Справа № 580/2452/23 Головуючий у І інстанції - Рідзель О.А.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
29 серпня 2023 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Василенка Я.М., Оксененка О.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Територіального управління державної судової адміністрації України у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління державної судової адміністрації України у Черкаській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів, -
ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління державної судової адміністрації України у Черкаській області, Державної судової адміністрації України, в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації в Черкаській області, Державної судової адміністрації України щодо невиплати належного розміру суддівської винагороди за період з 01.01.2023 по 31.01.2023;
- стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації в Черкаській області, Державної судової адміністрації України недоплачену суддівську винагороду за період з 01.01.2023 по 31.01.2023 включно в сумі 96624,00 грн.
- допустити негайне виконання рішення суду в межах суми стягнення за один місяць.
Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач вказав, що він є суддею Канівського міськрайонного суду Черкаської області та з 24.02.2022 мобілізований до лав Збройних Сил України. Проте, починаючи з 19.07.2022 суддівська винагорода Позивачу не виплачується у зв'язку з набранням чинності з 19.07.2022 Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин». На переконання Позивача, до спірних правовідносин слід застосовувати норми статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який є спеціальним щодо встановлення (визначення) розміру суддівської винагороди. Також звертає увагу на те, що рішенням Ради суддів України № 24 від 05.08.2022 затверджені окремі рекомендації організації роботи судів та суддів в умовах воєнного стану, в якому зазначено, що суддівська винагорода виплачується якщо суддя увільнений від виконання обов'язків з відправленням правосуддя у зв'язку із призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період або не здійснює правосуддя з незалежних від нього причин. Вважає, що нарахування та виплата суддівської винагороди повинна проводитись в повному обсязі. Також, Позивач щодо визначення розміру суддівської винагороди зазначив, що відповідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків. За розрахунком Позивача, належна йому за період з 01.01.2023 по 31.01.2023 суддівська винагорода складає 96 624,00 грн (80 520,00 грн окладу та 16 104,00 грн доплата за вислугу років 20%).
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 30 травня 2023 року позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області щодо невиплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2023 по 31.01.2023.
Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області нарахувати та виплатити судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_1 суддівську винагороду з 01.01.2023 по 31.01.2023 включно з відрахуванням обов'язкових податків і зборів.
У задоволенні інших вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Також, не погоджуючись з таким судовим рішенням Територіальне управління державної судової адміністрації України у Черкаській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в цій частині.
В апеляційних скаргах ОСОБА_1 , Територіальне управління державної судової адміністрації України у Черкаській області посилаються на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Апеляційна скарга Позивача мотивована тим, що судом першої інстанції обрано не достатньо ефективний спосіб захисту, виходячи з того, що у разі невиконання або неналежного виконання рішення суду може виникнути необхідність повторного звернення до суду, а не здійснення примусового його виконання. На переконання Позивача, суд має прийняти рішення про стягнення належних до виплати сум грошового забезпечення, а не про зобов'язання нарахувати та виплатити суддівську винагороду за певний період часу. Крім того, Позивач зазначає на необхідності встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, а також негайного виконання рішення щодо стягнення у межах одного місяця.
Апеляційна скарга Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області мотивована тим, що 19.07.2022 набрав чинності Закон №2352-ІХ, яким внесені зміни у КЗпП України, зокрема, у частині третій статті 119 слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінити словами «зберігаються місце роботи і посада». Для визначення розміру суддівської винагороди Позивача з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2481,00 грн не має підстав, так як Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» окремо для суддів визначена така розрахункова величина, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», який складає 2102 грн і саме виходячи з цього показника ТУ ДСА України у Черкаській області повинно розраховувати суддівську винагороду.
Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Черкаській області подано відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому воно просить у задоволенні апеляційної скарги Позивача відмовити повністю.
Також, Державною судовою адміністрацією України подано відзив на апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації у Черкаській області, в якому вона просить врахувати відзив при розгляді справи, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Відзиву Позивача на апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Указом Президента України «Про призначення суддів» від 02 липня 2020 року № 265/2020, зокрема ОСОБА_1 призначено на посаду судді Канівського міськрайонного суду Черкаської області.
В подальшому, наказом Канівського міськрайонного суду від 13.07.2020 № 61-о встановлено ОСОБА_1 з 09.07.2020 року щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20% посадового окладу.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, відповідно до вимог Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 № 69/2022 ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації.
У зв'язку з вищевикладеним, наказом Канівського міськрайонного суду від 25.02.2022 № 2-а суддю Канівського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_1 увільнено від роботи з 25.02.2022 у зв'язку з зарахуванням до складу Сил територіальної оборони Збройних Сил України та добровольчих формувань територіальних громад із збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку до дня звільнення з військової служби.
19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, яким у частині третій статті 119 Кодексу законів про працю України слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада».
У вересні 2022 року Позивач звернувся з заявами до Відповідачів, в яких просив повідомити причини невиплати суддівської винагороди та здійснити виплату суддівської винагороди у відповідності до вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та рішення Ради суддів України від 05.08.2022 № 24.
Листом від 11.10.2022 № 04-1460/22 Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області повідомило Позивача, що у зв'язку з набранням чинності 19.07.2022 Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», було внесені зміни у ст. 119 КЗпП України, так слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінені на слова «зберігаються місце роботи і посада». Тобто середній заробіток як соціальна гарантія для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків перестав існувати в національному законодавстві України.
Вважаючи бездіяльність Відповідача щодо не нарахування та невиплати суддівської винагороди за період з 01.01.2023 по 31.01.2023 протиправною, Позивач звернувся з даним адміністративним позовом до адміністративного суду.
Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки суддя Канівського міськрайонного суду Черкаської області ОСОБА_1 не здійснює правосуддя внаслідок проходженням військової служби під час мобілізації у Збройних Силах України, разом з тим виконує конституційний обов'язок із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, беручи до уваги конституційні гарантії незалежності суддів, пріоритетності норм Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» над іншими нормами законодавства України, Позивачу підлягає виплата суддівської винагороди у повному обсязі.
Щодо позовної вимоги про стягнення з Відповідачів недоплаченої суддівської винагороди за період з 01.01.2023 по 31.01.2023 в сумі 96624 грн 00 коп., то суд першої інстанції вважав її передчасною, оскільки стягненню підлягають лише ті суми, які були нараховані, але не виплачені, а Відповідач не здійснював нарахування суддівської винагороди Позивачу за спірний період, як і не вирішував питання яку розрахункову величини, слід застосувати для нарахування суддівської винагороди Позивача.
Таким чином, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом відновлення порушеного права Позивача є зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України у Черкаській області нарахувати та виплатити Позивачу суддівську винагороду за період з 01.01.2023 по 31.01.2023.
Крім того, Позивачем не наведено аргументованих доводів та не надано доказів того, що рішення суду буде Відповідачами тривалий час не виконане, у зв'язку з чим своєчасно у межах розумних строків не будуть поновлені його права, тому встановлювати судовий контроль суд першої інстанції не вбачав за необхідне.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 26 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до статті 135 Закону України № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
Приписами частини 2 статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Частиною 3 статті 135 Закону № 1402-VIII визначено базовий розмір посадових окладів суддів різних інстанцій.
Згідно з частиною 4 статті 135 Закону № 1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Відповідно до частини 5 статті 135 Закону № 1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
У рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 Конституційний Суд України зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.
Гарантії незалежності суддів встановлено у статтях 48, 52 розділу III, статті 17 розділу VII, розділах, X Закону №2453 у редакції Закону № 192, зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а суддям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
У рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
Конституційний суд послідовно вказував, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів, встановлена система гарантій незалежності суддів не є їх особистим привілеєм; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу.
Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022 (далі - Указ № 64/2022), затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому строк дії воєнного стану неодноразово продовжувався та діє на даний час.
Згідно зі статтею 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів визначено Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).
Відповідно до частини 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII), суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною 2 статті 135 Закону № 1402-VIII, суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини 10 статті 135 Закону № 1402-VIII суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
При цьому, Законом № 1402-VIII перебачено вичерпний перелік обмежень у виплаті суддівської винагороди, водночас перебування на військовій службі не є таким випадком.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2022 року у справі № 990/4/22 дійшла висновку, що під час здійснення правосуддя існують випадки, коли за певних умов суддя не може здійснювати правосуддя. Такі випадки поділяються на дві категорії.
До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням до кримінальної відповідальності, при проведенні кваліфікаційного оцінювання та застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя.
Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, припинення роботи суду у зв'язку з військовими діями, стихійним лихом, нездійснення суддею правосуддя у разі ліквідації, реорганізації суду, перебуванням судді у відряджені, тимчасова непрацездатність, перебування у різного роду відпустках (основна, додаткова, соціальна), у зв'язку з мобілізацією відповідно до вимог Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Невід'ємним елементом статусу суддів, зокрема, є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення. У більшості випадків, коли суддя не здійснює правосуддя (окрім випадків застосування до судді дисциплінарного стягнення), йому (судді) виплачується суддівська винагорода. Отримання від держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди, нерозривно пов'язує цю особу з її статусом судді.
У Рішенні від 03.06.2013 № 3-рп/2013 у справі № 1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
Крім того, рішенням Ради суддів України № 10 від 14.03.2022 затверджено окремі рекомендації організації роботи судів та суддів в умовах воєнного стану.
Так, пунктом 3 розділу ІІ рішення Ради суддів України визначено, що суддівська винагорода у розмірі посадового окладу та доплат, визначених частиною другою статті 135 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", виплачується за наявності однієї із умов, зокрема, якщо суддя увільнений від виконання обов'язків з відправлення правосуддя у зв'язку із призовом на військову службу під час мобілізації на особливий період, зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період проходження військової служби.
Рада суддів України в рішенні № 24 від 05.08.2022 року звернула увагу розпорядників бюджетних коштів органів судової влади, що суддям, увільненим від виконання обов'язків з відправлення правосуддя у зв'язку із призовом на військову службу під час мобілізації виплачується суддівська винагорода та передбачені законом доплати до посадового окладу.
Враховуючи вищевикладене, а також беручи до уваги те, що порядок виплати суддівської винагороди регламентується виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ТУ ДСА у Черкаській області протиправно припинено здійснення нарахування та виплати Позивачу суддівської винагороди.
Таким чином, доводи ТУ ДСА у Черкаській області, викладені в апеляційній скарзі є необґрунтованими, оскільки не узгоджуються з приписами чинного законодавства.
Щодо доводів Позивача, викладених в його апеляційній скарзі щодо ефективності захисту його прав, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до частин 3, 4 статті 148 Закону № 1402-VIII Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА.
Згідно зі статтею 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 22 Бюджетного кодексу України Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів. Відповідно до частини п'ятої статті 22 головний розпорядник бюджетних коштів затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством; здійснює управління бюджетними коштами у межах встановлених йому бюджетних повноважень, забезпечуючи ефективне, результативне і цільове використання бюджетних коштів, організацію та координацію роботи розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів у бюджетному процесі.
Відповідно до п.п. 1,4 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого Рішенням Вищої ради правосудця від 17 січня 2019 року № 141/0.15-19 (далі - Положення № 141/0.15-19) ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
Згідно з пунктом 5 Положення № 141/0.15-19 основними завданнями ДСА України є організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом; забезпечення належних умов діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених законом.
Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обрано правильний спосіб відновлення порушеного права Позивача, оскільки стягненню підлягають лише ті суми, які нараховані, але не виплачені, а Відповідачі не здійснювали нарахування суддівської винагороди Позивачу за спірний період, вважаючи, що останній не має права на суддівську винагороду, так як не здійснює правосуддя внаслідок проходження військової служби у Збройних Силах України, як і не вирішував питання яку розрахункову величину слід застосувати для нарахування суддівської винагороди.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що посилання Позивача на постанови Верховного Суду не є релевантними для розгляду цієї справи, оскільки правовідносини не є подібними до правовідносин у даній адміністративній справі.
Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для встановлення судового контролю, оскільки Позивачем не наведено аргументованих доводів та не надано доказів того, що рішення суду буде Відповідачами тривалий час не виконане, у зв'язку з чим своєчасно у межах розумних строків не будуть поновлені його права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційних скарг не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції в оскаржуваній частині.
Оцінюючи інші доводи апеляційних скарг, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи ОСОБА_1 , Територіального управління державної судової адміністрації України у Черкаській області, викладені в апеляційних скаргах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Територіального управління державної судової адміністрації України у Черкаській області залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 30 травня 2023 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Я.М. Василенко
О.М. Оксененко