Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к. 318
Іменем України
07.09.2006
Справа №2-19/8-2006
За позовом - ПКФ «СК-Ойл», м.Сімферополь АР Крим
До відповідача - Державної податкової інспекції в м.Сімферополь, м.Сімферополь АР Крим
Про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення
Суддя Мокрушин В.І.
Секретар Сидельова І.І.
Від позивача - Манюхін Ф.Ю., представник, довіреність № 1 від 04.01.2006 року
Від відповідача - Шугалка Д.І., державний інспектор, довіреність № 14541/9/10 від 15.08.2006 року
Суть спору:
Позивач звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим із позовом про визнання податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м.Сімферополь від 05.03.2005 року № 000042602/0/0 недійсним. Позовні вимоги мотивовані тим, що дії відповідача не відповідають діючому законодавству.
Відповідач надав відзив на позов, позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити.
Справа слухалася у відповідності до положень Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747 із змінами та доповненнями).
Представники сторін відмовилися від послуг перекладача.
Відповідно до ст.9, 10 Конституції України, ст.9 Європейської хартії регіональних мов (ратифікована Законом України від 15.05.2003 року № 802), ст.3 Декларації прав національностей України (від 01.11.1991 року № 1771), ст.10 Закону України «Про судоустрій» (від 07.02.2002 року № 3018), ст.18 Закону України «Про мови» (від 28.10.1989 року № 8312), ст.10, 12 Конституції Автономної Республіки Крим (Закон України від 23.12.1998 року № 350), ст.15 Кодексу адміністративного судочинства України та клопотанням представників сторін вони давали пояснення по справі на російській мові.
Відповідно до ст.41 Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747 із змінами та доповненнями), п.2-1 Прикінцевих положень Кодексу адміністративного судочинства України фіксація судового процесу технічними засобами не здійснювалася.
Відповідно до ст.130 Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747 із змінами та доповненнями) перед початком слухання справи представникам сторін була вручена пам'ятка про права та обов'язки сторін.
Розглянув матеріали справи, суд -
ПКФ «СК - Ойл» зареєстровано у якості юридичної особи виконавчим комітетом Киівської районної ради м.Сімферополя 01.06.2000 року, про що видана довідка про включення позивача до єдиного державного реєстру (а.с.19).
02.03.2005 року державною податковою інспекцією в м.Сімферополь проведена внепланова документальна перевірка дотримання вимог податкового законодавства ПКФ «СК - Ойл» при взаємовідносинах з фірмою «Ойлсервісплюс», про що складений акт № 48/26-2-30494708 (а.с.8-18).
У основу висновків акту перевірки покладено рішення Центрального районного суду м.Сімферополя, яким статут фірми «Ойлсервісплюс» визнаний недійсним з моменту реєстрації з 12.05.2000 року та визнано недійсним свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість.
05.03.2005 року державна податкова інспекція в м.Сімферополь на підставі вказаного акту прийняла рішення № 0000442602/0/0 про донарахування податку у сумі 65770 та застосування фінансових санкцій у сумі 32885 грн. (а.с.20).
Згідно із ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747 із змінами та доповненнями) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
Відповідно до п.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747 із змінами та доповненнями) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії..
Відповідач надав відзив на позов, позовних вимог не визнав, просив у задоволенні позову відмовити.
Відповідно до п.2 ст.8 Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747 із змінами та доповненнями) суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до ст.1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав і основних свобод людини (ратифікована Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів.
Згідно із ст.49 Цивільного кодексу України (у редакції від 18.07.1963 р.) якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.
Суду не надано доказів визнання недійсними угод, укладених між ПКФ «СК - Ойл» та фірмою «Ойлсервісплюс».
Акт про анулювання свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість складений відповідачем 04.11.2004 року (а.с.41).
Відповідно до п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» (від 03.04.1997 року № 168 із змінами та доповненнями) об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце надання яких находиться на митній території України, в тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу у користування лізингоотримувачу (орендарю).
Відповідно до п.п.6.1.1 п.6.1 ст.6 Закону України «Про податок на додану вартість» (від 03.04.1997 року № 168 із змінами та доповненнями) податок становить 20 відсотків бази оподаткування, визначеної ст.4 цього Закону, та додається до ціни товарів (робіт, послуг).
Відповідно до п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (від 03.04.1997 року № 168 із змінами та доповненнями) платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну.
Відповідно до п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (від 03.04.1997 року № 168 із змінами та доповненнями) сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.
Відповідно до п.7.1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (від 03.04.1997 року № 168 із змінами та доповненнями) поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.
Відповідно до п.1.7 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» (від 03.04.1997 року № 168 із змінами та доповненнями) податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.
Оскільки акт про анулювання свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість складений відповідачем 04.11.2004 року, суд задовольняє позовні вимоги та визнає недійсним рішення державної податкової інспекції в м.Сімферополь № 0000442602/0/0 про донарахування податку у сумі 65770 та застосування фінансових санкцій у сумі 32885 грн. від 05.03.2005 року.
На підставі викладеного та керуючись ст.17, 18, 70, 76, 86, 162 Кодексу адміністративного судочинства України (від 06.07.2005 року № 2747 із змінами та доповненнями), суд
· Адміністративний позов задовольнити.
· Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м.Сімферополь від 05.03.2005 року № № 0000442602/0/0.
· Постанову направити сторонам замовленою кореспонденцією.
Постанова може бути оскаржена у апеляційному порядку відповідно до ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова проголошена у судовому засіданні 07.09.2006 року у 09 год. 40 хв.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Мокрушин В.І.