Справа № 761/6167/17 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження №11-кп/824/2721/2023 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_2
02 серпня 2023 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі: ОСОБА_5 ,
за участю
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника (ВКЗ) - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 31 січня 2023 року, яким
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Самарканд Республіки Узбекистан, громадянина України, який мешкає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого -
визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.111 КК України (в редакції Закону №767-VIII від 02 березня 2014 року) та призначено йому покарання у виді 13 (тринадцяти) років позбавлення волі.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_8 ухвалено відраховувати з дня звернення вироку до виконання, тобто з дня фактичного взяття його під варту.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Згідно вироку, обвинувачений ОСОБА_8 , будучи громадянином України, вчинив умисне діяння на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності Україні, а саме надання іноземній державі та її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України за нижченаведених обставин.
Заявою Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено Постановою Верховної Ради України від 21.04.2015 № 337-VIII, збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20.02.2014, коли здійснено фіксацію перших випадків порушення Збройними Силами Російської Федерації всупереч міжнародно-правовим зобов'язанням Російської Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання нею своїх військових формувань, дислокованих у Криму.
Збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації 27.02.2014 захопили будівлі Ради міністрів та Верховної Ради АР Крим. Президент Російської Федерації, порушуючи міжнародне право, чинну українсько-російську договірно-правову базу, звернувся до Ради Федерації Федеральних зборів Російської Федерації, яка своєю постановою від 01.03.2014, протиправно легалізуючи ці порушення, надала згоду на використання на території України Збройних Сил Російської Федерації. Як наслідок, це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід'ємної частини України - АР Крим та м. Севастополя.
Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада АР Крим 16.03.2014 провела псевдореферендум про входження АР Крим та міста Севастополя до складу Російської Федерації. Результати «референдуму» не визнані жодною країною світу, крім Російської Федерації. Це підтверджується Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 68/262 від 27.03.2014 «Територіальна цілісність України».
Верховна Рада АР Крим, розпущена постановою Верховної Ради України, всупереч цьому 17.03.2014 проголосила Крим незалежною державою.
Самозвані представники АР Крим та м. Севастополя 18.03.2014 підписали з Президентом Російської Федерації ОСОБА_9 «Договір про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і створення у складі Російської Федерації нових суб'єктів». У такий протиправний спосіб відбулася незаконна і поспішна оборудка для того, щоб створити видимість правомірності збройного вторгнення Російської Федерації та незаконної анексії частини території України.
Наведені факти свідчать про активну підривну діяльність Російської Федерації та її федеральних органів, яка виражається в окупації території України, що триває до теперішнього часу.
Продовжуючи підривну діяльність проти України, військовослужбовці, співробітники спецслужб, правоохоронних органів та інших органів державної влади Російської Федерації утворили на окупованій території України федеральні органи державної влади, місцевого самоврядування, правоохоронні органи та судову систему з метою становлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади на півострові.
Так, статтею 9 Федерального конституційного закону Російської Федерації № 6-ФКЗ від 21.03.2014 «Про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим і утворення у складі Російської Федерації нових суб'єктів - Республіки Крим і міста федерального значення Севастополя» створено суди Російської Федерації на території Криму та Севастополя.
Під час зазначених подій ОСОБА_8 , будучи громадянином України, мешканцем Автономної Республіки Крим, з власної ініціативи вирішив надати допомогу в проведенні підривної діяльності Російської Федерації проти України.
Зокрема, реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на вчинення державної зради, ОСОБА_8 , обіймаючи посаду судді Господарського суду АР Крим (відповідно до постанови Верховної Ради України № 4365-VI від 09.02.2012), маючи достатній рівень освіти, спеціальних знань і життєвого досвіду для розуміння факту окупації Російською Федерацією території АР Крим та м. Севастополя, усвідомлення проведення активної підривної діяльності проти України представниками спецслужб, правоохоронних та інших органів державної влади Російської Федерації, бажаючи допомогти у проведенні цієї підривної діяльності та зробити свій особистий внесок в утворення та функціонування в АР Крим та м. Севастополі системи органів державної влади Російської Федерації, у тому числі судової, з метою становлення і зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади на півострові, на порушення вимог ст. 65 Конституції України, якою передбачено обов'язок громадян України щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, порушуючи присягу судді, діючи добровільно та умисно на шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України, упродовж березня - грудня 2014 року, перебуваючи за місцем розташування Господарського суду АР Крим по вул. Невського/Річна, 29/11, м. Сімферополь, АР Крим, діючи в інтересах Російської Федерації, використовуючи теоретичні знання і практичні навики, отримані в Україні, продовжив здійснювати правосуддя на підставі ч. 5 ст. 9 Федерального Конституційного Закону Російської Федерації № 6-ФКЗ «Про прийняття до Російської Федерації Республіки Крим та утворення у складі Російської Федерації нових суб'єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя» до створення та початку діяльності на зазначених окупованих територіях України судів Російської Федерації з винесенням рішень за російським матеріальним та процесуальним правом як суддя незаконно створених на тимчасово окупованій території України судових органів Російської Федерації, чим забезпечив посилення тимчасової окупації півострова Крим та функціонування незаконно створеної судової системи країни-агресора.
Після цього, упродовж березня - листопада 2014 року суддя Господарського суду АР Крим, громадянин України ОСОБА_8 , перебуваючи на території АР Крим, з метою мати можливість продовжити надавати допомогу іноземній державі, а саме Російській Федерації у проведенні підривної діяльності проти України та забезпечити подальшу окупацію території АР Крим, свідомо та умисно підготував та подав до Вищої кваліфікаційної колегії суддів Російської Федерації особисту заяву про рекомендацію на вакантну посаду судді Арбітражного суду Республіки Крим Російській Федерації та необхідний для цього пакет документів, передбачений ч. 6 ст. 5 Закону Російської Федерації «Про статус суддів в Російській Федерації». Після цього ОСОБА_8 за власноруч складеною заявою взяв участь у проведенні конкурсу на заміщення вказаної посади судді Російської Федерації на окупованій території АР Крим і подав такі документи: копію документу, що посвідчує особу претендента як громадянина Російської Федерації; копію документу, що підтверджує отримання вищої юридичної освіти; копії трудової книжки, інших документів, що підтверджують трудову діяльність; власноруч заповнену та підписану анкету, яка містить біографічні відомості та відомості про доходи, про майно, яке належить йому на праві власності, та обов'язки майнового характеру, а також відомості про доходи подружжя та неповнолітніх дітей претендента, про майно, яке належить їм на праві власності та обов'язків майнового характеру подружжя та неповнолітніх дітей претендента, чим підтвердив особисту згоду сприяти виконанню функцій представника судової влади Російської Федерації.
Внаслідок зазначених дій ОСОБА_8 , спрямованих на спричинення шкоди суверенітетові та територіальній цілісності України, які виразились у наданні допомоги державним органам Російської Федерації у проведенні підривної діяльності проти України та продовженні окупації частини її території, тобто державної зради, за результатами проведеного державними органами Російської Федерації конкурсу Указом Президента Російської Федерації від 19.12.2014 № 786 діючий суддя судової влади України, громадянин України ОСОБА_8 призначений на посаду судді Арбітражного суду Республіки Крим Російської Федерації на окупованій території АР Крим та продовжив здійснення правосуддя вже як суддя Арбітражного суду Республіки Крим Російської Федерації.
Своїми діями, які виразилися у забезпеченні діяльності на окупованій території України органу судової влади як невід'ємної частини федеральних органів влади Російської Федерації, що призводить до зміцнення окупаційної влади та недопущення контролю української влади на Кримському півострові, ОСОБА_8 вчинив державну зраду.
Не погоджуючись з вироком суду, захисник в апеляційній скарзі просить скасувати вирок та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_8 з підстав не встановлення достатніх доказів для доведення його винуватості в суді і вичерпанню можливості їх отримання.
В обґрунтуванні вказує, що суд обґрунтовував винуватість ОСОБА_8 вчиненні злочину лише письмовими документами та речовими доказами, а саме: протоколом огляду від 08.04.2015 офіційних сайтів державних органів РФ, яким оглянуто Укази Президента РФ, рішення Верховного Суду РФ, згідно яких включено до складу останньої Республіку Крим, утворення «Арбітражного суду Республіки Крим»; протоколом огляду від 07.04.2015 офіційні сайти державних органів РФ, яким оглянуто Указ Президента РФ, згідно якого ОСОБА_8 призначено на посаду судді указаного вище «суду»; протоколом огляду від 10.06.2015 офіційного сайту «Арбітражного суду Республіки Крим» з додатками у вигляді ухвал суду, згідно якого « ОСОБА_8 » є суддею указаного суду; протоколом огляду від 12.01.2017 офіційного сайту «Арбітражного суду Республіки Крим» з додатками у вигляді ухвал, аналогічного змісту щодо « ОСОБА_8 »; копії ухвал «Арбітражного суду Республіки Крим» винесені « ОСОБА_8 », які надіслані до Генеральної прокуратури ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України».
Апелянт вказує, що захист категорично не погоджується з висновками суду щодо достовірності указаних доказів.
На думку захисту, твердження суду, що інтернет -сайти (сторінки), які були предметом огляду під час досудового розслідування належать органам державної влади РФ та є офіційними є виключно інформація, яка міститься саме на них.
При цьому, під час судового розгляду, не вдалося можливим навіть перевірити зміст указаних сайтів, тобто оглянути їх безпосередньо в суді, так як доступ до них заблокований.
На думку захисту, лише огляд змісту інтернет-сайтів, який здійснений під час досудового розслідування не є доказом того, що останній містить в собі достовірну (правдиву) інформацію, і остання існує в дійсності на території РФ, як офіційна і щодо самих сайтів та належності їх органам даної країни.
Захисник наголошує, що без отримання офіційної інформації від компетентних органів РФ в рамках міжнародно-правової допомоги на підтвердження факту набуття ОСОБА_8 статусу громадянина та судді РФ, а також підтвердження офіційного статусу указаних сайтів. За відсутності цього не може йти мова про доведений факт достовірності указаної інформації.
Щодо копій ухвал від імені « ОСОБА_8 », захисник вказує, що жодних належних доказів, що ці ухвали виносилися саме останнім не долучено. Навіть більше, при наявності припущень щодо того, що указані ухвали підписані саме ОСОБА_8 , органами досудового розслідування не вживалися заходи щодо призначення судово-почеркознавчої експертизи з цього приводу.
Таким чином, на думку сторони захисту, указані документи та твердження про їх офіційність, без підтвердження цього факту в належний згідно Закону спосіб є нічим іншим, як припущення сторони обвинувачення з цього приводу, що свідчить про їх недостовірність з точки зору доведення винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованих йому дій.
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника на підтримку поданої апеляційної скарги, думку прокурора, який вважав вимоги апеляційної скарги необґрунтованими, а вирок суду першої інстанції законним, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до вимог ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.
За змістом ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права , з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених кримінально-процесуальним кодексом України. Вирок є обґрунтованим, якщо він ухвалений судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду, та оціненими судом відповідно до статті 94 КПК України. Вмотивованим є вирок, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Висновки суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.111 КК України (в редакції Закону №767-VIII від 02 березня 2014 року), відповідають обставинам справи та ґрунтуються на сукупності зібраних та належним чином оцінених судом доказах.
В оскаржуваному вироку місцевий суд навів всі встановлені обставини, які, відповідно до ст.91 КПК України, підлягають доказуванню, а також виклав оцінку та аналіз досліджених у судовому засіданні доказів із зазначенням підстав, із яких приймає одні докази та відкидає інші.
Розгляд даного кримінального провадження як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції здійснювався за відсутності обвинуваченого (in absentia), останній показань суду не надавав, будь-яких заяв та клопотань до суду не надсилав.
Суд першої інстанції визнав загальновідомими і такими, що не потребують доказування в межах даного кримінального провадження наступні фактичні обставини, з чим і погоджується суд апеляційної інстанції.
Так, тимчасова окупація з боку РФ частини території України - АР Крим, яка розпочалася із збройного конфлікту, викликаного російською військовою агресією, починаючи з 20 лютого 2014 року, а також анексія з боку РФ цієї частини території України є загальновідомими фактами, які за хронологією подій: а) констатовані нормативними, хоча і засудженими з точки зору міжнародного права, актами РФ, а також «нормативними актами» самопроголошених суб'єктів на території України в АР Крим, законність яких не визнається державою Україна, проте прийнятих судом у цьому випадку до уваги, оскільки вирішується питання про відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, скоєного внаслідок прийняття таких актів; б) встановлені національними нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для застосування на території України; в) засуджені міжнародними актами колективного реагування, - а відтак ці факти не потребують окремого судового доказування.
Постановою Ради Федерації Федеральних Зборів РФ «Про використання Збройних Сил Російської Федерації на території України» від 01 березня 2014 року № 48-СФ за результатами звернення Президента РФ, виходячи з інтересів безпеки життя громадян РФ, особового складу військового контингенту ЗС РФ, що дислокується на території України (АР Крим), надано згоду Президенту РФ на використання ЗС РФ на території України.
Верховною Радою АР Крим 06.03.2014 прийнята Постанова «Про проведення загальнокримського референдуму». Указом Президента України від № 261/2014 від 07.03.2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 2-рп/2014 від 14.03.2014 визнана неконституційною.
Постановою Верховної Ради АР Крим 11.03.2014 прийнята «Декларація», якою проголошено АР Крим «суверенною державою» - «Республікою Крим». Указом Президента України від 14.03.2014 № 296/2014 дія цієї Постанови Верховної Ради АР Крим зупинена, а сама вона рішенням Конституційного Суду України № 3-рп/2014 від 20.03.2014 визнана неконституційною.
Постановою Верховної Ради України від 15.03.2014 № 891-VII Верховна Рада АР Крим розпущена.
Представники розпущеної «Верховної Ради АР Крим» 17.03.2014 прийняли Постанову № 1745-6/14 «Про незалежність Криму», за якою створено нелегітимне державне утворення «Республіка Крим», а також Постанову 1748-6/14 «Про правонаступництво Республіки Крим», за якою вищим органом влади «Республіки Крим» є «Державна рада Республіки Крим».
«Державна рада Республіки Крим» 18.03.2014 підписала «Договір» між РФ та «Республікою Крим» про прийняття до РФ «Республіки Крим», та утворення у складі РФ нових суб'єктів, який вже 19.03.2014 рішенням Конституційного Суду РФ визнаний таким, що відповідає Конституції РФ, 20.03.2014 його ратифікувала більшістю голосів Держдума РФ, а 21.03.2014 - Рада Федерації Федеральних Зборів РФ, відтак цей «Договір» набрав чинності 21.03.2014.
«Державна рада Республіки Крим» 11.04.2014 прийняла «Конституцію Республіки Крим» як суб'єкта Російської Федерації.
Верховною Радою України 15.04.2014 прийнято Закон України № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII), за яким перебування підрозділів ЗС РФ на території України з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, а також всупереч міжнародно-правовим актам, визнано окупацією частини території суверенної держави Україна, а територію АР Крим, відповідні води, територіальне море України, територію виключної (морської) економічної зони України, а також повітряний простір над цими територіями визнано тимчасово окупованими територіями України внаслідок збройної агресії з боку Російської Федерації.
Крім того, Верховною Радою України 21.04.2015 прийнято Постанову № 337-VIІI «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», згідно з якою констатовано початок такої агресії з боку РФ на території АР Крим 20.02.2014, яка завершилася воєнною окупацією та подальшою незаконною анексією цієї частини території України.
Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України» від 27.03.2014 № 68/262, «референдум», проведений в АР Крим 16.03.2014, визнано таким, що не має законної сили і не може бути основою для зміни статусу АР Крим.
Резолюціями Генеральної Асамблеї ООН «Стан у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Україна)» від 19.12.2016 № 71/205 та від 19.12.2017 № 72/190, «Проблема мілітаризації Автономної Республіки Крим та міста Севастополь (Україна), районів Чорного та Азовського морів» від 17.12.2018, «Ситуація з правами людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь (Україна)» від 22.12.2018 послідовно засуджено тимчасову окупацію з боку Російської Федерації внаслідок військової агресії частини території України - АР Крим - підтверджено невизнання її анексії.
Вказані та інші аналогічні за оцінками вказаних подій резолюції Генеральної Асамблеї ООН, Закон України №1207-VII, постанови Верховної Ради України є нормативно-правовими актами, що становлять частину законодавства України, на підставі якого суд приймає рішення у справі.
В процесі розгляду даного кримінального провадження судом першої інстанції було досліджено подані стороною обвинувачення докази та зв'язок між цими подіями та діями обвинуваченого в контексті висунутого йому обвинувачення.
Так, вина ОСОБА_8 у скоєнні інкримінованого злочину підтверджується доказами, які були безпосередньо досліджені місцевим судом, а саме:
- заявою народного депутата України ОСОБА_10 про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст. 109, ст. 110, ст. 110-2 КК, відповідно до якої останній повідомляє Генерального прокурора України про обставини ймовірного вчинення, у тому числі ОСОБА_8 , кримінального правопорушення;
- листом Голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ОСОБА_11 щодо внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про вчинення суддями АР Крим, у тому числі ОСОБА_8 , злочину, передбаченого ст. 111 КК;
- листом Адміністрації Президента України від 28.09.2016 № 03-01/3021, відповідно до якого ОСОБА_8 не звертався із клопотанням про вихід із громадянства України та клопотань від ОСОБА_8 на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства не надходило;
- листом Департаменту контррозвідки СБ України від 14.06.2016 № 2/2/8-22047, відповідно до якого ОСОБА_8 перебуває на території АР Крим;
Так, відповідно до ст. 4 Конституції України в Україні існує єдине громадянство.
Нормами Закону України «Про громадянство України» визначено підстави і порядок набуття та припинення громадянства України. Зокрема, ст. 2 зазначеного Закону встановлено, що законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах: в Україні існує єдине громадянство та якщо громадянин України набув громадянство іншої держави, то у правових відносинах з Україною визнається лише громадянином України; неможливості позбавлення громадянина України громадянства України; визнання права громадянина України на зміну громадянства; збереження громадянства України незалежно від місця проживання.
Статтями 17-20 Закону України «Про громадянство України» передбачено, що громадянство України припиняється внаслідок виходу з громадянства України за клопотанням громадянина України та втрати громадянства України внаслідок добровільного набуття повнолітнім громадянином України громадянства іншої держави.
При цьому, вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої держави, про те, що громадянин України набуде його громадянство, якщо вийде з громадянства України та не допускається, якщо особі в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Добровільним набуттям громадянства іншої держави вважаються всі випадки, коли громадянин України для набуття громадянства іншої держави повинен був звертатися із заявою чи клопотанням про таке набуття відповідно до порядку, встановленого національним законодавством держави, громадянство якої набуто. Датою припинення громадянства України у всіх випадках є дата видання відповідного Указу Президента України.
Громадянин України, який подав заяву про вихід з громадянства України або щодо якого оформляється втрата громадянства, до видання указу Президента України про припинення громадянства України, користується всіма правами і несе всі обов'язки громадянина України.
Згідно з ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» примусове автоматичне набуття громадянами України, які проживають на тимчасово окупованій території, громадянства РФ не визнається Україною і не є підставою для втрати громадянства України.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ОСОБА_8 є суб'єктом кримінального правопорушення, передбаченого ст. 111 КК та залишається громадянином України по теперішній час, незалежно від місця його проживання, а фактичне набуття ОСОБА_8 громадянства РФ не впливає на зміст його правових відносин з Україною, за якими він визнається лише громадянином України.
- Указом Президента України № 1367/2004 від 04.11.2004, відповідно до якого ОСОБА_8 призначено на посаду судді Білогірського районного суду АР Крим;
- рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України № 2720/50-11, відповідно до якого ОСОБА_8 рекомендовано для обрання на посаду судді господарського суду Автономної Республіки Крим безстроково;
- постановою Верховної Ради України № 4365-VI від 09.02.2012, відповідно до якої ОСОБА_8 обрано на посаду судді господарського суду Автономної Республіки Крим безстроково;
Так, з досліджених доказів судом першої інстанції обґрунтовано та вірно встановлено, що ОСОБА_8 , будучи суддею господарського суду Автономної Республіки Крим, маючи при цьому достатній рівень освіти, спеціальних знань, починаючи з березня 2014 року не склав своїх повноважень судді та не вчинив жодних дій для звільнення його з посади судді.
При цьому ОСОБА_8 взяв участь у конкурсі на зайняття посади судді незаконно створеного окупаційною владою Арбітражного суду Республіки Крим Російської Федерації, процедура якого передбачає у тому числі набуття громадянства Російської Федерації та в подальшому здійснював конкретні дії на цій посаді.
У той же час, вибір ОСОБА_8 залишитися та проживати на тимчасово окупованій території України, не розглядається, ані судом, ані органом досудового розслідування, як підстава для кримінального переслідування.
- протоколом огляду інтернет-видань від 08.04.2015 з додатками, відповідно до якого слідчим відділом Генеральної прокуратури України проведено огляд офіційного вебсайту Президента Російської Федерації та Верховного Суду Російської Федерації щодо діяльності суддів на території АР Крим та м. Севастополя. Вказаним оглядом виявлено Федеральний Конституційний Закон Російської Федерації № 6-ФКЗ від 21.03.2014 «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образования в составе Российской Федерации новых субъектов - Республики Крым и города федерального значения Севастополя», Федеральний Закон Російської Федерації № 154-ФЗ від 23.06.2014 «О создании судов Российской Федерации та территориях Республики Крым и города федерального значения Севастополя и о внесении изменений в отдельные законодательные акты Российской Федерации», Федеральний Конституційний Закон Російської Федерації № 10-ФКЗ від 23.06.2014 «О создании Двадцать первого арбитражного апелляционного суда и о внесении изменений в Федеральний Конституционный Закон «Об арбитражных судах Российской Федерации», постанову Пленуму Верховного суду Російської Федерації № 21 від 23.12.2014 «Про день початку діяльності федеральних судів на територіях Республіки Крим та міста федерального значенням Севастополя», оглядом якої встановлено дату початку діяльності суддів, якого вважається 26.12.2014;
З досліджених доказів судом першої інстанції обґрунтовано встановлено, що ОСОБА_8 , будучи на окупованій території України, підготував та подав до Вищої кваліфікаційної колегії суддів Російської Федерації необхідні документи для призначення його на вакантну посаду судді незаконно створеного Арбітражного суду Республіки Крим Російській Федерації, чим підтвердив особисту згоду сприяти виконанню функцій представника судової влади країни, яка окупувала АР Крим.
- листом заступника голови ВККС України ОСОБА_12 від 16.02.2015 № 18-2153/15, з якого вбачається, що ОСОБА_8 не звертався до ВККС України із заявою про переведення до суду, розташованого на іншій території України чи його звільнення з посади судді господарського суду Автономної Республіки Крим;
- рішенням ВККС України від 10.11.2015 № 3009/дп-15, відповідно до якого рекомендовано Вищій раді юстиції розглянути питання про звільнення судді господарського суду Автономної Республіки Крим ОСОБА_8 у зв'язку із порушенням присяги судді;
- рішенням Вищої ради юстиції від 24.12.2015 № 1206/о/15-15, відповідно до якого вирішено внести подання до Верховної Ради України про звільнення за порушення присяги судді господарського суду Автономної Республіки Крим ОСОБА_8 ;
- постановою Верховної Ради України № 1178-VIII від 19.04.2016, відповідно до якої ОСОБА_8 звільнено з посади судді господарського суду Автономної Республіки Крим, у зв'язку з порушенням присяги судді;
Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що зазначені докази свідчать про те, що припинення повноважень ОСОБА_8 , як судді спеціалізованого судового органу в системі судів загальної юрисдикції, відбулось саме внаслідок порушення ним законодавства України, що у сукупності з дослідженими доказами доводить, що останній вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 111 КК.
- протоколом огляду інтернет-видань від 07.04.2015 з додатками, відповідно до якого слідчим відділу Генеральної прокуратури України проведено огляд офіційного сайту Президента Російської Федерації щодо призначення суддів судів АР Крим та міста Севастополя. Зазначеним оглядом встановлено, що ОСОБА_8 призначено на посаду судді незаконно створеного суду «Арбітражний суд Республіки Крим Російської Федерації»;
- протоколом огляду інтернет-видань від 02.02.2015, відповідно до якого слідчим відділу Генеральної прокуратури України проведено огляд інформації, яка міститься на інтернет-сайтах, посилання на які є у заяві ОСОБА_13 про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст. 109, ст. 110, ст. 110-2 КК;
- протоколом огляду документів від 14.01.2016 з додатками, відповідно до якого слідчий відділу Генеральної прокуратури України провів огляд документів наданих державними органами України. Вказаним оглядом встановлено копії рішень так званого судового органу тимчасово окупованої території півострова Крим - «Арбітражний суд Республіки Крим Російської Федерації», постановлених ОСОБА_8 у господарських справах на підставі законодавства Російської Федерації;
- протоколом огляду документів від 09-10.06.2015 з додатками, відповідно до якого слідчий відділу Генеральної прокуратури України провів огляд офіційного сайту Арбітражного суду Республіки Крим Російської Федерації. Вказаним оглядом встановлено, що за пошуком документів за прізвищем судді « ОСОБА_14 » виявлено ухвалу по справі № 83-1457/2014 від 16.09.2014, рішення по справі № 83-1512/2014 від 30.10.2014 та рішення по справі № 83-1532/2014 від 27.11.2014;
- листом заступника голови правління ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» ОСОБА_15 № 204-00/256 від 24.01.2017, відповідно до якого надано шістнадцять судових рішень, постановлених суддею «Арбітражного суду Республіки Крим Російської Федерації» ОСОБА_8 ;
Належним чином завірені копії вищевказаних судових рішень, є матеріальними об'єктами, які містять відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження (прийняті від імені Російської Федерації на підставі законодавства Російської Федерації на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим у місті Сімферополі у справах за позовами до суб'єкта господарювання України; викладені на бланках незаконно створеного Російською Федерацією на території Автономної Республіки Крим Арбітражного суду Республіки Крим та російською мовою; завірені штампом «КОПИЯ» та підписами судді і секретаря судових засідань; на них містяться відтиски штампу банку про прийняття їх як вхідної кореспонденції), а тому відповідно до вимог ст. 98 КПК України є речовими доказами.
- протоколом огляду інтернет-видань від 12.01.2017 з додатками, відповідно до якого слідчим відділу Генеральної прокуратури України проведено огляд офіційного сайту Арбітражного суду Республіки Крим Російської Федерації, де на вкладці «Пошук» встановлено, що у період з 01.04.2003 по 11.01.2017 суддею ОСОБА_8 розглянуто 901 справу з винесенням у них рішень;
Крім того, суд апеляційної інстанції зауважує, що орган досудового розслідування вживав належних заходів, в тому числі через міжнародно-правові механізми, для отримання належних копії відповідних нормативних документів РФ (т. 3 а.п. 194-222).
Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо недопустимості в якості доказів протоколів огляду інтернет-видань, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
За приписами з ч. 1 ст. 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів.
Зазначена норма кримінального процесуального закону не забороняє огляду інтернет-сайтів та фіксації інформації, яка має значення для кримінального провадження.
Разом з тим відповідно до ч. 3 ст. 99 КПК України оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - його відображення, якому надається таке ж значення, як документу. Відповідна норма дозволяє використовувати електронні документи, інформацію, розміщену в мережі Інтернет, без отримання безпосереднього доступу до фізичних носіїв такої інформації. Це може бути пов'язано як з тим, що відповідна інформація перебуває у вільному доступі, у зв'язку із чим виключається необхідність застосування процедури тимчасового доступу до речей і документів, яка передбачена главою 15 КПК України, так і неможливістю застосування такої процедури через те, що, наприклад, сервери, на яких розміщені електронні документи, які мають значення для кримінального провадження, можуть бути розміщені в будь-якому місці світу, що значно ускладнює процес отримання доступу до таких серверів та завдає шкоди кримінальному провадженню.
У зв'язку із цим веб-сторінка з електронним документом, що оглядаються, можуть бути роздруковані та в письмовому вигляді додані до протоколу огляду. Якщо електронний документ містить фото-, відео-, аудіоматеріали, відповідні частини електронного документа можуть бути збережені та записані на фізичний носій інформації, який також стає невід'ємною частиною протоколу огляду електронного документа.
Протокол, який складає слідчий у процесі огляду речей чи/та документів, повинен відповідати вимогам ч. 3 ст. 104 КПК України та є процесуальним джерелом доказів згідно з положеннями ч. 2 ст. 84, п. 3 ч. 2 ст. 99 КПК України.
Саме таким критеріям відповідають протокол огляду інтернет-видань від 08.04.2015 з додатками, за яким оглянуто офіційний вебсайт Президента Російської Федерації та Верховного Суду Російської Федерації, протокол огляду інтернет-видань від 07.04.2015, за яким оглянуто офіційний вебсайт Президента Російської Федерації, протоколами огляду документів від 09-10.05.2015 та від 12.01.2017 з додатками, за якими оглянуто офіційний сайт «Арбітражного суду Республіки Крим Російської Федерації».
Порушення вимог ст. 237 КПК України щодо проведення огляду вищезазначених веб-сайтів судом встановлено не було, відповідно, не було підстав для визнання вищезазначених протоколів з додатками недопустимими доказами.
Враховуючи цілковиту узгодженість між собою вказаних доказів за змістом, їх єдність та взаємозв'язок за часом та характером подій, суд першої інстанції об'єктивно правильно визнав наведені та проаналізовані вище документовані дані про діяльність ОСОБА_8 як «судді» окупаційних органів влади РФ достовірними доказами обвинувачення та обґрунтовано поклав в основу свого вироку.
Не спростовує вказані обставини і той факт, що органами досудового розслідування не призначалась судово-почеркознавча експертиза підпису ОСОБА_8 , який міститься судових рішеннях постановлених суддею «Арбітражного суду Республіки Крим Російської Федерації» ОСОБА_8 , які листом заступника голови правління ПАТ «Державний експортно-імпортний банк України» ОСОБА_15 № 204-00/256 від 24.01.2017, були надані органу досудового розслідування.
Також судами не встановлено будь-яких ознак того, що зміст цих доказів не відповідає дійсності.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що з наданих доказів убачається, що ОСОБА_8 , обіймаючи посаду судді «Арбітражного суду Республіки Крим Російської Федерації» на окупованій території АР Крим, здійснював правосуддя на підставі законодавства Російської Федерації та ухвалював рішення у справах, де сторонами провадження були незаконно утворені органи, внаслідок анексії Російською Федерацією півострова Крим, що у сукупністю з дослідженими вище доказами свідчить про те, що обвинувачений надав допомогу державним органам РФ у проведенні підривної діяльності проти України, таким чином спричинив шкоду суверенітетові та територіальній цілісності України.
Здійснення ОСОБА_8 конкретних дій від імені Російської Федерації свідчить, що обвинувачений забезпечував становлення та зміцнення окупаційної влади РФ з метою недопущення контролю української влади на території АР Крим.
Згідно положень ст.65 КК України, суд призначає покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
При призначенні покарання ОСОБА_8 суд першої інстанції врахував, що вчинений ним злочин є особливо тяжким, обставини його вчинення, характер діяння і ступінь вини, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий. Обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання обвинуваченому, відповідно до ст.ст.66, 67 КК України, не встановлено.
Відтак, районний суд призначив ОСОБА_8 покарання в межах санкції ч.1 ст.111 КК України (в редакції Закону №767-VIII від 02 березня 2014 року) у виді 13 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна, яке відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації.
Із урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що призначене обвинуваченому покарання в повній мірі відповідає вимогам ст.ст.50, 65 КК України, є необхідним та достатнім для його виправлення, попередження нових злочинів і домірне скоєному.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість доводів і вимог апеляційної скарги захисника, і не знаходить підстав для скасування або зміни вироку, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а вирок Шевченківського районного суду м. Києва від 31 січня 2023 року щодо ОСОБА_8 - без змін.
На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом 3-х місяців з дня її проголошення.
Судді: