Провадження № 11-кп/821/495/23 Справа № 699/396/20 Категорія: ч.2 ст.286 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
16 серпня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Черкаського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря судового засіданняОСОБА_5
за участі:
прокурораОСОБА_6
обвинуваченого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
потерпілої ОСОБА_9
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Черкаси кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 та прокурора Черкаської обласної прокуратури ОСОБА_6 на вирок Городищенського районного суду Черкаської області від 11 травня 2023 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Рокитне, Київської області, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , громадянина України, українця, з середньою освітою, пенсіонера, одруженого, раніше не судимого,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначено йому покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
Запобіжний захід до вступу вироку в законну силу відносно ОСОБА_7 не обирався.
Термін відбування покарання ОСОБА_7 визначено рахувати з дня направлення його до установи виконання покарань.
Виконання вироку в частині доставки засудженого до установи відбуття покарання покладено на процесуального прокурора.
Постановлено стягнути з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати у сумі 21714 гривень 00 копійок за проведення судових експертиз.
Вирішено долю речових доказів на підставі ст.100 КПК України.
Відповідно до вироку суду першої інстанції ОСОБА_7 визнано винним та засуджено за те , що він 23.10.2019 року, близько 09 години 20 хвилин, керуючи автомобілем «ВАЗ 2103», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі Київ-Знам'янка в напрямку м. Корсунь-Шевченківський, Черкаської області, в адміністративних межах Корсунь-Шевченківського району, Черкаської області, в порушення вимог пп. 2.3 б), 10.1, 14.2 в) Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306, перед перестроюванням та зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, перед початком обгону не переконався в тому, що смуга зустрічного руху, на яку він буде виїжджати, вільна від транспортних засобів на достатній для обгону відстані, виїхав для здійснення обгону невстановленого вантажного автомобіля марки «Камаз», який рухався попереду нього в попутному напрямку. В результаті чого ОСОБА_7 на 130 км. +750 м. автодороги сполученням Київ-Знам'янка, в адміністративних межах Корсунь-Шевченківського району, Черкаської області вчинив зіткнення з автомобілем «ВАЗ 21124», реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який рухався в зустрічному напрямку.
Внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля «ВАЗ 21124», реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_10 , згідно з висновком експерта №05-11-02/181 від 24.10.2019 року, отримав тяжкі тілесні ушкодження, за ознакою небезпеки для життя, у виді множинних переломів ребер з ушкодженням парієтальної та вісцеральної плеври, розривів правої легені, розривів печінки, крововиливів в жирову клітковину середостіння, крововиливів в м'які тканини грудної клітки, синців тулубу, що спричинили настання смерті.
Згідно з висновком експерта №4/391 від 26.05.2020 року порушення Правил безпеки дорожнього руху водієм автомобіля «ВАЗ 2103», реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_7 , а саме вимог пунктів пп. 10.1, 14.2 в) Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, знаходяться в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та настання наслідків у вигляді спричинення смерті потерпілого ОСОБА_10 .
Дії обвинуваченого ОСОБА_7 судом кваліфіковані за ч.2 ст.286 КК України - порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого.
Не погоджуючись з вироком суду, вважаючи його таким, що винесений з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, захисник ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу в якій просив вирок Городищенського районного суду Черкаської області від 11.05.2023 відносно ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Апеляційні вимоги мотивував тим, що суд при розгляді справи допустив неповноту, а висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження.
Зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги покази свідка ОСОБА_11 , в частині його показів, наданих в судовому засіданні щодо відсутності зовнішнього освітлення автомобіля потерпілого ОСОБА_10 , сприйнявши їх як намагання останнього допомогти пом'якшити ступінь вини обвинуваченого ОСОБА_7 , хоча у висновку експерта №19/12/1-26-СЕ/20 від 17.02.2020 зазначено про те, що не представилося можливим встановти роботу електричних ламп головного світла та габаритного світла, на момент зіткнення транспортних засобів, що вилучені 23.10.2019 із правої передньої блок-фари автомобіля «ВАЗ 2103» р. н. НОМЕР_1 , тому не зрозуміло з яких об'єктивних причин суд відхилив показання свідка ОСОБА_11 .
Вважає, що суд, приймаючи рішення про визнання ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, не взяв до уваги правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду від 20.11.2014 у справі №5-18кс14 та від 05.11.2015 у справі №5-218кс15.
Вказує, що стороною захисту суду був наданий висновок спеціаліста-автотехніка ОСОБА_12 за №3 від 27.12.2019, який свідчить, що в діях водія автомобіля ВАЗ-21124, д.н.з. НОМЕР_2 , загиблого ОСОБА_10 вбачається ряд порушень ПДР України, а саме, п.12.3 (незастосування екстреного гальмування), п.9.8 (керування ТЗ поза межами населеними пунктами з вимкнутими ходовими вогнями чи ближнього світла фар), п.2.3 в (керування ТЗ з не пристебнутим ремінем безпеки). Суд відхилив цей висновок зазначивши, що сторона захисту не ініціювала проведення експертизи ні на стадії досудового слідства, ні на стадії судового розгляду, а обмежилась лише консультацією спеціаліста автотехніка, яку суд, в силу приписів ст.84 КПК України визнав недопустимим доказом та не взяв до уваги при ухваленні вироку, хоча в матеріалах справи наявне письсмове клопотання сторони захисту про проведення повторної авто - технічної експертизи за ухвалою суду, однак ухвалою суду у його задоволенні було відмовлено. Апелянт вказує, що суд не мотивував своє рішення в частині призначення ОСОБА_7 додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік.
Апелянт наголошує, що недотримання судом вимог ч.1 п.3 ст.411 КПК України при постановленні вироку щодо ОСОБА_7 є підставою для його скасування.
Не оспорюючи доведеність вини, правильність кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_7 , прокурор Черкаської обласної прокуратури ОСОБА_6 у зв'язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, допущеними судом при ухваленні вироку, подала апеляційну скаргу в якій просила змінити вирок Городищенського районного суду Черкаської області від 11.05.2023 в частині доставки засудженого до установи відбуття покарання.
Апеляційні вимоги мотивувала тим, що суд, ухвалюючи вирок відносно ОСОБА_7 , виконання вироку в частині доставки останнього до установи відбуття покарання безпідставно поклав на процесуального прокурора, не врахувавши при цьому положення чинного законодавства.
Наголошує, що повноваження процесуального прокурора завершуються винесенням судового рішення. Тому зобов'язання саме процесуального прокурора вчиняти певні дії пов'язані з виконанням судового рішення (тобто після завершення судового провадження) є грубим порушенніям вимог КПК України.
Вказує, що чинне законодавство не передбачає обов'язку у прокурора безпосередньо виконувати судове рішення в частині доставки засудженого до установи виконання покарань, а здійснення нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень є функцією прокуратури, що не можна ототожнювати з виконанням судового рішення.
Заслухавши доповідача, думку обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_13 , які підтримали апеляційну скаргу захисника та просили її задовольнити, та заперечили проти вимог апеляційної скарги прокурора; думку прокурора ОСОБА_6 та потерпілої ОСОБА_9 , які підтримали вимоги апеляційної скарги прокурора та заперечили щодо задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_8 , перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора ОСОБА_6 підлягає до задоволення, а апеляційна скарга захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 не підлягає до задоволення, за наступних підстав.
Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, яке ухвалено згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Судом першої інстанції зроблений обґрунтований висновок про вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, на підставі показань потерпілої, свідків, а також на підставі висновків проведених експертиз, протоколу слідчого експерименту та інших доказів. Зібрані докази судом першої інстанції були досліджені і перевірені під час розгляду провадження з дотриманням вимог кримінального процесуального закону та їм дана належна оцінка.
Так, зокрема, як вбачається з показань обвинуваченого ОСОБА_7 , який визнав свою вину у вчинені кримінального правопорушення, та показав суду першої інстанції, що 23.10.2019 року, він керував автомобілем «ВАЗ 2103» зі швидкістю руху 60-70 км/год. по дорозі в напрямку м. Корсунь - Шевченківський. Разом з ним в автомобілі знаходились мати та його брат, перед ним рухалося два автомобілі марки «Камаз», один із них повернув в бік с. Пішки, а інший продовжував рух перед ним, при намаганні обігнати його він побачив зустрічний автомобіль з увімкненими фарами, потім ще один, після другого автомобіля більше зустрічних не було. Він пішов на обгін «Камаза», так як обмежень не було для даного маневру, було трохи туманно, але за 300 метрів видимість була нормальна, виїхав на зустрічну сторону і побачив машину метрів за 2, крутнув кермо вліво, проте автомобіль залишився на місці та відбулось зіткнення. Прийшов до тями, коли посипалось лобове скло, відкривали дверку, оскільки вона заклинила, він не міг встати, так як ногу затисло між «пічкою» та кермом, висмикнувши її, вийшов з автомобіля, поставив аварійний знак та підійшов до іншого автомобіля та побачив, що там водій загинув. У нього пошкоджена передня ліва частина автомобіля, так як і у загиблого. Потерпілий рухався автомобілем без увімкненого світла фар та був не пристебнутий ремнем безпеки.
Окрім визнання вини ОСОБА_7 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, його вина підстверджується наступними доказами, а саме:
- показаннями потерпілої ОСОБА_9 , яка в суді першої інстанції показала, що загиблий був її батьком. На місце ДТП їздив її чоловік, з його слів близько 11 години ранку була мрячка та мокрий асфальт, автомобіль батька, який намагався уникнути зіткнення, опинився на обочині ;
- показаннями свідка ОСОБА_14 , яка в суді першої інстанції показала, що вона була свідком ДТП, що сталась більше двох років назад восени, на вулиці було мокро та стояв сильний туман, вона разом з ОСОБА_15 їхали на автомобілі марки «Ланос» по трасі м. Миронівка - м. Корсунь-Шевченківський в с.Саморідню, вона знаходилась на передньому пасажирському сидінні. Проїхавши с. Пішки, та інше село, перед ними рухалась вантажівка, а позаду автомобіль марки «жигуль» червоного кольору, який вона бачила у дзеркало заднього виду. «Жигуль» почав обгін, коли вантажівка перед ними була метрів за п'ять. Зустрічний автомобіль був темного кольору, вона та ОСОБА_15 бачили його. Зіткнення відбулось на зустрічній смузі руху, «лоб в лоб», потерпілий загинув відразу на місці. Їх автомобіль трохи зачепило і знесло з дороги;
- показаннями свідка ОСОБА_11 , який в суді першої інстанції показав, що вони їхали на похорон троюрідного брата у м. Смілу, зі швидкістю точно не знає якою, але по відчуттям кілометрів 60-70/год, за кермом був його брат, а він сидів ззаді справа, а мати біля нього за водієм. Безпосередньо перед зіткненням дивився на дорогу, покриття було вологе, вибоїн наче не було. Перед ними рухався «Камаз», було пасмурно та стояв невеликий туман, близько 10 години брат пішов на обгін, і він помітив автомобіль темного кольору, як асфальт. На смузі руху зустрічного автомобіля сталось зіткнення. Після ДТП він підходив до потерпілого, який був схилений на кермо, без пасків безпеки на ньому;
- показаннями експерта ОСОБА_16 , який в суді першої інстанції показав, що має досвід роботи експертної діяльності з 2012 року. Водій автомобіля ВАЗ 21124 повинен був рухатись з дотриманням п.12.1,12.3 Правил дорожнього руху України. Ним встановлювався зв'язок між технічними діями одного водія і іншого та настанням ДТП . Підтвердив в повному обсязі свій висновок, стверджував, що дії водія автомобіля «ВАЗ-2103» ОСОБА_7 знаходяться в причинному зв'язку з виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди.
У вироку суд обгрунтовано виходив з того, що дані під час судового розгляду кримінального провадження покази обвинуваченого ОСОБА_7 , потерпілої та свідків узгоджуються з іншими доказами, які були предметом дослідження судом першої інстанції та наведені у вироку, а саме з:
- протоколом огляду місця події від 23.10.2019 року, згідно якого було оглянуто автодорогу Київ-Знам'янка, а саме 130 км. +750 м. між селами Моринці та Пішки в межах Корсунь-Шевченківського району Черкаської області, при огляді встановлено, що в напрямку руху від с. Сотники до с.Пішки знаходяться два легкові автомобілі ВАЗ 2103 та ВАЗ 21124 передніми колесами - на асфальтно-бетонному покритті проїзної частини, задні частини автомобіля знаходяться на узбіччі. Обидва автомобіля мають механічні пошкодження елементів кузова моторного відсіку. На момент огляду є густий туман, здійснено заміри видимості автомобілів;
- протоколом огляду місця події від 23.10.2019 року зі схемою до протоколу огляду від 23.10.2019 року з фототаблицями, згідно якого було оглянуто місце ДТП на автодорозі Київ-Знам'янка, а саме 130 км. +750 м., де зафіксовано сліди гальмування автомобілів, виявлено уламки частин автомобіля та осип скла, оглянуто труп потерпілого, його розташування;
- висновком експерта № 05-11-02/181 від 24.10.2019 року за результатами судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_10 , згідно якого смерть ОСОБА_10 настала за 12-36 годин до розтину, внаслідок тупої травми грудей і живота у вигляді множинних переломів ребер з ушкодженням парієтальної та вісцеральної плеври, розривів правої легені, розривів печінки, яка супроводжувалася гемотораксом і гемоперітонеумом. Безпосередня причина смерті - крововтрата. На трупі гр. ОСОБА_10 виявлено тілесні ушкодження: тупа травма грудей і живота у вигляді множинних переломів ребер з ушкодженням парієтальної та вісцеральної плеври, розривів правої легені, розривів печінки, крововиливів в жирову клітковину середостіння, крововиливів в м'які тканини грудної клітки, синців тулубу, які відносно живих осіб мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, які небезпечні для життя, а в даному випадку спричинили настання смерті; При токсикологічній експертизі крові від трупу етиловий спирт не виявлено;
- висновком експерта № 19/12/1-27-СЕ/20 від 18.02.2020 року, за результатами судової експертизи деталей транспортного засобу, згідно якого щодо роботи електричних ламп головного світла на момент зіткнення визначити не представляється можливим у зв'язку з відсутністю експертних ознак; щодо роботи електричної лампи правого переднього габариту, що вилучена із автомобіля «ВАЗ-2103», р.н. НОМЕР_1 , на момент зіткнення не представляється можливим з причин, зазначених у дослідницькій частині даного висновку у зв'язку з відсутністю експертних ознак; щодо роботи електричних ламп головного світла, що вилучені із лівої передньої блок-фари автомобіля «ВАЗ-2103», р.н. НОМЕР_1 , на момент зіткнення не представляється можливим з причин у зв'язку з відсутністю ниток розжарювання; електрична лампа правого переднього габариту, що вилучена із автомобіля «ВАЗ-2103», р.н. НОМЕР_1 , на момент дії ударного навантаження випромінювала світло (працювала);
- висновком експерта № 19/12/1-26-СЕ/20 від 17.02.2020 року, за результатами судової експертизи деталей транспортного засобу, згідно якого щодо роботи на момент зіткнення транспортних засобів електричних ламп головного світла та габаритного світла, що вилучені 23.10.2019 року із правої передньої блок-фари автомобіля «ВАЗ-21124», р.н. НОМЕР_2 , не представляється можливим;
- висновком експерта № 4/254 від 20.05.2020 року, за результатами судової експертизи технічного стану транспортного засобу, згідно якого до моменту ДТП деталі ходової частини та робочої гальмівної системи переднього правого і заднього правого колеса автомобіля «ВАЗ-2103», р.н. НОМЕР_3 , знаходились в працездатному стані. Оскільки дослідити деталі рульового керування та робочої гальмівної системи в повній мірі в наданих умовах не представилось можливим, тому дати відповідь на питання чи знаходились деталі рульового керування та робочої гальмівної системи переднього лівого та заднього лівого колеса автомобіля марки «ВАЗ-2103», р.н. НОМЕР_3 , в працездатному стані до моменту виникнення дорожньо-транспортної пригоди не представляється можливим. Товщина гальмового диска переднього правого колеса не відповідає вимогам підприємства виробника, тому згідно з вимогами п 31.4.1. а) Правил дорожнього руху України, експлуатація даного транспортного засобу заборонялася. До моменту ДТП деталі ходової частини автомобіля «ВАЗ-2103», р.н. НОМЕР_3 , знаходились в працездатному стані, тому відповідь на питання № 2 постанови в частині даної системи втрачає сенс. Деталі робочої гальмівної системи переднього правого та заднього правого колеса автомобіля «ВАЗ-2103» р.н. НОМЕР_3 знаходились в працездатному стані. Оскільки, товщина гальмового диска переднього правого колеса не відповідає вимогам підприємства виробника, тому згідно з вимогами п.31.4. а) Правил дорожнього руху України, експлуатація даного транспортного засобу заборонялася. Водій автомобіля «ВАЗ-2103» р.н. НОМЕР_3 мав можливість виявити вказану невідповідність шляхом проведення своєчасного технічно обслуговування автомобіля. Оскільки дослідити деталі рульового керування та робочої гальмівної системи в повній мірі в наданих умовах не представилось можливим, тому дати відповідь на питання чи знаходились деталі рульового керування та робочої гальмівної системи переднього лівого та заднього лівого колеса автомобіля марки «ВАЗ-2103», р.н. НОМЕР_3 , в працездатному стані до моменту виникнення дорожньо-транспортної пригоди не представляється можливим, тому неможливо дати відповідь на питання №2 постанови;
- висновком експерта № 4/255 від 14.05.2020 року, за результатами судової експертизи технічного стану транспортного засобу, згідно якого до моменту ДТП деталі ходової частини, рульового керування та робочої гальмівної системи автомобіля «ВАЗ-21124» , р.н. НОМЕР_2 , знаходились в працездатному стані. Оскільки, товщина гальмових дисків та діаметри гальмових барабанів не відповідають вимогам підприємства виробника, тому згідно з вимогами п.31.4.1. а) Правил дорожнього руху України, експлуатація даного транспортного засобу заборонялася. До моменту ДТП деталі ходової частини, рульового керування робочої гальмівної системи автомобіля «ВАЗ 21124», р.н. НОМЕР_2 , знаходились в працездатному стані. Оскільки, товщина гальмових дисків та діаметри гальмових барабанів не відповідають вимогам підприємства виробника, тому згідно з вимог; п.31.4.1. а) Правил дорожнього руху України, експлуатація даного транспортного засобу заборонялася. Водій автомобіля «ВАЗ 21124», р.н. НОМЕР_2 , мав можливість виявити вказані невідповідності шляхом проведення своєчасного технічного обслуговування автомобіля;
- висновком експерта № 4/260 від 21.05.2020 року, за результатами судової транспортно-трасологічної експертизи, згідно якого в первинний контакт вступали передня частина автомобіля ВАЗ-21124, р.н. НОМЕР_2 , та передня частина автомобіля ВАЗ-2103, р.н. НОМЕР_1 , з перекриттям контактуючих поверхонь по ширині близько 90 см. Кут між повздовжніми вісями автомобіля ВАЗ-2103, р.н. НОМЕР_1 , та автомобіля ВАЗ-21124, р.н. НОМЕР_2 , в момент їх первинного контакту знаходився в межах близько 175°. Зіткнення автомобіля ВАЗ-21124 ,р.н. НОМЕР_2 , та автомобіля ВАЗ- 2103, р.н. НОМЕР_1 , мало місце на смузі руху автомобіля ВАЗ-21124 перед різким відхиленням сліду переднього лівого колеса від первинного напрямку в кінці його сліду гальмування (на схемі позначка 12). Розташування автомобілів ВАЗ-2103, р.н. НОМЕР_1 , та ВАЗ-21124, р.н. НОМЕР_2 , відносно елементів проїзної частини та місця зіткнення в момент первинного контактування один з одним показано на масштабно-графічній схемі, що додається до висновку експерта;
- висновком експерта № 02-01/416 від 20.05.2020 року за результатами судово-медичної експертизи по медичним документам на ім'я ОСОБА_7 , згідно якого у ОСОБА_7 мали місце ушкодження: травма шийного відділу хребта з переломом тіла сьомого шийного хребця; травма лівої верхньої кінцівки з розривом головки двоголового м'язу та крововиливом м'яких тканин плеча; рани м'яких тканин обличчя та правого колінного суглобу. Вказані ушкодження виникли від дії тупих предметів, могли виникнути в час та при обставинах, вказаних в постанові про призначення експертизи та відносяться: травма шийного відділу хребта з переломом тіла сьомого шийного хребця - до категорії тяжких тілесних ушкоджень, як такі, що небезпечні для життя; травма лівої верхньої кінцівки з розривом головки двоголового м'язу та крововиливом м'яких тканин плеча - до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров'я; рани м'яких тканин обличчя та правого колінного суглобу - до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я;
- протоколом проведення слідчого експерименту від 07.04.2020 року зі схемою та фототаблицею, за участю підозрюваного ОСОБА_7 , який вказав, що 23.10.2019 року близько 09-30 - 10.00 години він, керуючи своїм автомобілем ВАЗ 2103, проїхав с.Пішки та у зв'язку з тим, що перед ним рухався вантажний автомобіль «Камаз», рухався зі швидкістю 60 км/год. Під час цього рухався на відстані близько 1,9 м. від правого краю дороги. Далі, впевнившись у відсутності автомобілів та перешкод, почав маневр обгону, для чого збільшив швидкість приблизно до 75 км/год. Коли був на зустрічній смузі руху на відстані 2,3 м. від лівого краю дороги та приблизно посередені автомобіля «Камаз», то раптово помітив попереду автомобіль, який рухався на зустріч. До цього даний автомобіль не бачив взагалі та у нього були вимкнені фари. Замірами встановлено, що ОСОБА_7 показав, що місце зіткнення знаходиться на відстані 2,8 м. від лівого краю дороги по його напрямку руху. При зіткненні автомобілі контактували передніми частинами в області лівих фар. При виявленні зустрічного автомобіля відразу відбувся удар, тобто виявив фактично на відстані 0,0 м.;
- висновком експерта № 4/391 від 26.05.2020 року за результатами судової автотехнічної експертизи, згідно якої у дорожній обстановці, яка склалася на момент пригоди, за зазначених у постанові слідчого вихідних даних водій автомобіля «ВАЗ-21124», р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_10 повинен був діяти у відповідності до вимог п.12.2.,12.3. Правил дорожнього руху України. У дорожній обстановці, яка склалася на момент пригоди, за обставин зазначених у постанові слідчого про призначення експертизи водій автомобіля «ВАЗ-2103», р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_7 повинен був для забезпечення безпеки дорожнього руху діяти у відповідності до вимог пп.10.1., 12.2., 14.2.в) Правил дорожнього руху України. В діях водія автомобіля «ВАЗ-2103» р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_7 вбачаються невідповідності вимогам п.10.1., 14,2 в) Правил дорожнього руху України, які знаходяться в причинному зв'язку з виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди та для виконання яких, він перешкод технічного характеру, відповідно до наданих матеріалів, не мав.
Колегія суддів вважає, що наведені висновки судових експертиз доповнюють один одного та не містять суперечностей.
Обставини, встановлені у вказаних письмових доказах, учасниками кримінального провадження оскаржені не були, що також було обгрунтовано враховано судом першої інстанції під час ухвалення вироку.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що захисник обвинуваченого не погоджується з висновком експерта №4/391 від 26.05.2020, згідно якого обвинуваченим, як водієм автомобіля ВАЗ 2103, д.н.з НОМЕР_4 , були порушені вимоги п.п.10.1. та 14.2 під час ДТП, яка мала місце 23.10.2019, вважаючи, висновки цієї судової авто технічної експертизи суперечливими. Однак, на думку колегії суддів, ці доводи апелянта є неспроможними.
Так, для вирішення питань, які виникли у справі про злочин проти безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, потрібні спеціальні знання, тому відповідно до вимог ст.242 КПК України призначається експертиза, що і було зроблено під час досудового розслідування даного кримінального провадження.
Судом першої інстанції були проаналізовані всі експертизи у даному кримінальному провадженні і їм надана оцінка разом з іншими доказами.
Як доказ вини обвинуваченого ОСОБА_7 , суд проаналізував висновок експерта №4/391 від 26.05.2020 судової автотехнічної експертизи, згідно якого у дорожній обстановці, яка склалася на момент пригоди, за зазначених у постанові слідчого вихідних даних водій автомобіля «ВАЗ-21124», р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_10 повинен був діяти у відповідності до вимог п.12.2.,12.3. Правил дорожнього руху України. У дорожній обстановці, яка склалася на момент пригоди, за обставин, зазначених у постанові слідчого про призначення експертизи, водій автомобіля «ВАЗ-2103» р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_7 повинен був для забезпечення безпеки дорожнього руху діяти у відповідності до вимог пп.10.1., 12.2., 14.2.в) Правил дорожнього руху України. В діях водія автомобіля «ВАЗ-2103» р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_7 вбачаються невідповідності вимогам п.10.1., 14,2 в) Правил дорожнього руху України, які знаходяться в причинному зв'язку з виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди та для виконання яких, він перешкод технічного характеру, відповідно до наданих матеріалів, не мав.
Щодо доводів захисника про сумнівність такого доказу, як висновок експерта №4/391 від 26.05.2020 судової автотехнічної експертизи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст.1 Закону України від 25 лютого 1994 року № 4038-XII «Про судову експертизу» зі змінами, судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.
Відповідно до ст.242 КПК України експертиза проводиться експертною установою, експертом або експертами, якщо для з'ясування обставин, що мають значення для кримінального провадження, необхідні спеціальні знання.
Порядок кримінального провадження визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Згідно до ч.1 ст. 69 КПК України визначено поняття експерта. Висновок експерта повинен ґрунтуватися на відомостях, які експерт сприймав безпосередньо або вони стали йому відомі під час дослідження матеріалів, що були надані для проведення дослідження (ст. 101 КПК України).
Статтею 7 Закону України «Про судову експертизу», в редакції на момент розгляду справи, передбачено, що судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи, їх територіальні філії, експертні установи комунальної форми власності, а також судові експерти, які не є працівниками зазначених установ, та інші фахівці (експерти) з відповідних галузей знань у порядку та на умовах, визначених цим Законом.
Виключно державними спеціалізованими установами здійснюється судово-експертна діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних і судово-психіатричних експертиз.
Відповідно до Інструкції «Про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень», затвердженої Наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 № 1950/5) , автотехнічна експертиза відноситься до інженерно-технічних експертиз (інженерно-транспортна) та не відноситься до криміналістичних експертиз.
Оскільки вказаний висновок складений судовим експертом ОСОБА_16 , який має вищу технічну освіту, кваліфікацію судового експерта з правом проведення судової інженерно-транспортної експертизи за експертною спеціальністю 10.1 «Дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортних пригод» (свідоцтво видане ЕКК МВС України 25.03.2015 № 13598), (свідоцтво про підтвердження кваліфікації видане ЕКК МВС України 19.10.2017 №1724), стаж експертної роботи з 2012 року, який попереджений про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України за надання завідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, колегія суддів вважає, що підстави вважати зазначений висновок судової автотехнічної експертизи необ'єктивним або таким, що проведений всупереч вимогам статей 101, 102 КПК України, відсутні.
Стороною захисту не надано суду іншого висновку на підставі вимог ч.2 ст.101 КПК України на спростування наведеного, окрім того, експерт дає висновок від свого імені і несе за нього особисту відповідальність.
Доводи апелянта про те, що суд не взяв до уваги наданий ним висновок спеціаліста-автотехніка ОСОБА_12 за №3 від 27.12.2019, який свідчить, що в діях водія автомобіля ВАЗ-21124, д.н.з. НОМЕР_2 , загиблого ОСОБА_10 вбачається ряд порушень ПДР України, а саме, п.12.3 (незастосування екстреного гальмування), п.9.8 (керування ТЗ поза межами населеними пунктами з вимкнутими ходовими вогнями чи ближнього світла фар), п.2.3 в (керування ТЗ з не пристебнутим ремінем безпеки), та в силу приписів ст.84 КПК України визнав його недопустимим доказом, чим формально підійшов до розгляду справи та не усунув неповноту та суперечності, які на його думку містить висновок експерта №4/391 від 26.05.2020 судової авто технічної експертизи, та відмовив у його клопотанні про призначеня повторної судової автотехнячнї експертизи, колегія суддів вважає безпідставними, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 9 КПК України під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Згідно статті 69 КПК України експертом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє науковими, технічними або іншими спеціальними знаннями, має право відповідно до Закону України "Про судову експертизу" на проведення експертизи і якій доручено провести дослідження об'єктів, явищ і процесів, що містять відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення, та дати висновок з питань, які виникають під час кримінального провадження і стосуються сфери її знань.
При цьому, системний аналіз статей КПК України 69 (експерт), 70 (відповідальність експерта), 71 (спеціаліст), 72 (відповідальність спеціаліста), ч.ч. 6-7 ст. 95 (показання, які ґрунтуються на спеціальних знаннях) та інш., дозволяє однозначно стверджувати, що участь спеціаліста у кримінальному провадженні законодавчо обмежена наданням тільки консультацій та безпосередньої технічної допомоги сторонам під час проведення слідчих та/або інших процесуальних дій, а також суду, в межах наявних у нього спеціальних знань і навичок.
Беручи участь у кримінальному процесі, спеціаліст не є самостійним учасником та не наділений правом складання висновків під час кримінального провадження, на відміну від експерта, за яким таке право передбачено та який несе кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок або відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
Отже, письмові висновки спеціалістів, які складені за результатами проведених досліджень об'єктів, явищ і процесів, що містять відомості про обставини вчинення кримінального правопорушення та дають відповіді на запитання, що виникають під час кримінального провадження, носять виключно інформаційний характер та не є належними та допустимими доказами у кримінальному провадженні, а отже й не можуть бути покладені в основу судових рішень.
Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог ст.94, ч.10 ст.101 КПК України жоден доказ не має наперед встановленої сили, в тому числі і висновок експерта не є обов'язковим для особи або органу, яка здійснює провадження, але незгода з висновком експерта повинна бути вмотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку, тож суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінював кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення у цьому кримінальному провадженні.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив стороні захисту у задоволенні клопотання про проведення повторної судової автотехнічної експертизи, мотивуючи тим, що висновок автотехнічної експертизи №4/391 від 26.05.2020 містить вичерпні відомості щодо наявності причинного зв'язку між порушеннями водіями учасниками ДТП правил дорожнього руху і відповідними наслідками, які настали. При цьому колегія суддів вважає, що вказаний висовок об'єктивно узгоджується з іншими доказами і здійсненний саме на їх підставі, є цілком достатній для постановлення рішення у кримінальному провадженні, та відмова в призначенні ще однієї - повторної експертизи за клопотанням сторони захисту не свідчить про неповноту судового слідства та наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, як про те стверджує автор апеляційної скарги.
Крім того, безпідставними є твердження апелянта і про те, що висновок автотехнічної експертизи №4/391 від 26.05.2020 суперечить висновку спеціаліста-автотехніка ОСОБА_12 за №3 від 27.12.2019, відповідно до змісту якогов діях водія автомобіля ВАЗ-21124, д.н.з. НОМЕР_2 , загиблого ОСОБА_10 вбачається ряд порушень ПДР України, оскільки висновок спеціаліста-автотехніка в силу ст. 84, 89 КПК України був визнаний судом недопустимим доказом, а тому не був взятий до уваги при постановленні вироку, що в свою чергу спростовує доводи апелянта щодо недотримання судом вимог ч.1 п.3 ст.411 КПК України.
Тож, колегія суддів погоджується з кваліфікацією дій ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України.
Суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним по справі та дослідженим у судовому засіданні доказам в їх сукупності і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості обвинуваченого у порушенні правил дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
На думку колегії суддів, висновки суду не містять протиріч, за встановленими судом фактичними обставинами кримінального провадження, виходячи з сукупності вказаних і інших досліджених в судовому засіданні доказів, які отримали відповідну правову оцінку у вироку, в межах висунутого обвинувачення, суд першої інстанції обґрунтовано і правильно кваліфікував дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ч.2 ст.286 КК України.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду, який критично оцінив надані показання свідка ОСОБА_11 в частині відсутності зовнішнього освітлення автомобіля ОСОБА_10 та не взяв їх до уваги.
Так, дійсно за результатами висновку експерта №19/12/1-26-СЕ/20 від 17.02.2020, про яку зазначає апелянт вказуючи, що суд не взяв її до уваги при оцінці показів свідка ОСОБА_11 , не представилося можливим встановити чи працювали на момент зіткнення транспортних засобів електричні лампи головного світла та габаритного світла, що були вилучені 23.10.2019 із правої передньої блок фари автомобіля «ВАЗ-21124», р.н. НОМЕР_5 , яким керував ОСОБА_10 , однак у висновку експерта вказано про причини неможливості встановлення факту роботи головного та габаритного світла автомобіля, а саме, через відсутність експертних ознак, а тому доводи апелянта в цій частині є неспроможними, як і доводи щодо висновку суду про намагання останнього допомогти пом'якшити ступінь вини брата ОСОБА_7 , оскільки на думку колегії суддів, він є слушним, так як ОСОБА_11 є рідним братом обвинуваченого, та є зацікавленою особою у результаті розгляду даного кримінального провадження.
Апеляційні доводи захисника ОСОБА_8 про те, що суд, призначаючи ОСОБА_7 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік, не мотивував його, є необгрунтованими з таких підстав.
Загальні засади призначення покарання, визначені в ст.65 КК України, наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Санкція ч.2 ст. 286 КК України, з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження, надає можливість суду як призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, так і не застосовувати таке покарання до особи. Вказане положення закону України про кримінальну відповідальність носить альтернативний характер застосування і не є обов'язковим для суду.
У роз'ясненнях, що містяться у п.п. 20, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 (з наступними змінами і доповненнями) «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зазначено, що при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України, суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом'якшують і обтяжують покарання, та особу винного.
У кожному випадку призначення покарання за ч.ч.1, 2 ст.ст. 286, 287 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання позбавлення права керувати транспортними засобами або обіймати посади, пов'язані з відповідальністю за технічний стан чи експлуатацію транспортних засобів відповідно, що також слідує із роз'яснень згаданої постанови Пленуму Верховного Суду України.
Як вбачається з оскарженого вироку суду першої інстанції, при призначенні ОСОБА_7 основного покарання та вирішенні питання щодо додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, районний суд врахував всі обставини, встановлені судом, щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , та до основого покарання призначив додаткове у виді позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
З огляду на фактичні обставини кримінального провадження, апеляційний суд не вбачає порушень закону при призначенні обвинуваченому судом першої інстанції додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 1 рік, оскільки висновок суду є належним чином вмотивованим.
Доводи прокурора про необхідність виключення з резолютивної частини вироку вказівки про те, що виконання вироку в частині доставки обвинуваченого (засудженого) ОСОБА_7 до установи відбуття покарання слід покласти на процесуального прокурора, є слушними та такими що підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до п.1,3 ч.1 Закону України «Про прокуратуру» на прокуратуру покладаються функції підтримання державного обвинувачення в суді; нагляду за додерженням законів органами, що провадять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство.
Стаття 37 КПК України передбачає, що прокурор, який здійснюватиме повноваження прокурора у конкретному кримінальному поровадженні, визначається керівником відповідного органу прокуратури після початку досудового розслідування. Прокурор здійснює повноваження прокурора у кримінальному провадженні з його початку до завершення.
З аналізу норм КПК України вбачається, що повноваження процесуального прокурора завершуються винесенням судового рішення. Чинний КПК України не передбачає зобов'язання саме процесуального прокурора вчиняти певні дії, пов'язані з виконанням судового рішення.
Згідно п.4 ч.1 ст.2 Закону України «Про прокуратуру» на прокуратуру покладається функція нагляду з додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян. Такаж норма міститься у ст.22 КВК України.
Стаття 11 КВК України визначає види органів і установ виконання покарань. Так, органами виконання покарань є: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, його територіальні органи управління, уповноважені органи з питань пробації.
Таким чином, чинне законодавство не передбачає обов'язку прокурора безпосереднього виконання судових рішень в частині доставки засудженого до установи відбуття покарання, а тому вирок Городищенського районного суду Черкаської області від 11.05.2023 щодо ОСОБА_7 підлягає зміні у частині покладання обов'язку виконання вироку на прокурора.
У зв'язку з вищезазначеним, апеляційний суд дійшов до висновку, що суд першої інстанції повно та всебічно проаналізував докази у кримінальному провадженні та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення. Судом досліджено усі обставини, які могли мати значення для правильного прийняття рішення у кримінальному провадженні. Оцінка доказів проведена згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства та зроблені правильні висновки щодо їх допустимості, достовірності та достатності для постановлення обвинувального вироку.
Зокрема, в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_8 не наведено інші, не досліджені судом докази, якими б спростовувались висновки суду першої інстанції. Не було надано таких доказів і під час розгляду кримінального провадження в апеляційному суді.
Усі докази, на яких ґрунтується вирок, ретельно перевірені судом і підставно покладені в обґрунтування вироку. З таким процесуальним рішенням колегія суддів погоджується. Будь-яких доказів недопустимості або неналежності доказів апеляційному суду не надано.
Частиною 1 ст.415 КПК України визначено вичерпний перелік підстав для скасування вироку суду апеляційним судом та призначення нового розгляду в суді першої інстанції, якщо:
- встановлено порушення, передбачені пунктами 2,3,4,5,6,7 частини 2 статті 412 цього Кодексу;
- в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які очевидно викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою;
- судове рішення ухвалено чи підписано не тим складом суду, який здійснював судовий розгляд.
В апеляційній скарзі захисника ОСОБА_8 не наведено підстав, передбачених ч.1 ст.415 КПК України, для скасування вироку суду першої інстанції та призначення нового розгляду в суді першої інстанції.
В результаті апеляційного перегляду судового рішення, колегією суддів не встановлено таких порушень кримінального процесуального закону, передбачених в ч.1 ст. 415 КПК України, які б слугували підставою для скасування вироку суду, та призначення нового судового розгляду в суді першої інстанції, як про це просив в апеляційній скарзі захисник.
Відповідно до ст.ст. 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та інформації про особу винного.
При вирішенні питання про призначення обвинуваченому покарання, його виду та розміру, суд першої інстанції керувався положеннями ст.ст. 50, 65-67 КК України, роз'ясненнями, що містяться у пунктах 1-3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року та належним чином врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відносяться до категорії тяжких злочинів , дані про особу винного, те, що ОСОБА_7 свою вину у вчиненні кримінального правопорушеня визнав, однак жодної допомоги потерпілій в зв'язку з втратою батька не надав, вибачення попросив у неї лише в судових дебатах, раніше не судимий, одружений, його позитивну характеристику та процесуальну поведінку під час досудового і судового слідства, його вік, та те, що в результаті ДТП він також отримав тілесні ушкодження, думку потерпілої ОСОБА_9 , яка просила призначити обвинуваченому реальне покарання, відсутність обставин, які пом'якшують та обтяжують покарання, що в сукупності стало підставою до прийняття судом рішення про призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про призначення обвинуваченому покарання саме у виді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік. Таке покарання відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України, принципу індивідуалізації призначення покарання та є достатнім й необхідним для виправлення ОСОБА_7 .
Разом з тим, суд першої інстанції, зазначивши в мотивувальній та резолютивній частині оскаржуваного вироку вказівку про те, що виконання вироку в частині доставки засудженого до установи відбуття покарання слід покласти на процесуального прокурора, не дотримався вимог КПК України.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.408 КПК України апеляційний суд змінює вирок, якщо це не погіршує становище обвинуваченого.
Тому, вирок суду першої інстанції слід змінити в частині доставки засудженого до установи відбуття покарання та виключити з мотивувальної та резолютивної частини вироку як зайве, речення: «Виконання вироку в частині доставки засудженого до установи відбуття покарання покласти на процесуального прокурора», у зв'язку з чим апеляційну скаргу прокурора необхідно задовольнити.
В решті - вирок суду залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора Черкаської обласної прокуратури ОСОБА_6 - задовольнити, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Вирок Городищенського районного суду Черкаської області від 11 травня 2023 року щодо ОСОБА_7 змінити в частині доставки засудженого до установи відбуття покарання.
Виключити з мотивувальної та резолютивної частини вироку речення: «Виконання вироку в частині доставки засудженого до установи відбуття покарання покласти на процесуального прокурора», як зайве.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Головуючий:
Судді: