ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/12115/19
провадження № 1-кп/753/354/23
"21" серпня 2023 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
за участі прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Києва заяву про самовідвід та відвід суддів у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12019100020002240 за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 307 КК України,
Дарницьким районним судом м. Києва розглядається вищевказане кримінальне провадження.
Суддями ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було оголошено заяву про самовідвід з підстав, передбачених п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України. Заява мотивована тим, що в провадженні суду перебувало кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 307 КК України. В ході судового розгляду було виділено матеріали кримінального провадження відносно ОСОБА_8 в окреме провадження та вироком Дарницького районного суду м. Києва від 02.04.2021 року затверджено угоду про визнання винуватості та ухвалено вирок (Головуючий - суддя ОСОБА_1 , судді ОСОБА_10 , ОСОБА_2 ). При цьому зі змісту вироку вбачається, що хоча прізвище ОСОБА_9 безпосередньо не згадується, але вказане судове рішення уже містить детальну оцінку ролі ОСОБА_9 у правопорушенні, вчиненому кількома особами, і, зокрема, попередній вирок фактично містить твердження про причетність останнього заявника, оскільки ОСОБА_9 відповідає всім критеріям, необхідним для вчинення кримінального правопорушення. Наведені обставини, свідчать про наявність об'єктивно виправданих сумнівів у тому, що судді ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають упереджену точку зору щодо суті справи. Доводи, викладені у заяві про самовідвід, ґрунтуються на висновках, викладених у рішенні ЄСПЛ у справі «Мucha v. Slovakia».
Захисником обвинуваченого - адвокатом ОСОБА_6 подано заяву про відвід суддів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з тих підстав, що спочатку в провадженні суду перебувало кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , обвинувачених у вчиненнікримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 307 КК України. В подальшому складом суду за участі суддів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було затверджено угоду про визнання винуватості між ОСОБА_8 та стороною обвинувачення і ухвалено обвинувальний вирок. При цьому, враховуючи осбтавини справи №753/12155/19 за обвинуваченням ОСОБА_9 , такі елементи можуть розглядатись як ті, що вирішують питання про його винуватість, яка розглядається в подальшому провадженні, і таким чином, може призвести до об'єктивного обгрунтованих сумнівів у тому, що судді ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мають неупереджену думку щодо суті справи відносно ОСОБА_9 .
Прокурор вважав за доцільне відвести суддів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з підстав, зазначених у поданих заявах.
Обвинувачений в судове засідання не з'явився, про місце, дату та час розгляду заяви повідомлявся належним чином, проте його неявка не перешкоджає розгляду заяви про самовідвід та відвід.
Вислухавши думку учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 75 КПК України - суддя не може брати участь у кримінальному провадженні за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості.
Відповідно до ч. 1 ст. 80 КПК України - за наявності підстав, передбачених статтями 75-79 цього Кодексу, суддя зобов'язаний заявити самовідвід.
Пункт 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 13 червня 2007 року «Про незалежність судової влади» передбачає, що відповідно до закону суддя не може брати участь у розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо він заінтересований у результаті розгляду справи або є інші обставини, які викликають сумнів в об'єктивності та неупередженості судді.
У п. 2.5 «Бангалорських принципів поведінки судді» (схвалені резолюцією 2006/23 Економічної та Соціальної Ради ООП від 27 липня 2006 року) зазначається, що суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об'єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви у неупередженості судді.
Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню відповідно до статті 9 Конституції України, ст. ст. 1, 8, 9 КПК України. Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» - закріплено принцип, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно п. 12 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів для Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів та незмінюваність суддів незалежність судової влади означає повну неупередженість із боку суддів. При винесенні судових рішень відносно сторін у судовому розгляді, судді повинні бути безсторонніми, а саме: вільними від будь-яких зв'язків, прихильності чи упередження, що впливає - або може сприйматися як таке, що впливає - на здатність судді приймати незалежні рішення.
Статтею 2 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що рішення Європейського суду з прав людини є обов'язковими для виконання Україною. Вказаний Закон прямо закріплює, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Частина 1 статті 6 Конвенції містить вимоги щодо неупередженості суду. Так, Європейський суд з прав людини розрізняє чи в конкретній справі існує яке-небудь переконання або особиста зацікавленість даного судді та вимоги, чи суддя забезпечує достатню гарантію, щоб виключити підозру в цьому. Крім того, згідно принципу, який є стабільним, суд має бути неупередженим і безстороннім.
З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть мати певну важливість або, іншими словами, «правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться» (рішення у справі «Де Куббер проти Бельгії»).
При цьому, в провадженні суду перебувало кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_8 та ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 307 КК України.
В ході судового розгляду було виділено матеріали кримінального провадження відносно ОСОБА_8 в окреме провадження та вироком Дарницького районного суду м. Києва від 02.04.2021 року затверджено угоду про визнання винуватості та ухвалено вирок (Головуючий - суддя ОСОБА_1 , судді ОСОБА_10 , ОСОБА_2 ).
У справі «Муча проти Словаччини» від 25.11.2021 ЄСПЛ констатував, що суд, який схвалив угоди спільників про визнання провини, які завдають шкоди презумпції невинуватості старшого гангстера, не був неупередженим в судовому розгляді справи останнього. У п. 48 цього рішення ЄСПЛ зауважує, що конкретні скарги заявника ґрунтуються на тому факті, що його судив і засудив той самий суд першої інстанції, який раніше засуджував його співвиконавців за злочинні дії, вчинені спільно із заявником і що він визначив ці дії таким чином, щоб було зрозуміло, що він також брав у них участь […] Під час розгляду цієї скарги право заявника на презумпцію невинуватості повинно бути враховано. Питання щодо неупередженості судді виникає, коли попереднє рішення вже містить детальну оцінку ролі особи, яка згодом була засуджена у злочині, вчиненому кількома особами, і, зокрема, коли попереднє рішення містить конкретне твердження про причетність заявника або коли враховано, що особа, засуджена згодом відповідала всім критеріям, необхідним для вчинення кримінального правопорушення. Враховуючи обставини конкретної справи, такі елементи можуть розглядатися як ті, що вирішують питання про винуватість особи, яка розглядається в подальшому провадженні, і, таким чином, може призвести до об'єктивно обґрунтованих сумнівів у тому, що національний суд має неупереджену думку щодо суті справи відносно особи, яку судили згодом на початку судового розгляду (абз. 4 п. 49 цього ж рішення).
Не заперечується, що заявника судив і засудив той самий суд першої інстанції, який раніше засуджував його співвиконавців за злочинні дії, вчинені спільно з ним, і що, визначаючи ці діяння, суд першої інстанції також посилався на участь у них заявника (п. 50).
Суд зазначає, що рішення про затвердження угод співвиконавців заявника про визнання винуватості містили детальний фактичний опис їхніх злочинів, включаючи роль заявника в них як спільного виконавця, тоді як точний фактичний опис деяких їхніх злочинних дій був ідентичний точному фактичному опису приписуваних йому злочинних дій. Хоча ці рішення не містять жодного окремого висновку про вину щодо заявника як такого (див. також пункти 27 і 28), їх слід розглядати у світлі складових елементів злочинів, про які йдеться, зокрема, створення, задумування та підтримання злочинного наміру, що передбачає узгоджені злочинні дії з боку спільних виконавців.
Таким чином, засудження співвиконавців заявника у цих злочинах на основі наданого опису їхніх злочинних дій, що включало точне фактичне визначення конкретної ролі заявника в них, в принципі могло викликати сумніви щодо того, чи не призвело це до ситуації, при якій його було визнано таким, що скоїв кримінальні правопорушення, про які йдеться (п. 55).
Посилання на заявника та його дії в такий спосіб може в принципі порушити захист його права на презумпцію невинуватості. Суд усвідомлює, що будь-яке можливе втручання в це право мало місце насамперед у провадженні щодо співвиконавців заявника […]. Тим не менш, засудження його співвиконавців було частиною справи проти заявника (п. 56).
У вироках, які засуджують співвиконавців, на заявника посилаються лише під його ініціалами та псевдонімом. Однак, як також зазначено в рішенні, очевидно, що суд першої інстанції чудово знав його особу. Більше того, і що ще важливіше (оскільки точне фактичне визначення власних злочинних дій заявника ідентичне визначенню його співвиконавців), не може бути сумніву, що його участь у їхніх злочинних діях була конкретно та індивідуально визначена у вироках, у яких встановлені такі винні співвиконавці (п.61).
Оскільки суд першої інстанції щодо заявника вважав засудження його співвиконавців частиною справи проти нього, принаймні, на перший погляд, він мав очевидний стимул залишатися послідовним зі своїм попереднім набором рішень, оскільки будь-які суперечливі висновки, зроблені вперше, могли підірвати довіру до останнього (рішення ЄСПЛ «Навальний і Офіцеров»). Так само - враховуючи, що власне засудження заявника значною мірою ґрунтувалося на свідченнях, наданих співвиконавцями, які вже інкримінували йому зізнаннями, які вони дали під час угоди про визнання винуватості - у них також був очевидний стимул не суперечити їхнім попереднім заявам.
З огляду на формулювання вироків проти співвиконавців заявника, вони завдали шкоди його праву заявника вважатися невинним доти, доки його вину не буде доведено. Враховуючи роль, яку вони відіграли у судовому розгляді заявника, який проходив у тому ж суді, його сумніви щодо його неупередженості були об'єктивно виправданими (п. 64 рішення ЄСПЛ у справі «Муча проти Словаччини»).
Таким чином, враховуючи наведені висновки ЄСПЛ у справі «Муча проти Словаччини», суд вважає наявними обставини, які можуть викликати в учасників цієї справи сумніви у неупередженості суддів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 внаслідок ухвалення ними вироку на підставі угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим ОСОБА_8 .
З огляду на викладене, з метою забезпечення права на справедливий судовий розгляд та уникнення навіть найменших сумнівів щодо безсторонності судді і для забезпечення відправлення правосуддя на найвищому рівні, суд вважає за необхідне заяву про відвід суддів задовольнити.
Враховуючи наявність підстав для задоволення заяви про самовідвід суддів заява захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 про відвід суддів підлягає залишенню без розгяду.
На підставі викладеного, керуючись 75, 80-82, 369, 371, 372, 376 КПК України КК України, суд, -
Заяву суддів Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про самовідвід - задовольнити.
Відвести суддів Дарницького районного суду м. Києва ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від розгляду кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. ч. 2, 3 ст. 307 КК України.
Кримінальне провадження передати керівнику апарату Дарницького районного суду м. Києва для виконання вимог ст. 35 КПК України та вирішення питання щодо заміни відведених суддів.
Заяву захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 про відвід суддів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - залишити без розгляду.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді