Житомирський апеляційний суд
Справа №278/1011/23 Головуючий у 1-й інст. Полонець С.М.
Категорія 36 Доповідач Павицька Т. М.
22 серпня 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т. М.,
суддів Трояновської Г.С., Галацевич О.М.
розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу №278/1011/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за надані правничі послуги, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 24 травня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Полонця С.М. в м. Житомир,
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 гонорар за надану правничу допомогу у кримінальній справі №296/415/12-к в розмірі 2000 дол США та 3% річних від суми боргу з моменту ухилення від оплати гонорару - з 27 лютого 2020 року по 26 лютого 2023 року в розмірі 180 дол США та судові витрати.
В обґрунтування позову зазначає, що ним було надано ОСОБА_2 правову допомогу у кримінальній справі №296/415/12-к, судовим рішення у якій останнього було виправдано. Вказує, що свої зобов'язання по оплаті наданих ним правничих послуг було підтверджено розпискою від 25 березня 2013 року, в якій ОСОБА_2 зобов'язався сплатити йому після закінчення судового процесу у кримінальній справі №296/415/12-к виправдувальним вироком або закриттям з інших реабілітуючих підстав гонорар в розмірі 2000 дол США. Зазначає, що 16 лютого 2016 року Корольовським районним судом м. Житомира було проголошено вирок, згідно з яким ОСОБА_2 виправдано за відсутністю в його діях складу злочину. Стверджує, що починаючи з 26 лютого 2020 року він неодноразово просив ОСОБА_2 здійснити з ним розрахунок відповідно до його зобов'язань, які викладено в розписці від 25 березня 2013 року, проте останній ухиляється від розрахунку з ним за надану якісну правничу допомогу. Враховуючи викладене просив задовольнити його позов в повному обсязі.
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 24 травня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що при укладенні усного договору з відповідачем про надання правової допомоги у кримінальній справі №296/415/12-к останній бажав, щоб захист його прав і законних інтересів він представляв за винагороду, що засвідчена у розписці від 25.03.2013. Зазначає, що відповідач визнає факт надання йому правової допомоги у кримінальній справі на платній основі та стверджує про виплату йому гонорару в розмірі не менше 1400 дол США. Вказує, що визнаючи розписку неналежним доказом у справі суд першої інстанції не звернув уваги на те, що судовий розгляд кримінальної справи проти відповідача почався 03.09.2012, а розписка написана 25.03.2013. Стверджує, що зміст розписки і дата її написання свідчать про те, що станом на 25 березня 2013 року у відповідача існував борг перед ним в розмірі 1000 дол США. Зазначає, що він надав відповідачу звіт виконаної роботи, з яким останній ознайомився під підпис. Вказує, що відповідач відмовляється від оформлення документів про прийняття виконаної на його замовлення роботи, відповідно подати підписаний відповідачем акт прийому-передачі виконаних робіт він немає можливості. Враховуючи вищевикладене просить рішення Богунського районного суду м. Житомира від 24 травня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
31 липня 2023 року на адресу Житомирського апеляційного суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну апеляційну скаргу, у якому просить застосувати наслідки спливу строку позовної давності до позовних вимог ОСОБА_1 , відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 та залишити без змін рішення Богунського районного суду м. Житомира від 24 травня 2023 року. Вказує, що жодної угоди між ним та позивачем не підписувалося, а тому посилання позивача на доводи щодо невиконання угоди, якої не існувало є безпідставними. Зазначає, що розписка є письмовою формою договору позики, проте жодних коштів в борг не передавалось, а тому стягнення коштів за нею в даному випадку не передбачено. Стверджує, що позивачем не надано письмової угоди між адвокатом та клієнтом, де узгоджені двома сторонами всі істотні умови. Зазначає, що момент зобов'язання - виправдальний вирок, який був постановлений 16.02.2016, а тому відрахування строків позовної давності саме від розгляду Верховним Судом є помилковими і суперечать обставинам справи і змісту розписки, відтак позивачем пропущено строк позовної давності. Вказує, що позивач не заперечує отримання від нього винагороди за надані послуги в сумі не менше 1400 дол США, проте не зменшив обсяг позовних вимог.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч.1 ст.369 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалами справи та встановлено судом першої інстанції, що постановою слідчого з ОВС СВ УПМ ДПА в Житомирській області від 04.02.2011 допущено до участі в кримінальній справі №11/089002 для захисту інтересів підозрюваного (обвинуваченого) ОСОБА_2 адвоката Кравчука В.І.
25.03.2013 ОСОБА_2 видано адвокату Кравчуку В.І. розписку, відповідно до змісту якої, по кримінальній справі, порушеній проти нього за надання правової допомоги зобов'язується виплатити гонорар в розмірі: до початку судового засідання 1000 доларів США, після закінчення, у випадку виправдального вироку, або закриття справи за реабілітуючими підставами виплатити гонорар в розмірі 2000 доларів США або в грошовому еквіваленті - гривні.
16 лютого 2016 року Корольовським районним судом м. Житомира у справі №296/415/12-к винесено вирок, яким ОСОБА_2 за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.212, ч.2 ст.28, ч.2 ст.366 КК України виправдано за відсутністю в його діях складу вказаних злочинів.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 11 червня 2019 року у справі №296/415/12-к апеляційну скаргу прокурора Житомирської місцевої прокуратури залишено без задоволення, а виправдувальний вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 16 лютого 2016 року відносно ОСОБА_2 за ч.2 ст.212, ч.2 ст.28, ч.2 ст.366 КК України залишено без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №296/415/12-к вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 16.02.2016 та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 11.06.2019 щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишено без зміни, а касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області залишено без задоволення.
Листом Корольовського районного суду м. Житомира від 15.06.2020 захисника Кравчука В.І. повідомлено про дати судових засідань, в яких він брав участь у кримінальному провадженні №296/415/12-к відносно ОСОБА_2 .
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду договір про надання правової допомоги, укладеного між сторонами у вищевказаному кримінальному провадженні та оформленого у встановленому законом порядку, а також не доведено належними та допустимими доказами склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, розрахунку таких витрат та складання актів приймання-передачі виконаних робіт за таким договором.
Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне.
Щодо строку позовної давності.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить застосувати строк позовної давності, посилаючись на те, що відповідно до умов розписки момент виникнення зобов'язання починається у випадку виправдувального вироку (16.06.2016 вироком суду по справі №296/415/12 ОСОБА_2 було виправдано), тобто з 16.06.2012, коли позивач міг дізнатись про порушення, як він вважає, свого права, проте з позовом звернувся лише 27.02.2023, тобто через більше ніж шість років після виправдувального вироку, а тому просить застосувати строк позовної давності.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об'єктивний (сам факт порушення права) так і суб'єктивний (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
За змістом статей 256, 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.
Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 10.06.2015 у справі №6-267цс15, від 29.10.2014 у справі №6-152цс14.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (провадження №14-364цс19) зазначила, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов'язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.
Отже, позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що випливає із загального правила, встановленого статтями 12, 81 ЦПК України. Відповідач, навпаки, повинен довести, що інформацію про порушення права можна було отримати раніше.
З матеріалів справи вбачається, що 16 лютого 2016 року Корольовським районним судом м. Житомира у справі №296/415/12-к було винесено вирок, яким ОСОБА_2 за обвинуваченням у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.212, ч.2 ст.28, ч.2 ст.366 КК України виправдано за відсутністю в його діях складу вказаних злочинів.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 11 червня 2019 року апеляційну скаргу прокурора Житомирської місцевої прокуратури залишено без задоволення, а виправдувальний вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 16 лютого 2016 року відносно ОСОБА_2 залишено без змін.
Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі №296/415/12-к вирок Корольовського районного суду м. Житомира від 16.02.2016 та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 11.06.2019 щодо ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишено без зміни, а касаційну скаргу заступника прокурора Житомирської області залишено без задоволення.
Відповідно до ст. 532 КПК України вирок суду першої інстанції, якщо інше не передбачено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Таким чином, строк позовної давності про стягнення заборгованості за надані правничі послуги за розпискою необхідно обраховувати з 12 червня 2019 року і який закінчився 12 червня 2022 року.
Позов про стягнення заборгованості за надані правничі послуги за розпискою подано - 27 лютого 2023 року.
Разом з тим, Законом України від 30.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) на всій території України з 12.03.2020 установлено карантин, правовий режим якого діяв до 30 червня 2023 року.
Таким чином, з урахуванням викладено, позов про стягнення заборгованості за надані правничі послуги подано в межах строку позовної давності.
Щодо стягнення заборгованості за надані правничі послуги.
Згідно із ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
На підставі ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
У рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Відповідно до ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Згідно з частиною першою статті 27 Закону договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі.
До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права (частина третя статті 27 Закону).
За своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, що регулюється Главою 63 ЦК України та загальними положенням про договір, передбаченими Главою 52 ЦК України.
Ст. 632 ЦК України регулює поняття ціни договору, за приписами вказаної статті ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом, а якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.
Відповідно до частини першої статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Статтею 903 ЦК України визначено, що у разі, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору (частина п'ята статті 626 ЦК України).
Отже, договір про надання правової допомоги, як і будь-який договір про надання послуг, може бути оплатним або безоплатним.
Згідно зі статтею 30 Закону, ст. 28 Правил адвокатської етики гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Наведене також підтверджується правовими висновками викладеними у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі №306/1198/17.
Обов'язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо) (висновки, викладені Верховним Судом у постановах у справах №821/227/17, №726/549/19, №810/3806/18).
Такі ж висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 15 квітня 2020 року у справі №199/3939/18-ц, від 09 червня 2020 року у справі №466/9758/16-ц, від 14 вересня 2022 року у справі №759/7630/20, від 17 серпня 2022 року у справі №151/260/21.
Чинне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, однак зобов'язує надати докази щодо надання правової допомоги.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
Всебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, ухвалення законного й обґрунтованого рішення.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).
Статтею 79 ЦПК України передбачено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження факту надання правової допомоги позивачем надано розписку ОСОБА_2 від 25.03.2013, відповідно до змісту якої, по кримінальній справі, порушеній проти нього за надання правової допомоги останній зобов'язується виплатити гонорар в розмірі: до початку судового засідання 1000 доларів США, після закінчення, у випадку виправдального вироку, або закриття справи за реабілітуючими підставами виплатити гонорар в розмірі 2000 доларів США або в грошовому еквіваленті - гривні та копії судових рішень по справі №296/415/12-к, у яких позивач зазначений як захисник.
Інших доказів на підтвердження факту надання правової допомоги, переліку наданих послуг адвокатом та їх вартість матеріали справи не містять.
Таким чином, оскільки адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, у якому визначаються істотні його умови, а не розписка, колегія апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів надання правової допомоги, а саме договору про надання правової допомоги у кримінальному провадженні №296/415/12-к, укладеного між сторонами та оформленого у встановленому законом порядку, розміру гонорару адвоката, що погоджений сторонами, ні детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, а ні акту виконаних робіт. Крім того, відсутні достатні та належні докази обсягу наданих послуг адвокатом у кримінальному провадженні №296/415/12-к, фактично виконані роботи та їх вартість.
Відтак, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо встановлення обставин справи та тлумачення норм матеріального права на свій розсуд, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду, який їх обґрунтовано спростував.
Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб'єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Судові витрати залишити за сторонами, оскільки судом апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишено без змін, тому питання перерозподілу судових витрат не вирішується апеляційним судом.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 24 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді