Справа № 210/1996/23
Провадження № 2/210/882/23
іменем України
"09" серпня 2023 р.
Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:
головуючого-судді: Чайкіної О.В.,
за участі секретаря судового засідання: Епельман К.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Кривий Ріг Дніпропетровської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою адвоката Макаренко Наталії Анатоліївни, яка діє від імені та в інтересах ОСОБА_1 до Комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Саксаганський відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)про зняття арешту з нерухомого майна,-
представники сторін, які приймають участь у судовому засіданні: позивача - адвокат Макаренко Н.А., представник відповідача - адвокат Шаповалова М.І.
17 квітня 2023 року в провадження судді надійшов вказаний цивільний позов. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження.
Представник відповідача Шаповалова М.І. в судовому засіданні заявила клопотання про закриття провадження у справі, оскільки дана справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Представник позивача, адвокат Макаренко Н.А. заперечувала з приводу заявленого клопотання, вказала, що вони не є стороною виконавчого провадження. Просила закрити підготовче провадження та призначити у справі розгляд по суті.
Суд вислухавши позицію сторін, приходить до наступних висновків.
Щодо закриття провадження у справі:
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Помилково прийнявши позов до розгляду, під час судового розгляду суд повинен закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Конституція України визначає, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Основного Закону).
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Питання процесуального правонаступництва регламентовані частиною першою статті 55 ЦПК України, згідно з якою у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.
Законодавець не ототожнює «процесуальне правонаступництво» і «заміну сторони виконавчого провадження», оскільки цим інститутам присвячені дві окремі статті ЦПК України - 55 та 442 відповідно. Також це опосередковано випливає зі змісту пункту 28 частини першої статті 353 ЦПК, відповідно до якого ухвала про заміну сторони у справі (процесуальне правонаступництво) та ухвала про заміну сторони виконавчого провадження відокремлені одна від одної як такі, на які можуть подаватись скарги окремо від рішення суду.
На стадії виконання судового рішення як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони у виконавчому провадженні як юридичному процесі правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 442 ЦПК України з урахуванням підстав, визначених статтею 55 ЦПК України. У цьому випадку приписи статті 442 ЦПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва у виконавчому провадженні, застосовуються разом з положеннями статті 55 ЦПК України.
Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється на підставі статті 55 ЦПК України, а в окремих випадках також на підставі частини п'ятої статті 442 ЦПК України. Відповідно, тільки до закінчення виконавчого провадження можна ставити питання про заміну сторони виконавчого провадження, а якщо виконавче провадження закінчене, то заміна відповідної сторони цього виконавчого провадження правонаступником є неможливою без його відновлення відповідно до умов законодавства.
Після закінчення виконавчого провадження не виключається можливість подальшого руху справи як у межах перегляду рішення суду (апеляційний, касаційний перегляд, перегляд за нововиявленими або виключними обставинами), так і в межах виконання рішення суду (поворот виконання, оскарження постанови про закінчення виконавчого провадження), а також у зв'язку із судовим контролем за виконанням рішення суду. Тож навіть після закінчення виконавчого провадження в учасника справи може виникати ряд процесуальних питань, пов'язаних із захистом його прав та охоронюваних інтересів.
Закінчення виконавчого провадження, у тому числі й у випадку фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, не виключає подальшого існування процесуальних правомочностей учасника справи в межах судового провадження, тож не має наслідком заборону здійснення процесуального правонаступництва щодо них. Питання процесуального правонаступництва в усіх випадках вирішується судом, який при його вирішенні повинен дослідити по суті обставини та підстави правонаступництва.
Зазначене відповідає правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі № 911/3411/14 та від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21).
У справі, що розглядається, встановлено, що ОСОБА_1 , як спадкоємець ОСОБА_2 , не був залучений стороною виконавчих проваджень № 2н-922 від 24.07.2012 та № 2-2594 від 01.12.2009р. і питання процесуального правонаступництва ОСОБА_1 після смерті його матері ОСОБА_2 , яка була боржником у вказаних виконавчих проваджень, не вирішувалось у судовому порядку.
При зверненні до суду з цим позовом ОСОБА_1 посилається на порушення своїх як спадкоємця ОСОБА_2 , оскільки не має можливості успадкувати майно через накладений на нього арешт, посилаючись на статті 317, 321, 391 ЦК України та статтю 59 Закону України «Про виконавче провадження», просить скасувати арешт, накладений у виконавчиїх провадженнях на нерухоме майно, що належало спадкодавцю.
Встановлено, що заяву про заміну боржника у виконавчих провадженнях ОСОБА_3 не подавав.
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).
Отже, системний аналіз зазначених норм права свідчить про те, що спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є її власником з часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.
У спадкоємця, який в установленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини, тому такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України.
Частиною четвертою статті 263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Відповідно до частини першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Так, відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У разі, якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
В той же час боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред'являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Такий правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року в справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19).
Схожі правові висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19), у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19), у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24 червня 2021 року у справі № 127/11276/20 (провадження № 61-882св21), від 08 вересня 2021 року у справі № 369/3757/20 (провадження № 61-3588св21), від 01 грудня 2021 року у справі № 201/6486/20 (провадження № 61-19066св20), від 19 січня 2022 року у справа № 577/4541/20 (провадження № 61-8240св21).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 643/3614/17 (провадження № 14-479цс19) дійшла висновку про те, що вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції (пункт 37).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19) зазначено, що відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
В підготовчому судовому засіданні встановлено, що підставами обтяження спірного майна є постанови ВДВС серії АА№943981 від 29.12.2008 року і в даному виконавчому провадженні позивач не є боржником (а.с.14, 19-20).
Таким чином, позивач як спадкоємець після смерті своєї матері не був залучений стороною виконавчого провадження, в межах якого був накладений арешт на майно, заяву про заміну боржника у виконавчому провадженні не подавав, отже ОСОБА_1 не є суб'єктом права на подачу такої скарги в порядку статті 447 ЦПК України, тобто не може звертатись зі скаргою на дії державного виконавця в межах виконавчих проваджень № 2н-922 від 24.07.2012 та № 2-2594 від 01.12.2009р.
Законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту його порушеного права, яке може бути захищене в порядку позовного провадження шляхом подання позову про визнання права власності на спадкове майно і зняття із нього арешту, відповідачами у якому мають бути особи, в інтересах яких накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06 лютого 2023 року у справі № 463/2924/22; від 03 травня 2023 року у справі № 463/3251/22.
Враховуючи викладене, суд вважає, що позивачем обрано вірний спосіб захисту свого порушеного права, а саме в межах позовного провадження шляхом подання позову про зняття арешту із спадкового майна, відповідачем у якому визначив осіб, в інтересах яких був накладений арешт.
За таких обставин, підстав для закриття провадження відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України - не вбачається.
Щодо закриття підготовчого провадження:
Під час підготовчого засідання у даній справі судом були виконані всі необхідні дії, передбачені частиною 2 статті 197 ЦПК України, а саме: вивчені письмові матеріали справи, встановлено фактичні обставини справи, що підлягають з'ясуванню під час судового розгляду; сторона позивача повідомила про всі обставини справи, які їй відомо; сторона відповідача правом подання відзиву та доказів не скористалась, клопотань про витребування доказів не надходило, клопотань про продовження строку для подання відзиву не надходило.
Обставин, що перешкоджали б призначенню справи до розгляду по суті, судом не встановлено.
Окрім того, в частині 2 ст. 197 ЦПК України передбачено, що у підготовчому засіданні суд, в тому числі, вирішує питання про виклик у судове засідання свідків, вирішує заяви та клопотання учасників справи, а також здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без розгляду, закриття провадження у справі, закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Згідно із п. 15 ч. 2 ст. 197 ЦПК України у підготовчому засіданні суд призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає підготовче провадження у справі закінченим, а тому приходить до висновку про необхідність призначення справи до розгляду у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження, встановивши загальний порядок дослідження доказів у справі.
Справа підлягає розгляду суддею одноособово.
На підставі викладеного, керуючись ст. 189, 196-198, 200 ЦПК України, -
Клопотання представника відповідача Комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа» адвоката Шаповалової М.І. про закриття провадження - залишити без задоволення.
Закрити підготовче провадження у справі за позовною заявою адвоката Макаренко Наталії Анатоліївни, яка діє від імені та в інтересах ОСОБА_1 до Комунального підприємства теплових мереж «Криворіжтепломережа», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору Саксаганський відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)про зняття арешту з нерухомого майна,-
Призначити справу до судового розгляду по суті на 29 серпня 2023 року на 11 годин 15 хвилин у в залі судових засідань № 309 Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу за адресою: пр. Миру, 24, м. Кривий Ріг, про що повідомити всіх учасників судового розгляду.
Встановити загальний порядок дослідження доказів у справі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Повний текст ухвали складено 14 серпня 2023 року.
Суддя: О. В. Чайкіна