Автономна Республіка Крим, 95000, м.Сімферополь, вул. К.Маркса, 18, к. 321
Іменем України
28.08.2006
Справа №2-23/3411.1-2006
Запозовом Відкритого акціонерного товариства “Сімферопольський каменеобробний завод», 95022, АР Крим, м.Сімферополь, вул.Бородіна,14
До відповідача Державної податкової інспекції в м.Сімферополі, 95053, АР Крим, м.Сімферополь, вул.Мате Залкі,1
Про скасування податкового повідомлення-рішення
Суддя Г.М.Іщенко
При секретарі Єменджієвої А.М.
представники:
Від позивача Андрєєнкова Ю.А.- представник. дов. від 03.08.2006р. №243
Від відповідача Фазлієва Е.Р.- представник. дов. від 16.06.2006р. №10083/9/10
Сутність спору: Відкрите акціонерне товариство “Сімферопольський каменеобробний завод» звернулося до господарського суду АР Крим з позовною заявою до Державної податкової інспекції в м.Сімферополі про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення №31449/10/15-3 від 26.11.2004р. про застосування штрафних санкцій в сумі 317,60грн.
18.02.2005р. ухвалою господарського суду АР Крим (суддя Дадінська Т.В.) позовні матеріали повернути позивачеві, оскільки у позовній заяви не вірно вказана юридична адреса відповідача, державна податкова інспекція в м.Сімферополі значиться за адресою: м.Сімферополь, вул.М.Залки, 1/9, а не вул.М.Залки 1.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.05.2005р. апеляційну скаргу позивача задоволено, ухвалу господарського суду АР Крим від 18.02.2005р. по справі №2/21-2284 скасовано, матеріали справи направлені на розгляд по суті господарському суду АР Крим.
Ухвалою господарського суду АР Крим від 10.06.2005р. справа №2-28/9646.1-2005 прийнята до розгляду суддею Альошиною С.М.
Згідно заяви про зміну позовних вимог позивач просить визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м.Сімферополі №0027521503/0 від 23.11.2004р.
08.12.2005р. в господарський суд АР Крим від позивача надійшли доповнення до позовної заяви, згідно яким позивач просить визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м.Сімферополі №0027531503/0 від 23.11.2004р. (вих.№31449/10/15-3 від 26.11.2004р.).
Відповідач з позовними вимогами не згоден за мотивами, викладеними у відзиві на позов, вважає, що при відсутності своєчасності уплати узгодженого податкового зобов'язання у платника податків виникає податковий борг, при погашенні якого до нього застосовуються штрафні санкції згідно п.п.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»(а.с.68).
Ухвалою господарського суду АР Крим від 17.05.2006р. згідно резолюції Першого заступника голови господарського суду АР Крим Л.О.Ковтун змінено склад суду для розгляду справи №2-28/3411.1-2006, призначивши для цього суддю господарського суду АР Крим Іщенко Г.М., справі привласнено номер №2-23/3411.1-2006.
Ухвалою господарського суду АР Крим від 19.06.2006р. справу прийнято до свого провадження суддею Іщенко Г.М.
10.08.2006р. у судовому засіданні позивач уточнив позовні вимоги відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України, і просить скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м.Сімферополі №0027531503/0 від 23.11.2004р.
Згідно з п.6 Закону України «Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України» №2953-1У від 06.10.2005р., що набрав чинність 01.11.2005р. до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Провадження по адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, що діє на час здійснення окремої процесуальної дії, розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд
встановив:
19.11.2004р. Державною податковою інспекцією в м.Сімферополі була проведена перевірка своєчасності уплати в бюджет земельного податку Відкритого акціонерного товариства «Сімферопольський каменеобробний завод» за період з 30.11.2001р. по 15.11.2004р.(а.с.51).
На підставі акту перевірки від 19.11.2004р. №2524 15/3 встановлено порушення вимог підпункту 5.3.1 статті 5 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», що призвело до несвоєчасної сплати узгоджених сум податкових зобов'язань з земельного податку.
Дані порушення з'явилися підставою для прийняття відповідачем податкового повідомлення-рішення від 23.11.2004р. №0027531503/0, якім до позивача застосовані штрафні санкції в сумі 317,60грн.( 20% за затримку на 39 календарних днів граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання з земельного податку з юридичних осіб у розмірі 1588,00грн.(а.с.18).
Суд вважає, що позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Сімферопольський каменеобробний завод» обґрунтовані і підлягають задоволенню виходячи з наступного.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002р. визначено що частина 2 статті 124 Конституції України передбачає право юридичної особи на захист судом своїх прав, встановлює юридичні гарантії її реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права будь-якими не забороненими законом засобами. Кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав, у тому числі судовий захист. Суб'єкти правовідносин, у тому числі юридичні особи у разі виникнення спору можуть звертатися до суду за його вирішенням. Юридичні особи мають право на звернення до суду для захисту своїх прав безпосередньо на підставі Конституції України. Держава має забезпечувати захист прав усіх суб'єктів правовідносин, в тому числі у судовому порядку. Право юридичної особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до статті 11 Закону Україні «Про систему оподаткування» від 25.06.1991р. № 251-XII фінансові санкції за наслідками документальних перевірок та ревізій, які здійснюються органами державної податкової служби України та іншими уповноваженими державними органами, застосовуються у розмірах, передбачених законодавчими актами, чинними на день завершення таких перевірок або ревізій.
Вищезгадане податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем на підставі норм підпункту 17.1.7 пункту 17.1. статті 17 Закону України від 21.12.2000р. №2181-III.
Згідно підпункту 17.1.7. пункту 17.1. статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року №2181-III у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у таких розмірах:
-при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу.;
-при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу;
-при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання, - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.
Платник податків сплачує один із зазначених у цьому підпункті штрафів відповідно до загального строку затримки незалежно від того, чи були застосовані штрафи, визначені у підпунктах 17.1.1-17.1.6 цього пункту, чи ні.
Відповідно до пункту 2 статті 1 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкове зобов'язання - зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.
Відповідач прийшов до висновку, що позивач узгоджену суму податкового зобов'язання з земельного податку з юридичних осіб, яка визначена в поданих платником до відповідача розрахунках за період з 30.11.2001 по 15.11.2004р., сплатив з порушенням строків сплати більш 30 календарних днів, а саме: суму 1588,00грн. за строком сплати 16.04.2003р. фактично сплатив 26.05.2003р., тобто затримав на 39 календарних днів.
Відповідно до підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000р. №2181-III платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 зазначеного Закону для подання податкової декларації.
Згідно з підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює, зокрема, календарному місяцю, - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.
При цьому підпунктом 4.2.2 Закону встановлено вичерпний перелік випадків самостійного визначення податкових зобов'язань контролюючим органом, а саме: платник податків не подає у встановлені строки податкову декларацію; дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або про завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених в податкових деклараціях; контролюючий орган в результаті камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у наданої платником податковій декларації, які привели до заниження або до завищення суми податкового зобов'язання; згідно з законами з питань оподаткування особою, відповідальною за нарахування окремого податку або збору (обов'язкового платежу), є контролюючий орган.
Однак, як свідчать матеріали справи позивачем своєчасно подавались розрахунки сум земельного податку. Крім того, висновки камеральної перевірки не свідчать про помилки у податковій декларації, тобто, жодної з вказаних підстав для визначення суми податкового зобов'язання не було.
Відповідно статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Для органів державної податкової служби таким доказом є акт документальної перевірки, у якому згідно з пунктом 1.7 розділу 1 та пунктом 2 розділу 2 Порядку оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового та валютного законодавства суб'єктами підприємницької діяльності - юридичними особами, їх філіями, відділеннями та іншими відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 16.09.2002р. №429, зазначено, що факти виявлених порушень податкового і валютного законодавства в акті документальної перевірки повинні викладатися чітко, об'єктивно та в повній мірі, з посиланням на первинні документи, що підтверджують наявність зазначених фактів та на підставі яких вчинені записи у податковому та бухгалтерському обліку, з наведенням кореспонденції рахунків та інших доказів, що достовірно підтверджують наявність факту порушення, із зазначенням змісту порушень. Лише за умови дотримання контролюючим органом зазначених вимог щодо фіксування факту виявлених порушень є підстави для визначення платнику податкових зобов'язань.
Судом встановлено, що дані у акті перевірки від 19.11.2004р. №2524/15/3, на підставі яких винесене спірне податкове повідомлення-рішення, не відповідають дійсності.
Так, у рядку 8 наведеної таблиці вказано, що сума узгодженого податкового зобов'язання становить 13434,13грн, а сума недоїмки складає 3797,00грн., оскільки сплачена не 31.01.2003р., а тільки 11.02.2003р.(а.с.51).
Проте, відповідачем не взято до уваги, що між позивачем і відповідачем 23.06.2001р. був укладений договір розстрочки №55/24-1.
Пункт 1.1 даного договору передбачає, що Державна податкова інспекція в м.Сімферополі надає платнику розстрочку уплати податкового боргу під проценти, розраховані за період, що починається від дати укладення договору та закінчується останньою датою погашення розстроченого податкового боргу, виходячи з облікової ставки Національного банку України, діючої на момент чергової сплати розстроченого платежу на загальну суму 23998,21грн. на період з січня 2000р. до грудня 2004р.
Згідно вказаного договору позивач зобов'язаний заплатити земельний податок у розмірі 4478,04грн.
За порушення термінів сплати розстрочених сум позивачу були нараховані штрафні санкції в сумі 317,60грн. відповідно спірному податковому повідомленню-рішенню від 23.11.2004р.№0027531503/0.
Однак, згідно листу Державної податкової інспекції в м.Сімферополі від 05.02.2003р. № 2273/10/19-1 станом на 31.01.2003р. ніякої заборгованості у позивача перед бюджетом взагалі не має, оскільки платіжним дорученням №22 від 31.01.2003р. позивачем до бюджету сплачено 13434,13грн. відповідно до вимог договору про розстрочку платежів (а.с.42, 103).
Відповідач листом від 11.02.2003р. №2996/10/242 повідомив позивача про те, що договір розстрочки №55/24-1 від 23.06.2001р. розірваний у зв'язку з достроковою сплатою позивачем розстроченої суми податкового боргу (а.с.95).
Крім того, згідно Податкового роз'яснення щодо застосування штрафних санкцій відповідно до підпункту 17.1.7 пункту 17.1 статті 17 Закону України від 21 грудня 2000 року N2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" зі змінами та доповненнями за порушення строків сплати розстрочених на підставі статті 18 цього Закону сум податкового боргу, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України 07.10.2005р. N434, за порушення термінів сплати розстрочених сум на підставі статті 18 цього Закону штрафні санкції не передбачені.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позивач узгоджену суму податкового зобов'язання з земельного податку з юридичних осіб в розмірі 1588,00грн. сплатив без порушень строків уплати. Застосування до позивача штрафних санкцій в сумі 317,60грн. є неправомірним і висновки акту перевірки згідно з частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України мали бути підтверджені відповідачем. Державною податковою інспекцією в м.Сімферополі не надані докази, які спростовують доводи позивача.
Невірне застосування відповідачем норм матеріального права спричинило прийняття неправильного податкового повідомлення-рішення №0027531503/0 від 23.11.2004р., що є підставою для його скасування.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Згідно ст.13 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» посадові особи органів державної податкової служби зобов'язані дотримувати Конституцію і закони України, інші нормативно-правові акти, права і інтереси громадян, що охороняються законом, підприємств, установ, організацій, забезпечувати виконання покладених на органи державної податкової служби функцій і повною мірою використовувати надані їм права.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оскільки п.2 ч.3 розділу УII Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір судового збору визначається відповідно п.п.б п.1 ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито», що дорівнює 3,40грн., зайво сплачене держмито у сумі 81,60грн. підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України відповідно до п.1 ст.8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» по його заяві.
Судові витрати, понесені позивачем, підлягають стягненню на його користь у розмірі 3,40грн. з Державного бюджету України на підставі ч.1 ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України.
Вступна та резолютивна частини постанови оголошені в судовому засіданні 28.08.2006р. Постанова складена у повному обсязі 01.09.2006р.
На підставі викладеного та керуючись статтями 94, 98, 122, 158-164, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
постановив:
1.Позов задовольнити.
2.Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції в м.Сімферополі №0027531503/0 від 23.11.2004р. про застосування штрафних санкцій в сумі 317,60грн.
3.Стягнути з Державного бюджету України (код платежу 22090200, одержувач - Державний бюджет м.Сімферополя, рахунок 31118095600002, Управління Державного казначейства в АР Крим, ЗКПО 22301854, МФО 824026) на користь Відкритого акціонерного товариства “Сімферопольський каменеобробний завод» (95022, АР Крим, м.Сімферополь, вул.Бородіна, 14, ЗКПО 00290937, рахунок 26008111130194, МФО 384685 в КРД ВАТ “Міжнародний комерційний банк») 3,40грн. державного мита.
4.Виконавчий документ видати після набрання постановою законної сили.
У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення.
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені статтею186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Іщенко Г.М.