Справа №761/8100/22
Апеляційне провадження
№ 22-ц/824/1418/2023
31 травня 2023 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Рейнарт І.М.
суддів Кирилюк Г.М., Борисової О.В.
при секретарі Баллі Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Шиліна Володимира Анатолійовича на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 серпня 2022 року(суддя Савицький О.А.) у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по місту Києву», третя особа: Головне управління державної казначейської служби України у місті Києві про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку,
встановив:
у травні 2022 року позивачка звернулася до суду з позовом, та з врахуванням заяви про уточнення розміру позовних вимог від 22 серпня 2022 року, просила стягнути з відповідача несплачену компенсацію за невикористану відпустку в сумі 12 691грн 86коп., середній заробіток в сумі 330 175грн 04коп. станом на 23 серпня 2022 року та здійснити розподіл судових витрат.
Мотивуючи позовні вимоги, позивачка зазначала, 6 квітня 2022 року на підставі наказу керівника Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по місту Києву» №52о/с її було звільнено з посади лікаря-терапевта дільничного терапевтичного відділення №2 поліклініки госпіталю (з поліклінікою) за прогул без поважних причин. Наказано виплатити компенсацію за невикористану щорічну відпустку - 12 календарних днів. Однак, всупереч приписам законодавства України відповідач, ігноруючи її вимогу про розрахунок, не повідомив і не надав письмові відомості про нараховані суми, належні їй при звільненні перед виплатою зазначених сум, а також в день звільнення не провів виплату всіх сум, а саме 12 834грн 28коп., що належать їй від підприємства.
Позивачка зазначала, що 8 квітня 2022 року відповідачем перераховано на її картковий рахунок часткову оплату в сумі 3 373грн 15коп., а тому залишок боргу становить 9 461грн 13коп.
У заяві про уточнення позовних вимог від 22 серпня 2022 року позивачка просила стягнути з відповідача 12 691грн 86коп. несплаченої компенсації за невикористану відпустку та середній заробіток за час затримки розрахунку, виходячи із 2 375грн 36коп. середньоденного заробітку.
Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 23 серпня 2022 рокуу задоволенні позову відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокатШилін В.А. просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивачки несплачену компенсацію за невикористану відпустку в сумі 13 246грн 74коп., середній заробіток в сумі 330 175грн 04коп. станом на 23 серпня 2022 року та здійснити розподіл судових витрат, посилаючись на те, що суд першої інстанції, незважаючи на заяву про збільшення позовних вимог, розглянув справу в межах первинних заявлених позовних вимог.
Представник позивачки зазначає, що судовим рішенням встановлено, що розмір відрахованих з позивачки сум під час звільнення складає 13 246грн 74коп., з яким позивачка погоджується, але висновки судового рішення про законність такого відрахування не відповідають встановленим обставинам, так як матеріали судової справи не містять жодного доказу про наявність наказу (розпорядження) відповідача про утримання неправильно обчисленої суми з позивачки, зокрема і не містить такого розпорядчого рішення наказ №52о/с від 6 квітня 2022 року, на підставі якого, начебто, відбулося відрахування.
Представник позивачки посилається на те, що визначений ч. 2 статті 127 КЗпП України перелік підстав, що дають право роботодавцю з власної ініціативи проводити утримання із заробітної плати працівників, є вичерпним. Такі утримання здійснюються з метою покриття заборгованості працівників перед установою чи організацією, де вони працюють. Роботодавець не вправі робити відрахування, якщо для цього немає підстави, передбаченої законодавством.
Представник позивачки вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права при відмові у задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації за невикористану відпустку, оскільки встановивши факт відрахування з заробітної плати під час звільнення 13 246грн 74коп., суд першої інстанції безпідставно відмовив у стягненні середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.
У відзиві на апеляційну скаргу Державна установа «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по місту Києву» просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що розрахунок з позивачкою був проведений у день її звільнення і їй виплачені всі належні їй суми.
Відповідач зазначає, що позивачці була нарахована компенсація за невикористану відпустку за 12 календарних днів у розмірі 15 943грн 20коп. та оплату праці за 1 робочий день, 6 квітня 2022 року, у розмірі 554грн 88коп., утримано суму у розмірі 13 246грн 74коп. - надмірно виплаченої заробітної плати за 3 дні за лютий 2022 року (посадовий оклад у розмірі - 919,95грн, доплату за дільничність - 275,99грн, доплату за вислугу років - 275,99грн, доплату за складність та напруженість в роботі - 275,99грн, премію у розмірі - 5505,95грн); помилково виплачений аванс за березень 2022 року в розмірі - 4 190грн 25коп.; враховано ПДФО у розмірі 1 663грн 96коп. та військовий збір - 138грн 66коп. Залишок суми у розмірі 3 251грн 34коп. позивачці виплачено на картку згідно вимог Бюджетного кодексу України. Згідно реєстру бюджетних фінансових зобов'язань операція із зарахування даних коштів проведена Державною казначейською службою України 7 квітня 2022 року.
Відповідач посилався на те, що в провадженні Шевченківського районного суду м. Києва перебували цивільні справи №761/8030/22 та №761/8100/22, предмети яких пов'язані між собою підставою виникнення, спільними доказами та вимогами. Вимоги про стягнення середнього заробітку одночасно були заявлені у двох справах. Так рішенням Шевченківського районного суду міста Києва у справі №761/8030/22 від 29 вересня 2022 року позивачку було поновлено на роботі та стягнуто з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 7 квітня по 29 вересня 2022 року, тому відповідальність за ст. 117 КЗпП (щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні) як подвійне стягнення середнього заробітку та у зв'язку з
поновленням ОСОБА_1 на роботі не застосовується.
Також відповідач вважає, що наведений у позовній заяві розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не відповідає дійсності та розрахований всупереч Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України від 08.02.1995 року № 100, оскільки у зв'язку з тим, що подія, з якою пов'язана відповідна виплата, наступила 7 квітня 2022 року, то для розрахунку беруться два попередніх місяців, тобто лютий та березень 2022 року, а не як зазначено в апеляційній скарзі (січень, лютий). Таким чином, середньоденний дохід для розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (за період з 7 квітня по 29 вересня 2022 року) становить 978,68грн в день.
Крім того відповідач вважає, що апеляційна скарга подана представником (адвокатом) ПрАТ «СК «ВУСО» В.Шиліним, але у переліку доданих до скарги документів, відсутній документ що надає права представнику (адвокату) ПрАТ «СК «ВУСО» В.Шиліну представляти інтереси позивачки у даній справі, а тому апеляційна скарга підлягає поверненню особі, яка її подала.
Третя особа, будучи належним чином повідомленою про день та час розгляду апеляційної скарги, свого представника у судове засідання двічі не направила, тому відповідно до положень ст. 372 ЦПК України колегія суддів провела судовий розгляд у відсутність третьої особи.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивачки - адвоката Шиліна В.А., який підтримав апеляційну скаргу та просив стягнути з відповідача 997 651,20грн середнього заробітку за час затримки розрахунку, пояснення представника відповідача Мусієнка Ю.П. , який просив залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 працювала на посаді лікаря-терапевта дільничного терапевтичного відділення № 2 поліклініки госпіталю ДУ «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по місту Києву» з 26 жовтня 2014 року.
Наказом начальника Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по місту Києву» № 52 о/с від 6 квітня 2022 року ОСОБА_1 звільнено 6 квітня 2022 року за прогул без поважних причин на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України. У наказі зазначено про виплату компенсації за невикористану відпустку за 12 календарних днів.
Відповідно до довідки відповідача від 4 травня 2022 року при звільненні ОСОБА_1 нарахована компенсація за 12 календарних днів невикористаної відпустки у сумі 15 943,20грн, з яких утримано: виплачену заробітну плату за 3 дні лютого 2022 року - 919грн 95коп., доплату за дільничність - 275,99грн, доплату за вислугу років - 275,99грн, доплату за складність та напруженість в роботі - 275,99грн, премію у розмірі 5 505,95грн та помилково виплачений аванс за березень 2022 року у розмірі 4 190,25грн. Також були утримані податок у сумі 1 663,96грн та військовий збір у сумі 138,66грн.
Згідно платіжного доручення № 368 від 7 квітня 2022 року ОСОБА_1 перераховано на картковий рахунок 3 251,34грн.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з 24 лютого 2022 року по 5 квітня 2022 року позивачка не виходила на роботу, тому відповідач правомірно утримав із нарахованої суми кошти, які були виплачені за фактично невідпрацьований позивачкою робочий час.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
Статтею 47 КЗпП України, у редакції на час звільнення позивачки, було передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно частини 1 статті 116 КЗпП України, у редакції на час звільнення позивачки, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
З матеріалів справи вбачається, що у день звільнення позивачці була нарахована заробітна плата за 6 квітня 2022 року у сумі 554,88грн та компенсація за невикористану відпустку у сумі 15 943грн 20коп. Розмір компенсації позивачкою не оспорювався.
7 квітня 2022 року позивачці виплачено 3 251,34грн, оскільки відповідачем утримана виплачена заробітна плата за 3 робочих дні лютого 2022 року, у які позивачка не працювала, доплати за ці дні, премія та виплачений за березень 2022 року аванс, оскільки позивачка у березні також не працювала.
Разом з тим, спірні правовідносини щодо повернення працівником зайво виплачених сум регулюються спеціальними нормами законодавства - статтею 127 КЗпП України.
Згідно з частинами першою, другою статті 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України. Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу: 1) для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми; 2) при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 цього Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв'язку з переходом на пенсію; 3) при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136 КЗпП України).
Згідно статті 26 Закону України «Про оплату праці» відрахування із заробітної плати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законодавством. При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти відсотків, а у випадках, передбачених законодавством, - п'ятдесяти відсотків заробітної плати, що належить до виплати працівникам.
Не допускаються відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно з законодавством не звертається стягнення (стаття 129 КЗпП України).
Звертаючись до суду з даним позовом, позивачка посилалася на те, що у день звільнення відповідачем їй не була виплачена у повному обсязі компенсації за невикористану відпустку.
Під час судового розгляду відповідач не заперечував, що у повному обсязі не виплатив позивачці компенсацію за невикористану відпустку, посилаючись на утримання
із нарахованої компенсації виплаченої заробітної плати за лютий за дні, у які позивачка не працювала, та виплаченого авансу за березень, так як позивачка у березні також не працювала.
Однак, відповідачем не надано відповідного розпорядження про утримання виплачених позивачці сум, а також не враховані положення статті 129 КЗпП України.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції зробив помилковий висновок, що відповідач правомірно утримав кошти, які він повинен був сплатити позивачці при звільненні та дійшов необґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
За таких обставин, позовні вимоги про неповну виплату у день звільнення позивачки компенсації за невикористану відпустку є обґрунтованими.
Відповідачем нарахована компенсація за невикористану відпустку у сумі 15 943,20грн, виплачено 3 251грн 34коп., тому стягненню з відповідача підлягає 12 691грн 86коп. компенсації за невикористану відпустку (сума зазначена без вирахування обов'язкових платежів, які підлягають відрахуванню відповідачем при виплаті).
За змістом статті 117 КЗпП України, у редакції на час звільнення позивачки, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. При невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Установлено, що при звільненні ОСОБА_1 6 квітня 2022 року відповідач не виплатив їй належні до сплати 12 691,86грн, неправомірно утримавши з цих коштів раніше виплачену заробітну плату, тому позивачка має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що в провадженні Шевченківського районного суду міста Києва перебувала цивільна справа № 761/8030/2022 за позовом ОСОБА_1 про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Постановою Київського апеляційного суду від 22 лютого 2023 року рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 29 вересня 2022 року про поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 7 квітня 2022 року по 29 вересня 2022 року у розмірі 299 421,36грн скасоване та у задоволенні позову відмовлено.
Відповідачем надані докази виплати позивачці середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць у розмірі 20 552,28грн.
Отже, відповідачем середній заробіток за час вимушеного прогулу позивачці у повному обсязі виплачений не був, а відтак позовні вимоги у даній справі про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України підлягають розгляду.
Середній заробіток працівника визначається за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Пунктом 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
З матеріалів даної справи вбачається, що ОСОБА_1 у березні 2022 року не працювала, тому для обрахунку середнього заробітку враховується заробітна плата, отримана нею у січні та лютому 2022 року.
Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (пункт 5 Порядку № 100).
За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадиться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Згідно довідки про доходи від 10 квітня 2022 року, ОСОБА_1 у січні 2022 року була нарахована заробітна плата у розмірі 44 280,26грн, а у лютому 2022 року - 48 358,71грн. Іншої довідки відповідачем на вимогу апеляційного суду надано не було.
У січні 2022 року кількість робочих днів становила 19, у лютому 2022 року - 20 днів, отже середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 для обрахунку середнього заробітку - 2 375,36грн (44280,26+48358,71=92638,97:39).
У період з 9 травня 2022 року по 31 травня 2023 року кількість робочих днів складає 278.
Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку складає 660 349грн 58коп., що не є співмірним із розміром невиплаченої позивачці суми при звільненні.
Визначаючи розмір середнього заробітку, колегія суддів враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц зазначено, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, зокрема суду при вирішенні такого питання необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, та з чим була пов'язана її тривалість з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку
при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Враховуючи принципи, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 761/9584/15-ц, колегія суддів вважає справедливим і таким, що відповідатиме наведеним вище критеріям, зменшення розміру відшкодування до 13 000грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та наданим доказам, судом неповно з'ясовані обставини справи, неправильно застосовані норми матеріального права, тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно частин 1 та 2 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачкою у суді першої інстанції був сплачений судовий збір у сумі 992,40грн та 2 310грн, за подання апеляційної скарги судовий збір сплачений у сумі 1 488,60грн.
Враховуючи часткове задоволення позовних вимог, позивачці відшкодуванню підлягає судовий збір за подання позовної заяви у сумі 129,01грн та за подання апеляційної скарги - 193,52грн, а всього 322,53грн.
До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК).
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: - надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; - складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; - представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та
надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Разом із тим чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 137 ЦПК України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 137 ЦПК України).
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Обов'язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Отже, ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності
справи та фінансового стану учасників справи.
Така правова позиція викладена в додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 у справі №755/9215/15-ц.
Частинами першою, другою статті 134 ЦПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Звертаючись до суду з даним позовом, представник позивачки - адвокат Шилін В.А. зазначив, що витрати на професійну правову допомогу у суді першої інстанції становлять 18 000грн і є фіксованими.
У підтвердження витрат на правову допомогу до позовної заяви була додана копія ордеру серії АІ № 1230369 на надання правничої (правової) допомоги адвокатом Шиліним В.А. позивачці ОСОБА_1 у Шевченківському районному суді міста Києва.
22 серпня 2022 року адвокатом Шиліним В.А. суду першої інстанції надані: копія договору про надання правової допомоги, укладеного 23 червня 2021 року між адвокатом Шиліним В.А. та ОСОБА_1; копія акту приймання наданих послуг від 22 серпня 2022 року, згідно якого адвокатом надані послуги: ознайомлення з документами та обґрунтування підстав складання позовної заяви; вивчення актуальної судової практики та визначення правової позиції, збір письмових доказів; складання заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав і законних інтересів клієнта; супровідні заходи розгляду справи у суді. Сторони договору погодили, що вартість наданих послуг становить 18 000грн.
В апеляційній скарзі представник позивачки - адвокат Шилін В.А. зазначив, що витрати на професійну правничу допомогу у Київському апеляційному суді є фіксованими і становляться 5 000грн.
28 листопада 2022 року адвокатом Шиліним В.А. подана заява про судові витрати, до якої додані: копія додатку № 2 від 9 вересня 2022 року до договору від 23 червня 2021 року про надання правової допомоги, згідно якого сторони договору погодили розмір гонорару в сумі 5 000грн за представлення інтересів позивачки у апеляційному суді та копію акту приймання наданих послуг від 23 листопада 2022 року, де перераховані ті ж послуги, які зазначені у акті від 22 серпня 2022 року.
Заперечуючи проти відшкодування витрат на правову допомогу, відповідач у суді першої інстанції посилався на їх безпідставність та ненадання позивачкою доказів у підтвердження понесення цих витрат.
У відзиві на апеляційну скаргу з приводу витрат на правову допомогу заперечень не зазначено.
Виходячи з вищевикладеного та часткового задоволення позовних вимог, колегія суддів вважає, що позивачці підлягає відшкодуванню 4 370грн витрат на правову допомогу.
Керуючись статтями 36, 374, 376, 381, 383 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Шиліна Володимира Анатолійовича задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 серпня 2022 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити частково.
Стягнути з Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по місту Києву», ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України 37027405, яке знаходиться у м. Київ, вул.
Платона Майбороди, 19, на користь ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , яка зареєстрована у АДРЕСА_1 , 12 691грн 86коп. компенсації за невикористану відпустку та середній заробіток за час затримки розрахунку 13 000грн, повернення сплаченого судового збору у сумі 322грн 53коп., витрати на правову допомогу у сумі 4 370грн, а всього 30 384грн 39коп.
В іншій частині позову відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених у п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст постанови складено 29 серпня 2023 року.
Суддя-доповідач І.М. Рейнарт
Судді Г.М. Кирилюк
О.В. Борисова