ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
21 серпня 2023 року Справа №918/966/22
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуюча суддя Коломис В.В., суддя Саврій В.А. , суддя Миханюк М.В.
розглянувши у порядку письмового провадження без виклику представників сторін апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Трейд" на рішення Господарського суду Рівненської області від 20 квітня 2023 року (повний текст складено 01.05.2023) та апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 16 травня 2023 року (повний текст складено 22.05.2023) у справі №918/966/22 (суддя Горплюк А.М.)
за первісним позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Трейд"
про стягнення заборгованості в сумі 235 951,79 грн
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Трейд"
до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція"
про стягнення заборгованості в сумі 3 198, 72 грн
Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270 та частини 13 статті 8 ГПК України.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 20 квітня 2023 року у справі №918/966/22 первісний позов Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Трейд" про стягнення заборгованості в сумі 235 951,79 грн - задоволено частково.
Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Трейд" на користь Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" - 99 989 (дев'яносто дев'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят дев'ять) грн 81 коп. - пені, 65 176 (шістдесят п'ять тисяч сто сімдесят шість) грн 44 коп. - штрафу та 3 539 (три тисячі п'ятсот тридцять дев'ять) грн 26 коп. судового збору.
В задоволенні первісного позову в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Трейд" на користь Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" - 42 852 грн 77 коп. - пені, 28 196 грн 94 коп. - штрафу - відмовлено.
Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Трейд" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" про стягнення заборгованості в сумі 3 198, 72 грн - задоволено.
Присуджено до стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Трейд" - 880 (вісімсот вісімдесят) грн 03 коп. - інфляційних втрат, 2 318 (дві тисячі триста вісімнадцять) грн 69 коп. - 3% річних, 38 (тридцять вісім) грн 38 коп. - судового збору.
Проведено зустрічне зарахування грошових сум та судових витрат, що підлягають стягненню за первісним і зустрічним позовами.
Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Трейд" на користь Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" - 161 967 (сто шістдесят одна тисяча дев'ятсот шістдесят сім) грн 53 коп. - заборгованості та 3 500 (три тисячі п'ятсот) грн 88 коп. - судового збору.
Додатковим рішенням Господарського суду Рівненської області від 16 травня 2023 року у справі №918/966/22 заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Трейд" про ухвалення додаткового судового рішення - задоволено частково.
Присуджено до стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Трейд" 4 500 грн 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу. В частині стягнення 3000, 00 грн витрат на професійну правничу допомогу - відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції додатковим рішенням, ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить додаткове рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 у справі №918/966/22 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 16.05.2023.
Також не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, ТОВ "Легіон Трейд" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду в частині стягнення 99 989 грн 81 коп. - пені, 65 176 грн 44 коп. - штрафу скасувати та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позову в цій частині відмовити. При цьому, просить вирішити питання про направлення справи №918/966/22 до Господарського суду Дніпропетровської області у зв'язку з порушенням судом першої інстанції правил територіальної юрисдикції.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 07.06.2023 у справі №918/966/22 клопотання ТОВ "Легіон Трейд" про відстрочення сплати судового збору - залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ТОВ "Легіон Трейд" на рішення Господарського суду Рівненської області від 20.04.2023 у справі №918/966/22 - залишено без руху. Запропоновано апелянту протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки, а саме: надати суду докази сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.06.2023 у справі №918/966/22 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Трейд" на рішення Господарського суду Рівненської області від 20 квітня 2023 року у справі №918/966/22. Об'єднано апеляційні скарги ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 16.05.2023 та ТОВ "Легіон Трейд" на рішення Господарського суду Рівненської області від 20.04.2023 у справі №918/966/22 в одне апеляційне провадження для спільного розгляду. Встановлено ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" строк для подання до суду відзиву на апеляційну скаргу та доказів надсилання (надання) апелянту копії відзиву та доданих до нього документів протягом 5 (п'яти) днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Роз'яснено учасникам справи, що розгляд апеляційних скарг відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абз.1 ч.10 ст.270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
За приписами ч.13 ст.8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (абз.2 ч.10 ст.270 ГПК України).
Враховуючи те, що ціна позову у даній справі не перевищує 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також беручи до уваги категорію та складність справи, характер спірних правовідносин та предмет доказування, які вказують на незначну складність даної справи, колегія суддів вирішує розглядати справу №918/966/22 за правилами спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає рішення місцевого господарського суду в оскаржуваній частині законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки рішення Господарського суду Рівненської області від 20.04.2023 оскаржується лише в частині первісних позовних вимог, суд апеляційної інстанції, з огляду на вимоги ст.269 ГПК України, переглядає справу лише в оскаржуваній частині (в частині первісних позовних вимог).
Колегія суддів, розглянувши апеляційні скарги в межах вимог та доводів наведених в них, дослідивши матеріали справи, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційних скарг слід відмовити, рішення місцевого господарського суду та додаткове рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 02 лютого 2022 року між Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (замовник/позивач за первісним позовом) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Легіон Трейд" (постачальник/відповідач за первісним позовом) був укладений договір поставки №53-122-01-22-11749 (далі - договір, т.1, а.с. 4-5), відповідно до умов якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник зобов'язувався поставити і передати у власність замовника певну продукцію, а замовник, в свою чергу зобов'язувався оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що передбачені у специфікації №1 (додаток №1 до договору).
Згідно з п.2.2. договору загальна сума договору (вартість продукції) становить 1 330 117, 20 гривень.
Відповідно до п.3.1 договору, сторонами погоджено, що продукція поставляється постачальником в строк по 28.02.2022 року. Продукція поставляється постачальником на умовах DDP згідно "Інкотермс-2010". Місце поставки та Вантажоодержувач - 34400, м. Вараш, склад Рівненського відділення ВП "Складське господарство" ДП "НАЕК" "Енергоатом".
Пунктом 4.2. договору визначено, що якість та комплектність продукції повинна відповідати умовам договору, технічній специфікації (додаток 2 до даного Договору).
Згідно з п.8.1. договору приймання продукції за кількістю та якістю (вхідний контроль) здійснюється відповідно до вимог Стандарту Державного підприємства "НАЕК "Енергоатом": "Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для АЕС" СОУ НАЕК 038:2021, при наявності товарно-супровідних документів передбачених пунктом 8.2. даного договору.
Згідно з положеннями пункту 8.3. договору, успішне проходження продукцією вхідного контролю (ВК-1) (ВК-2) підтверджується відповідним актом та ярликом на придатну продукцію згідно Стандарту Державного підприємства "НАЕК "Енергоатом" Управління закупівлями продукції. Організація вхідного контролю продукції для АЕС" СОУ НАЕК 038:2021.
Відповідно до п.8.4. договору, датою поставки продукції є дата підписання видаткової накладної або накладної вантажоодержувачем.
Пунктом 9.1. договору передбачено обов'язок постачальника сплатити замовнику пеню у розмірі 0,1% від суми непоставленої (недопоставленої) продукції за кожен день прострочки, а за прострочку поставки на строк понад тридцять днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми непоставленого товару.
Відповідно до п.6.2. договору, про дату оформлення ярлика на придатну продукцію замовник письмово повідомляє постачальника не пізніше 5 робочих днів з дати оформлення ярлика.
Відповідно до п.12.1. договору, останній вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та скріплений печатками (для контрагентів які застосовують печатку). Строк дії даного договору - по 30.12.2022 р., а в частині виконання гарантійних зобов'язань постачальника, що передбачені даним договором - до спливу гарантійних строків.
Договір підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений відтиском печаток.
При виконанні договору сторонами були укладені 3 додаткові угоди.
ТОВ "Легіон Трейд" на виконання умов договору було поставлено ДП "НАЕК "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" товар на суму 48 682, 08 грн - 29.04.2022, на суму 1 185 402, 36 грн - 22.09.2022, що підтверджується видатковими накладними №152 від 22.04.2022 та №347 від 21.09.2022.
ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція", посилаючись на те, що поставка продукції за вказаним договором відбулась з простроченням визначених договором строків, звернувся до господарського суду з позовом про стягнення з ТОВ "Легіон Трейд" 142 842, 59 грн пені та 93 109, 20 грн штрафу, нарахованих згідно п.9.1. договору.
Місцевий господарський суд, розглянувши подані позивачем за первісним позовом документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Судом встановлено, що спірні правовідносини між сторонами виникли на підставі укладеного правочину, який за своєю правовою природою є договором поставки.
Частиною 1 ст.626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст.712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.
Згідно зі ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 2 ст.193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно з ч.1 ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами ст.ст. 546, 548 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.
Згідно з ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Статтею 230 ГК України передбачено обов'язок учасника господарських відносин сплатити неустойку, штраф, пеню у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Водночас штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За приписами ч.2 ст.231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, штрафні санкції за порушення строків виконання зобов'язання застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг), а за порушення строків зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять пнів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Пунктом 9.1 договору поставки передбачено обов'язок постачальника сплатити замовнику пеню у розмірі 0,1% вартості непоставленої (недопоставленої) продукції за кожен день прострочення. А за прострочку поставки на строк понад тридцять днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми непоставленого товару.
Згідно з п.3.1 договору продукція поставляється постачальником замовнику у строк по 28.02.2022 року.
Як свідчать матеріали справи та встановлено судами обох інстанцій, відповідачем за первісним позовом поставлено товар позивачу, однак із простроченням.
Судом враховується, що відповідно до умов вказаного договору, предметом останнього є поставка сортового металопрокату, яка передбачена у специфікації. Специфікація містить інформацію про код товару згідно УКТ ЗЕД, найменування товару, виробника товару, кількість та ціну. Специфікацію налічує 53 позиції.
З вказаних 53 позиції - продукція, у якої країною виробником є росія, загальна вартість вказаної продукції російського виробника становить 670 023, 00 грн.
Поставка продукції (не російського походження) за договором на суму 48 682, 08 грн відбулася 29.04.2022, що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною №152 від 22.04.2022.
Поставка на суму 1 185 402, 36 грн відбулась 22.09.2022, що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною №347 від 21.09.2022.
09 квітня 2022 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №426 "Про застосування заборони ввезення товарів з російської федерації", яка набрала чинності з 11.04.2022, якою заборонено ввезення на митну територію України в митному режимі імпорту товарів з російської федерації.
15 липня 2022 року ТОВ "Легіон Трейд" звернулось до ДП "Національна атомна Енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" з листом №826 з пропозицією замінити продукцію, виробником якої є росія, на аналогічну продукцію інших виробників.
За наслідками розгляду даного листа 07.09.2022 між сторонами укладено додаткову угоду №3 до договору, у якій сторони внесли зміни лише до специфікації товару.
Враховуючи викладене, позивачем здійснено нарахування пені:
- за прострочення обов'язку вчасної поставки на суму 670 026, 00 грн (товари виробництва росія) за період з 01.03.2022 по 10.04.2022, тобто 41 день, яка становить 27 471,07 грн.
- за прострочення обов'язку вчасної поставки продукції на суму 660 091, 20 грн (товари неросійського походження) за період з 01.03.2022 по 28.04.2022, тобто 59 днів, яка становить 38 945, 38 грн;
- за прострочення обов'язку вчасної поставки продукції на суму 611 409, 12 грн (товари неросійського походження) за період з 29.04.2022 по 31.08.2022, тобто 125 днів, яка становить 76 426, 14 грн, що загалом складає 142 842, 59 грн.
Також позивачем здійснено нарахування штрафу, що становить (1 330 117, 20 грн*7% ) 93 109, 20 грн.
Оскільки матеріалами справи підтверджено неналежне виконання відповідачем за первісним позовом умов договору та зважаючи, що п.9.1. договору передбачена майнова відповідальність, суд першої інстанції правомірно задоволив пеню в розмірі 99 989, 81 грн та штраф в розмірі 65 176, 44 грн, зменшивши їх розмір на 30% з огляду на клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій.
При цьому, доводи скаржника про те, що суд першої інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права та не зменшив розмір штрафних санкцій до 10 000, 00 грн, а також не врахував доводи відповідача, які є підставою для звільнення його від відповідальності, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч.3 ст.551 ЦК України.
Так, згідно з ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Водночас зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
При застосуванні ч.3 ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку. При цьому слід враховувати, що правила ч.3 ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Зі змісту зазначених норм убачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Судовий розсуд - це право суду, яке передбачене та реалізується на підставі чинного законодавства, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.
Застосовуючи свої дискреційні повноваження, суд уважає за необхідне зазначити, що за ч.3 ст.509 ЦК України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а ч.1 ст.627 ЦК України визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених ст.3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором штрафу, пені, річних відсотків, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
В питаннях підстав для зменшення розміру неустойки не може бути однакових умов, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій.
При цьому суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення таких санкцій. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи.
Таким чином, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафних санкцій.
Як встановлено судами обох інстанцій, відповідач за первісним позовом не зміг виконати зобов'язання з поставки товару в строк до 28.02.2022. При цьому, невиконання умов договору останній обгрунтовує обставинами, пов'язаними із військовою агресією російської федерації проти України, посилаючись при цьому на лист Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.
Відповідно до ст.42 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до ст.3 Господарського кодексу України,під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.
Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.
Приписами ст.617 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
Відповідно до ч.2 ст.218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з ч.1 ст.14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно.
Листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований "Всім кого це стосується", на який посилається відповідач, Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Статуту ТПП України, засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.
Разом з тим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов'язання невиконане саме у зв'язку з воєнними діями.
13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов'язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого РегламентомТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов'язанням окремо.
Таким чином, загальний лист ТПП України від 28.02.2022№2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов'язання (а доведення причинно-наслідкового зв'язку в такому випадку є обов'язковим).
Ключовою ознакою форс-мажору є причинно-наслідковий зв'язок між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконати конкретне зобов'язання. Іншими словами, сама по собі військова агресія російської федерації проти України не може автоматично означати звільнення від виконання будь-ким в Україні будь-яких зобов'язань, незалежно від того, існує реальна можливість їх виконати чи ні.
Воєнний стан, як обставина непереборної сили, звільняє від відповідальності лише у разі, якщо саме внаслідок пов'язаних із ним обставин юридична чи фізична особа не може виконати ті чи інші зобов'язання.
Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання.
Отже, форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань, стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 30.05.2022 у справі №922/2475/21.
Колегія суддів звертає увагу на те, що введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами. Також відповідачем не надано суду доказів причинно-наслідкового зв'язку між введенням 24.02.2022 в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов'язань за вказаним договором. Відповідач не надав суду доказів того, що підприємство зупинило роботу у зв'язку з воєнним станом, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов'язки у зв'язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб'єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.
Вищевказане спростовує доводи скаржника про те, що введення воєнного стану на території України є форс-мажорними обставинами в даних правовідносинах та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення умов договору.
Крім того, обставини, засвідчені Торгово-промисловою палатою України у листі від 28.02.2022, стосуються не лише відповідача за первісним позовом, а також позивача, та ставлять їх в однакові умови здійснення господарської діяльності.
Додатково суд враховує, що за умовами п.п. 11.3., 11.4., 11.5. договору сторони зобов'язані повідомити про настання та припинення дії обставин неперборної сили в письмовій формі протягом 3-х днів з моменту виникнення або припинення дії обставин неперборної сили. Відповідним доказом наявності дії обставин неперборної сили ти їх тривалості є сертифікат Торгово-промислової палати України згідно Закону України "Про Торгово-промислові палати України" або відповідно до діючого законодавства, інших компетентних органів. Неповідомлення чи несвоєчасне повідомлення про настання або зупинення дії обставин неперборної сили позбавляють сторону права посилатися на них.
Однак, жодного повідомлення з боку відповідача щодо виникнення форс-мажорних обставин до позивача не надходило; відсутні такі докази і в матеріалах справи.
Таким чином, відповідач не підтвердив належними та допустимими доказами про неможливість виконати свої зобов'язання зі своєчасної поставки товару за договором внаслідок форс-мажорних обставин, в тому числі і зазначених у листі Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022.
Щодо посилання скаржника на Висновок про істотну зміну обставин Запорізької Торгово-промислової палати №034/541 від 21.12.2022, то колегія суддів зазначає, що даний лист стосується підстав для внесення змін до умов договору в частині строків поставки товару, виробником якого є росія, тоді як нарахування штрафних санкцій позивачем здійснювалося на продукцію неросійського походження. Період, на який нараховувалася пеня в частині вартості товару, виробником якого є росія, був період з 01.03.2022 по 10.04.2022, у іншій частині штрафні санкції на частину продукції, яка була замінена, не нараховувались.
Разом з тим, суд першої інстанції, розглянувши клопотання відповідача за первісним позовом про зменшення штрафних санкцій, визнав за можливе реалізувати надане йому право та зменшити розмір пені та штрафу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача на 30%.
Колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції враховано самий правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного грошового зобов'язання; при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Разом з тим, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також виходив із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
Матеріалами справи підтверджується, що при вирішенні клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, суд першої інстанції перевірив всі доводи сторін і врахував всі істотні обставини, а також інтереси сторін, які заслуговують на увагу, з огляду на що визнав за можливе реалізувати надане йому право та зменшити розмір пені та штрафу, передбаченого п.9.1 договору, що підлягає стягненню з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом на 30% (до 99 989, 81 грн - пені та 65 176, 44 грн - штрафу), що є співрозмірним в контексті інтересів обох сторін.
Також безпідставними є посилання скаржника на порушення судом першої інстанції правил територіальної підсудності, оскільки предметом спору у даній справі є стягнення штрафних санкцій за невиконання відповідачем умов договору, місцем виконання якого, як встановлено у договорі, є місто Вараш Рівненської області. Відтак, у позивача наявне право обирати суд, який має розглянути спір, або за місцезнаходженням відповідача відповідно до ч.1 ст.27 ГПК України, або за місцем виконання договору згідно з положеннями ч.5 ст.29 ГПК України.
Таким чином, позивач, користуючись правом, передбаченим частинами 1 та 5 статті 29 ГПК України, правомірно звернувся з даною позовною заявою до Господарського суду Рівненської області.
Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Рівненської області в частині первісних позовних вимог ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.
Щодо апеляційної скарги ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 16.05.2023 у даній справі, то колегія суддів зазначає наступне.
Так, рішенням Господарського суду Рівненської області від 20 квітня 2023 року у справі №918/966/22 первісний позов Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Трейд" про стягнення заборгованості в сумі 235 951,79 грн - задоволено частково.
Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Трейд" на користь Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" - 99 989 грн 81 коп. - пені, 65 176 грн 44 коп. - штрафу та 3 539 грн 26 коп. судового збору.
В задоволенні первісного позову в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Трейд" на користь Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" - 42 852 грн 77 коп. - пені, 28 196 грн 94 коп. - штрафу - відмовлено.
Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Трейд" до Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" про стягнення заборгованості в сумі 3 198, 72 грн - задоволено.
Присуджено до стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Трейд" - 880 (вісімсот вісімдесят) грн 03 коп. - інфляційних втрат, 2 318 грн 69 коп. - 3% річних, 38 грн 38 коп. - судового збору.
Проведено зустрічне зарахування грошових сум та судових витрат, що підлягають стягненню за первісним і зустрічним позовами.
Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Трейд" на користь Державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" - 161 967 грн 53 коп. - заборгованості та 3 500 грн 88 коп. - судового збору.
26 квітня 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Легіон Трейд" звернулось до Господарського суду Рівненської області з заявою про ухвалення додаткового рішення щодо відшкодування витрат, понесених на правничу допомогу в розмірі 7 500,00 грн.
15 травня 2023 року від представника позивача за первісним позовом до суду надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, в якому просить відмовити у задоволенні заяви.
Місцевий господарський суд, розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Трейд" про ухвалення додаткового рішення, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються дані вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду даних заяв, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви ТОВ "Легіон Трейд".
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною 1 ст.123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно зі ст.15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст.16 ГПК України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п.12 ч.3 ст.2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).
Згідно зі статтею 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом з тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч.8 ст.129 ГПК України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.3 ст. 126 ГПК України).
Водночас за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.5 ст.126 ГПК України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 ГПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та постанові Верховного суду від 24.10.2019 у справі №905/1795/18.
Як вбачається, позивачем на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу до справи надано копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія ІФ №001804 від 12.05.2021; ордеру серії АТ 1034130 від 20.12.2022; договору про надання правової допомоги №11/22 від 06.12.2022; рахунок №24/04-23 від 24.04.2023; рахунок №28/12-22 від 28.12.2022; акт №1 приймання-передачі наданих послуг від 28.12.2022; акт №1 приймання-передачі наданих послуг від 24.04.2023; платіжна інструкція №696 від 24.04.2023; платіжна інструкція №1562 від 29.12.2022.
Так, 06.12.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Легіон Трейд" та адвокатом Остап'юком М.П. був укладений договір про надання правової допомоги №11/22, відповідно до п.1.1. якого клієнт доручає, а адвокат приймає доручення клієнта та бере на себе зобов'язання надати клієнту правову допомогу в Господарському суді Рівненської області у справі №918/966/22 за позовом Державного підприємства "Національна атомна Енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Трейд" про стягнення заборгованості в сумі 235 951, 79 грн.
Згідно з Розділу 3 договору, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту за цим договором. Вартість послуг адвоката за цим договором є фіксованою та складає 7 500, 00 (сім тисяч п'ятсот гривень) грн. Клієнт оплачує 3 000, 00 гривень гонорару протягом 10-ти календарних днів, з моменту укладення даного договору, а решту 4 500, 00 гривень протягом 10-ти календарних днів з моменту ухвалення рішення в даній справі судом першої інстанції.
Даний договір укладений сторонами у двох автентичних примірниках - по одному для кожної із сторін (п. 7.1. договору).
Вказаний договір підписаний уповноваженими представниками його сторін та скріплений відтисками печаток товариств.
28 грудня 2022 року адвокатом виставлено рахунок №28/12-22 на оплату авансу в розмірі 3 000,00 грн, який сплачено клієнтом, що підтверджується платіжною інструкцією №1567 від 29.12.2023. Згідно акту приймання-передачі наданих послуг (правничої допомоги) від 28.12.2022, фіксована вартість гонорару - надання послуг (професійної правничої допомоги) - авансу, становить 3 000,00 грн.
24 квітня 2023 року адвокатом виставлено рахунок №24/04-23 на оплату в розмірі 4 500,00 грн, який сплачено клієнтом, що підтверджується платіжною інструкцією №696 від 24.04.2023. Згідно акту приймання-передачі наданих послуг (правничої допомоги) від 24.04.2023, фіксована вартість гонорару - наданих послуг (професійної правничої допомоги), становить 4 500,00 грн.
Законом України "Про адвокатуру та адвокатську дільність" передбачено, що формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар. Так, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську дільність").
Адвокатський гонорар може існувати в двох формах: фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення. Так, при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п.28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).
Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.08.2019 у справі №908/1654/18, від 12.09.2019 у справі №910/9784/18 та від 19.11.2019 у справі №5023/5587/12).
У постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст.627 ЦК України.
У постанові від 20.11.2020 Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №910/13071/19 звернуто увагу на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч.4 ст.126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу "pacta sunt servanda" та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Чинним процесуальним законодавством не передбачено обов'язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості.
У постанові Верховного Суду від 28.12.2020 у справі №640/18402/19 викладено правову позицію про те, що у разі встановлення адвокатом та клієнтом фіксованого розміру гонорару детальний опис робіт, виконаних під час надання правової допомоги не потрібен.
Отже, у даній справі сума грошової винагороди адвоката (представника позивача) встановлена сторонами договору у фіксованому розмірі, який не залежить від обсягу послуг та витраченого представником відповідача часу, а отже, розмір витрат є визначеним, та становить 7500,00 грн.
Разом з тим, представник відповідача за зустрічним позовом у поданих запереченнях на заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу просить відмовити у її задоволенні, вказуючи при цьому на те, що предстаником заявника не було здійснено заяву про подачу доказів про стягнення витрат на правову допомогу протягом п'яти днів після винесення рішення. Також вказує, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним.
Проаналізувавши надані позивачем за зустрічним позовом в обґрунтування розміру адвокатських витрат документи, здійснивши аналіз доводів позивача, а також співмірності заявленого останнім розміру витрат на правничу допомогу із складністю справи та виконаних адвокатом обсягом робіт (наданих послуг на суму 7500,00 грн), колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг (з огляду на обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду документів, їх значення для вирішення спору), не відповідають критерію розумності їх розміру та їх стягнення становить надмірний тягар для іншої сторони, що суперечить принципу розподілу таких витрат, а відтак розумним розміром судових витрат на правову допомогу, понесених позивачем за зустрічним позовом при розгляді даної справи є 4500,00 грн, що відповідає принципам господарського судочинства, зокрема - забезпеченню дотримання балансу інтересів сторін.
При цьому, колегія суддів вважає безпідставними посилання скаржника щодо відсутності детального опису робіт, виконаних адвокатом при надані професійної правничої допомоги, передбаченого положеннями ч.3 ст.126 ГПК України, оскільки за змістом цієї норми, вона запроваджена для визначення розміру витрат. Разом з тим, розмір гонорару адвоката встановлений сторонами в договорі №11/22 про надання правової допомоги від 06.12.2022 у фіксованому розмірі, а отже є визначеним.
Тобто зміст норми про детальний опис робіт (наданих послуг) необхідний "для визначення розміру витрат", в той час як в межах даної справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача за зустрічним позовом, а отже є визначеним (правова позиція Верховного Суду від 28.12.2020 у справі №640/18402/19).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зазначила, що учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальнимзакономчітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Також безпідставними є доводи апеляційної скарги ДП "НАЕК "Енергоатом" в особі відокремленого підрозділу "Рівненська атомна електрична станція" щодо невчасної подачі заяви про стягнення витрат за надання правничої допомоги, оскільки позивачем при зверненні до суду з зустрічною позовною заявою було вказано орієнтовний розмір судових витрат, які позивач очікує понести у зв'язку із подачею цього позову, і який становить 7 500,00 грн.
Як вбачається, рішення у даній справі прийнято 20.04.2023, відтак останній день на подачу заяви про ухвалення додаткового рішення був 25.04.2023, тоді як заява про ухвалення додаткового рішення сформована в системі "Електронний суд" 25.04.2023, що в свою чергу свідчить про те, що відповідачем за зустрічним позовом при подачі заяви про ухвалення додаткового рішення дотримано вимоги ст.ст. 126, 129 ГПК України та вчасно подано відповідну заяву.
Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржниками не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування додаткового рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржників, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що додаткове рішення Господарського суду Рівненської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.
Керуючись ст.ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Легіон Трейд" на рішення Господарського суду Рівненської області від 20 квітня 2023 року та апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 16 травня 2023 року залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 20 квітня 2023 року та додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 16 травня 2023 року у справі №918/966/22 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуюча суддя Коломис В.В.
Суддя Саврій В.А.
Суддя Миханюк М.В.