Справа № 761/19128/21
Провадження №1-кп/761/1680/2023
іменем України
22 серпня 2023 року Шевченківський районний суд міста Києва
у складі головуючої судді ОСОБА_1 , за участі секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , потерпілої ОСОБА_4 , представника потерпілої адвоката ОСОБА_5 , обвинуваченого ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Шевченківського районного суду міста Києва кримінальне провадження відомості про яке 28.09.2020 внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 1202010010006509 у якому
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець міста Донецьк, з вищою освітою, розлучений, не працевлаштований, зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , проживаючий за адресою АДРЕСА_2 , раніше не судимий,
обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України
ОСОБА_6 вчинив з необережності кримінальне правопорушення проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту за наступних обставин.
26 вересня 2020 року, приблизно о 14 годині 02 хвилини, ОСОБА_6 керуючи технічно справним автомобілем «Рено» д.н.з. НОМЕР_1 рухався в крайній лівій смузі руху по вул. М. Берлінського зі сторони вул. Ольжича в напрямку вул. Ризька та наближався до регульованого світлофорними об'єктами перехрестя вул. М. Берлінського та вул. Щусєва в м. Києві.
В цей же час, проїзну частину вул. Щусєва, поблизу регульованого пішохідного переходу, на якому для пішоходів горів зелений сигнал світлофору, перетинала пішохід ОСОБА_4 , яка рухалася під кутом в бік розмітки переходу, з права наліво відносно напрямку руху автомобіля «Рено» д.н.з. НОМЕР_1 .
Грубо порушуючи вимоги п. п. 2.3 «б», 10.1, 12.3 Правил дорожнього руху України, які затверджені Постановою Кабінету міністрів України від 10 жовтня 2001 року, ОСОБА_6 під час керування вказаним автомобілем проявив неуважність до дорожньої обстановки, перед зміною напрямку свого руху, не переконався, що це буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам руху та повертаючи ліворуч від вул. М. Берлінського на вул. Щусєва в напрямку вул. О. Теліги, при виникненні небезпеки для його руху, чим для нього являлась пішохід ОСОБА_4 , яка рухалась з права наліво відносно напрямку його руху, відповідно не зреагував на її зміну та не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного її об'їзду та допустив наїзд передньою лівою частиною керованого ним автомобіля «Рено» д.н.з. НОМЕР_1 на пішохода ОСОБА_4 .
Внаслідок проявленої злочинної необережності водієм ОСОБА_6 та порушення ним правил безпеки дорожнього руху визначених ПДР України, в результаті наїзду автомобілем потерпілій ОСОБА_4 спричинено тілесне ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми: струсу головного мозку, перелому передньої, латеральної (зовнішньої) стінок лівої верхньощелепної пазухи зі зміщенням уламків, перелому медіальної (внутрішньої) стінки лівої верхньощелепної пазухи, перелом дна лівої орбіти, перелому кісток носової перетинки, перелому комірок решітчастого лабіринту, гематоми на повіках та субкон'юктивального крововиливу ліворуч, яке згідно висновку судово-медичної експертизи №042-1871-2020 відносяться до середнього ступеня тяжкості.
Під час керування транспортним засобом водій автомобіля «Рено» д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_6 порушив п. п. 2.3 «б», 10.1, 12.3 Правил дорожнього руху України:
-п. 2.3 «б»: Для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний: бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, стежити за правильністю розміщення та кріплення вантажу, технічним станом транспортного засобу і не відволікатись від керування цим засобом у дорозі;
- п. 10.1 Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху;
п. 12.3 У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об'єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об'їзду перешкоди.
Суд визнає правильною кваліфікацію діяння ОСОБА_6 за частиною першою статті 286 Кримінального кодексу України як порушення правил безпеки дорожнього руху, під час керування транспортним засобом, що спричинило середньої тяжкості тілесні ушкодження потерпілому.
Відповідно до ч. 3 ст. 26 КПК України суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.
В силу ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею, а це, зокрема, з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод, суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Диспозиція ст. 286 КК України є бланкетною, і для з'ясування того, чи були порушені правила безпеки дорожнього руху, необхідно звертатися до ПДР, якими регламентовано єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
При цьому для встановлення наявності об'єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, має бути встановлено три обов'язкові ознаки: суспільно небезпечне діяння (порушення правил безпеки дорожнього руху), суспільно небезпечні наслідки (спричинення середньої тяжкості тілесного ушкодження) та причинний зв'язок між діяннями і наслідками.
З урахуванням вищенаведених положень законодавства України, заслухавши доводи сторін, оцінивши кожен наданий суду доказ щодо належності, допустимості, достовірності та у сукупності, з точки зору достатності та взаємозв'язку, суд встановив, що пред'явлене обвинувачення доведено.
Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_6 вину у вчиненні інкримінованого злочину не визнав, пояснив, що рухався за кермом свого автомобілю по вул. Берлінського в м. Києві на дозволений сигнал світлофору, попереду нього рухалися інші авто. Перед здійсненням маневру повороту ліворуч на перехресті, попереду нього рухався мікроавтобус, який повертав також ліворуч, його швидкість була приблизно до 30 км/год, через мікроавтобус видимість у нього була обмежена, і раптово посередині трьох полос проїзної частини він побачив потерпілу, яка перетинала проїзну частину поблизу пішохідного переходу, а не безпосередньо по ньому, після чого сталося ДТП та потерпіла впала на капот авто, а потім відлетіла в сторону. Такі події викликали у обвинуваченого шок, він допоміг потерпілій сісти у своє авто та відвіз її до лікарні, куди приїхали працівники поліції, з якими вони прослідували на місце ДТП, після чого - до медичного закладу для проходження освідування на стан сп'яніння. На його думку причиною ДТП стало те, що огляд під час руху та повороту ліворуч у нього був обмежений через мікроавтобус, а також через те, що потерпіла рухалася про проїзній частині, а не по переходу безпосережньо. Цивільний позов не визнав.
Встановлені судом обставини вчинення кримінального правопорушення повністю підтверджуються дослідженим та перевіреними безпосередньо в судовому засіданні доказами.
Допитана судом потерпіла ОСОБА_4 дала наступні показання. У час та місці, вказані в обвинувальному акті, вона на дозволений сигнал світлофору хотіла перетнути проїзну частину дороги на перехресті вул. Щусєва та вул. Берлінського в м. Києві, цією дорогою вона кожного разу повертається з роботи додому. Перетинати проїзну частину, почала приблизно в метрі від розмітки «пішохідний перехід» та раптово побачила світло фар та удар, який сперше прийшовся на ліву ногу, а потім лівою щокою вона вдарилася об капот автомобіля та впала на проїзну частину. Після ДТП до неї підійшов обвинувачений, перемістив потерпілу в салон свого автомобілю та повіз до лікарні, про такі дії вона його не просила. Цивільний позов підтримала в повному обсязі та просила застосувати до обвинуваченого більш суворе покарання, оскільки після ДТП він не вибачився перед нею та не запропонував будь-яку допомогу.
Також судом досліджено наступні докази.
Згідно протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 26.09.2020 року з додатками, слідчим СУ ГУНП у м. Києві ОСОБА_8 проведено детальний огляд місця події ДТП, зафіксовано обстановку на місці пригоди, а саме місце розташування транспортного засобу на проїзній частині дороги, дорожні знаки, локалізація пошкоджень, інші сліди на місці ДТП, зазначені пошкодження транспортного засобу, документ підписано учасниками без зауважень.
19.05.2021 начальником відділення СВ Шевченківського УП ГУНПА в м. Києві ОСОБА_9 проведено огляд належного ОСОБА_6 автомобілю «Рено» д.н.з. НОМЕР_1 , та виявлено зовнішні пошкодження, які зафіксовано у відповідному протоколі, які частково співпадають із пошкодженнями зафіксованими у протоколі ОМП від 26.09.2020 року. Водночас вказані розбіжності та різниця у часі проведення процесуальних дій не впливають на встановлені судом із показань потерпілої та обвинуваченого обставини дорожньо-транспортної пригоди, а саме, що відбувся прямий контакт передньою частиною автомобіля «Рено» д.н.з. НОМЕР_1 під час його керування ОСОБА_6 з потерпілою.
На підставі ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 20.11.2020 слідчим Шевченківського УП ГУНП в м. Києві ОСОБА_9 17.12.2020 року здійснено тимчасовий доступ до медичної документації потерпілої, яка перебувала у володінні КНП КМКЛ Швидкої медичної допомоги згідно протоколу тимчасового доступу.
Згідно висновку судово-медичної експертизи № 042-1871-2020 від 17.12.2020-14.01.2021 дані медичної документації на ім'я ОСОБА_4 , свідчать про те, що під час звернення за медичною допомогою 26.09.2020 о 14.10 год. у неї мало місце ушкодження у вигляді закритої черепно-мозкової травми: струсу головного мозку, перелому передньої, латеральної (зовнішньої) стінок лівої верхньощелепної пазухи зі зміщенням уламків, перелому медіальної (внутрішньої) стінки лівої верхньощелепної пазухи, перелом дна лівої орбіти, перелому кісток носової перетинки (зі зміщенням уламків), перлом латеральної стінки лівої орбіти, перелом носової перетинки, перелому комірок решітчастого лабіринту, гематоми на повіках та субкон'юктивального крововиливу ліворуч, яке відносяться до середнього ступеня тяжкості, та вбачається причинно-наслідковий зв'язок між даним ушкодженням та ДТП від 26.09.2020 о 14.10 год. (травма при зіткненні автомобіля, який рухався з пішоходом). При цьому суд вважає необґрунтованими доводи захисника, щодо недопустимості вказаного доказу, оскільки медична документація, яка була використана експертом під час проведення дослідження, отримана у спосіб встановлений законом, в результаті тимчасового доступу до меддокументації, в тому числі частина якої була надана безпосередньо потерпілою, що остання підтвердила в судовому засіданні.
Відповідно до протоколу огляду відеозапису від 07.04.2021, та демонстрації в судовому засіданні відеозапису з компакт диску, на якому зафіксовано обставини, які мали місце безпосередньо перед ДТП, в момент зіткнення, та після нього. У зв'язку із чим, суд не приймає до уваги доводи захисника щодо очевидної недопустимості вказаного відеозапису як доказу, оскільки саме слідчий, є тією особою, яка визначена КПК для здійснення досудового розслідування кримінального провадження, та саме слідчий уповноважений на збирання доказів. Так, відповідно до наявного в у справі рапорту, вбачається, що начальник відділення СВ Шевченківського УП ГУНП в місті Києві ОСОБА_9 вчиняв дії щодо відшукання доказів, а саме виявив камеру відеоспостереження на будинку АДРЕСА_3 , яка зафіксувала обставини наїзду на пішохода, що є безпосереднім предметом дослідження у вказаній справі. Дані відеоматеріали були збережені на носій інформації. Таким чином, слідчий збираючи докази, діях у межах, встановлених процесуальним законодавством, оскільки законом зокрема на слідчого покладено обов'язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень. Крім того, за наслідками такої дії не встановлено, що це призвело до будь-якого істотного порушення або обмеження прав обвинуваченого чи інших сторін, що давало б підстави беззаперечно говорити про недопустимість доказу в розумінні положень ст. 87 КПК України.
Згідно висновку судової фототехнічної експертизи від 16.04.2021 року № СЕ-19/111-21/17001-ФП встановлена середня швидкість автомобіля «Рено» перед виїздом на перехрестя, яка складала 26,25 км/год.+/- 1,05 км/год (що узгоджується із показаннями самого обвинуваченого, наданими суду щодо швидкості руху) та встановлено час з моменту появи пішохода в кадрі з-за кузова мікроавтобуса до моменту наїзду автомобіля на пішохода, яка складала від 2,28 с до 2,36 с.
Згідно висновку судової автотехнічної експертизи від 12.05.2021 № СЕ-19/111-21/18694-ІТ встановлено, що водій ОСОБА_6 в ситуації, що склалася на дорозі безпосередньо перед ДТП - наїздом на пішохода, повинен був керуватися вимогами п. 12.3 ПДР України, з моменту виникнення небезпеки для руху, мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода, шляхом застосування екстреного гальмування, в діях водія ОСОБА_6 , з технічної точки зору вбачаються невідповідності вимогам п. 12.3 ПДР України, що і є, з технічної точки зору, причиною даної ДТП - наїзду на пішохода. Таким чином, спростовуються доводи обвинуваченого, що причиною ДТП в даному випадку є те, що його обзор був обмежений через інший транспортний засіб та що потерпіла порушника ПДР, оскільки перетинала проїзну частину не безпосередньо по пішохідному переходу.
З наданих прокурором матеріалів вбачаються й наступні обставини.
За висновком КМНКЛ «Соціотерапія» від 26.09.2020 № 005546 ОСОБА_6 не перебував у стані сп'яніння на час, коли мала місце дорожньо-транспортна пригода.
На обліках у лікаря нарколога та психіатра не перебуває
За місцем проживання характеризується задовільно, до адміністративної чи кримінальної відповідальності раніше не притягувався.
Приймаючи рішення про визнання ОСОБА_6 винним у вчиненні кримінального правопрушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, суд критично оцінює доводи обвинуваченого, щодо винуватості потерпілої у причинах ДТП, оскільки вони спростовуються дослідженими судом доказами.
Доводи захисника про визнання недопустимими усіх доказів, які збиралися стороною обвинувачення, як то рапортів працівників поліції, протоколів слідчих процесуальний дій, екпертних висновків, не знайшли свого підтверження під час судового розгляду
Щодо рапортів слід вказати, що в розумінні КПК України рапорт не є доказом, а є способом повідомлення певних осіб про відповідні ситуації, а отже щодо нього не може ставитись питання про визнання його недопустимим доказом.
Щодо екпертиз, слід вказати, що всі експертні дослідження у вказаному провадженні пизначені слідчим у відповідності до встановленого процесуальним законом порядку, висновки експертів є цілком чітким та зрозумілим для сприйняття, та не містить подвійного сприйняття, під час проведення експертизи, в разі необхідності, експерт не позбавлений права витребувати додаткові матеріали, водночас, про існування такої потреби жоден з експертів не заявляв слідчому, тому на думку суду, доводи захисника фактично зводяться до незгоди з самими висновками експертів щодо невідповідності дій обвинуваченого відповідним пунктам ПДР України, невідповідності ступеню тяжкості тілесних ушкоджень чи інших фактичних обставин, визначених за наслідками екпертизи.
Щодо допустимості інших доказів вказано вище у даному вироку.
Будь-яких інших підстав, визначених ст. 86, 87 КПК України щодо недопустимості доказів стороною захисту не наведено.
Обставин, що пом'якшують чи обтяжують покарання ОСОБА_6 відповідно до статей 66, 67 КК України, судом не встановлено.
Мотиви призначення покарання.
Статтею 2 КПК України визначено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Суд призначає покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень (п. 3 ч. 1, ч. 2 ст. 65 КК України).
На підставі викладеного, призначаючи покарання обвинуваченому відповідно до ст. 65 КК України, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно зі ст. 12 КК України, є не тяжким злочином, обставини його вчинення, поведінку обвинувачена безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, та в перебігу досудового та судового провадження а також, беручи до уваги дані про особу обвинуваченого, який є раніше не судомою особою, є громадянином України, розлучений, має місце реєстрації та проживання, враховуючи відсутність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, суд вважає необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_6 , а також запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень застосування до нього покарання у обмеження волі, у межах визначених санкцією інкримінованої йому статті Особливої частини Кримінального кодексу України.
Крім того, санкцією ч. 1 ст. 286 КК України, передбачено покарання - позбавлення права керування транспортними засобами.
Водночас при вирішенні питання щодо необхідності його призначення, суд бере до уваги встановленні під час судового розгляду порушення обвинуваченим правил дорожнього руху, документи, які характеризують його особу, наслідки у вигляді шкоди здоров'ю потерпілої, відсутність її відшкодування, думку потерпілої сторони, яка просила застосування такого покарання на максимальний строк тощо, а також наслідки вчиненого, дозволяють суду дійти висновку про необхідність призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Призначення такого покарання, на думку суду, буде відповідати принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого ОСОБА_6 , ухвалюється з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року.
Потерпіла ОСОБА_4 заявив цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_6 про стягнення з нього на відшкодування моральної шкоди 100000 грн., та до ПАТ «СК «АРКС»про відшкодування майнової шкоди на суму 29618 грн.
ОСОБА_6 заявлені вимоги позовного характеру про стягнення моральної шкоди не визнав у повному обсязі, як необгрунтовані.
ПАТ «СК «АРКС» в частині заявлених до нього вимог майнового характеру заперечило.
Згідно полісу № ЕР 138728013обов'язкового страхування цивільно правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ОСОБА_6 є страхувальником у страховика ПАТ «СК «АРКС», строк дії договору з 21.12.2019 до 20.12.2020, страхова сума на одного потерпілого за шкоду життю та здоров'ю визначена на рівні 260000 грн., за майнову шкоду на рівні 130000 грн., розмір франшизи - 0.
Положеннями ч. 2 ст. 127 КПК України передбачено, що шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Відповідно до ст. 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні правовідносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Згідно з ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Разом з тим страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України від 07 березня 1996 року № 85/96-ВР «Про страхування»).
У статті 979 ЦК України зазначено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Розрізняють добровільну та обов'язкову форми страхування. Законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування) (ч. 1 ст. 999 ЦК України).
Питання обов'язкового страхування в Україні визначені у ст. 7 Закону України «Про страхування». До них п. 9 ч. 1 вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, в результаті дорожньо-транспортної пригоди, потерпіла ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості. Відповідно до договору добровільного страхування наземних транспортних засобів, укладеного між обвинуваченим та ПАТ «СК «АРКС», страховим випадком є подія, передбачена договором, яка відбулася в період його дії із настанням якої виникає обов'язок Страховика здійснити виплату страхового відшкодування Страхувальнику, застрахованим або третім особам.
Отже, між потерпілим та обвинуваченим виникли деліктні зобов'язання із завдання шкоди внаслідок ДТП. У той же час, між обвинуваченим та страховою компанією існували договірні зобов'язання за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілими, яким він виплачує страхові відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом № 1961-IV порядку.
Таким чином в частині стягнення майнової шкоди зі СК позов підлягає задоволенню.
В той же час, відповідно до положень ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Частина 4 ст. 23 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Отже, під поняттям «моральна шкода» охоплюється негативні наслідки немайнового характеру, які заподіяні фізичній особі внаслідок завданих їй фізичних, психічних та моральних страждань, що пов'язані із порушенням її прав чи охоронюваних законом інтересів. Фізичні страждання - це фізичний біль, функціональний розлад організму, зміни в емоційно-вольовій сфері, інші відхилення від звичайного стану здоров'я, які є наслідком дій (бездіяльності), що посягають на немайнові блага або майнові права громадянина. При встановленні можливої суми відшкодування в грошовому еквіваленті суд зіставляє глибину моральних страждань і суму заявлених компенсацій. При цьому враховуються: загальні страждання, психологічний і фізичний стан потерпілого, погіршення функціонування його певних органів.
Як встановлено судом, ОСОБА_6 вчинив злочинні дії, окреслені у ч. 1 ст. 286 КК України, вина обвинуваченого в скоєнні ДТП, що потягнуло спричинення потерпілій тілесних ушкоджень середньої тяжкості доведена. Отже, заявлена вимога цивільного позивача пов'язується з фактом заподіяння кримінальним правопорушенням моральної шкоди і суд враховуючи стан здоров'я потерпілого, його вік, фізичні та душевні страждання, які призвели до негативних змін у житті потерпілого, тяжкість вимушених змін у його звичайному способі життя, ступень вини особи, яка завдала моральної шкоди, вважає, що маються підстави для відшкодування моральної шкоди відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 23 ЦК України та п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».
При цьому суд вважає, що заявлена потерпілою сума відшкодування є завищеною, а тому, з урахуванням обставин справи і доказів наданих цивільним позивачем, суд вважає, що розмір моральної шкоди у грошовому еквіваленті становить 50000 грн., що спричинена, виходячи із сукупності її складових - ступеню тяжкості спричинених тілесних ушкоджень внаслідок ДТП, фізичного болю та страждань, розумності, виваженості та справедливості є достатнім розміром для компенсації моральної шкоди, і саме такий розмір суд вважає таким, що відповідає ступеню моральних страждань потерпілого та категорії кримінального правопорушення, вчиненого обвинуваченим, яке за направленістю умислу відноситься до ненавмисних і не призведе до безпідставного збагачення, а тільки компенсує завдану потерпілому шкоду.
Щодо вимог в частині стягнення з відповідачі судових витрат, пов'язаних із відшкодуванням судового збору, сплаченого цивільним позивачем, на думку суду, в їх стягнення слід відмовити з огляду на приписи п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір».
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.
Як вбачається з наданих прокурором довідок про витрати на проведення експертиз у даному кримінальному провадженні, сукупна їх вартість становить 4493,80 грн. за проведення експертних досліджень № 042-1871-2020, № СЕ-19/111-21/17001-ФП та № СЕ-19/111-21/18694-ІТ.
Вказані витрати документально підтверджені, а тому в порядку ст. 124 КПК України, підлягають стягненню на користь держави зі ОСОБА_6 .
Питання про долю речових доказів слід вирішити відповідно до ст.100 КПК України.
Заходи забезпечення кримінального провадження під час проведення досудового розслідування, зокрема у вигляді арешту майна застосовано не було.
Запобіжний захід під час судового провадження до ОСОБА_6 не застосовувався.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 369-371, 373-374, 395 КПК України, суд
ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України та призначити йому покарання у виді одного року обмеження волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.
Цивільний позов ОСОБА_4 задовольнити.
Стягнути зі ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 моральну шкоду у розмірі 50000 (п'ятдесят тисяч) гривень, стягнути з ПАТ «СК «АРКС» на користь ОСОБА_4 матеріальну шкоду у розмірі 29618 (двадцять дев'ять тисяч шістсот вісімнадцять) грн. 62 коп.
Речові докази: компакт-диск, залишити у матеріалах справиий доказ, автомобіль Renault Megane д.н.з. НОМЕР_1 , який переданий на відповідальне зберігання ОСОБА_6 - залишити йому за належністю.
Процесуальні витрати в загальному розмірі 4493 (чотири тисячі чотириста дев'яносто три) грн. 80 коп. (висновки експертних досліджень № 042-1871-2020, № СЕ-19/111-21/17001-ФП та № СЕ-19/111-21/18694-ІТ), стягнути зі ОСОБА_6 .
На вирок може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду через Шевченківський районний суд м. Києва упродовж тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому та прокурору. Копія вироку не пізніше наступного дня після проголошення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні
Головуюча суддя ОСОБА_1