Справа № 184/699/23
Номер провадження 2/184/252/23
(Заочне)
22 серпня 2023 рокум. Покров
Орджонікідзевський міський суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Томаша В.І.,
за участю секретаря судового засідання - Михайлової Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Покров цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: виконавчий комітет Покровської міської ради Дніпропетровської області про визначення місця проживання дитини, -
Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про визначення місця проживання дитини. Свої позовні вимоги мотивує тим, що вона з 30.07.2019р. по 10.08.2022р. перебувала у зареєстрованому шлюбі із відповідачем ОСОБА_2 . Від даного шлюбу у сторін є донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З травня 2021 року позивач мешкає разом зі своєю донькою у власному будинку, за адресою АДРЕСА_1 . Разом з ними також мешкає мама позивача ОСОБА_4 яка допомагає вести домашнє господарство, доглядати та виховувати доньку. Позивач вважає, що в інтересах доньки ОСОБА_3 проживати саме з нею, а не з її батьком. У той же час, відповідач постійно шантажує позивач тим, що забере доньку проживати до себе, незважаючи на те, що він проживає в с. Покровське Нікопольського району, яке постійно перебуває під обстрілами з боку військ російської федерації. Таким чином, проживання дитини разом з матір'ю відповідає її інтересам, що стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
В судове засідання позивач не з'явилася, надала заяву про проведення слухання справи за її відсутності, не заперечує проти винесення заочного рішення по справі.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, відзив не надав.
Представник виконавчого комітету Покровської міської ради Дніпропетровської області в судове засідання не з'явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до ст.280 ЦПК України суд ухвалює по справі заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
У зв'язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Вивчивши матеріали справи в їх сукупності, суд прийшов до наступного висновку.
Як встановлено в судовому засіданні, сторони з 30.07.2019р. по 10.08.2022р. перебували у зареєстрованому шлюбі.
Від даного шлюбу у сторін є донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Як вказує позивач, з травня 2021 року позивач мешкає разом зі своєю донькою у власному будинку, за адресою АДРЕСА_1 . Разом з ними також мешкає мама позивача ОСОБА_4 , яка допомагає вести домашнє господарство, доглядати та виховувати доньку. Відповідач постійно шантажує позивача тим, що забере доньку проживати до себе, незважаючи на те, що він проживає в с. Покровське Нікопольського району, яке постійно перебуває під обстрілами з боку військ російської федерації. У той же час, позивач вважає, що в інтересах доньки ОСОБА_3 проживати саме з нею, а не з її батьком.
Крім того, відповідно до Висновку органу опіки та піклування Покровської міської ради Дніпропетровської області щодо доцільності визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , орган опіки та піклування Покровської міської ради Дніпропетровської області дійшов висновку про доцільність визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 разом з матір'ю ОСОБА_1 .
Відповідно до ч.2 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Відповідно до ст.11 ЗУ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Згідно ч.4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження начального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Згідно ч.1 ст.242 ЦК України батьки є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.
Відповідно до ч.1 ст.33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Згідно зі ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Згідно статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини. Статтею 150 СК України передбачений обов'язок батьків щодо виховання та розвитку дитини.
Відповідно до ч.ч. 1,2, 3 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного Цивільного суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) казано, що «тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення пору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як заховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість творення дитині умов для виховання і розвитку».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 32/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) зроблено висновок, що «Декларація прав дитини не є міжнародним договором у розумінні Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 3 травня 1969 року та Закону № 1906-ІУ, а також не містить положень щодо набрання нею цінності. У зв'язку із цим Декларація прав дитини не потребує надання згоди на її обов'язковість Верховною Радою України і не є частиною національного законодавства України. Разом з тим положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною їдою України 27 лютого 1991 року, про те, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (стаття 3), узгоджуються з нормами Конституції України та законів України, тому саме її норми зобов'язані враховувати усі суди України, розглядаючи справи, які стосуються прав дітей».
Згідно зі ст.3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) у своєму рішенні від 01 липня 2017 року у справі "М.С. проти України" наголосив, що основне значення при визначенні місця проживання дитини має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо.
На підставі викладеного, зважаючи на те, що відповідач не відзив не надав та жодним чином не спростував доводи позивача, беручи до уваги те, що суд приймає рішення на підставі наявних в матеріалах справи документах, позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають до задоволення.
На підставі наведеного та керуючись ст.10-12,13,141,223,259,264-265,354 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: виконавчий комітет Покровської міської ради Дніпропетровської області про визначення місця проживання дитини - задовольнити.
Визначити місце проживання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за адресою: АДРЕСА_1 .
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи, яким повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, мають право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом 30 днів, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 22.08.2023р.
Суддя Орджонікідзевського міського суду В. І. Томаш