28 серпня 2023 р. Справа № 440/4863/22
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Русанової В.Б. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.10.2022, головуючий суддя І інстанції: Котеньов О.Г., м. Харків, повний текст складено 13.10.22 по справі № 440/4863/22
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Харківській області
про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на службі, стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області (далі по тексту - відповідач, ГУНП в Харківській обл.,), в якому просив суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області № 152 від 03.03.2022 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності старшого інспектора з особливих доручень 4-го відділу (штурмового) управління «Корпус оперативно - раптової дії» ГУНП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_1 ";
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області № 131 о/с від 03.03.2022 в частині звільнення старшого інспектора з особливих доручень 4-го відділу (штурмового) управління «Корпус оперативно-раптової дії» ГУНП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції;
- поновити з 24.02.2022 ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді старшого інспектора з особливих доручень 4-го відділу (штурмового) управління «Корпус оперативно - раптової дії» ГУНП в Харківській області у званні капітана поліції;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 24.02.2022 року по день рішення суду.
В обґрунтування позову зазначено про протиправність оскаржуваних наказів ГУНП в Харківській області від 03.03.2022 №152 о/с та № 131 від 03.03.2022 по особовому складу в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби за пунктом 6 частини 1 статті 77 Закону України "Про Національну поліцію", оскільки обставини вчинення позивачем дисциплінарного проступку, під час проведення відповідачем службового розслідування у розумінні ст. 12 Дисциплінарного статуту Національної поліції України (далі по тексту - Дисциплінарний статут) доведені не були. Також, ОСОБА_1 жодним чином не сповіщався про проведення службового розслідування відносно нього за вчинення ним дисциплінарного проступку, внаслідок чого був позбавлений можливості надавати письмові пояснення щодо обставин вчинення дисциплінарного проступку та докази правомірності своїх дій, подавати клопотання про отримання та залучення до матеріалів розслідування документів, отримувати додаткові пояснення від осіб, які мають відношення до справи, ознайомлюватися з матеріалами службового розслідування, робити їх копії, подавати скарги, заявляти відводи, чим було грубо порушено його право на захист.
Зауважив, що вночі 25 лютого 2022 року начальником позивача ОСОБА_2 було доведено особовому складу про ситуацію в Україні, пов'язану із повномасштабним вторгнення Російської Федерації, та надано дозвіл, зокрема позивачу, на вивезення сім'ї у більш безпечні регіони країни. У зв'язку із проживанням сім'ї позивача на Салтівці у м. Харків, ОСОБА_1 здав зброю та амуніцію під ранок 26.02.2022 та маючи на меті посадити дружину та дітей на потяг, вирушив з ними на вокзал, однак, враховуючи перевантаженість залізничного сполучення позивачем було прийнято рішення про евакуацію сім'ї з міста Харкова автомобілем. Внаслідок ускладненого переміщення автомобільним шляхами, лише 28.02.2022 позивач із сім'єю дістався міста Мукачево, після чого відразу сів на потяг та вирушив до м. Харкова для подальшого проходження служби у своєму підрозділі. Проте, 04.03.2022 перебуваючи у потягу був повідомлений у телефонному режимі про своє звільнення з лав Національної поліції, що зумовило його повернення до м. Мукачево та звернення до військкомату, де він мобілізувався та наразі проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 Західного регіонального управління Держприкордонслужби.
Враховуючи вищевикладене, позивач вважає, що відповідач під час прийняття оскаржуваних наказів діяв не у спосіб, визначений чинним законодавством та безпідставно застосував до нього дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.10.2022 у справі №440/4863/22 у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) до Головного управління Національної поліції України в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, буд. 5,м. Харків, 61000, код ЄДРПОУ 40108599) про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на службі, стягнення середнього грошового забезпечення за час вимушеного прогулу - відмовлено.
Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на його незаконність, невмотивованість, необґрунтованість, неповноту проведеного судового розгляду, порушення норм матеріального права та принципів верховенства права, законності, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.11.2022 у справі № 520/4863/22 та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В апеляційній скарзі позивач підтримав власну правову позицію, викладену у позовній заяві, щодо обставин своєї відсутності на службі через необхідність вивезення власної сім'ї в безпечне місце з усного дозволу свого керівника ОСОБА_2 .
При цьому зауважив, що твердження суду першої інстанції про самоусунення позивача від виконання покладених на нього службових обов'язків у зв'язку з військовою агресією РФ проти України, є неаргументованим та не підкріпленим жодним доказом.
Також позивач не погодився з висновком суду першої інстанції щодо здійснення відповідачем заходів щодо повідомлення позивача про проведення службового розслідування та ігнорування останнім таких викликів. Наполягав на відсутності будь-яких вхідних дзвінків 03.03.2022 на його телефон з сім карткою та номером НОМЕР_3 , при цьому останній був увімкнений та постійно перебував у нього. Крім того, 04.03.2022 до нього зателефонували з відділу кадрів та повідомили про звільнення, що на думку позивача спростовує твердження про ігнорування ним дзвінків відповідача.
Зазначив, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що розгляд його справи дисциплінарною комісією проводився формально та упереджено щодо нього, зокрема, було грубо порушено порядок проведення дисциплінарного розслідування. Так, на думку позивача, відповідач не мав на меті сповіщення ОСОБА_1 про існування та проведення службового розслідування стосовно нього, оскільки таке розслідування було проведено за один день (03.03.2022), а тому позивач був позбавлений можливості здійснити передбачене Дисциплінарним статутом право на захист.
Відповідач у надісланому до суду відзиві на апеляційну скаргу заперечував проти задоволення її вимог та просив суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне і обґрунтоване.
Зазначив, що службове розслідування у спірних відносинах було розпочато ГУНП в Харківській області внаслідок отримання 01.03.2022 рапорту начальника управління «КОРД» ГУНП в Харківській області полковника поліції ОСОБА_2 від 01.03.2022, яким було повідомлено про відсутність на службі з 26.02.2022 старшого інспектора з ОД 4 відділу з проведення спеціальних операцій (штурмового управління) «КОРД» капітана поліції ОСОБА_1 , який 25.02.2022 повідомив про відмову виконувати накази, здав закріплену за ним вогнепальну зброю та безпідставно залишив місце несення служби; до місця служби станом на 01.03.2022 не прибув.
З метою з'ясування обставин відсутності з 25.02.2022 на службі капітана поліції ОСОБА_1 , а також надання письмового пояснення за вказаним фактом, 03.03.2022 о 10.30 членом дисциплінарної комісії було зателефоновано капітану поліції ОСОБА_1 за номером НОМЕР_3, однак абонент перебував поза межами обслуговування мережі та у подальшому останній на зв'язок так і не вийшов. Крім цього дисциплінарною комісією у порядку ч. 6 ст.18 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15.03.2018 № 2337-VIII, капітану поліції ОСОБА_1 на адресу місця проживання ( АДРЕСА_2 ) рекомендованим листом направлявся виклик для надання пояснень по суті. Однак, відділення поштового зв'язку № 52 м. Харків Поштамт - Центру поштового зв'язку № 1 м. Харків Харківська дирекція Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" не працювала та рекомендовані листи не приймало. Таким чином, службовим розслідування встановлено, що старший інспектор з ОД 4 відділу з проведення спеціальних операцій (штурмового управління) «КОРД» ГУНП в Харківській області капітан поліції ОСОБА_1 25.02.2022 самовільно покинув службу та до 03.03.2022 до підрозділу не прибув. Поважних причин відсутності капітана поліції ОСОБА_1 на службі з 25.02.2022 по 03.03.2022 або обставин, які пом'якшують або обтяжують відповідальність ОСОБА_1 , у ході службового розслідування дисциплінарною комісією не встановлено.
З посиланням на положення наказу ГУНП в Харківській області № 818 від 15.08.2016, яким затверджено внутрішній розпорядок дня поліцейських, державних службовців та працівників підрозділів ГУНП в Харківській області зазначив, що позивач повинен був безумовно з'явитися на службу у визначений для нього командиром день та виконувати завдання поліції, передбачені законом в умовах воєнного часу в інтересах Українського народу, як робили це інші поліцейські ГУНП в Харківській області, що послугувало підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних наказів.
Також зауважив, що у спірних правовідносинах недоліки в організації службового розслідування, а також нездоланні та непереборні дефекти у результатах службового розслідування відсутні; ознак порушення прав та інтересів заявника у ході службового розслідування матеріали справи не містять. Викладене у Висновку судження Дисциплінарної комісії про вчинення дисциплінарного проступку, що виразився у порушені вимог частини 1 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію України», в частині професійного виконання своїх службових обов'язків відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва, пункту 8 частини 3 статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України та наказу ГУНП в Харківській області від 15.08.2016 № 818, у частині дотримання правил внутрішнього розпорядку є юридично правильним та фактично підтвердженим.
Крім того, зазначив, що у тексті позову заявником визнані обставини невиконання протягом означеного періоду часу функцій поліцейської служби, невжиття взагалі будь-яких заходів із забезпечення безперервного та цілодобового захисту суверенітету і територіальної цілісності України, виконання завдань поліції і реалізації повноважень поліції з метою відсічі збройної агресії ворога проти України. За своєю формою, змістом та суттю таке діяння явно та очевидно належить до кола чітко визначених законом дисциплінарних проступків поліцейського. Самостійне визнання заявником цих обставин з абсолютною невідворотністю нівелює усі наслідки дефектів службового розслідування і унеможливлює існування будь-яких легітимних сподівань на подальше проходження служби у поліції.
Враховуючи викладене, відповідач вважає, що дії позивача є порушенням Присяги та нормативних актів, що регламентують діяльність поліції та підривають авторитет Національної поліції України в очах громадян.
Зазначив що, застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням обставин у справі та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу з листопада 2003 року в органах внутрішніх справ, а з листопада 2015 року у Головному управлінні Національної поліції України в Харківській області, станом на 24.02.2022 у званні капітана поліції, перебуваючи на посаді старшого інспектора з особливих доручень 4-го відділу (штурмового) управління «Корпус оперативно-раптової дії» ГУНП в Харківській області.
01.03.2022 до ГУНП в Харківській області надійшов рапорт начальника управління «КОРД» ГУНП в Харківській області полковника поліції ОСОБА_2 від 01.03.2022 про те, що 25.02.2022 старший інспектор з ОД 4 відділу з проведення спеціальних операцій (штурмового управління) «КОРД» капітан поліції ОСОБА_1 здав закріплену за ним вогнепальну зброю та безпідставно залишив місце несення служби.
Опитаний начальник управління «КОРД» ГУНП в Харківській області полковник поліції ОСОБА_2. пояснив, що 25.02.2022 старший інспектор з ОД 4 відділу з проведення спеціальних операцій (штурмового управління) «КОРД» капітан поліції ОСОБА_1 повідомив йому, що в умовах стресу та підвищеної емоційної напруги він відмовляється виконувати накази, після чого здав закріплену за ним вогнепальну зброю та покинув місце несення служби. У подальшому ОСОБА_1 на службу не вийшов.
З метою з'ясування обставин відсутності з 25.02.2022 на службі капітана поліції ОСОБА_1 , а також надання письмового пояснення за вказаним фактом, 03.03.2022 о 10.30 членом дисциплінарної комісії було зателефоновано капітану поліції ОСОБА_1 за номером НОМЕР_3, однак абонент перебував поза межами обслуговування мережі. У подальшому останній на зв'язок так і не вийшов.
Відповідачем вживалися заходи щодо направлення рекомендованим листом на адресу місця проживання ( АДРЕСА_2 ) капітану поліції ОСОБА_1. виклику для надання пояснень по суті.
На момент повідомлення позивача відділення поштового зв'язку № 52 м. Харків Поштамт - Центру поштового зв'язку № 1 м. Харків Харківська дирекція Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" не працювало у зв'язку із введенням воєнного стану.
Службовим розслідування встановлено, що старший інспектор з ОД 4 відділу з проведення спеціальних операцій (штурмового управління) «КОРД» ГУНП в Харківській області капітан поліції ОСОБА_1 25.02.2022 самовільно покинув службу та до теперішнього часу до підрозділу не прибув.
Вказані обставини позивачем не заперечувались, утім, в позові він вказує, що не прибув на службу з метою вивезення рідних на захід України.
Поважних причин відсутності капітана поліції ОСОБА_1 на службі з 25.02.2022 по 03.03.2022 дисциплінарною комісією від час службового розслідування не встановлено.
За результатами службового розслідування встановлено, що старший інспектор з ОД 4 відділу з проведення спеціальних операцій (штурмового управління) «КОРД» ГУНП в Харківській області капітан поліції ОСОБА_1 25.02.2022 по 03.03.2022 вчинив прогул, що є порушенням службової дисципліни, а саме недотримання вимог пункту 2 частини 1 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію України», в частині професійного виконання своїх службових обов'язків відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва, пункту 8 частини 3 статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України та наказу ГУНП в Харківській області від 15.08.2016 № 818, у частині дотримання правил внутрішнього розпорядку.
За результатами службового розслідування 03.03.2022 начальником ГУНП в Харківській області затверджено висновок, відповідно до якого за вчинення дисциплінарного проступку, що виразилося у порушені вимог частини 1 статті 18 Закону України «Про Національну поліцію України», в частині професійного виконання своїх службових обов'язків відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва, пункту 8 частини 3 статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України та наказу ГУНП в Харківській області від 15.08.2016 № 818, у частині дотримання правил внутрішнього розпорядку, необхідно застосувати до старшого інспектора з ОД 4 відділу з проведення спеціальних операцій (штурмового управління) «КОРД» капітана поліції ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.
Наказом ГУНП в Харківській області від 03.03.2022 № 152 до старшого інспектора з ОД 4 відділу з проведення спеціальних операцій (штурмового управління) «КОРД» капітана поліції ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення із служби в поліції.
Наказом ГУНП в Харківській області від 03.03.2022 № 151 о/с старшого інспектора з ОД 4 відділу з проведення спеціальних операцій (штурмового управління) «КОРД» капітана поліції ОСОБА_1 звільнено за п.6 ч.1 ст.77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку з реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України).
Не погоджуючись з такими висновками відповідача, вказаними наказами про притягнення до дисциплінарної відповідальності та про звільнення зі служби в поліції, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх необґрунтованості та доведеності відповідачем під час судового розгляду справи правомірності застосовано стягнення, оскільки за наслідками розгляду справи судом було встановлено вчинення ОСОБА_1 дій, які не сумісні з вимогами, що пред'являються до професійних та моральних якостей поліцейського, підривають довіру до нього, як до носія влади, що безсумнівно, принижує високе звання поліцейського, яке мав позивач, викликає сумнів у високих моральних якостях.
З огляду на положення Закону України «Про Національну поліцію» та Дисциплінарного статуту Національної поліції, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність обов'язку у позивача безумовно з'явитися на службу у визначений для нього командиром день та виконувати завдання поліції, передбачені законом в умовах воєнного часу в інтересах Українського народу, як робили це інші поліцейські ГУНП в Харківській області.
Враховуючи ненадання позивачем до суду жодних доказів намагання зв'язатися із керівником або колегами після залишення 26.02.2022 служби та в подальшому, суд відхилив посилання позивача на порушення його права на захист, гарантованого статтею 18 Дисциплінарного статуту, та зазначив, що вжиті відповідачем відповідно до вимог Дисциплінарного статуту заходи щодо повідомлення позивача про проведення службового розслідування, які з незалежних від відповідача причин не реалізовані, у тому числі внаслідок ігнорування позивачем телефонного дзвінка відповідача, є достатніми у спірних відносинах.
З посиланням на обов'язок дотримання позивачем правил внутрішнього трудового розпорядку та бути вірним присязі на вірність Українському народові, суд зауважив, що твердження позивача про відбуття на захід країни з метою евакуації рідних, не нівелює його обов'язку нести службу.
Також, суд вважав аргументованими твердження відповідача про те, що позивач в перші дні війни та в подальшому, нехтуючи Присягою, порушуючи обов'язок служити Українському народу, сумлінно виконувати свої службові обов'язки, визначені статтею 23 Закону України «Про Національну поліцію», прийняв рішення не з'являтися на службу, самоусунувся від виконання основних та додаткових завдань, покладених на ГУНП в умовах правового режиму воєнного стану, оголошеного на всій території України, у зв'язку з військовою агресією РФ проти України.
Суд зазначив, що вчинений позивачем проступок свідчить про повне нехтування та зневажання своїм статусом та посадою поліцейського, проявленим абсолютно безвідповідальним ставленням його до Українського народу, якому він зобов'язаний служити, недотриманням своїх службових обов'язків, що є грубим порушенням службової дисципліни та абсолютно дискредитує позивача, як поліцейського, та несумісним з високим званням поліцейського.
Судом не встановлено допущення відповідачем процедурних порушень при визначенні дисциплінарного стягнення позивачу. Відповідачем враховано тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно позивачем, попередня поведінка позивача, його характеристика, а також шкода, завдана авторитету органів поліції.
Висновок службового розслідування сформований не лише з урахуванням норм чинного законодавства та у межах компетенції, а і реального військового стану в Державі. Вина позивача у порушенні службової дисципліни доведена належними та допустимими доказами, а тому суд погодився з аргументами відповідача про те, що спірні рішення є правомірними та обґрунтованими, а застосоване до позивача дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби на підставі п. 6 ч. 1 ст. 77 Закону України «Про Національну поліцію» є співмірним до вчиненого проступку. Отже, підстави для скасування оскаржуваних наказів та задоволення інших похідних позовних вимог відсутні.
Крім того, суд відмітив, що обрання того чи іншого виду дисциплінарного стягнення є правом роботодавця в залежності від його оцінки та кваліфікації дій особи, відносно якої має бути застосовано таке стягнення, тобто належить до дискреційних повноважень відповідача, який за умови встановлення факту порушення службової дисципліни має право з урахуванням всіх обставин справи та особи порушника обрати один з визначених законом видів покарання.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (надалі - Закон № 580-VIII).
Положеннями статті 3 Закону № 580-VIII встановлено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до пунктів 1 та 2 частини 1 статті 18 Закону № 580-VIII поліцейський зобов'язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов'язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов'язків, наказів керівництва.
Згідно з частиною 1 статті 64 Закону № 580-VIII особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: "Я, (прізвище, ім'я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов'язки".
Правила етичної поведінки поліцейських, які є узагальненим зібранням професійно-етичних вимог щодо правил поведінки поліцейських та спрямовані на забезпечення служіння поліції суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку на засадах етики та загальнолюдських цінностей, затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ від 09.11.2016 за № 1179 (далі - Правила № 1179).
Зі змісту пункту 1 розділу І Правил № 1179 випливає, що ці Правила поширюються на всіх поліцейських, які проходять службу в Національній поліції України (далі - поліція). Дотримання вимог цих Правил є обов'язком для кожного поліцейського незалежно від займаної посади, спеціального звання та місцеперебування.
На виконання приписів абзаців 1, 2 та 7 пункту 1 розділу ІІ Правил № 1179 під час виконання службових обов'язків поліцейський повинен:
- неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;
- професійно виконувати свої службові обов'язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами;
Слід зазначити, що відповідно до пункту 24 частини 1 статті 23 Закону № 580-VIII поліція відповідно до покладених на неї завдань бере участь відповідно до повноважень у забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного або надзвичайного стану, зони надзвичайної екологічної ситуації у разі їх введення на всій території України або в окремій місцевості.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/202 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Надалі, Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14 березня 2022 року № 133/2022, затвердженого Законом України від 15 березня 2022 року №2119-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, а Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 18 квітня 2022 року № 259, затвердженого Верховною Радою України, передбачено продовжити строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, тобто до 25 травня 2022 року.
Згідно із частиною 2 статті 24 Закону № 580-VIII у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості.
З наведеного слідує, що під час воєнного стану на поліцейського покладено додаткові повноваження та обов'язки, дотримання та виконання яких мають здійснюватись працівниками поліції сумлінно.
Нормами частин 1 та 2 статті 19 Закону № 580-VIII встановлено, що у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень регламентовано Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.
Дисциплінарним статутом визначається сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження.
Положеннями частини 1 статті 1 Закону України "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України" від 15 березня 2018 року № 2337-VIII (далі по тексту - Дисциплінарний статут) визначено, що службова дисципліна - це дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.
Згідно з пунктами 1, 6 та 11 частини 3 статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна, крім основних обов'язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України "Про Національну поліцію", зобов'язує поліцейського: бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов'язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень.
Згідно зі статтею 11 Дисциплінарного статуту за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. За вчинення адміністративних правопорушень поліцейські несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до цього Статуту, крім випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. Поліцейських, яких в установленому порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або цивільно-правової відповідальності, одночасно може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно з цим Статутом.
Статтею 12 Дисциплінарного статуту передбачено, що дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов'язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.
Як передбачено частиною 3 статті 13 Дисциплінарного статуту, до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну службову відповідність; пониження у спеціальному званні на один ступінь; звільнення з посади; звільнення із служби в поліції.
Приписами частин 2-4 статті 14 Дисциплінарного статуту визначено, що з метою своєчасного, повного та об'єктивного з'ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків проводиться службове розслідування.
Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.
Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.
Аналіз вищенаведених норм права дозволяє дійти висновку, що рапорт начальника управління «КОРД» ГУНП в Харківській області полковника поліції ОСОБА_2 від 01.03.2022, яким було повідомлено про відсутність на службі з 26.02.2022 старшого інспектора з ОД 4 відділу з проведення спеціальних операцій (штурмового управління) «КОРД» капітана поліції ОСОБА_1 є належною та достатньою підставою для призначення службового розслідування.
Частиною 10 статті 14 Дисциплінарного статуту встановлено, що Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 77 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 зі служби в поліції звільнено відповідно до пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України № 580-VIII у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.
Стверджуючи про вчинення ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, який унеможливив подальше проходження позивачем служби в поліції, відповідач посилається на встановлені службовим розслідуванням від 03.03.2022 (а.с. 52-64) обставини порушення позивачем вимог п. 1 ч. 1 ст. 18 Закону України "Про Національну поліцію", пункту 8 ч. 3 ст. 1 Закону України "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України" та наказу ГУНП в Харківській області від 15.08.2016 № 818 в частині неухильного дотримання правил внутрішнього розпорядку, у зв'язку з вчиненням прогулу старшим інспектором з ОД 4 відділу з проведення спеціальних операцій (штурмового управління) «КОРД» ГУНП в Харківській області капітана поліції ОСОБА_1 з 25.02.2022 по 03.03.2022.
Заперечуючи проти висновків службового розслідування позивач вказує на недотримання відповідачем процедури проведення службового розслідування в частині не повідомлення ОСОБА_1 засобами телефонного зв'язку щодо його ініціювання та проведення, невідповідність висновків дійсним обставинам справи, та не співмірність застосованого до нього дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.
Щодо обґрунтованості вказаних тверджень позивача колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 18 Дисциплінарного статуту поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право надавати пояснення, подавати відповідні документи та матеріали, що стосуються обставин, які досліджуються; подавати клопотання про отримання і залучення до матеріалів розслідування нових документів, отримання додаткових пояснень від осіб, які мають відношення до справи; ознайомлюватися з матеріалами, зібраними під час проведення службового розслідування, робити їх копії за допомогою технічних засобів з урахуванням обмежень, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, законами України "Про захист персональних даних", "Про державну таємницю" та іншими законами; подавати скарги на дії осіб, які проводять службове розслідування; користуватися правничою допомогою.
Аналогічні права поліцейського відображені в пункті 2 розділу IV Порядку № 893.
Відповідно до частини 1 статті 27 Дисциплінарного статуту (в редакції яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), під час проведення службового розслідування уповноважена особа зобов'язана запропонувати поліцейському або іншій особі, обізнаній з обставинами вчинення дисциплінарного проступку, надати пояснення.
Частиною 2 статті 27 Дисциплінарного статуту встановлено, що у разі відсутності поліцейського на службі уповноважена особа зобов'язана викликати його для надання пояснень. Виклик здійснюється шляхом його безпосереднього вручення поліцейському або надсилання поштовим зв'язком чи з використанням електронної комунікації.
За наявної можливості надсилання виклику поштовим зв'язком здійснюється рекомендованим листом на адресу місця проживання поліцейського, що зазначена в його особовій справі.
Надсилання виклику з використанням електронної комунікації здійснюється виключно на адресу електронної пошти поліцейського чи за іншими контактними даними, які зазначені в його особовій справі або які наявні в розпорядженні його безпосереднього керівника.
Виклик надсилається з таким розрахунком, щоб поліцейський, який викликається, мав не менше однієї доби для прибуття за вказаною у виклику адресою.
Відповідно до частини 4 статті 27 Дисциплінарного статуту від поліцейського, стосовно якого є підтвердні дані про самовільне залишення ним місця несення служби, виїзд до інших регіонів країни чи за кордон, пояснення не відбираються, поліцейський вважається таким, що відмовився від надання пояснень.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, на підставі рапорту начальника управління «КОРД» ГУНП в Харківській області полковника поліції ОСОБА_2 від 01.03.2022 видано наказ т.в.о. начальника Головного управління Національної поліції в Харківській області № 413 від 03.03.2022 "Про призначення та проведення службового розслідування" стосовно ОСОБА_1 (а.с. 53-54).
Дослідженням Акту про відсутність на робочому місці та не виконання своїх службових обов'язків капітаном поліції ОСОБА_1 від 01.03.2022 (а.с. 55) встановлено, що 25.02.2022 старший інспектор з ОД 4 відділу з проведення спеціальних операцій (штурмового управління) «КОРД» ГУНП в Харківській області капітан поліції ОСОБА_1 в умовах воєнного стану, відмовився виконувати накази, здав зброю та самовільно залишив місце служби. Станом на 01.03.2022 до підрозділу не прибув та до виконання своїх службових обов'язків не приступив.
Вказані обставини також підтверджені письмовими поясненнями начальника управління «КОРД» полковника ОСОБА_2 від 03.03.2022, які містяться в матеріалах справи (а.с. 56).
З огляду на наявність вищевказаних рапорту та пояснень ОСОБА_2 про самовільне залишення позивачем місця служби, посилання позивача на наявність у нього усного дозволу ОСОБА_2 на залишення місця служби колегія суддів сприймає критично, та відхиляє за недоведеністю.
Посилання позивача в якості поважної причини відсутності за місцем служби з 26.02.2022 по 03.03.2022 на необхідність вивезення рідних з міста Харкова на захід України не спростовує його обов'язку повернутися до місця проходження служби після евакуації родини, чого зроблено не було.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 не підтримував зв'язку з місцем своєї служби після від'їзду з міста Харкова та не повідомив про обставини своєї відсутності протягом тривалого часу безпосереднє керівництво, що фактично і зумовило написання рапорту 01.03.2022 начальником управління «КОРД» полковником ОСОБА_2 .
Колегія суддів зауважує, що особисто позивач вказував на те, що 03.03.2022 його телефон з сім карткою та номером НОМЕР_3 постійно перебував у нього та був увімкнений.
Разом з цим, в рапорті члена дисциплінарної комісії т.в.о заступника начальника ВСР УГІ ГУНП в Харківській області майором поліції Сергія Денисенка від 03.03.2022, який складено на ім'я голови дисциплінарної комісії - начальника УГІ ГУНП в Харківській області полковника поліції Віктора Тюніна , було відображено, що з метою з'ясування обставин відсутності на службі капітана поліції ОСОБА_1 , 03.03.2022 було здійснено телефонний дзвінок позивачу з метою отримання пояснень за номерами НОМЕР_3 та НОМЕР_4 , проте вказані телефони були вимкнені (а.с. 58).
В свою чергу, позивач не заперечує, що 04.03.2022 до нього зателефонували з відділу кадрів та повідомили про звільнення.
Отже, за наявності увімкненого телефону 03.03.2022 позивач міг би скористатись своїм правом на захист та надати будь-які пояснення щодо своєї відсутності за місцем проходження служби. Проте, позивачем не наведено обставин, які б заважали йому зателефонувати керівництву, безпосередньо з 26.02.2022 по 03.03.2022 та повідомити про місце свого знаходження та подальші наміри.
Доводи апелянта щодо поважності своєї тривалої відсутності на службі у зв'язку з перевантаженістю залізничних та автомобільних шляхів сполучення, що зумовило прибуття до м. Мукачево з родиною на власному автомобілі лише 28.02.2022, не є обставиною, яка б унеможливила бути на зв'язку з безпосереднім керівництвом та повідомляти про своє місце знаходження та причини неприбуття на службу.
Посилання позивача на те, що після прибуття до м. Мукачево відразу купив квитки на найближчий рейс, сів на потяг та вирушив до м. Харків для подальшого проходження служби, є недоведеними належним чином, оскільки в матеріалах справи відсутні будь - які докази на підтвердження вказаних обставин, зокрема квитки на потяг, фіскальні чеки з АЗС, довідки на підтвердження факту внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщених осіб стосовно членів родини позивача, тощо. Тобто, доказів на підтвердження обставин щодо намірів позивача прибути до місця служби та заступити на чергування відразу після 28.02.2022 судом апеляційної інстанції не встановлено.
Таким чином, позивачем не спростовано самовільне залишення ним місця несення служби.
Посилання позивача про його мобілізацію для проходження служби у військовій частині НОМЕР_1 Західного регіонального управління Держприкордонслужби України, після отримання 04.03.2022 сповіщення про його звільнення з лав Національної поліції, з огляду на встановлені у цій справі обставини, не спростовують невиконання ним, як поліцейським покладених на нього завдань територіальної оборони щодо участі у забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості і є фактично намаганням позивача уникнути дисциплінарної відповідальності за залишення місця несення служби без поважних причин.
Таким чином, наявні підстави вважати, що відповідач діяв у спосіб, визначений ч. 4 ст. 27 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, оскільки такі обставини підтверджені належними доказами.
Враховуючи, що доводи апелянта про існування перешкод для надання ним пояснень не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи та спростовуються наданими ним ж поясненнями, відповідно до яких він мав можливість перебувати на постійному зв'язку з керівництвом та відповідно повідомити про обставини, наявність яких перешкодила та перешкоджає прибуттю до місця служби з 26.02.2022 по 03.03.2022, проте, цього не зробив.
Колегія суддів зазначає, що реалізація прав поліцейського, якими він наділений під час службового розслідування, знаходиться у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку із його власною поведінкою, яка має відповідати критеріям сумлінності, добросовісності та доброчесності, демонстрації прагнення до відкритості, а також існуванням істотних, вагомих та суттєвих аргументів.
Крім того, слід зазначити, що у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та введення Указом Президента України від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, воєнного стану в Україні, наказом Національної поліції України від 23.02.2022 № 171, на виконання Указу Президента України "Про введення надзвичайного стану в Україні", з метою нормалізації обстановки в державі, забезпечення захисту та охорони державного кордону, протидії злочинності, підтримання громадської безпеки та порядку, створення умов для належного функціонування органів державної влади, місцевого самоврядування та інших інститутів громадського суспільства, запобігання спробам захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу шляхом насильства, особовий склад переведено на посилений варіант службової діяльності в надзвичайний (позаплановий) режим, відповідно до якого поліцейські з 24 лютого 2022 року мали б знаходитися за місцем дислокації підрозділу, в якому проходять службу та виконувати свої безпосередні функціональні обов'язки.
Разом з цим, як встановлено судом першої інстанції та підтверджено у суді апеляційної інстанції, позивач з 25.02.2022 по 03.03.2022 був відсутній за місцем проходження служби без поважних причин.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, шо факт порушення позивачем службової дисципліни, в частині відсутності на службі за місцем дислокації підрозділу та невиконання своїх функціональних обов'язків під час воєнного стану на території України, зокрема на території дислокації підрозділу є доведеним, що, у свою чергу є грубим порушенням вимог пункту 1 ч. 1 ст. 18, Закону України «Про Національну поліцію», п. 8 ч. 3 ст. 1 Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України», наказу ГУНП в Харківській області від 15.08.2016 № 818 у частині неухильного дотримання правил внутрішнього розпорядку.
Щодо правомірності застосування до позивача такого виду дисциплінарного стягнення, як звільнення зі служби, колегія суддів враховує наступне.
Відповідно до частини восьмої статті 19 Дисциплінарного статуту під час визначення виду стягнення керівник враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом'якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.
За результатами проведеного службового розслідування, відповідач дійшов висновку, що за вчинення дисциплінарного проступку позивача слід застосувати дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність встановленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у вільний розсуд суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за такими критеріями.
При цьому, колегією суддів взято до уваги правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10.09.2020 у справі №360/4790/19, відповідно до якого питання обрання виду стягнення за дисциплінарний проступок перебуває у площині дискреційних повноважень суб'єкта його накладення, але при цьому необхідно враховувати певні обставини. Суд здійснює правову оцінку рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень за критеріями частини другої статті 2 КАС України, які є межею для дискреційних повноважень останніх. Правова оцінка правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності повинна перевірятися судами насамперед у тому, чи таке рішення прийнято у межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією та законами України, чи дійсно у діях особи є встановлені законом підстави для застосування дисциплінарного стягнення, чи є застосований вид стягнення пропорційним (співмірним) із учиненим особою діянням.
Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 20.12.2019 у справі №804/2054/17, застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте, його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням певних обставин та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень.
Колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що зі змісту Присяги працівника поліції, за недотримання якої накладено на позивача дисциплінарне стягнення, слідує, що його поведінка має відповідати очікуванню громадськості й забезпечувати довіру суспільства та громадян до поліції, не тільки під час виконання службових обов'язків, а й у повсякденному житті. Працівник поліції має усвідомлювати, що займана посада є виявом довіри народу, стверджувати та відстоювати честь і гідність свого звання, несучи відповідальність перед державою і суспільством та вживати заходів задля підвищення авторитету і позитивного іміджу органів поліції.
Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 17.06.2021 у справі 804/6242/17.
Порушення Присяги слід розуміти, як скоєння поліцейським проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету органів поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
Присяга поліцейського передбачає зобов'язання виконувати обов'язки сумлінно.
Тобто порушення Присяги - це несумлінне, недобросовісне виконання обов'язків поліцейським. Про несумлінність дій (бездіяльності) поліцейського свідчить невиконання обов'язків умисно або внаслідок недбалого ставлення до них.
Невиконання чи неналежне виконання поліцейським службової дисципліни є дисциплінарним проступком, вчинення якого є підставою для дисциплінарної відповідальності.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 05.03.2020 у справі № 815/4478/16.
Вимоги морального змісту віднесені до службово-трудових обов'язків працівників поліції. Приймаючи присягу, позивач зобов'язався вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов'язки (постанова Верховного Суду від 25.04.2019 у справі №816/604/17).
Верховним Судом у постанові від 02.10.2018 у справі № 815/4463/17 сформована правова позиція щодо того, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт порушення Присяги. Під порушення Присяги працівника поліції слід розуміти скоєння працівником поліції проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.
У контексті викладеного колегія суддів зазначає, що позивачем за наведених обставин вчинені дії, які не сумісні з вимогами, що пред'являються до професійних та моральних якостей поліцейського, підривають довіру до нього, як до носія влади, що безсумнівно, принижує високе звання поліцейського, яке мав позивач, викликає сумнів у високих моральних якостях і самосвідомості його як поліцейського.
Суд апеляційної інстанції вказує, що з точки зору стороннього розсудливого спостерігача наведені обставини можуть свідчити про недодержання вимоги щодо необхідності з гідністю і честю поводитися в службовий та позаслужбовий час і бути прикладом у дотриманні громадського порядку.
Зважаючи на встановлені судом апеляційної інстанції фактичні обставини щодо скоєного позивачем під час дії воєнного стану дисциплінарного проступку, колегія суддів вважає доведеним недотримання позивачем службової дисципліни та співмірним обраний вид дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 .
Оскільки доводи позивача, які покладені в основу позову та апеляційної скарги, визнано безпідставними, а суд апеляційної інстанції не встановив процедурних порушень з боку відповідача під час проведення службового розслідування та видання наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення позивача, при прийнятті яких відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлений законом, добросовісно та розсудливо, з урахуванням всіх обставин справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині скасування наказів Головного управління національної поліції в Харківській області № 152 від 03.03.2022 про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності та № 131 о/с від 03.03.2022 в частині звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції за п. 6 частини 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію ".
З огляду на правомірність накладеного на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з займаної посади у зв'язку із наявністю факту вчиненого ним діяння, відсутні підстави для поновлення позивача на службі в органах Національної поліції та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що також зумовлює відмову у задоволенні цієї частини позову.
Така правова позиція узгоджується з висновком Верховного Суду, який викладений у постановах від 28 листопада 2019 року у справі № 120/860/19а та від 04 грудня 2019 року у справі № 824/355/17-а.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Зважаючи на результат апеляційного розгляду справи, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.10.2022 по справі № 440/4863/22 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді В.Б. Русанова С.П. Жигилій