вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"28" серпня 2023 р. м. Рівне Справа № 918/848/23
Господарський суд Рівненської області у складі судді Горплюк А.М., розглянувши матеріали заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Надія 2000" про забезпечення позову у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Надія 2000"
до відповідача Фізичної особи-підприємця Гримути Віктора Івановича
про стягнення заборгованості в розмірі 3 086 511,65 грн
без виклику представників сторін
Товариство з обмеженою відповідальністю "Надія 2000" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Гримути Віктора Івановича, в якій просить стягнути заборгованість згідно договору поставки від 12 жовтня 2022 року № 12/10/2022 в сумі 3086511,65 грн., з яких: 2964298,76 грн. - основний борг, 38795,51 грн. - інфляційні втрати та 83417,38 грн. - відсотки за користування грошовими коштами.
Ухвалою суду від 16.08.2023 (суддя Романюк Р.В.) прийнято позовну заяву до розгляду, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 13.09.2023.
24.08.2023 до суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача.
Розпорядженням керівника апарату від 24.08.2023 відповідно до пунктів 2.3.49-2.3.52 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, у зв'язку з увільненням судді Романюка Р.В. від виконання службових обов'язків з 24.08.2023 до 25.08.2023 (включно) призначено повторний автоматизований розподіл справи №918/848/23.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.08.2023, справу № 918/848/23 передано судді Горплюку А.М.
Ухвалою суду від 25.08.2023 справу прийнято до провадження.
Розглянувши подану заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, суд зазначає наступне.
Із поданої заяви про забезпечення позову вбачається, що заявник просить суд вжити заходи щодо забезпечення позову, шляхом накладання арешту на грошові кошти на рахунку відповідача ( НОМЕР_1 АТ КБ "Приватбанк") в межах заявлених позовних вимог.
В обґрунтування заявлених вимог представник ТОВ "Надія 2000" зазначає, що на всі заходи досудового врегулювання оплати по Договору поставки відповідач не реагував, на претензії які були йому направлені на пошту та електронну пошту зазначену в договору не відповідав, уникав розмов по телефону (не брав трубку від представників постачальника товару), що призводить до розуміння що відповідач - ФОП Гримут В.І. не має в подальших своїх планах наміру розраховуватись за поставлений товар.
Відтак, заявник вважає, що дані обставини свідчать про те, що існує реальна загроза невиконання в майбутньому судового рішення, та передумови того, що невжиття заходів забезпечення може значно ускладнити виконання судового акту, а також обставини, що засвідчують необхідність запобігання спричиненню значної шкоди державному підприємству.
Суд, розглянувши долучені до заяви докази приходить до висновку, що наведених у заяві пояснень та доданих до заяви доказів достатньо для розгляду заяви.
Відповідно до ч. 1 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 3 та ч. 4 ст. 140 ГПК України, суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, що подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з'ясування питань, пов'язаних із зустрічним забезпеченням.
У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.
За наслідками дослідження вимог заяви, наведеного заявником обґрунтування вимог та доданих ним до заяви доказів, суд не встановив підстав, які б вказували на необхідність виклику заявника та/або витребування від нього додаткових пояснень або додаткових доказів.
Враховуючи наведене, заява розглядається за загальним правилом, встановленим ч. 1 ст. 140 ГПК України, не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.
Таким чином, вирішуючи питання щодо вжиття заходів забезпечення позову суд враховує наступне.
Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Частиною першою статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з частиною першою статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Питання забезпечення позову, підстав його застосування та заходів врегульовано приписами Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 137 ГПК України, позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 4 ст. 137 ГПК України).
Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17.
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів. При цьому, сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 74 ГПК України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Суд зазначає, що обрання належного, відповідного до предмета спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.09.2020 у справі № 921/40/20).
Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову.
Отже, в кожному конкретному випадку розглядаючи заяву про забезпечення позову суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову.
За змістом ст.ст. 73, 74, 77, 78 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Заявником у даному випадку не обґрунтовано та не підтверджено жодними доказами наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування заходу забезпечення позову, а саме: вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після подання позову до суду, в тому числі і дій спрямованих на реалізацію належного відповідачу майна, безпідставного витрачання відповідачем коштів, приховування активів, тощо.
Крім того, як на підставу задоволення заяви про забезпечення позову, заявник посилається на претензії, на які відповідач не реагував. Проте, ні заява ні матеріали справи не містять копій претензій та доказів їх направлення відповідачу, що, в свою чергу не може свідчити про умисне ухилення відповідача від отримання таких документів.
Таким чином, з огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що такі твердження заявника є лише припущеннями, не підтвердженими вірогідними засобами доказування.
Статтею 129 Конституції України, як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду позовом щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову. При цьому, вжиття заходів забезпечення позову має на меті запобігти утрудненню чи неможливості виконання рішення господарського суду, прийнятого за результатами розгляду справи, або забезпечити ефективний захист чи поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, в разі задоволення позову.
Здійснивши оцінку доводів заявника, суд дійшов висновку про необґрунтованість заяви, оскільки необхідність у застосуванні судом визначених заявником заходів не обґрунтована і документально не підтверджена, так як не містить обґрунтованих доводів щодо реальних, існуючих обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог, так само як і не містить документального підтвердження наявності фактичних обставин, які свідчать про загрозу невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
За таких обставин, оцінивши доводи заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості, співмірності та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів учасників судового процесу, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Згідно з частиною 6 статті 140 ГПК України про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.
З приводу зустрічного забезпечення суд зазначає, що застосування означених заходів у відповідності до ч. 1 ст. 141 ГПК України є правом, а не обов'язком суду для реалізації якого, у даному випадку, у господарського суду достатні підстави відсутні.
Керуючись ст.ст. 136 - 140, 230, 228, 229, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "НАДІЯ 2000" про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала згідно частини 2 статті 235 ГПК України підписана та набрала законної сили 28 серпня 2023 року та відповідно до Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржена в апеляційному порядку до Північно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня набрання нею законної сили.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: https://court.gov.ua/sud5019/.
Суддя А.М. Горплюк