Справа № 133/429/23
Провадження № 22-ц/801/1598/2023
Категорія: 41
Головуючий у суді 1-ї інстанції Пєтухова Н. О.
Доповідач:Денишенко Т. О.
04 вересня 2023 рокуСправа № 133/429/23м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
судді-доповідача Денишенко Т. О.,
суддів Голоти Л. О., Рибчинського В. П.,
розглянувши за правилами, встановленими для розгляду справи у порядку спроще-ного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, у приміщенні апе-ляційного суду цивільну справу за позовом
Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до
ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості у розмірі 34099,30 гривень,
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Козятинського міськрайон-ного суду Вінницької області від 25 травня 2023 року, ухвалене у приміщенні суду у м. Козятині Вінницької області за головування судді Пєтухової Н. О. без повідом-лення ( виклику ) учасників справи,
14 лютого 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю ( далі - ТОВ ) «Діджи Фінанс» звернулося до Козятинського міськрайонного суду Вінницької об-ласті з позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості у розмірі 34099,30 гривень, посилаючись на наступні обставини. 14 березня 2021 року між ТОВ «Фінансова компанія «Інвест Фінанс» та ОСОБА_1 укладений договір № 10003361966 про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого відповідачці на банківську картку були перераховані кредитні кошти в сумі 9500,00 гривень стро-ком на 30 днів.
05 вересня 2022 року згідно із умовами договору факторингу № 556/ФК-22 ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» відступило ТОВ «Діджи Фінанс» право вимоги за кредитним договором від 14 березня 2021 року № 10003361966. Відповідно до зазначеного дого-вору факторингу сума боргу перед ТОВ «Діджи Фінанс» станом на 06 лютого 2023 року становить 34099,30 гривень, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 9500,00 гривень, заборгованість за відсотками - 24599,29 гривень, заборгованість за комісій-ними винагородами - 0,00 гривень, заборгованість за пенею - 0,00 гривень. У зв'язку із істотними порушеннями відповідачкою умов кредитного договору позивачем, який набув права вимоги, було направлене ОСОБА_1 повідомлення про відступлення пра-ва вимоги від ТОВ «ФК «Інфест Фінанс» із зазначенням інформації про порядок пога-шення заборгованості за кредитним договором. Незважаючи на це, відповідачка не виконала свого обов'язку та припинила повертати наданий їй кредит у передбачені договором строки. За таких обставин позивач просив суд стягнути на його користь із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 34099,30 гривень, а та-кож судові витрати у справі.
Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 25 травня 2023 року позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс» задоволені, стягнуто на його користь із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 14 березня 2021 року № 10003361966 у розмірі 34099,30 гривень, що складається із заборгованості за тілом кредиту у сумі 9500,00 гривень, заборгованості за відсотками - 24599,29 гривень, а та-кож 2684,00 гривні судового збору.
Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржує його в апеляційному порядку, просить дане рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ТОВ «Діджи Фінанс» у повному обсязі. У власній апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує про недоведеність розміру заборгова-ності, а кредитний укладений між нею та ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» договір узагалі має бути визнаний недійсним, оскільки, на її думку, він укладений з порушенням ви-мог ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів». Відповідно недійний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Ухвалою апеляційного суду від 10 липня 2023 року на задоволення письмово ви-кладеного клопотання скаржниці від 05 липня 2023 року їй поновлений строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
Користуючись наданим цивільним процесуальним законом правом, забезпече-ним вказаною вище ухвалою апеляційного суду від 10 липня 2023 року, ТОВ «Діджи Фінанс» подало відзив на апеляційну скаргу відповідачки, де просить відмовити у за-доволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. По-зивач зазначає, що підставою для звернення до суду з даним позовом є невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору, тоді як нею питання про визнання цього право-чину недійсним не порушувалося, рішення про визнання його таким відсутнє, відпо-відно договір підлягає виконанню. У свою чергу відповідачка спекулює процесуаль-ними правами та не надає суду доказів на підтвердження виконання нею умов кре-дитного договору, відповідних платіжних документів та власного контррозрахунку.
Колегія суддів апеляційного суду, переглянувши у відповідності до частини пер-шої статті 369 ЦПК України дану цивільну справу за наявними у ній матеріалами та доказами, ретельно проаналізувавши у сукупності наявні у справі позиції та мотиви сторін, перевіривши законність, обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеля-ційна скарга задоволенню не підлягає.
Згідно із нормами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм проце-суального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'я-сованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і запере-чень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції повністю відповідає зазначеним вимогам.
Судом першої інстанції встановлено та не оспорюється учасниками справи, що 14 березня 2021 року ОСОБА_1 з використанням сервісу online-кредитування https://cashberry.com.ua/ подала заявку на отримання кредиту ( ІD заявки на кредит: 3361966 ). Дана заява від 14 березня 2021 року № 10003361966 знаходиться у власно-му кабінеті відповідачки на сайті https://cashberry.com.ua/. Того ж дня на персональний мобільний номер телефону ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) був відправлений унікаль-ний ідентифікатор 44383, що є аналогом електронного цифрового підпису (ЕЦП). Да-ний ідентифікатор 14 березня 2021 року о 18:49:33.000 р. було введено ОСОБА_1 , тим самим підтверджено прийняття нею умов кредитного договору від 14 березня 2021 року № 10003361966, який також знаходиться у власному кабінеті відповідачки на сайті https://cashberry.com.ua/.
У матеріалах справи містяться надана позивачем в паперовому вигляді оферта (пропозиція укласти електронний договір) ОСОБА_1 та заява про прийняття оферти ( акцепт ), відповідно до якої ОСОБА_1 прийняла таку пропозицію ( акцептувала ) укласти договір із позивачем, підписавши таку заяву ЕЦП. Таким чином ОСОБА_1 був укладений з ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» договір про надання споживчого кредиту від 14 березня 2021 року № 10003361966 та цього ж дня відповідачці були перера-ховані кредитні кошти на власну банківську картку № НОМЕР_2 ( OSCHAD BANK ) у сумі 9500,00 гривень.
До матеріалів справи надано інформаційну довідку від 14 грудня 2022 року № 62/5894/12, з якої убачається, що через платіжний сервіс «Platon» ТОВ «Платежі онлайн» 14 березня 2021 року о 18:49:41 була проведена транзакція № 31574-05794-91523 ( сайт торговця cashberry.com.uа; тип транзакції - видача кредиту ) в сумі 9500,00 гривень на банківську картку № НОМЕР_2 ( OSCHAD BANK ).
За умовами договору строк його дії встановлений у 30 календарних днів; орі-єнтовна реальна річна процентна ставка - 416,1%; орієнтована загальна вартість кре-диту - 134,2% або 12749,00 гривень у грошовому еквіваленті; проценти за користу-вання кредитом - 32,4% від суми кредиту або 3249,00 гривень у грошовому виразі.
05 вересня 2022 року між ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» та ТОВ «Діджи Фінанс» укладений договір факторингу № 556/ФК-22, у відповідності до умов якого останнє отримало право вимоги до боржників, у тому числі і до відповідачки. Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги ( Додаток № 1 ) до договору факторингу від 05 вересня 2022 року ТОВ «Діджи Фінанс» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором від 14 березня 2021 року № 10003361966 у сумі 34099, 30 гри-вень, з яких: заборгованість по тілу кредиту - 9500,00 гривень, заборгованість по від-сотках - 24599,30 гривень.
12 грудня 2022 року ТОВ «Діджи Фінанс» за № 10003361966, а також 05 вересня 2022 року на адресу ОСОБА_1 направлено вимогу про погашення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту від 14 березня 2021 року № 10003361966.
Відповідно до розрахунку заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором за період з 14 березня 2021 року по 05 вересня 2022 року становить 34099,30 гривень, яка складається із: заборгованості за кредитом у розмірі - 9500,00 гривень, заборго-ваності за відсотками - 24599,29 гривень.
Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Діджи Фінанс», суд першої інстанції, керуючись нормами статей 526, 527, 530, 536, 546, 549, 610-611, 625, 629, 638, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України, вважав, що права позивача відповідачкою порушені, тому ці права підлягають судовому захисту. ОСОБА_1 не здійснювалося вчасне та у повному обсязі погашення кредитної заборгованості, вимоги позивача про погашення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту вона проігнорувала та не виконала належним чином взяті на себе зобов'язання; кредитні кошти повернуті не були, що і мало наслідком виникнення заборгованості, яку позивач просить стягнути. Відтак суд дійшов висновку, що обсяг заборгованості знайшов своє документальне підтвердження, тому підлягає стягненню із ОСОБА_1 на користь ТОВ «Діджи Фі-нанс» у розмірі 34099,30 гривень, яка утворилася станом на 06 лютого 2023 року.
З висновками суду першої інстанції, викладеними в оскаржуваному рішенні від 25 травня 2023 року, колегія суддів апеляційного суду повністю погоджується, оскіль-ки вони є правильними, зробленими з урахуванням усіх фактичних обставин справи та у відповідності до норм матеріального права, які регулюють виниклі та існуючі між сторонами правовідносини, із дотриманням вимог процесуального законодавства.
Згідно із нормами статті 8 Конституції України, які є нормами прямої дії, звер-нення до суду для захисту конституційних прав та свобод людини і громадянина без-посередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є спра-ведливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інте-ресів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учас-ники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Статтею 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право у порядку, вста-новленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизна-них або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Згідно із статтею 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
У частині другій статті 16 ЦК України законодавець визначив способи здійс-нення захисту цивільних справ та інтересів судом, а також зазначив можливість суду захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Першочергово захист цивільних прав та інтересів полягає у з'ясуванні того, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необ-хідним їх правове визначення. Суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін ( предмет та підставу позову ), характер порушеного права позивача та мож-ливість його захисту в обраний ним спосіб. Тобто підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, а таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті третьому частини першої статті 3 ЦК України.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті шостому частини першої статті 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Статтею 6 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості ( частина перша статті 627 ЦК України ).
У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона ( боржник ) зобов'язана вчинити на користь другої сторони ( кредитора ) певну дію ( у тому числі сплатити гроші ), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунту-ватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови ( пункти ), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковим відповідно до актів цивільного законо-давства.
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, у якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться ( роздрібна тор-гівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо ). Умови публічного договору встановлю-ються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого дого-вору у цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України істотними умовами дого-вору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Частиною першою статті 1054 ЦК України установлено, що за кредитним дого-вором банк або інша фінансова установа ( кредитодавець ) зобов'язується надати грошові кошти ( кредит ) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених дого-вором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти ( час-тина перша статті 1048 ЦК України ). Частиною другою цієї статті передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї гла-ви, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного дого-вору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладе-ний з недодержанням письмової форми, є нікчемним ( стаття 1055 ЦК України ).
Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважа-ється таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сто-роною ( сторонами ). Загальні правила щодо форми договору визначено у статті 639 ЦК України, згідно із якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо ви-моги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомуні-каційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домо-вилися укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено пись-мової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Тобто будь-який вид договору, який укладається на під-ставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Кодексу). Анало-гічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19.
Відповідно до пункту четвертого частини другої статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг укладається виключно у письмовій формі: у паперовому вигляді; у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначени-ми Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»; шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайом-лення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фі-нансові послуги, та/або ( у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою ) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фі-нансові послуги; у порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комер-цію».
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначе-ні Законом України «Про електронну комерцію». Згідно із пунктом шостим частини першої статті 3 цього Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до ін-ших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію ( оферту ) укласти елек-тронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразо-вий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію ( оферту ) укласти електронний договір шляхом реєстрації в ін-формаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засо-бом зв'язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається ( приєднується ) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір ( пункт дванадцятий частини першої статті 3 Закону ).
Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комер-цію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти ( оферти ) од-нією стороною та її прийняття ( акцепту ) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції у порядку, визначе-ному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції ( оферти ) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телеко-мунікаційних системах ( частина четверта статті 11 Закону ). Згідно із частиною шос-тою цієї статті відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття ( акцепт ) може бути надана шляхом: надсилання електрон-ного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, під-писаного у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви ( форми ) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується у порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'-яснено в інформаційній системі, де розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення ло-гічно пов'язані з нею.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комер-цію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-теле-комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися у такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції ( акцепт ) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 зазначеного Закону, вважається та-ким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмо-вій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підпи-сом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди у сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу елек-тронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноруч-ного підпису ( факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису ) за письмовою зго-дою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підпи-сів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства убачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторона-ми, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систе-му позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача ли-ше за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом влас-норучного підпису ( факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів меха-нічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису ) за пись-мовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноруч-них підписів.
Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 вказав, що важливо розуміти у якому конкретному випадку потрібно створювати електрон-ний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації. Метою підписання дого-вору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умо-вами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних да-них особою, яка прийняла пропозицію ( оферту ) укласти електронний договір, і над-силаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді па-роля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, форму-ється електронний документ, у якому за допомогою інформаційної системи ( веб-сайту інтернет-магазину ) вказується особа, яка створила замовлення.
Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно че-рез те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як до-казу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (стаття 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документо-обіг»).
Згідно із частиною першою статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином ( відступлення права вимоги ).
За нормами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено дого-вором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за від-сутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших ви-мог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
За статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною першою статті 625 ЦК України установлено, що боржник не звільня-ється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України установлено, що за договором фак-торингу ( фінансування під відступлення права грошової вимоги ) одна сторона (фак-тор) передає або зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження другої сто-рони ( клієнта ) за плату ( у будь-який передбачений договором спосіб ), а клієнт від-ступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до тре-тьої особи ( боржника ). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав ( наявна вимога ), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому ( майбутня вимога ).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-1383/2010 ( провадження №14-308цс18 ) зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокре-ма, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування пре-зумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повин-ні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли унаслідок укладення дого-вору, підлягають виконанню.
Як безумовно слідує із матеріалів цієї справи, ТОВ «Діджи Фінанс» у встанов-леному законом порядку набуло право грошової вимоги за кредитним договором, а ОСОБА_1 , уклавши цей кредитний договір шляхом підписання його електронним цифровим підписом, у порушення його умов не виконала своїх зобов'язань щодо по-вернення кредиту у розмірі та на умовах, визначених укладеним правочином, пре-зумпція правомірності якого не спростована, тому суд першої інстанції дійшов пра-вильного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги про недоведення позивачем розміру заборгованості на увагу не заслуговують, адже вона нарахована у відповідності до умов кредитного договору, які відповідачкою не були оспорені, а отже відповідно до статей 628, 629 ЦК України є обов'язковими до урахування, та зрештою підтверджується наданим суду розрахунком. Будь-яких доказів на спростування зазначених обставин відпові-дачка суду не надала, хоча відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кож-на сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Верховний Суд у постанові від 25 січня 2023 року у справі № 209/3103/21 вказав, що при вирішенні цивільних справ судами ураховується стандарт доказування «біль-шої вірогідності». У даній справі належить констатувати, що стороною відповідача не спростований розмір заборгованості, завлений позивачем до стягнення, тому нале-жить погодитися із висновками суду першої інстанції про доведеність позовних вимог.
Колегія суддів апеляційного суду також критично оцінює аргументи скарги що-до недійсності укладеного між скаржницею та ТОВ «ФК «Інвест Фінанс» кредитного договору, вважає їх неспроможними, оскільки правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійс-ним, а договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідачкою вказаний кре-дитний договір, укладений нею із первісним кредитором, окремо не оспорювався та у встановленому порядку недійсним не визнаний.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно із його усталеною практи-кою, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рі-шеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазна-чені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, мо-же бути різною в залежності від характеру рішення ( SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, Європейський суд з прав людини, від 10 лютого 2010 року ).
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, свідчать лише про незгоду з ними через задоволення позовних вимог ТОВ «Діджи Фінанс». На підставі встановлених фактичних обставин справи та правовідносин, які склалися і мають місце між сторонами у спорі, керуючись нор-мами матеріального права, що регулюють ці правовідносини, колегія суддів апеля-ційного суду дійшла висновку про обґрунтованість і законність оскаржуваного рішен-ня суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, через що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Відповідно до норм статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і про-цесуального права.
Керуючись нормами статей 367-369, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеля-ційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 25 травня 2023 року у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, є оста-точною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунк-том другої частини третьої статті 389 ЦПК України.
Суддя-доповідач Т. О. Денишенко
Судді Л. О. Голота
В. П. Рибчинський