Постанова
Іменем України
30 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 335/10112/21
провадження № 61-4360св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 21 лютого 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Кримської О. М., Дашковської А. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 23 липня 2005 року між нею та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, який розірваний рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 31 березня 2017 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 .
До 2014 року їх сім'я постійно проживала у м. Іловайськ Донецької області, а у 2014 році вимушено переїхала з тимчасово окупованої території до м. Запоріжжя.
Вказувала на те, що судовим рішенням про розірвання шлюбу встановлено, що ОСОБА_2 зловживав спиртними напоями та застосовував до неї психологічний тиск.
Зазначала, що після розірвання шлюбу дитина залишилася проживати разом з нею у м. Запоріжжі, а відповідач повернувся на тимчасово окуповану територію до м. Іловайська Донецької області, з дитиною майже не спілкувався, участі у вихованні не брав, хоча інколи з її письмової згоди забирав сина до м. Іловайська, щоб той побачився з дідом та бабою.
Наприкінці липня 2021 року ОСОБА_2 забрав дитину без її дозволу, вивіз у невідомому напрямку та повертати дитину відмовляється, перешкоджає її спілкуванню із сином наодинці.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом із нею за місцем її проживання чи перебування.
У січні 2022 року ОСОБА_2 в особі представника - адвоката Ткаченко О. В. звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , третя особа - Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, про визначення місця проживання дитини з батьком.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26 січня 2022 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 повернуто та роз'яснено ОСОБА_2 право звернутися з вказаним позовом у загальному порядку.
У червні 2022 року представник ОСОБА_2 - адвокат Ткаченко О. В. подав до суду клопотання про об'єднання цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, про визначення місця проживання дитини з матір'ю із цивільною справою № 335/1435/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, про визначення місця проживання дитини з батьком, яка перебуває в провадженні судді Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя Гашук К. В., оскільки позовні вимоги у цих справам є взаємопов'язаними, виходячи з того, що стосуються питання визначення місця проживання спільної дитини, а отже є однорідними та спір існує між тими ж сторонами.
Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 09 червня 2022 року відмовлено в об'єднанні зазначених справ.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3 , до ОСОБА_2 , третя особа - Орган опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району, про визначення місця проживання дитини з матір'ю задоволено.
Визначено місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з матір'ю, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за місцем її проживання чи перебування.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Постановою Запорізького апеляційного суду від 21 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2022 року залишено без змін.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, врахував висновки органу опіки та піклування, якими рекомендовано визначити місце проживання дитини з матір'ю, наявність у позивачки облаштованого житлового приміщення для дитини, позитивну характеристику матері, її участь у вихованні дитини та ставлення до дитини, наявність заробітку, що дозволяє забезпечувати дитину, дійшов висновку про те, що визначення місця проживання дитини разом із матір'ю відповідатиме якнайкращим інтересам дитини, сприятиме його повноцінному вихованню та розвитку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У березні 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що повернення судом першої інстанції його зустрічної позовної заяви у цій справі свідчить про надзвичайний формалізм та помилковість висновків суду, які призвели до того, що в провадженні Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя одночасно перебували дві справи між одними і тими самими сторонами, але з протилежним статусом у кожній справі, з одним і тим самим предметом справи та з тих самих підстав, а саме, справа № 335/10121/21 за позовом ОСОБА_1 та справа № 335/1435/22 за його позовом.
Також суд першої інстанції, відмовивши об'єднати в одне провадження позови батьків про визначення місця проживання дитини, не врахував, що розгляд позовів батьків про визначення місця проживання дитини в одному провадженні відповідатиме принципам та загальним засадам цивільного процесу.
Визначаючи місце проживання дитини з матір'ю, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, не врахував, що з липня 2021 року дитина проживає з ним у м. Іловайськ Донецької області, між ним та сином склалися теплі, позитивні, стійкі соціальні зв'язки, він з сином дуже прив'язані один до одного, оскільки він займається його вихованням та піклується про дитину, самостійно утримує сина, забезпечує йому належний фізичний, духовний, психологічний та інтелектуальний розвиток.
Визначення місця проживання дитини разом із матір'ю суперечить інтересам дитини, оскільки це буде тягнути за собою примусове розірвання нормальних стосунків сина з батьком та бабусею, які безмежно його люблять, зміну комфортних для дитини умов проживання, зміну кола спілкування з однолітками та друзями, які з'явились у нього за час проживання з ним.
Судами визначено місце проживання дитини без врахування найкращих інтересів дитини, що може завдати шкоду життю та здоров'ю мого сина.?
Суди помилково не врахували думку дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який виявив бажання проживати разом з батьком.
Крім того, суди не врахували фінансову неспроможність позивача утримувати дитину, враховуючи те, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 11 листопада 2022 року у справі № 335/10239/20 стягнуто з ОСОБА_1 на його користь частину отриманих орендних платежів з травня 2018 року по грудень 2021 року в розмірі 909 000,00 грн, а також необхідність сплачувати за оренду житла.
Відхиляючи надані ним докази на підтвердження умов проживання дитини, факту навчання сина та утримання ним дитини, суди не встановили, хто утримував дитину з липня 2021 року, не врахували, що мати дитини з липня 2021 року не вчиняла будь-яких дій щодо утримання дитини, навіть до введення воєнного стану на території України жодного разу не приїжджала до дитини, не цікавилась здоров'ям дитини.
Вказуючи на те, що після останнього виїзду дитини на тимчасово окуповану територію у червні 2021 року по закінченню терміну перебування - 31 липня 2021 року він відмовився повертати дитину позивачці, у зв'язку з чим остання зверталась до поліції, суди не врахували наявність нотаріально посвідченої згоди ОСОБА_1 на виїзд дитини у супроводі його батька у період з 07 лютого 2020 року по 07 лютого 2023 року.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 500/6325/17 (провадження № 11-548апп18) та у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 761/41071/19 (провадження № 61-2192св20), від 20 травня 2020 року у справі № 188/570/19 (провадження № 61-22980св19), від 02 жовтня 2019 року у справі № 431/5643/16-ц (провадження № 61-24804св18), від 30 листопада 2022 року у справі № 523/11247/19 (провадження № 61-5950св22), від 09 лютого 2023 року у справі № 753/572/20 (провадження № 61-9115св22), від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19 (провадження № 61-12667св20), від 27 грудня 2022 року у справі № 461/5717/20 (провадження № 61-4143св22), від 16 червня 2022 року у справі № 712/11527/17 (провадження № 61-18337св21).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У квітні 2023 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
23 липня 2005 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_3 .
Постійним місцем проживання сторін було м. Іловайськ Донецької області
У 2014 році подружжя разом із дитиною виїхали із тимчасово окупованої території України та їх місце проживання було зареєстровано у АДРЕСА_1 .
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 31 березня 2017 року у справі № 335/10458/16-ц шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірваний.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 травня 2018 року з ОСОБА_2 стягнуто на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі у розмірі 1 860,00 грн щомісячно.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 червня 2019 року у справі № 335/5597/19, яке набрало законної сили, заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису задоволено частково та видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 за вчинення домашнього насильства, яким останньому протягом шести місяців заборонялося наближатися, розшукувати, спілкуватися та листуватися з ОСОБА_1 та сином. ОСОБА_2 взято на профілактичний облік як особу, яка вчинила домашнє насильство та стосовно якої видано обмежувальний припис.
Після розірвання шлюбу сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до червня 2021 року проживав із матір'ю ОСОБА_1
20 квітня 2021 року ОСОБА_1 надала нотаріально посвідчену заяву (згоду) на тимчасовий виїзд за кордон до Російської Федерації, в'їзд на тимчасово неконтрольовану територію України Донецької області та Луганської області сина у супроводі батька у період з 29 квітня 2021 року по 12 травня 2021 року.
24 червня 2021 року ОСОБА_1 надала згоду на виїзд дитини у супроводі батька у період з 24 червня 2021 року по 31 липня 2021 року.
З липня 2021 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає з батьком ОСОБА_2 на тимчасово окупованій території України у м. Іловайськ Донецької області.
Згідно з договорами оренди квартири від 18 серпня 2017 року та від 20 вересня 2022 року ОСОБА_1 орендує квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , у якій вона проживала разом із сином ОСОБА_3 .
Відповідно до довідки Запорізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів «Основа» Запорізької міської ради Запорізької області від 06 вересня 2021 року № 625, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , навчається у 5-А класі згаданої школи.
Як зазначено у характеристиці Запорізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів «Основа» Запорізької міської ради Запорізької області від 20 вересня 2021 року № 672, ОСОБА_3 навчається в ЗЗОШ «ОСНОВА» з 01 вересня 2017 року. За час навчання зарекомендував себе як учень, що показав достатній та високий рівень навчальних досягнень з усіх предметів. Навчається з задоволенням, виявляє інтерес до математики, інформатики, багато читає. Пізнавальні процеси, образне мислення, мовлення в учня добре сформовані, відповідають віковій нормі. За характером ОСОБА_3 стриманий, врівноважений, відповідальний. З дорослими чемний, з дітьми товариський, має лідерські нахили і користується авторитетом серед дітей. Правила поведінки виконує свідомо, не потребує додаткового контролю. Дитина походить з родини внутрішньо переміщених осіб з м. Іловайська Донецької області, має високий рівень тривожності.
Лев охайний, дбайливо ставиться до своїх речей. Хлопчик забезпечений всім необхідним. Проживає удвох з матір'ю. Мати, ОСОБА_1 , відповідально ставиться до виховання, піклується про сина, має з ним дружні відносини, цікавиться його справами, бере участь в житті класу. Батько, ОСОБА_2 , епізодично підтримував контакт зі школою, спілкувався з вчителями.
Згідно довідок ЗЗОШ «ОСНОВА» від 11 грудня 2019 року № 634 та від 16 березня 2021 року № 153, ОСОБА_2 з 2017 року до 2021 року до Запорізької загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів «Основа» Запорізької міської ради Запорізької області не звертався, батьківські збори не відвідував.
ОСОБА_1 з лютого 2019 року працює в ТОВ «Вітацентр» лікарем-акушером-гінекологом та лікарем ультразвукової діагностики консультативно-діагностичного відділення поліклініки, де регулярно отримує заробітну плату, характеризується як відповідальний, дисциплінований і висококласний працівник, який постійно прагне до самовдосконалення, з високим почуттям відповідальності, відверта, чуйна, доброзичлива.
Крім заробітної плати за основним місцем роботи, ОСОБА_1 отримувала доходи від надання в оренду власного нерухомого майна. Відповідно до декларації платника єдиного податку за 2020 рік вона отримала 528 000,00 грн.
Відповідно до акта обстеження умов проживання дитини від 20 вересня 2021 року, складеного відділом по Вознесенівському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради спільно з Запорізьким міським центром соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді проведеного за заявою ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_2 , встановлено, що у дитини є окрема кімната, в якій є все необхідне: розкладний диван, одяг, дитячі речі, письмовий стіл, меблі.
Згідно з довідкою Комунального некомерційного підприємства «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» Запорізької обласної ради від 20 вересня 2021 року ОСОБА_1 на обліку у лікаря-психіатра в КНП «ОКЗ НПД» ЗОР не перебуває. За останні п'ять років до закладу не зверталась.
Відповідно до висновку Органу опіки та піклування районної адміністрації Запорізької міської ради по Вознесенівському району від 14 грудня 2021 року, прийнятим за підсумками засідання комісії, на якій досліджувалися документи, надані ОСОБА_1 , та була відсутня інформація щодо доходів ОСОБА_2 , умов його проживання, органом опіки та піклування визнано за доцільне визначити місце проживання неповнолітнього ОСОБА_3 разом із матір'ю ОСОБА_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь- кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
У справі, яка переглядається, дитина проживала разом із матір'ю, яка забезпечена житлом, має регулярний дохід, для дитини нею створені умови для проживання, навчання та розвитку дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.
У справі, яка переглядається, судом першої інстанції в судовому засіданні у присутності представника органу опіки та піклування в режимі відеоконференції заслухано думку дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який повідомив суд, що після розлучення батьків проживав з матір'ю. Батько достатньо приділяв йому ваги. Після того, як влітку 2021 року він з батьком відпочивав на морі у м. Бердянську, вони поїхали разом до бабусі до м. Іловайськ, де він вирішив залишитися. Дитина пояснила, що рівнозначно ставиться до батьків, любить їх, проте бажає жити з батьком, оскільки батько приділяє більше уваги і проводить з ним більше часу, а ніж мати.
Закріплення міжнародними документами та актами внутрішнього законодавства України право дитини бути почутою передбачає, що думка дитини повинна враховуватися при вирішенні питань, які її безпосередньо стосуються.
Разом із цим, думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про визначення місця проживання дитини, так як думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона через свій вік неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.
Згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не відповідає та не захищає права та інтереси дитини.
Отже, вирішуючи спір, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини. Важливим критерієм є моральні якості матері та батька як вихователів. Моральними якостями, які можуть негативно вплинути на виховання дитини, є, зокрема, зловживання спиртними напоями, невиконання батьківських обов'язків, притягнення до судової чи адміністративної відповідальності.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 06 червня 2019 року у справі № 335/5597/19, яке набрало законної сили, заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису задоволено частково та видано обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 строком на 6 (шість) місяців.
Установивши вказані обставини справи, врахувавши висновок орган опіки та піклування про визначення місця проживання дитини, наявність у позивача облаштованого житлового приміщення для дитини, позитивну характеристику матері, її участь у вихованні дитини та ставлення до дитини, наявність заробітку, що дозволяє забезпечувати дитину, та, виходячи із найкращих інтересів дитини, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про визначення місця проживання дитини разом з матір'ю.
При цьому визначення місця проживання дитини з матір'ю не впливатиме на її взаємовідносини з батьком, оскільки визначення місця проживання дитини з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків.
Батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов'язок піклуватися про здоров'я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 лютого 2023 року у справі № 188/1542/20 (провадження № 61-11857св22), від 01 березня 2023 року у справі № 643/16285/20 (провадження № 61-530св23), від 14 березня 2023 року у справі № 596/302/21 (провадження № 61-12438св22).
Виходячи із обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини, за відсутності доказів на підтвердження того, що визначене судами місце проживання з матір'ю поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку, а також, враховуючи те, що на території, на якій органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, держава Україна не може забезпечити інтереси та права дитини, який є громадянином України, і його проживання на тимчасово окупованій території України наражає дитину на небезпеку, суд касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір'ю, дотримавшись норм матеріального і процесуального права.
При цьому слід зазначити, що по досягненню ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , чотирнадцяти років, він буде вправі самостійно обирати місце проживання.
Перевіряючи доводи касаційної скарги про те, що судом першої інстанції порушені норми процесуального права при вирішенні питання про прийняття до розгляду зустрічного позову та про об'єднання в одне провадження справи за позовом ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, колегія суддів виходить із такого.
У справі, яка переглядається, ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 30 вересня 2021 року відкрито провадження у справі, вирішено провести розгляд справи в порядку загального позовного провадження, розпочато у справі підготовче провадження та призначено підготовче судове засідання, сторонам у справі надано строк для подання заяв по суті справи.
Відповідачу надано строк для подання відзиву протягом 15 днів з дня вручення копії відповідної ухвали та роз'яснено, що у строк для подання відзиву він має право пред'явити зустрічний позов.
16 листопада 2021 року від представника відповідача - адвоката Ткаченко О. В. надійшла заява про її вступ у справу як представника відповідача ОСОБА_2 , у якій вона просила суд внести її дані до ЄСІТС «Електронний суд», аби надати доступ до справи в електронному вигляді.
25 листопада 2021 року від представника відповідача адвоката Ткаченко О. В. до суду надійшов відзив на позовну заяву та, як зазначила адвокат, у період з 16 по 25 листопада 2021 року вона отримала доступ до ЄСІТС «Електронний суд» та ознайомилась з ухвалою про відкриття провадження та позовною заявою з додатками.
Отже, станом на 25 листопада 2021 року представник відповідача адвокат Ткаченко О. В. ознайомилась з ухвалою про відкриття провадження та позовною заявою з додатками.
Зустрічна позовна заява надійшла до суду 26 січня 2022 року.
Відповідно до частин першої та другої статті 193 ЦПК України, відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
Згідно з частиною сьомою статті 178 ЦПК України, відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі.
Враховуючи те, що відповідач і його представник ознайомились з ухвалою про відкриття провадження та позовною заявою з додатками не пізніше 25 листопада 2021 року, а зустрічний позов подано 26 січня 2022 року, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідач пропустив п'ятнадцятиденний строк для подання зустрічного позову, що є порушенням вимог частини першої статті 193 ЦПК України. При цьому клопотання про його поновлення відповідач не подавав.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про повернення відповідачу зустрічної позовної заяви.
Відмова суду першої інстанції об'єднати в одне провадження позови батьків про визначення місця проживання дитини не є підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки не призвела до неправильного вирішення справи.
Посилання у касаційній скарзі на наявність нотаріально посвідченої згоди позивача на тимчасовий виїзд сина у супроводі батька у період з 07 лютого 2020 року по 07 лютого 2023 року на тимчасово неконтрольовану територію України Донецької області та Луганської області, не має правового значення для вирішення спору про визначення місця проживання дитини.
Інші доводи касаційної скарги спрямовані на необхідність переоцінки доказів у справі та незгоду із обставинами встановленими судами попередніх інстанцій, підлягають відхиленню з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на аналізі та оцінці всіх наявних у справі доказів у їх сукупності.
Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 500/6325/17 (провадження № 11-548апп18) та у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 761/41071/19 (провадження № 61-2192св20), від 20 травня 2020 року у справі № 188/570/19 (провадження № 61-22980св19), від 02 жовтня 2019 року у справі № 431/5643/16-ц (провадження № 61-24804св18), від 30 листопада 2022 року у справі № 523/11247/19 (провадження № 61-5950св22), від 09 лютого 2023 року у справі № 753/572/20 (провадження № 61-9115св22), від 28 грудня 2020 року у справі № 487/2001/19 (провадження № 61-12667св20), від 27 грудня 2022 року у справі № 461/5717/20 (провадження № 61-4143св22), від 16 червня 2022 року у справі № 712/11527/17 (провадження № 61-18337св21), не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у наведених справах відрізняються від тих, що установлені судами у цій справі, яка переглядається в касаційному порядку.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 21 грудня 2022 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 21 лютого 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді: О. В. Білоконь Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець