Постанова
Іменем України
30 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 753/7151/21
провадження № 61-379св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кривошея Олександра Юрійовича на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 серпня 2022 року, ухвалене у складі судді Лужецької О. Р., та постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Білич І. М., Коцюрби О. П.,
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про зміну місця проживання дитини.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 24 жовтня 2014 року між ним та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, який розірваний рішенням Дарницького районного суду від 26 червня 2019 року у справі 753/602/19.
У шлюбі у них народилась дитина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 26 червня 2020 року у справі № 753/8833/19, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року, задоволено позов ОСОБА_2 та визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 разом з матір'ю - ОСОБА_2 .
Вважав, що наявні правові підстави для зміни місця проживання дитини. Вказував на те, що він працевлаштований та здатний забезпечити дитині всі необхідні умови для проживання.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з ним за адресою: АДРЕСА_1 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 04 серпня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішенняДарницького районного суду міста Києва від 04 серпня 2022 року залишено без змін.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем не надано належних доказів, які слугували б підставою для зміни місця проживання дитини, а позов свідчить лише про незгоду з рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 26 червня 2020 року, яким визначено місце проживання дочки з матір'ю та яке набрало законної сили.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У січні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Кривошей О. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні позову батька, фактично керувалися презумпцією визначення місця проживання дитини такого віку і статі з матір'ю та поклали тягар доведення спростування цієї презумпції на позивача. Такий підхід суперечить засадами сімейного законодавства України та обов'язковим у цій справі положенням міжнародних договорів, не було враховано прецедентних рішень Європейського суду з прав людини.
Апеляційний суд помилково обмежився констатуванням того, що під час розгляду справи не встановлено обставин, за яких малолітня дитина може бути розлучена з матір'ю. Він не врахував, що у Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року реалізовано принцип пріоритету інтересів дитини понад усім.
Суд апеляційної інстанції належним чином не мотивував своє рішення про врахування висновку органу опіки та піклування, відповідно до якого визначено, що найкращим інтересам дитини відповідатиме її спільне проживання з матір'ю, та взяв до уваги лише повідомлення представника відповідача. Проте він не врахував, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами, судом з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.
Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій розглянули справу за відсутності належного висновку органу опіки та піклування за місцем проживання матері, який мав бути складений задля забезпечення належного розгляду позову, що є порушенням статті 19 СК України.
При цьому, відхиливши клопотання сторони позивача про призначення судової психологічної експертизи, суди не врахували, що позиція дитини ґрунтується на поясненнях матері, а також відсутні окремі письмові документи, що їх підтверджують. Ані Служба у справах дітей Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації, ані суди попередніх інстанцій особисто не спілкувалася з малолітньою дитиною. Тим самим, фактично унеможливили встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Бачигін К. В. подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 січня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У січні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
24 жовтня 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб, який розірваний рішенням Дарницького районного суду від 26 червня 2019 року у справі 753/602/19.
ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народилася донька - ОСОБА_3 .
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 26 червня 2020 року у справі № 753/8833/19, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року, задоволено позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , та визначено місце проживання малолітньої дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю - ОСОБА_2 .
Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 22 січня 2021 року у справі № 753/15786/20, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 червня 2021 року, позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про негайне відібрання дитини та повернення її матері, заборону вчинення дій задоволено частково.
Відібрано у ОСОБА_1 малолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та повернуто дитину матері ОСОБА_2 .
Встановлено спосіб виконання цього рішення, відповідно до якого відібрання дитини у батька ОСОБА_1 означає відібрання дитини у будь-якої особи, з якою дитина перебуває на час примусового виконання цього рішення, в тому числі з відома батька.
У решті позовних вимог відмовлено.
Відповідно до акта обстеження умов проживання від 16 грудня 2021 року, складеного Службою у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , у дитини в кімнаті, яка для неї облаштована, є ліжко, столик для занять, є місце для дозвілля та навчання.
Згідно з висновком Служби у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від 12 липня 2022 року № 101-4376/02 орган опіки і піклування, вивчивши матеріали справи, враховуючи рекомендації комісії (протокол від 23 червня 2022 року № 8), з метою забезпечення прав та інтересів дитини, вважав, що зміна місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає з матір'ю ОСОБА_2 , є недоцільною.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (§ 76).
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права, практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь- кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Виходячи із обставин цієї справи, враховуючи, що рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 26 червня 2020 року у справі № 753/8833/19, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 листопада 2020 року, визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю - ОСОБА_2 , а також висновок Служби у справах дітей Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від 12 липня 2022 року № 101-4376/02 про недоцільність зміни місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає з матір'ю ОСОБА_2 , за відсутності доказів на підтвердження того, що визначене місце проживання з матір'ю поставить дитину під загрозу заподіяння фізичної або психічної шкоди або іншим шляхом створить для дитини нетерпиму обстановку, суд касаційної інстанції вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зміну місця проживання дитини, дотримавшись норм матеріального і процесуального права.
При цьому визначення місця проживання дитини з матір'ю не впливатиме на її взаємовідносини з батьком, оскільки визначення місця проживання дитини з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків.
Батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов'язок піклуватися про здоров'я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 лютого 2023 року у справі № 188/1542/20 (провадження № 61-11857св22), від 01 березня 2023 року у справі № 643/16285/20 (провадження № 61-530св23), від 14 березня 2023 року у справі № 596/302/21 (провадження № 61-12438св22).
Доводи касаційної скарги спрямовані на необхідність переоцінки доказів у справі та незгоду із обставинами встановленими судами попередніх інстанцій, підлягають відхиленню з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, визначені статтею 400 ЦПК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію.
Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ґрунтуються на аналізі та оцінці всіх наявних у справі доказів у їх сукупності.
Посилання як на підставу касаційного оскарження на застосування норм права без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18), не заслуговують на увагу, оскільки фактичні обставини у наведеній справі відрізняються від тих, що установлені судами у цій справі, яка переглядається в касаційному порядку.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кривошея Олександра Юрійовича залишити без задоволення.
Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 04 серпня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 грудня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді О. В. Білоконь Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець