Провадження № 2/522/4788/23
Справа № 522/10562/23
28 серпня 2023 року м. Одеса
Приморський районний суд м. Одеси
у складі: судді - Бондар В.Я.,
за участю секретаря судового засідання - Волошина А.С.
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Європа Транс Агро» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за підзвітними коштами, -
Позивач 01.06.2023 звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за підзвітними коштами у розмірі 12 500 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 працював на посаді водія автотранспортних засобів (вантажного автомобіля) в ТОВ «Європа Транс Агро». У зв'язку з виробничою необхідністю в липні 2022 року відповідач був направлений у відрядження терміном 13 діб, з 20.07.2022 по 01.08.2022. 18.07.2022 позивачем на банківську картку відповідача було перераховано відрядні кошти у розмірі 12 500 грн. Після відрядження відповідач мав подати до бухгалтерії Звіт про використання коштів з підтверджуючими документами, чого здійснено не було. На телефонні дзвінки відповідач не відповідав, а 12.01.2023 відповідача було звільнено за прогул без поважних причин. 18.01.2023 на адресу відповідача було надіслано вимогу про повернення отриманих коштів, однак така вимога виконана не була.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02.06.2023 провадження у справі було відкрите, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням судового засідання на 11.07.2023.
У зв'язку з неявкою учасників справи у судове засідання 11.07.2023, з метою належного сповіщення сторін, розгляд справи було відкладено на 24.08.2023.
Учасники справи у судове засідання призначене на 24.08.2023 не з'явилися, про час, дату та місце судового розгляду повідомлені належним чином.
До суду 24.08.2023 надійшло клопотання представника позивача ОСОБА_2 про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав.
Відповідно до ч.6 ст.128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Згідно до п.п.6, 7 ч.2 ст.43 ЦПК України учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки та виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Ухвала суду про відкриття провадження у даній справі розмішена в Єдиному державному реєстрі судових рішень та на електронному сайті Приморського районного суду м. Одеси, тобто ухвала суду є доступною для ознайомлення та загальновідомою.
Відповідно до ч.1 ст.44 ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до ч.4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Суд, у зв'язку з неявкою відповідачів, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання належним чином, та неповідомленням про поважність причин такої неявки в судове засідання, ненаданням відповідачами відзиву на позов, відсутністю заперечень з боку позивача, ухвалив слухати справу у відсутності відповідачів на підставі наявних у справі доказів у заочному порядку.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Повне судове рішення виготовлене 28 серпня 2023 року.
Суд, дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, додані до неї документи приходить до висновку, що даний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 31 травня 2022 наказом (розпорядженням) №210/К ТОВ «Європа Транс Агро» ОСОБА_1 було прийнято на роботу з 01.06.2022 в автомобільну колону №2 Північно-Східного АТП водієм автотранспортних засобів (вантажного автомобіля) (а.с.11).
31.05.2022 наказом №210/К ТОВ «Європа Транс Агро» запроваджено суміщення для ОСОБА_3 за посадою експедитора транспортного Автомобільної колони №2 Північно-Східного АТП з 01.06.2022 (а.с.12).
Наказом ТОВ «Європа Транс Агро» №ЦАТП 20-07-2022/14 від 20.07.2022 направлено ОСОБА_1 , у зв'язку з виробничою необхідністю у відрядження до м. Умань терміном 13 діб з 20.07.2022 по 01.08.2022 (а.с.13).
На відрядження за липень 2022 року ТОВ «Європа Транс Агро» передбачалося виплата 12 500 грн ОСОБА_1 , згідно реєстру №1064 від 18.07.2022 перерахування на рахунки отримувачів згідно угоди №285505943 (а.с.15).
Однак реєстр складений позивачем 13.01.2023 не свідчить про фактичну оплату коштів відповідачу, квитанції, платіжних інструкцій чи інших документів, які б підтвердили фактичне перерахування коштів на рахунок відповідача, суду представлено не було.
Такої угоди №285505943 як вказано в реєстрі також суду не представлено не було.
12 січня 2023 року ОСОБА_1 було звільнено з посади водія автотранспортних засобів (вантажного автомобіля) Автомобільної колони №2 Північно-Східного АТП за ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням, що вбачається з наказу №12/К (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту) (а.с.16).
ТОВ «Європа Агро Транс» 16.01.2023 надіслало ОСОБА_1 вимогу про повернення отриманих під звіт коштів у розмірі 12 500 грн, які були виправлені для відрядження за кордон на територію Республіки Польща, адже звіт про використання коштів виданих на відрядження з підтверджуючими чеками до бухгалтерії подано не було (а.с.17, 18). Такі вимоги не були отримані відповідачем, рекомендоване повідомлення повернулося позивачу з відміткою «за закінченням терміну зберігання» та з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», адже направлялися на два адреса відповідача (а.с.20, 21).
Зміст вимоги свідчить про направлення ОСОБА_1 у відрядження до Республіки Польща, в той час, як згідно наказу від 20.07.2022 ОСОБА_1 відправляли у відрядження в м. Умань з зазначенням «по Україні».
Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до пункту 6 ст. 3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої у п.п.(п. 6.56. - 6.58 постанови від 15.06.2021 р. у справі № 904/5726/19 у процесуальному законодавстві діє принцип «juranovitcuria» («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (damihifactum, dabotibijus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, при вирішенні спору суд, в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог, встановлює зміст (правову природу, права та обов'язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на «норму права», що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення ЦПК України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.
Отже, обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу juranovitcuria.
Відповідно до пункту 1 Розділу І Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року № 59 (далі - Інструкція), службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника державного органу (поїздка державного службовця - за розпорядженням керівника державної служби), підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).
Документами, що підтверджують зв'язок такого відрядження з основною діяльністю підприємства, є, зокрема (але не виключно): запрошення сторони, що приймає і діяльність якої збігається з діяльністю підприємства, що направляє у відрядження; укладений договір чи контракт; інші документи, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документи, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з діяльністю підприємства, яке відряджає працівника.
Підприємство, що відряджає працівника, забезпечує його коштами для здійснення поточних витрат під час службового відрядження (авансом). Аванс відрядженому працівникові може видаватися готівкою або перераховуватися у безготівковій формі на відповідний рахунок для використання із застосуванням платіжних карток (п. 4 Інструкції).
Згідно з п. 6 Інструкції, підприємство, що відряджає працівника, зобов'язане ознайомити його з кошторисом витрат (або з довідкою-розрахунком на виданий/перерахований аванс, складеною за довільною формою), а також з вимогами нормативно-правових актів стосовно звітування про використання коштів, виданих на відрядження. Підприємство самостійно встановлює порядок ознайомлення працівника, який направляється у відрядження за кордон, з його фінансовими зобов'язаннями, що регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98 «Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів» (далі - постанова Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98) та цією Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 Розділу ІІ Інструкції, направлення працівника підприємства у відрядження здійснює керівник цього підприємства або його заступник (направлення у відрядження державного службовця здійснює керівник державної служби) і оформлює наказом (розпорядженням), у якому зазначаються мета виїзду, завдання (за потреби), пункт призначення (місто або міста призначення, інші населені пункти, найменування підприємства, установи або організації, куди відряджається працівник), строк (дата вибуття у відрядження та дата прибуття з відрядження), джерело фінансового забезпечення витрат на відрядження, а також за потреби інші ключові моменти (вид транспорту, інформація про додаткові обмеження щодо сум та цілей використання коштів, наданих на відрядження, у разі їх встановлення керівником), після затвердження кошторису витрат. У разі направлення працівника підприємства у службове відрядження за запрошенням подається його копія та за наявності програма заходів.Строк відрядження визначається керівником або його заступником (строк відрядження державного службовця визначається керівником державної служби) але не може перевищувати 30 календарних днів, за винятком випадків, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98.
Відповідно до пункту 11 Розділу ІІ Інструкції, відряджений працівник перед від'їздом у відрядження забезпечується авансом у межах суми, визначеної на оплату проїзду, найм житлового приміщення і добові витрати. Після повернення з відрядження працівник зобов'язаний до закінчення п'ятого банківського дня, наступного за днем прибуття до місця постійної роботи, подати звіт про використання коштів, виданих на відрядження. Сума надміру витрачених коштів (залишку коштів понад суму, витрачену згідно із звітом про використання коштів, виданих на відрядження) підлягає поверненню працівником на відповідний рахунок підприємства, що їх надало, у встановленому законодавством порядку, а у разі отримання авансу готівкою сума надміру витрачених коштів підлягає поверненню працівником до каси відповідного державного органу, військового формування, відповідної установи чи організації, на які законодавством покладено завдання і повноваження з розвідувальної, контррозвідувальної та оперативно-розшукової діяльності.
У разі якщо під час службових відряджень відряджений працівник отримав готівку із застосуванням платіжних карток, він подає звіт про використання виданих на відрядження коштів і повертає суму надміру витрачених коштів до закінчення третього банківського дня після завершення відрядження (банківського дня, наступного за днем прибуття до місця постійної роботи). Разом із звітом подаються документи в оригіналі, що засвідчують вартість понесених у зв'язку з відрядженням витрат.
Якщо працівник отримав аванс на відрядження і не виїхав, то він повинен протягом трьох банківських днів з дня прийняття рішення про відміну поїздки повернути зазначені кошти у встановленому законодавством порядку на відповідний рахунок підприємства (або до каси підприємства у разі отримання авансу готівкою).
Аналогічні положення закріплено у Порядку складання Звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 28.09.2015 №841, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.10.2015 за «1248/27693 (далі - Порядок), яким передбачено, що звіт про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт, подається до закінчення п'ятого банківського дня, що настає за днем, у якому платник податку завершує таке відрядження або завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок податкового агента платника податку, що надав кошти під звіт .За наявності надміру витрачених коштів така сума повертається платником податку в касу або зараховується на банківський рахунок особи, що їх видала, до або при поданні зазначеного Звіту. При цьому, якщо під час службового відрядження платник податку отримав готівку із застосуванням платіжних карток, він подає Звіт і повертає суму надміру витрачених коштів до закінчення третього банківського дня після завершення відрядження.
Згідно з вимогами п.4 Порядку, якщо платник податку не повертає суми надміру витрачених коштів протягом звітного місяця, на який припадає граничний строк (до закінчення третього або п'ятого, а в окремих випадках десятого чи двадцятого банківського дня, що настає за днем, у якому платник податку завершує відрядження або завершує виконання окремої цивільно-правової дії за дорученням та за рахунок податкового агента платника податку, що надав кошти під звіт), то така сума, розрахована з урахуванням пункту 164.5 статті 164 розділу IV Кодексу, підлягає оподаткуванню податком на доходи фізичних осіб відповідно до пункту 167.1статті 167 розділу IV Кодексу за рахунок будь-якого оподатковуваного доходу (після його оподаткування) за відповідний місяць. У разі недостатності суми доходу - за рахунок оподатковуваних доходів наступних звітних місяців до повної сплати суми такого податку.
Пунктом 5 Порядку, зокрема, передбачено, що у разі коли платник податку припиняє трудові або цивільно-правові відносини з особою, що видала такі кошти, сума податку на доходи фізичних осіб утримується за рахунок останньої виплати оподатковуваного доходу при проведенні остаточного розрахунку, а у разі недостатності суми такого доходу непогашена частина податку включається до податкового зобов'язання платника податку за наслідками звітного (податкового) року.
Згідно п. 6 Порядку, звіт складається платником податку (підзвітною особою), що отримав(ла) такі кошти на підприємствах всіх організаційно-правових форм або у самозайнятої особи. Фізична особа, яка отримала такі кошти, заповнює всі графи Звіту, крім: «Звіт перевірено», «Залишок унесений (перевитрата видана) в сумі за касовим ордером», кореспонденції рахунків бухгалтерського обліку, розрахунку суми утриманого податку за несвоєчасно повернуті витрачені кошти на відрядження або під звіт, які заповнюються особою, яка надала такі кошти. Графу «Звіт затверджено» підписує керівник (податковий агент).
Однак, позивач не надав належних та достатніх доказів того, що відповідача - ОСОБА_1 було ознайомлено з кошторисом витрат та з вимогами нормативно-правових актів стосовно звітування про використання коштів, виданих на відрядження; не надав належних та достатніх доказів того, що було затверджено кошторис витрат саме в такому розмірі - 12 500,00 грн.; належних та достатніх доказів того, що не відзвітувавши за надані на відрядження кошти, відповідач завдав товариству матеріальну шкоду, як і не надав доказів того, що відповідач отримав кошти на відрядження.
Крім того, як вбачається з наказу про відрядження, в ньому відсутні відомості щодо ознайомлення відповідача з ним (на ньому відсутній підпис відповідача) та про те, що останньому доводився до відома його обов'язок відзвітувати про використання коштів (авансу) виданого йому у зв'язку з перебуванням у відрядженні. Також, в наказі відсутні відомості про джерело фінансування забезпечення витрат на відрядження, а також інші ключові моменти (вид транспорту, інформація про додаткові обмеження щодо сум та цілей використання коштів, наданих на відрядження, у разі їх встановлення керівником).
Також, слід зазначити, що після закінчення відрядження - 01.08.2022 і до свого звільнення, ОСОБА_1 пропрацював у ТОВ «Європа Транс Агро» ще майже пів року і звільнився за власним бажанням лише 12.01.2023, однак, як за час його роботи так і на день звільнення позивач ніяких вимог щодо повернення коштів до відповідача в установлений Інструкцією п'ятиденний строк не заявляв і лише після звільнення направив відповідачу вимогу про повернення отриманих коштів в сумі 12 500 грн.
При тому, позивач зазначає, що відповідача було звільнено за прогул без поважних причин, що суперечить наказу виданого ТОВ «Європа Транс Агро», згідно якого ОСОБА_1 звільнений з посади за власником бажанням.
Тобто, позивач, звертаючись до суду з даним позовом, чітко не визначив якими діями чи бездіяльністю відповідач завдав товариству матеріальну шкоду в результаті не надання звіту про використання коштів на відрядження (бездіяльність), чи в результаті нецільового використання коштів (неправомірні дії), як і не надав доказів сплати коштів на відрядження та власне виконання ОСОБА_1 відрядження, яке згідно наказу мало відбутися до м. Умань, а згідно вимоги, до Республіки Польща.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем не надано докази, які б у своїй сукупності дали змогу дійти висновку про наявність обставини для задоволення позову.
Крім того, за ч.1 ст.15 ЦК України - кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно із ч.2 ст.16 ЦК України - суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Суд застосовує положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та практику ЄСПЛ, що передбачено положеннями ст. 10 ЦПК України.
Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Таким чином, суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі № 914/1128/16.
Отже, ефективний спосіб захист має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що Конвенція покликана гарантувати не теоретичні чи ілюзорні права, а права практичні та ефективні (справа «Вайт і Кеннеді проти Німеччини» (пункт 67), «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини» (пункт 45).
В рішенні ЄСПЛ від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма (ст.13 Конвенції) гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Крім того, Суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів, є обов'язковою передумовою звернення особи до суду за захистом своїх прав; при цьому обов'язком позивача, відповідно до ст. 81 ЦПК України є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.
Так, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16.10.2020 року у справі №910/12787/17.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому, для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
У Постанові Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 1340/4630/18 також зазначено, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (частина 1 ст. 81 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.
Водночас принцип змагальності не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. За умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони.
Правова позиція Верховного Суду викладена у постановах від 20.03.2019 №750/8986/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.
Сторона має довести ті обставини, на які вона посилається, і саме такі належним чином вчинені дії позивача, за загальним правилом, є підставою для задоволення його позову. Натомість відсутність належного спростування іншою стороною обставин, на які посилається сторона без належного їх доведення, сама по собі не є підставою для задоволення позову, оскільки суперечить загальним принципам доказування у цивільних справах, встановлених процесуальним законом (правова позиція викладена у постановах Верховного суду від 27.05.2020 у справі № 2-879/13, від 07.04.2021 №280/1380/17).
Отже, звертаючись до суду з даним позовом ТОВ «Європа Транс Агро» не довело належними і допустимими доказами порушення його прав, свобод та інтересів ОСОБА_1 .
Отже, суд дійшов переконливого висновку, що позов не підлягає до задоволення.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що у задоволенні позову відмовлено, судові витрати позивача не підлягають відшкодуванню.
Керуючись ст.ст. 1, 2, 5, 12, 30, 43, 76, 81, 84, 89, 95, 223, 235, 241, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Європа Транс Агро» (код ЄДРПОУ 41101091, м. Івано-Франківськ, вул. В.Івасюка, буд. 62) до ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за підзвітними коштами - залишити без задоволення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Апеляційна скарга на заочне рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення суду набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення суду складено 28 серпня 2023 року.
Суддя В.Я.Бондар