Справа № 161/2714/23 Головуючий у 1 інстанції: Ковтуненко В. В.
Провадження № 22-ц/802/850/23 Доповідач: Карпук А. К.
23 серпня 2023 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Карпук А.К.
суддів - Бовчалюк З.А., Здрилюк О. І.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 червня 2023 року,
В лютому 2023 року позивач звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів покликаючись на такі обставини.
Протягом 2012 - березня 2022 року він проживав з відповідачем однією сім?єю, за її адресою у м. Луцьку, вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет. Зокрема, за спільні кошти позивача і відповідача було придбано транспортний засіб - автомобіль марки «Шкода Октавія» д.н.з. НОМЕР_1 , (далі - Автомобіль) свідоцтво про реєстрацію даного транспортного засобу, від 22.07.2021, бланк НОМЕР_2 , оформлений на її ім?я.
Весною 2021р. позивач, перебуваючи у службовому відрядженні за кордоном, дізнався про продаж Автомобіля, у м. Львові. Тому він домовився зі своїм племінником, ОСОБА_3 , який проживав у м. Львові, щоб останній заплатив продавцеві 5 500 доларів США за Автомобіль власними коштами, а потім позивач поверне ОСОБА_3 зазначені кошти.
Ця домовленість була виконана, в подальшому позивач і відповідач приїхали до ОСОБА_3 у м. Львів та віддали йому 5 500 доларів США за придбаний Автомобіль, з яких позивач надав 3 500 доларів США, а відповідач - надала 2000 доларів США.
ОСОБА_3 передав їм Автомобіль та документи на нього, після чого Автомобіль був ними відвезений у м. Луцьк та зареєстрований на ім?я відповідача.
На початку березня 2022р. подружні відносини між ними було припинено, відповідач з допомогою поліції вигнала позивача зі своєї квартири, не давши забрати особисті речі, а Автомобіль залишався у позивача.
З огляду на викладе, просив в порядку ст. 1166 ЦК України, стягнути з відповідача на його користь 127 990 гривень (еквівалент 3500 доларів США), як частку позивача в грошових коштах, за які був придбаний автомобіль.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 червня 2023 року відмовлено в задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі, відповідач ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову, оскільки матеріалами справи і належними доказами доведено, що відповідач безпідставно і неправомірно одноособово заволодівши належним позивачу автомобілем завдала йому майнову шкоду.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує доводи викладені в апеляційній скарзі просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Оскільки ціна позову в даній справі (15000 грн.) менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, її апеляційний розгляд здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За змістом частин четвертої та п'ятої статті 268 ЦПК України, у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Датою прийняття постанови у даній справі є 23.08.2023 тобто, дата складення повного судового рішення.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 07 липня 2021 року між ТзОВ «КСТ-авто» та ОСОБА_2 було укладено договір № 345 купівлі-продажу. Відповідно до умов укладеного між сторонами договору, ТзОВ «КСТ-авто» продало, а ОСОБА_2 придбала легковий автомобіль «Шкода Октавіа», рік виготовлення - 2006, номер кузова НОМЕР_3 .
Станом на день розгляду справи судом, відповідачу ОСОБА_2 на праві приватної власності належить транспортний засіб «Шкода Октавіа», державний номерний знак НОМЕР_4 . Дата реєстрації - 22 липня 2021 року.
В обгрунтування поданої позовної заяви ОСОБА_1 посилається на ту обставину, що він з ОСОБА_2 перебували в цивільному шлюбі, протягом 2012-2022 років вони разом придбали вказаний вище автомобіль, однак у зв'язку з тим, що відповідач одноособово заволоділа спірним майном йому завдано шкоду, розмір якої відповідає розміру кошів які він надав для купівлі автомобіля.
Відповідно до частин першої та другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Право на відшкодування майнової шкоди, завданої майну фізичних та юридичних осіб, має власник (частина третя статті 386 ЦК України) та/або особи, які мають речове право на чуже майно (статті 396 ЦК України).
Згідно з частинами першою та другою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Для застосування такого виду цивільно-правової відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) шкоди та її розміру; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
З огляду на вказане, деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.
Важливим елементом доказування підстав для стягнення шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та шкодою потерпілої сторони. Позивачу належить довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов'язків у сторін.
Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд першої інстанції обгрунтовано послався на ту обставину, що позивачем в судовому порядку не встановлено факт спільного проживання з відповідачемм ОСОБА_2 однією сім'єю без укладення шлюбу, тому відсутні підстави вважати, що придбаний ОСОБА_2 автомобіль належить позивачу та відповідачу на праві спільної сумісної власності.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що зібрані по справі докази у своїй сукупності не дозволяють зробити висновок про те, що позивач є співвласником Автомобіля, а тому і відсутні підстав вважати, що відповідач, утримуючи транспортний засіб у своєму володіні, завдала майнової шкоди позивачу ОСОБА_1 .
Покликання в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції залишено поза увагою доводи позивача про обставини придбання спірного автомобіля є неспроможними, оскільки відповідно до договору купівлі-продажу № 345 від 07.07.2021 транспортний засіб придбаний саме відповідачем ОСОБА_2 . Позивачем не заявлялось вимог про визнання вказаного майна спільною сумісною власністю, а тому і немає підстав для висновку, що позивач має право на відшкодування шкоди внаслідок втрати майна (спірного автомобіля), оскільки такий йому не належить.
Відповідно до положень ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись статтями 367, 375, 382, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 червня 2023 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді: