язавшись сплатити проценти за користування кредитом у розмірі 2,5% на добу. Договір був укладений строком на 30 днів, тобто, до 06 грудня 2020 року. У зв'язку із неналежним виконанням відповідачкою умов кредитного договору № 3137006904/582062 станом на 30 червня 2022 року виникла заборгованість за кредитом у роз-мірі 35775,00 гривень, з яких: 9000,00 гривень - заборгованість за кредитом, 26775,00 гривень - заборгованість за відсотками.
30 грудня 2020 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання фінансового кредиту № 18132-12/2020, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 7500,00 гривень на умовах строковості, зво-ротності, платності, строком на 30 днів, тобто, до 28 січня 2021 року, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 0,75% на добу.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачкою умов кредитного договору № 18132-12/2020 станом на 30 червня 2022 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі 14250,00 гривень, з яких: 7500,00 гривень - заборгованість за кредитом, 6750,00 гривень - за-боргованість за відсотками.
29 жовтня 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» був укладений договір факторингу № 29102021, згідно з умовами якого клієнт відступив фак-тору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор їх прийняв та пе-редав грошові кошти у розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим дого-вором. Відповідно до витягу із реєстру боржників до договору факторингу від 29 жовтня 2021 року № 29102021 ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за кредитним договором № 18132-12/2020 у сумі 14250,00 гривень.
21 січня 2022 року між ТОВ «Кредитна установа «Європейська кредитна група» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» був укладений договір факторингу № 21012022, відповідно до умов якого клієнт відступив фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а Фактор їх прийняв та передав грошові кошти у розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. Відповідно до ви-тягу із реєстру боржників до договору факторингу від 21 січня 2022 року № 21012022 ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідачки ОСОБА_1 за кредитним договором № 3137006904/ 582062 у сумі 35775,00 гривень.
Таким чином унаслідок укладення договорів факторингу від 29 жовтня 2021 року № 29102021, від 21 січня 2022 року № 21012022 відбулася заміна кредитора, а саме ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло статусу нового кредитора - стягувача за кредитним договором від 07 листо-пада 2020 року № 3137006904/582062, укладеним між ТОВ «Кредитна установа «Європейсь-ка кредитна група» та відповідачкою ОСОБА_1 , та за договором про надання фінан-сового кредиту від 30 грудня 2020 року № 18132-12/ 2020, укладеним між ТОВ «Фінансова компанія «Інвеструм» та ОСОБА_1
05 листопада 2021 року, 28 січня 2022 року ТОВ «ФК «ЄАПБ» як новий кредитор на адресу ОСОБА_1 надіслало повідомлення № 005254826-1, № 005552265-1 щодо необ-хідності погашення заборгованості за кредитними договорами від 07 листопада 2020 року № 3137006904/582062, від 30 грудня 2020 року № 18132-12/2020. Проте вказані повідомлення залишилися без реагування.
Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ», керуючись нормами статей 526, 527, 530, 536, 546, 549, 610-611, 625, 629, 638, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України, суд першої інстанції дійшов висновку, що права позивача відповідачкою порушені, тому ці права підля-гають захисту шляхом стягнення із ОСОБА_1 на користь товариства заборгованості за кредитними договорами у розмірі 50025,00 гривень.
З висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваному рішенні від 20 грудня 2022 року, колегія суддів апеляційного суду повністю погоджується, оскільки вони є правильними, зробленими з урахуванням усіх фактичних обставин справи; суд не помилився у застосуванні до спірних правовідносин норм матеріального права, які їх регулюють, не порушив вимог процесуального законодавства.
Згідно із нормами статті 8 Конституції України, які є нормами прямої дії, звернення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедли-вий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефектив-ного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право у порядку, встановл-еному цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно із статтею 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом вер-ховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуаль-них прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чи-ном, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
У частині другій статті 16 ЦК України законодавець визначив способи здійснення за-хисту цивільних справ та інтересів судом, а також зазначив можливість суду захистити ци-вільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Першочергово захист цивільних прав та інтересів полягає у з'ясуванні того, чи має осо-ба таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визна-чення. Суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін ( предмет та підставу позову ), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Тобто підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звер-нення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передба-чено у пункті третьому частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добро-совісність та розумність, що передбачено у пункті шостому частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правові-дношення, в якому одна сторона ( боржник ) зобов'язана вчинити на користь другої сторони ( кредитора ) певну дію ( у тому числі сплатити гроші ), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовіс-ності, розумності та справедливості.
Статтею 6 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ( частина перша статті 627 ЦК України ).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови ( пункти ), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковим відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, у якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться ( роздрібна торгівля, перевезення транс-портом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслугову-вання тощо ). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого вста-новлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укла-дений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Дру-га сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною першою статті 1054 ЦК України установлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа ( кредитодавець ) зобов'язується надати грошові кошти ( кредит ) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти ( частина перша статті 1048 ЦК України ).
Частиною другою статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним ( стаття 1055 ЦК України ).
Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається та-ким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох до-кументах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною ( сторонами ).
Загальні правила щодо форми договору визначено у статті 639 Цивільного кодексу України, згідно із якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти дого-вір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його під-писання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з мо-менту його нотаріального посвідчення. Тобто будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді ( статті 205, 207 Кодексу ). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19.
Відповідно до пункту четвертого частини другої статті 6 Закону України «Про фінансо-ві послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінан-сових послуг укладається виключно у письмовій формі: у паперовому вигляді; у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»; шляхом приєднання клієнта до дого-вору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або ( у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою ) на екрані платіжного пристрою, який викорис-товує особа, яка надає фінансові послуги; у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначе-ні Законом України «Про електронну комерцію». Згідно із пунктом шостим частини першої статті 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних осо-бою, яка прийняла пропозицію ( оферту ) укласти електронний договір, та надсилаються ін-шій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію ( оферту ) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єк-том електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного право-чину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові ( пункт дванадцятий частини першої статті 3 Закону ).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комер-цію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти ( оферти ) однією стороною та її прийняття ( акцепту ) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції ( оферти ) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах ( частина четверта статті 11 Закону ). Згідно із частиною шостою цієї статті відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття ( акцепт ) може бути надана шляхом: надси-лання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний дого-вір, підписаного у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви ( форми ) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформа-ційній системі, де розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікацій-ній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися у такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції ( акцепт ) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляєть-ся у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відпо-відного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підпи-саний у порядку, визначеному статтею 12 зазначеного Закону, вважається таким, що за пра-вовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний при-мірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону визначає яким чином підпи-суються угоди у сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодав-ства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, мо-ментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови вико-ристання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога влас-норучного підпису ( факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису ) за письмовою згодою сто-рін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства убачається, що з ураху-ванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укла-дання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання за-собу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразо-вого ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису ( факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власно-ручного підпису ) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 вказав, що важливо розуміти у якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомо-гою засобів електронної комунікації. Метою підписання договору є необхідність ідентифіка-ції підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до ін-ших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію ( оферту ) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді па-роля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний до-кумент, у якому за допомогою інформаційної системи ( веб-сайту інтернет-магазину ) вказу-ється особа, яка створила замовлення.
Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму ( стаття 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» ).
За нормами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або за-коном. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк його вико-нання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною першою статті 625 ЦК України установлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно із частиною першою статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином ( відступлення права вимоги ).
Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України установлено, що за договором факторингу ( фінансування під відступлення права грошової вимоги ) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони ( клієнта ) за плату ( у будь-який передбачений договором спосіб ), а клієнт відступає або зобов'язується від-ступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи ( боржника ). Предметом до-говору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав ( наявна вимога ), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому ( майбутня вимога ).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 ( провадження №14-308цс18 ) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вва-жається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Як безумовно слідує із матеріалів цієї справи, ТОВ «ФК «ЄАПБ» у встановленому законом порядку набуло право грошової вимоги по кредитних договорах, а ОСОБА_1 прийняла умови та правила надання банківських послуг шляхом підписання їх електронним цифровим підписом за допомогою одноразового ідентифікатора. Однак у порушення умов вказаних договорів відповідачка не виконала своїх зобов'язань щодо повернення кредитів у розмірах та на умовах, визначених укладе-ними правочинами, презумпція правомірності яких не спростована, тому суд першої інстанції дійшов правильного та обгрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідачка та її представник в обґрунтування своїх доводів щодо незгоди з рішенням суду першої інстанції, указували на те, що позивачем не доведено факту отримання нею кредитних коштів. Проте, наголошуючи на відсутності доказів отримання коштів, які за умовами договорів переховувалися у безготівковій формі на зазначену боржницею платіжну банківську картку НОМЕР_1 , відповідачка та її представник на доведення такого свого мотиву не надали суду виписки по зазначеному картковому рахунку за спірні періоди на підтвердження факту незарахування кредитних коштів на її рахунок. Відповідні докази суду скаржниками не надані, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є їхнім про-цесуальним обов'язком.
Колегія суддів не погоджується із доводами апеляційної скарги про відсутність підстав для стягнення відсотків із ОСОБА_1 , нарахованих, за твердженням скаржників, після закінчення установлених кредитними договорами строків, оскільки сторонами кредитних договорів чинними правочинами узгоджена умова продовження нарахування процентів за кожний день користування позичальницею кредитними коштами, але у будь-якому випадку не більше 90 календарних днів, починаючи з дня укладення договору. Такі умови договорів відповідачкою не були оспорені, а отже відповідно до статей 628, 629 ЦК України є обов'яз-ковими до урахування.
Верховний Суд у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21 вказав, що при вирішенні цивільних справ судами ураховується стандарт доказування «більшої вірогід-ності». У даній справі належить констатувати, що стороною відповідача не спростований розмір заборгованості, завлений позивачем до стягнення, тому належить погодитися із вис-новками суду першої інстанції про доведеність позовних вимог.
У свою чергу позивачем апеляційному суду подані письмові пояснення, до яких долу-чені письмові докази, зокрема, інформаційна довідка ТОВ «Платежі Онлайн» від 14 липня 2023 року № 326/07 щодо проведення через платіжний сервіс «Platon» транзакції на суму 7500,00 гривень на картку за номером, який зазначений відповідачкою у кредитному дого-ворі, а також розрахунки заборгованості за обома укладеними із ОСОБА_1 кредитними договорами. Проте апеляційний суд не бере до уваги надані позивачем докази, додані пред-ставником позивача до письмових пояснень, адже усупереч приписам частини третьої статті 367 ЦПК України ТОВ «ФК «ЄАПБ» не обґрунтувало неможливості подання таких доказів суду першої інстанції з причин, що об'єктивно від нього не залежали.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно із його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення ( SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, Європейський суд з прав людини, від 10 лютого 2010 року ).
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 та її представника адвоката Стягайло О. П. на увагу не заслуговують, вони не впливають на правильність висновків суду першої інстан-ції, свідчать лише про незгоду з ними через задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ». На підставі встановлених фактичних обставин справи та правовідносин, які склалися і мають місце між сторонами у спорі, керуючись нормами матеріального права, що регулюють ці правовідносини, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про обґрунтованість і за-конність оскаржуваного рішення суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, через що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до норм статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеля-ційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інс-танції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись нормами статей 367-369, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , її представника адвоката Стягайла Олександра Павловича залишити без задоволення.
Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 грудня 2022 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другої частини третьої статті 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач Т. О. Денишенко
Судді Л. О. Голота
В. П. Рибчинський