Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"31" серпня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/2813/23
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Акціонерного товариства «Укртрансгаз», місто Київ,
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газове обладнання України», місто Харків,
простягнення коштів, -
Позивач, Акціонерне товариство «Укртрансгаз», звернувся до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Газове обладнання України», про стягнення штрафних санкцій за договором про закупівлю товарів № 2210000020 від 06.10.2022 року у загальному розмірі 67 834,50 грн., з них: 34 744,50 грн. пеня, 33 090,00 грн. штраф.
1. РУХ СПРАВИ У ГОСПОДАРСЬКОМУ СУДІ ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ.
04 липня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву Акціонерного товариства «Укртрансгаз» до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/2813/23. Розгляд справи № 922/2813/23 ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. 18 липня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, долучено до матеріалів справи № 922/2813/23 відзив (вх. № 18603 від 17 липня 2023 року) на позовну заяву. Надано відповідачу, Товариству з обмеженою відповідальністю «Газове обладнання України», строк для скерування позивачу, Акціонерному товариству «Укртрансгаз», примірника відзиву та доданих до нього документів до 24 липня 2023 року, а докази скерування представити суду до 25 липня 2023 року (включно). 19 липня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято до розгляду відзив на позовну заяву (вх. № 18603 від 17 липня 2023 року). 28 липня 2023 року, ухвалою Господарського суду Харківської області, прийнято до розгляду із залученням до матеріалів справи відповідь на відзив (вх. № 19988 від 28 липня 2023 року) позивача, Акціонерного товариства «Укртрансгаз».
Щодо реалізації сторонами свого права на подання заяв по суті справи:
1) відповідачем надано: відзив (вх. № 18603 від 17 липня 2023 року) на позовну заяву, що прийнятий до розгляду ухвалою Господарського суду Харківської області від 19 липня 2023 року; позивачем надано: відповідь на відзив (вх. № 19988 від 28 липня 2023 року), що прийнята до розгляду ухвалою Господарського суду Харківської області від 28 липня 2023 року. Відповідач не скористався своїм правом на подання заперечення в порядку ст.ст. 42, 161, 167, 251 ГПК України.
Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Суд констатує про те, що ним було дотримано строки розгляду справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України"). Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
2. АРГУМЕНТИ СТОРІН ПО СПРАВІ.
Як зазначено у позовній заяві, між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) укладено договір про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) № 2210000020 від 06.10.2022 року (надалі - «Договір»). Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов'язується у визначений цим Договором строк передати у власність покупця «Арматура трубопровідна: крани, вентелі, клапани та подібні пристрої (Крани кульові)» (далі - Товари), зазначені у специфікації, яка наведена в додатку 1 до цього Договору (далі - Специфікація), а покупець зобов'язується прийняти і оплатити такі Товари. Відповідно до п. 1.2. Договору найменування (номенклатура, асортимент), кількість Товарів, одиниці виміру, ціна за одиницю, строк та місце поставки, інші вимоги до Товарів зазначаються у Специфікації. Згідно із п. 3.1. Договору його ціна становить 390 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 65 000,00 грн. Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками Сторін і діє по 30 березня 2023 року, а в частині розрахунків - до їх повного виконання (п. 12.1. Договору). Відповідно до п. 5.1. Договору постачальник зобов'язується передати покупцю товари в кількості, строки та в місці поставки відповідно до Специфікації. Відповідно до Специфікації постачальник зобов'язаний виконати поставку Товарів в строк 90 календарних днів з дати укладення Договору. Позивач зазначає, що керуючись Договором та Специфікацією, постачальник зобов'язаний був поставити Товар в строк до 04.01.2023 року (включно). Частину поставки постачальник здійснив без порушення строків, передбачених умовами Договору та Специфікацією, тобто до 04.01.2023, що підтверджується видатковою накладною № 83 від 14.11.2022 на суму 59 100,00 грн. та актом № 140 від 28.11.2022 приймання продукції (Товарів) за кількістю та якістю. Однак, відповідно умов п. 5.8., 5.13 Договору, постачальник прострочив поставку по решті Товарів, що підтверджується видатковою накладною № 5 від 30.03.2023 на суму 330 900,00 грн. та Актом № 133а приймання продукції (товарів) за кількістю та якістю від 20.04.2023. Враховуючи фактичну дату поставки (20.04.2023), постачальником було порушено строк, визначений Договором та Специфікацією, на поставку Товарів по акту № 133а від 20.04.2023 приймання продукції (товарів) за кількістю та якістю на 105 календарних дня (з 05.01.2023 - 19.04.2023). Означене, на думку позивача, свідчить, що постачальник не дотримався строку на своєчасну поставку в повному обсязі Товару, визначеного Договором та Специфікацією. Відповідно до п. 7.4. Договору за порушення строків поставки Товарів або недопоставку Товарів постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1 відсотка вартості Товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено, за кожний день такого прострочення, а за прострочення поставки Товарів понад 30 днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 10 відсотків вартості Товарів, поставку яких прострочено. На підставі вищевикладеного, позивач прохає про стягнення 34 744,50 грн. пені та 33 090,00 грн. штрафу.
17 липня 2023 року до суду від відповідача надійшов відзив (вх. № 18603). Відповідач зазначає, що твердження позивача, що згідно з умовами п. 5.8, п. 5.13 Договору, датою поставки Товарів Постачальником по Договору вважається дата підписаного між сторонами Договору акту приймання Товарів за кількістю та якістю не відповідає дійсності та спростовується матеріалами справи. Так, ані з аналізу наведених положень договору, ані зі змісту наданого позивачем Акту №133 а приймання продукції (товарів) за кількістю та якістю від 20.04.2023 року не вбачається, що такий Акт є двостороннім і підписується двома сторонами. По-перше, договір не ставить до Постачальника вимог чи обов'язок його підписати, не визначає порядок та строки надання такого акту Постачальнику, здійснення його підписання останнім. По-друге, з аналізу змісту даного акту вбачається, що в ньому відсутня графа де Постачальник міг би поставити цей підпис, тверджень, що він був присутній при здійсненні приймання товару цей акт також не містить. З урахуванням викладеного, слід дійти висновку, що такий акт є одностороннім документом Покупця, котрий не надсилається та не надається Постачальнику, не підписується останнім, і тим більше не визначений у часі щодо строків протягом яких такий документ повинен бути складений Покупцем. Більш того, є введенням суду в оману, що товар вважається поставленим з моменту підписання даного акту Сторонами, оскільки Договором не визначено порядок його підписання чи взагалі будь-якої участі Постачальника при здійсненні такого прийому товару Покупцем при складенні даного акту. Також, відповідач вважає, що товар на суму 330 900,00 гривень поставлений відповідачем на адресу АТ «Укртрансгаз» у повному обсязі відповідно до товарно-транспортної накладної Р5 від 30.03.2023 року, що свідчить про безпідставність та протиправність нарахування штрафних санкцій позивачем з 30.03.2023 року та до 20.04.2023 року. Відповідач посилається на те, що Технічними вимогами і якісними характеристиками предмета закупівлі, що є продовженням Додатку 1 до Договору та які наявні в матеріалах справи, передбачено, що виробником товару, який постався в адресу позивача є ТОВ «ТЕХАРМ-М». Так, 26.12.2023 року на адресу ТОВ «Газове обладнання України» від виробника - ТОВ «Техарм-М» надійшло повідомлення про затримку у виготовленні замовленого Товару, яка виникла в наслідок обставини непереборної сили в наслідок масованих атак з боку Російської Федерації на енергосистему України, це призвело до відключення електричної енергії, а також до введення графіків відключень електричної енергії. Через це постійно переривається виробничий процес виготовлення Товару, та виникають простої у виробництві. ТОВ «Техарм-М» гарантував виконання взятих на себе зобов'язань по договору від 03.10.2022р. та відвантажити крани кульові у строк до 20 лютого 2022 року. В свою чергу, ТОВ «Газове обладнання України» протягом погодженого між ним та позивачем у Договорі строку, з моменту як стало відомо про початок дії обставин непереборної сили, направило повідомлення про початок дії форс-мажорних обставин на адресу АТ «Укртрансгаз», в якому, в тому числі зазначено, що 26.12.2022 року ТОВ «Газове обладнання України отримало лист від ТОВ «Техарм-М», який є виробником Товару що постачається згідно Договору, у якому вказується про обставини непереборної сили що виникли в наслідок масованих атак з боку Російської Федерації на енергосистему України, це призвело до відключення електричної енергії на дуже великі строки. Через це постійно переривається виробничий процес виготовлення Товару, та виникають простої виробництва. З метою дотримання процедури здійснення повідомлення про початок дії обставин непереборної сили, визначеної Договором та підтвердження їх необхідними доказами, відповідачем було надано позивачеві Сертифікат виданий Торгово-промисловою палатою від 28.12.2022 року №2600-22-2044 для засвідчення форс-мажорних обставин в якості додатка до листа №29/12 від 29 грудня 2022 року. Виходячи із системного аналізу викладених обставин, змісту Сертифікату Торгово-промислової палати від 28.12.2022 року та дотримання відповідачем процедури здійснення повідомлення сторони за Договором щодо початку дії обставин непереборної сили вбачається, що у період з 20.10.2022 року по 27.12.2022 року діяли обставини непереборної сили, а отже кінцевий строк поставки товару становив не 04.01.2023 року, а відповідно такий строк є продовженим на строк дії форс-мажорних обставин, тобто на 69 днів. Отже кінцевим строком поставки товару було 14.03.2023 року. З урахуванням викладеного, слід дійти висновку, що відповідачем було допущено прострочення поставки товару за період з 15.03.2023 року по 29.03.2023 року. наведена вище обставина також говорить, що у позивача були відсутні підстави здійснювати нарахування штрафу у розмірі 10% на суму 33 090,00 гривень в порядку положень п. 7.4. Договору, оскільки термін прострочення в даному випадку не перевищував 30 днів, а отже нарахування штрафних санкцій в цій частині є незаконним та позов в цій частині задоволенню не піддягає. Що стосується пред'явленої вимоги про стягнення пені за період з 05.01.2023 року по 15.03.2023 року, то з огляду на наведене вище, позов в цій частині також не піддягає задоволенню, оскільки товар в цей період не було поставлено через дію обставин непереборної сили. Підсумовуючи відповідач зазначає, що ним визнаються обставини про допущення прострочення поставки товару, проте лише за період з 15.03.2023 року по 29.03.2023 року, а отже пред'явлений позов визнається лише частково у частині стягнення пені за цей період у розмірі 4 963,50 гривень.
28 липня 2023 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. № 19988). Позивач вважає, що товар вважається прийнятим у сукупному тлумаченні п. 5.8. Договору та п. 5.13. Договору. Відповідно до п. 5.8. Договору датою поставки Товарів за цим Договором є прийняття покупцем Товарів за кількістю та якістю відповідно до п. 5.13 цього Договору та одночасна передача постачальником покупцю в повному обсязі документів, що передбачені п. 5.8.1 - 5.8.6. Договору. Відповідно до п. 5.13. постачальник здійснює передачу товарів покупцю на умовах цього Договору на підставі Акта приймання Товарів за кількістю та якістю.
Додатково позивач зазначає, що при прийманні на склад останнього Товарів, поставлених відповідно до видаткової накладної № 5 від 30.03.2023 - були виявлені недоліки Товару, про що складено Акт № 133 від 11.04.2023 року. З огляду на наявні недоліки, позивач листом № 1001ВИХ-23-2942 від 11.04.2023 повідомив відповідача про недоліки поставленого ним Товару. Відповідач погодився із виявленими недоліками та своїм листом вих. № 18/04 від 18.04.2023 повідомив позивача про усунення недоліків. З твердженнями відповідача на настання форс-мажорних обставин, позивач не може погодитися, посилаючись на ч. 2 ст. 617 ГК України та несвоєчасно повідомлення про форс-мажорні обставини. Також, позивач не погоджується із розрахунками штрафних санкцій, що представлені відповідачем.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
3. ВІДНОСНО ВИРІШЕННЯ СПОРУ ПО СУТІ.
Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини. В статті 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать. При цьому, ст. 12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд. Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. У відповідності до ст. 173 ГК України, зі змістом якої кореспондуються і приписи ст. 509 ЦК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості. Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як вбачається із представлених доказів та встановлено судом, 06 жовтня 2022 року між Акціонерним товариством «Укртрансгаз» (позивач, покупець за Договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Газове обладнання України» (відповідач, постачальник за Договором) укладено Договір про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) № 2210000020. Відповідно до п. 1.1. Договору постачальник зобов'язується у визначений цим Договором строк передати у власність покупця «Арматура трубопровідна: крани, вентелі, клапани та подібні пристрої (Крани кульові)» (далі - Товари), зазначені у специфікації, яка наведена в додатку 1 до цього Договору (далі - Специфікація), а Покупець зобов'язується прийняти і оплатити такі Товари.
Згідно із частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України). Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до п. 5.1. Договору постачальник зобов'язується передати покупцю товари в кількості, строки та в місці поставки відповідно до Специфікації. До суду представлено Специфікацію до Договору відповідно до якої строк поставки (зазначається кількість календарних днів з дати укладення Договору) - 90 (дев'яносто). Сторонам не заперечується той факт, що кінцевий строк поставки був до 04 січня 2023 року (6 аркуш відзиву; відповідач в цілому погоджується, що відповідно до умов Договору строк поставки 90 днів, а отже до 04.01.2023. Надання оцінки позиції відповідача щодо форс-мажорних обставин та відкладання кінцевого строку виконання зобов'язання буде надано пізніше в цьому рішенні). Водночас, як вбачається із матеріалів справи, 30 березня 2023 року було підписано з обох сторін видаткову накладну № 5 на суму 330 900,00 грн., а 20 квітня 2023 року акт приймання продукції (товарів) за кількістю та якістю № 133а.
Позивач вважає, що датою поставки є 20 квітня 2023 року, тобто факт складання Акта приймання продукції (товарів) за кількістю та якістю № 133а, однак відповідач вважає, що датою поставки є 30 березня 2023 року, тобто момент підписання видаткової накладної.
Надаючи оцінку цим аргументам сторін, суд виходить з наступного.
Відповідно до п. 5.7. Договору приймання покупцем товарів за видатковою накладною не є підтвердженням належного виконання постачальником його обов'язку з поставки товарів за цим Договором та відсутність у покупця претензій до постачальника щодо якості та комплектності товарів. Відповідно до п. 5.8. Договору, датою поставки товарів за цим Договором є прийняття покупцем товарів за кількістю та якістю відповідно до пункту п. 5.13. цього Договору та одночасна передача постачальником покупцю в повному обсязі наведених нижче наступних документів: 5.8.1. видаткової накладної; 5.8.2. оригіналу рахунку-фактури, тощо. Відповідно до п. 5.13. Договору приймання товарів за кількістю та якістю здійснюється за умови надання документів, вказаних у пункті 5.8. цього Договору. постачальник здійснює передачу товарів покупцю на умовах цього Договору на підставі Акта приймання Товарів за кількістю та якістю.
Тобто, сторонами в Договорі було погоджено, що датою поставки є сукупність двох умов: 1) прийняття покупцем товарів за кількістю та якістю відповідно до пункту п. 5.13. цього Договору; 2) передача постачальником покупцю в повному обсязі наведених нижче наступних документів: 5.8.1. видаткової накладної; 5.8.2. оригіналу рахунку-фактури, тощо. В свою чергу, приймання товару по кількості та якості, відповідно до п. 5.13 Договору, відбувається на підставі Акта приймання Товарів за кількістю та якістю. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є: свобода договору. Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відтак, у сукупному аналізі положень Договору, суд прийшов до висновку, що датою поставки товарів є дата, що зазначена в Акті приймання Товарів за кількістю та якістю, тобто 20 квітня 2023 року.
Обґрунтовуючи порушення строків постачання товарів, відповідач посилається на наявність форс-мажорних обставин, що зумовлюють відстрочення виконання зобов'язання на строк дії таких обставин. Проаналізувавши доводи сторін, суд зазначає наступне.
В першу чергу слід звернути увагу, що настання форс-мажорних обставин тягне за собою певні наслідки, що передбачені Договором та законом. Так, відповідно до п. 8.5. Договору у разі коли строк дії обставин непереборної сили (форс-мажорних обставин) продовжується більше ніж на 20 (двадцять) календарних днів, покупець має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей Договір. Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Тобто, положеннями Договору та закону не передбачено, що у разі настання форс-мажорних обставин здійснюється відстрочення виконання зобов'язання. Про такі наслідки має бути чітко міститися застереження в Договорі. Натомість, наявність форс-мажорних обставин, відповідно до закону, вказує про звільнення від відповідальності за порушення виконання зобов'язання.
Відповідно до п. 8.3. Договору доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються компетентним органом, зокрема документ (сертифікат) Торгово-промислової палати України.
На підтвердження наявності форс-мажорних обставин, відповідач надає сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) № 2600-22-2044 від 28.12.2022 року у якому зазначено: «Івано-Франківська Торгово-промислова палата … цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військова агресія російської федерації проти України, введення воєнного стану в України, ведення бойових (воєнних) дій, …, що стало перешкодою для належного здійснення виробничих процесів ТОВАРИСТВУ З ОМБЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ГАЗОВА ОБЛАДНАННЯ УКРАЇНИ». Надалі вбачається, що в обґрунтування видачі сертифікату покладено, окрім іншого, договір постачання № 01/10 від 03.10.2022, укладений між ТОВ «Газове обладнання України» та ТОВ «Техарм-М», про поставку Кранів кульових, лист ТОВ «Техарм-М» № 53 від 26.12.2022 р., адресований ТОВ «Газове обладнання України», щодо форс-мажорних обставин та неможливість своєчасного виконання замовлення на постачання товарів. До суду представлений означений лист, з якого вбачається, що ТОВ «Техарм-М» є контрагентом відповідача, поставка товару від якого залежить виконання самим відповідачем виконання зобов'язання перед позивачем. Листом № 53 від 26.12.2022 року контрагент відповідача, ТОВ «Техарм-М», повідомляє самого відповідача про те, що має місце затримка у виготовленні замовленого відповідачем Товару, яка виникла внаслідок обставини непереборної сили, масованих атак з боку Російської Федерації на енергосистему України, що призвело до відключення електричної енергії, а також до введення графіків відключень електричної енергії. Через це постійно переривається виробничий процес виготовлення Товару, та виникають простої у виробництві. Після означеного листа, цього ж дня (26.12.2022 року), сам відповідач повідомляє позивача про настання форс-мажорних обставин, а саме військову агресію рф проти України, а також отримання листа № 53 від 26.12.2022 від ТОВ «Техарм-М» та за змістом цього листа, надає позивачу проект додаткової угоди про відтермінування строку поставки товару на 50 (п'ятдесят) днів. В матеріалах справи відсутня додаткова угода, підписана з обох сторін, щодо відтермінування поставки товару.
Тобто, хоча у сертифікаті ТПП № 2600-22-2044 від 28.12.2022 року зазначено лише про настання форс-мажорної обставини - військової агресії, однак, як вбачається із представлених до суду документів, в тому числі на підставі яких було видано сертифікат, зокрема, листа ТОВ «Техарм-М» № 53 від 26.12.2022, - прострочення виконання зобов'язання відповідача перед позивачем має місце у зв'язку із простроченням виконання зобов'язання контрагентом відповідача - ТОВ «Техарм-М».
Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника. Відповідно до ч. 2 ст. 218 ГК України у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів.
Таким чином, хоча відповідачем і представлено до суду сертифікат ТПП № 2600-22-2044 від 28.12.2022 року на виконання умов Договору, однак як вбачається із представлених документів, прострочення виконання зобов'язання відповідача перед позивачем було внаслідок несвоєчасного виконання контрагентом відповідача своїх зобов'язань, що підтверджується і самим відповідачем у листі № 26/12 від 26 грудня 2022 року. В свою чергу, несвоєчасне виконання контрагентом відповідача своїх зобов'язань не відноситься, відповідно до закону, до форс-мажорної обставини (обставини непереборної сили).
Щодо посилання відповідача як на форс-мажорну обставину - введення воєнного стану та військову агресію, суд звертає увагу, що договір є укладеним у жовтні 2022 року, тобто після введення воєнного стану. Відповідно до п. 12.4. Договору сторони, підписуючи цей Догорів, підтверджують, що введення воєнного стану указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в України», не може бути підставою для відмови Сторонами від виконання взятих на себе зобов'язань за цим Договором. Укладаючи Договір, сторони чітко розуміють, що в країні діє воєнний стан та здійснюються постійні обстріли з боку ворожих військ.
Таким чином, на переконання суду, відповідачем не доведено наявність форс-мажорних обставин у правовідносинах між позивачем та відповідачем за Договором.
Відповідно до п. 7.4. Договору за порушення строків поставки Товарів або недопоставку Товарів постачальник сплачує покупцю пеню в розмірі 0,1 відсотка вартості Товарів, поставку яких прострочено та/або недопоставлено, за кожний день такого прострочення, а за прострочення поставки Товарів понад 30 днів постачальник додатково сплачує штраф у розмірі 10 відсотків вартості Товарів, поставку яких прострочено.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 січня 2022 року по справі №910/18557/20 зазначено наступне: «Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (зроблений позивачем розрахунок заборгованості…), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю бо частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду».
Перевіривши представлений розрахунок пені та штрафу, враховуючи, що прострочення має місце більше ніж на 30 днів, суд прийшов до висновку, що він зроблений арифметично вірно, а отже наявні підстави для їх стягнення, а саме 34 744,50 грн. пені та 33 090,00 грн. - штрафу.
Таким чином, суд прийшов до висновку про повне задоволення позовних вимог.
4. ВІДНОСНО РОЗПОДІЛУ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Здійснюючи розподіл судових витрат за наслідками розгляду справи, враховуючи вимоги статті 129 ГПК України, а також висновки суду про повне задоволення позову, судові витрати, понесені позивачем, покладаються на відповідача.
У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року). Суд також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, п. 2 ч. 1 ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд Харківської області, -
Позов Акціонерного товариства «Укртрансгаз» задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Газове обладнання України» (61162, місто Харків, вулиця Ньютона, будинок 120-А; код ЄДРПОУ: 44085717) на користь Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (01021, місто Київ, Кловський узвіз, будинок 9/1; код ЄДРПОУ: 30019801) пеню у розмірі 34 744,50 грн., штраф у розмірі 33 090,00 грн., що нараховані відповідно до умов п. 7.4. договору про закупівлю товарів (матеріально-технічних ресурсів) № 2210000020 від 06 жовтня 2022 року, а також судові витрати (сплачений судовий збір) у розмірі 2 684,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Рішення підписано 31 серпня 2023 року.
Суддя Н.В. Калініченко