28 серпня 2023 р. Справа № 480/6337/22
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Жигилія С.П. , Русанової В.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.11.2022, головуючий суддя І інстанції: М.М. Шаповал, м. Суми, повний текст складено 10.11.22 по справі № 480/6337/22
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Сумській області
про визнання протиправною та скасування вимоги,
ОСОБА_1 ( далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Сумській області (далі - ГУ ДПС у Сумській області), в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС у Сумській області про сплату боргу (недоїмки) від 16.03.2020 № Ф-6586-54; понесені судові витрати покласти на відповідача.
В обґрунтування позовних вимог послався на протиправність оскаржуваної вимоги ГУ ДПС у Сумській області про сплату боргу (недоїмки) від 16.03.2020 № Ф-6586-54 з єдиного соціального внеску (далі - ЄСВ), який позивачу протиправно нараховано за період 2018 - 2019 роки, коли ОСОБА_1 був найманим працівником і займав посаду монтажника інформаційно-комунікаційних мереж у ФОП ОСОБА_2 , який сплачував ЄСВ з нарахованих сум заробітної плати в повному обсязі. Пославшись на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19, зазначив, що нарахування відповідачем єдиного внеску ОСОБА_3 , який одночасно перебуває у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату та суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Додатково повідомив, що податковим органом вже була сформована за аналогічних обставин вимога про сплату боргу (недоїмки) від 28.05.2019 № Ф-6586-54У стосовно ОСОБА_1 , яка рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 10.11.2022 у справі № 480/3185/20 визнана протиправною та скасована.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 10.11.2022 у справі №480/6337/22 позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Сумській області про визнання протиправною та скасування вимоги задоволено.
Визнано протиправною та скасовано вимогу головного управління ДПС у Сумській області про сплату боргу (недоїмки) від 16.03.2020 № Ф-6586-54, якою ОСОБА_1 зобов'язано сплатити недоїмку у розмірі 4107,69 грн.
Стягнуто з Головного управління ДПС у Сумській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 992,40 грн.
Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.11.2022 у справі № 480/6337/22 та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги послався на безпідставне не врахування судом першої інстанції при ухваленні рішення про задоволення позовних вимог доводів ГУ ДПС у Сумській області, відповідно до яких з 2017 року навіть у разі не отримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року, позивач, як платник, зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленого, цим Законом. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску (п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» № 2464-VI від 08.07.2010 в редакції Закону від 06.12.2016, № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України"). Підстав для звільнення від сплати єдиного внеску для фізичних осіб, які провадять незалежну професійну діяльність чинним законодавством не передбачено.
Відповідач вважає, що фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування і є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов'язкової звітності за себе як фізичні особи-підприємці. Сплата єдиного внеску у такому разі не здійснюється подвійно. Адже при нарахуванні та сплаті роботодавцем єдиного внеску на доходи, що виплачуються найманому працівнику, роботодавець виконує свій обов'язок, передбачений Законом № 2464-VI (утримань єдиного внеску із заробітної плати застрахованих осіб немає).
З огляду на викладене, враховуючи перебування ОСОБА_1 за спірний період на обліку в ГУ ДПС в Сумській області, як платника єдиного внеску, стверджує про обов'язок позивача сплачувати такий внесок у встановлених законом порядку та розмірі. Отже, вимога про сплату боргу (недоїмки) від 16.03.2020 №Ф-6586-54 є правомірною.
Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу позивач не скористався.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач 28.04.2015 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, а 22.11.2019 - припинив свою підприємницьку діяльність.
Як вбачається з копії трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, укладеного 01.04.2015 між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , позивач з 01.04.2015 перебуває у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 (а.с.8).
При цьому, з нарахованої йому заробітної плати за вказаний період здійснювалося утримання, в т.ч. зі сплати страхових внесків за ОСОБА_1 як працівника (а.с. 11-13).
16.03.2020 ГУ ДПС в Сумській області на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів (а.с.14) було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) № Ф-6586-54, якою позивача було зобов'язано сплатити недоїмку у розмірі 4107,69 грн за період 2018-2019 роки.
Позивач, не погодившись із вимогою про сплату боргу від 16.03.2020, звернувся до суду з даним позовом про визнання її протиправною та скасування.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з недоведення відповідачем отримання позивачем за спірний період доходу від підприємницької діяльності та протиправності оскаржуваної вимоги, оскільки єдиний внесок за 2018-2019 роки нараховано та сплачено ФОП ОСОБА_2 , з яким у спірний період позивач перебував у трудових відносинах, що виключає наявність у такої особи обов'язку щодо сплати єдиного внеску за спірний період, як фізичної особи-підприємця.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства врегульовані нормами Податкового кодексу України, а в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку - нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (надалі - Закон № 2464-VI).
Нормами пп. 14.1.195 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) законодавець надав визначення поняттю «працівник» - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
За змістом ст. 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
В силу положень п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску зобов'язані своєчасно та в повному обсязі нараховувати і сплачувати єдиний внесок.
За правилами абз. 1 ч. 5 ст. 9 Закону № 2464-VI сплата єдиного внеску здійснюється у національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на рахунки органів доходів і зборів, відкриті в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті розташованими за межами України підприємствами, установами, організаціями (у тому числі міжнародними) за працюючих у них громадян України та громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Виходячи зі змісту абз. 1 п. 1 та п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом до 01.01.2021 (дата набрання чинності Закону України № 592-IX від 13.05.2020 «Про внесення змін до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" щодо усунення дискримінації за колом платників») врегульовано не було.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте, за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Отже, особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску, а тому неприйнятними є доводи контролюючого органу про відсутність в такому випадку подвійного оподаткування, оскільки, навпаки, таке має місце за умови сплати ЄСВ за найманого працівника роботодавцем та одночасно за той же період цим же найманим працівником як фізичною особою-підприємцем.
Аналогічна по суті правова позиція міститься у постановах Верховного Суду у справі № 440/2149/19, від 03.12.2020 у справі № 140/2122/19, від 22.09.2020 по справі № 620/2772/19, яка в силу приписів ч. 5 ст. 242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції.
Слід зазначити, що в подальшому Законом України № 592-IX від 13.05.2020 (набрав чинності 01.01.2021) ст. 4 Закону № 2464-VI доповнено частиною шостою, відповідно до якої особи, зазначені у пунктах 4 і 5 частини першої цієї статті, які мають основне місце роботи, звільняються від сплати за себе єдиного внеску за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі не менше мінімального страхового внеску. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску за умови самостійного визначення за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі менше мінімального страхового внеску, бази нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, з огляду на вищевикладені висновки Верховного Суду, у правовідносинах, які виникли з приводу сплати єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця, контролюючий орган має діяти таким чином, щоб уникнути подвійного оподаткування платника, незалежно від того, що законодавцем відповідну норму запроваджено лише з 01.01.2021.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464-VI, недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Колегією суддів встановлено, що зі змісту оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 16.03.2020 неможливо встановити, за який саме період несплати ОСОБА_1 у встановлений строк ЄСВ вона виникла.
Разом з цим, як вбачається зі змісту аппеляційної скарги та відзиву на позовну заяву, відповідачем було сформовано оскаржувану вимогу у зв'язку з наявністю у позивача станом на 16.03.2020 недоїмки зі сплати єдиного внеску в загальному розмірі 4107,69 грн.
Водночас, як встановлено рішенням суду першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 у період з 01.04.2015 по день звернення до суду з позовом (29.09.2022) перебував у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 відповідно до трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, від 01.04.2015 ( а.с. 8).
При цьому, з квітня 2015 року по грудень 2019 року за позивача, як найманого працівника, єдиний внесок у необхідному розмірі сплачував ФОП ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування за формою ОК-7 щодо ОСОБА_1 , згідно з яким роботодавець здійснював сплату єдиного внеску за позивача за вказаний період (а.с. 11-12).
Колегія суддів також враховує, що доказів отримання позивачем доходу від підприємницької діяльності у вказаний період, що зумовило б обрахування суми ЄСВ виходячи з інших показників, відповідачем до матеріалів справи не надано, а судом апеляційної інстанції не встановлено.
Колегія суддів зазначає, що позивач у розумінні Закону № 2464-VI є застрахованою особою і зобов'язаний сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Однак, враховуючи, що з квітня 2015 року по грудень 2019 року сплата єдиного внеску за позивача в розмірі не менше мінімального була здійснена його роботодавцем, у ОСОБА_1 відсутній обов'язок по сплаті за цей період єдиного внеску ще і як фізичною особою-підприємцем, яка не отримувала дохід від такої діяльності, відтак визначена в оскаржуваній вимозі ГУ ДПС у Сумській області від 16.03.2020 №Ф-6586-54 сума єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в розмірі 4107,69 грн фактично є подвійним оподаткуванням одного й того самого доходу позивача у спірний період.
Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не впливає на вищенаведені висновки суду, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
З огляду на викладені в цій постанові висновки суду апеляційної інстанції, твердження контролюючого органу про наявність у позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску незалежно від перебування його у трудових відносинах є неприйнятними, а застосування норм законодавства у спосіб, на якому наполягає відповідач, призведе до подвійного оподаткування платника.
Згідно з ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів вважає, що вимога ГУ ДПС у Сумській області про сплату боргу (недоїмки) від 16.03.2020 № Ф-6586-54 винесена відповідачем не на підставі та не у спосіб, що передбачені Законом № 2464-VI, без урахування всіх обставин, що мали значення для її прийняття, а відтак, є протиправною та підлягає скасуванню.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п. 41) щодо якості судових рішень, а також ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», відповідно до якої висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. У даному випадку Головним управлінням ДПС у Сумській області, як субєктом владних повноважень, не додержано висновків щодо застосування норм права, викладених у вищезазначених постановах Верховного Суду, що по суті є службовою недбалістю керівника Головного управління ДПС у Сумській області, який не довів посадовим особам ввіреного йому у керівництво управління вищезазначених висновків Верховного Суду та самоправством таких посадових осіб, які всупереч ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» не дотримуються таких висновків ВС, що призвело та продовжує призводити до ухвалення численних судових рішень про скасування подібних вимог про сплату боргу (недоїмки) на протязі багатьох років, перенавантаження судової системи численним позовами з цього приводу.
Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.11.2022 по справі № 480/6337/22.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ч.4 ст.229, ч.4 ст.241, ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Сумській області - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 10.11.2022 по справі № 480/6337/22 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді С.П. Жигилій В.Б. Русанова