Постанова
Іменем України
16 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 201/2520/20
провадження № 61-13784св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , державний реєстратор Комунального підприємства «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотрудівської сільської ради Ковальов Сергій Вадимович,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2021 року у складі судді Демидової С. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 липня 2021 рокуу складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , державного реєстратора Комунального підприємства «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотрудівської сільської ради Ковальова С. В. (далі - державний реєстратор) про визнання протиправними рішення державного реєстратора та скасування запису в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Позов мотивований тим, що 29 липня 2005 року між нею та ЗАТ «Агробанк», (правонаступником - ЗАТ «Хоум Кредит Банк») укладено кредитний договір № 166-05/в, на підставі якого вона отримала кредит в розмірі 70 000,00 дол США строком з 29 липня 2005 року по 28 липня 2020 року зі сплатою 12 % річних за користування кредитом.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між нею та ЗАТ «Агробанк» укладено іпотечний договір № 166-05/в/1 від 29 липня 2005 року, предметом іпотеки є 1/2 частина домоволодіння, яке знаходиться в АДРЕСА_1 та розташоване на земельній ділянці площею 1 212 кв. м, у фактичному користуванні з належними будівлями, загальною вартістю 381 591,00 грн.
28 березня 2011 року між ПАТ «Хоум Кредит Банк» та ПАТ «Платинум Банк» укладено договір відступлення права вимоги № 20110328-Г за всіма кредитними договорами, у тому числі і право вимоги за кредитним договором № 166-05/в від 29 липня 2005 року. Того ж дня між ПАТ «Хоум Кредит Банк та ПАТ «Платинум Банк» укладено договір права вимоги за іпотечним договором № 20110328/1-Г, за яким також відступлено ПАТ «Платинум Банк» вимогу за іпотечним договором № 166-05/в/1 від 29 липня 2005 року.
26 липня 2018 року між ПАТ «Платинум Банк» та ТОВ «Фінансовою компанією «Дапт Фінанс» укладено договір № 277К про відступлення права вимоги за кредитним договором № 166-05/в від 29 липня 2005 року та за іпотечним договором № 166-05/в/1 від 29 липня 2005 року.
04 вересня 2018 року між ТОВ «Фінансовою компанією «Депт Фінанс» та ОСОБА_2 укладено договір № 01/0918-ЦО про відступлення права вимоги за кредитним договором № 166-05/в від 29 липня 2005 року та за іпотечним договором № 166-05/в/1 від 29 липня 2005 року.
Їй не направлялося жодного повідомлення про зміну кредитора. Поштові повідомлення про заміну кредитора надсилались на адресу АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 , а не за місцем її фактичного проживання - буд. АДРЕСА_1 , в зв'язку з чим вона не була повідомлена належним чином про заміну кредитора, а в наданих відповідачем повідомленнях про отримання міститься не її підпис, отже реєстрація права власності відбулася з порушенням вимог Закону України «Про іпотеку» та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Вона не отримувала жодної вимоги та жодних листів від ОСОБА_2 .
З інформаційної довідки від 05 листопад 2019 року стало відомо, що 14 березня 2019 року державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 на підставі іпотечного договору
№ 166-05/в/1 від 29 липня 2005 року. Однак, не може бути примусове стягнення нерухомого житлового майна, яке вважається предметом застави, якщо таке майно виступає як місце постійного проживання позичальника. Державним реєстратором порушено Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
В порушення вимог частини п'ятої статті 37 Закону України «Про іпотеку» при набутті у власність іпотекодержателя іпотечного майна не було здійснено оцінку майна на момент такого набуття.
Уточнивши 27 листопада 2020 року позовні вимоги, ОСОБА_1 просила суд:
визнати протиправним та скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 45961736 від 14 березня 2019 року державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на частину домоволодіння, яке знаходиться в АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 ;
скасувати в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про проведену державну реєстрацію права власності за № 30698246 від 14 березня 2019 року на частину домоволодіння, яке знаходиться в АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 , внесений на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 45961736 від 14 березня 2019 року державного реєстратора.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 липня 2021 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки ОСОБА_2 вчинила дії стосовно належного повідомлення ОСОБА_1 про зміну кредитора, направила вимоги про дострокове погашення заборгованості та про усунення порушень умов кредитного договору, на момент державної реєстрації права власності на іпотечне майно це майно не було єдиним житлом позивача, в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити.
Суд апеляційної інстанціїпогодився з таким висновком суду першої інстанції у зв'язку з тим, що доводи апеляційної скарги позивача цих висновків не спростовують. Посилання на те, що в поштових повідомленнях про отримання повідомлень міститься не її підпис апеляційний суд відхилив, відповідні об'єкти нерухомого майна належать позивачу, в одній з яких ОСОБА_1 зареєстрована.
Аргументи учасників справи
У серпні 2021 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить судові рішення скасувати та ухвалити у справі нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Касаційна скарга мотивована тим, що обов'язковою умовою початку процедури звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі іпотечного договору є надсилання іпотекодавцю вимоги про усунення порушення. Помилковим є твердження про реєстрацію позивача за адресою АДРЕСА_4 . Крім того, суд не надав належної оцінки поясненням про те, що за жодною із вказаних адрес позивач не проживала, оскільки квартира за адресою АДРЕСА_4 була відчужена нею 22 січня 2016 року (копії документів долучені до заяви про уточнення позовних вимог), а приміщення за адресою АДРЕСА_2 не належить їй на праві власності, про вказану адресу вона не повідомляла кредитора як про адресу для листування і кредитний та іпотечний договори також не містять інформації про вказану адресу як адресу, за якою можуть надсилатися повідомлення.
Таким чином, ОСОБА_2 діяла недобросовісно направляючи поштову кореспонденцію на адреси, за якими вона не проживає, натомість за адресою постійного проживання позивача - АДРЕСА_1 , вимога про усунення порушень не була направлена.
Апеляційний суд зазначає, що матеріалами справи спростовується посилання позивача про ненаправлення повідомлення за її фактичним місцем проживання, але при цьому посилається на направлення повідомлення про заміну кредитора від 07 вересня 2018 року та не наводить доказів направлення вимоги про усунення порушень від 02 жовтня 2018 року.
Прізвище « ОСОБА_3 » (зазначено в повідомленні про вручення поштових відправлень за № 4900065528113 та № 4900065528067), в той час коли вона змінила його на «Зів» у 2015 році, а тому з метою встановлення, що підпис в повідомленні про вручення поштових відправлень не належить позивачу, до суду першої інстанції 29 вересня 2020 року подано клопотання про призначення експертизи, яке взагалі не було розглянуто судом.
Таким чином, в порушення пункту 4.6. іпотечного договору та статті 35 Закону України «Про іпотеку» вимога про усунення порушень за кредитним договором не була направлена іпотекодавцю.
Суди мали застосувати принципу «доставки (одержання)» юридично-значимих повідомлень, висловлений у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі 6-2988цс15 та постанові Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 344/3627/16-ц, в яких вказано, що «під письмовим повідомленням слід розуміти не тільки направлення відповідних відомостей зазначеним особам у письмовому вигляді, а й отримання цими особами необхідних відомостей. Отже, загальний зміст поняття «повідомлення» передбачає не тільки направлення відомостей, з якими особу слід ознайомити, а й отримання цією особою зазначених відомостей».
Крім того, матеріали справи не містять копії вимоги про усунення порушень від 02 жовтня 2018 року, що не дає можливості оцінити її зміст на предмет відповідності положенням частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку». Із відомостей державного реєстру речових прав слідує, що державному реєстратору в порушення зазначених правових норм не була надана копія письмової вимоги про усунення порушень, що підтверджується і інформаційною довідкою від 05 листопада 2019 року, згідно з якою в переліку документів, що стали підставою для державної реєстрації, відсутня вимога про усунення порушень.
Не відповідає дійсності і твердження про те, що згідно інформації з Державного реєстру станом на 24 березня 2020 року за ОСОБА_4 ) зареєстровано право власності на будинок АДРЕСА_5 та квартиру АДРЕСА_6 . Дані про будинок за вказаного адресою містяться лише в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, відомості до якого вносились до 01 січня 2013 року та на даний час не є актуальними. Як зазначалось в заяві про уточнення позовних вимог, будинок АДРЕСА_5 був знесений, що підтверджується довідкою Новомосковського районного комунального підприємства Бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» від 09 квітня 2012 року № 03, а земельна ділянка за вказаною адресою належить ОСОБА_5 (підтверджується інформаційною довідкою № 226948062 від 06 жовтня 2020 року) на підставі договору купівлі - продажу земельної ділянки від 09 червня 2016 року, із пункту 3.1. якого слідує, що на земельній ділянці будови відсутні. Квартира за адресою АДРЕСА_4 відчужена позивачем 22 січня 2016 року відповідно до договору купівлі - продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО Рудкевичем Є. В. за реєстровим № 152.
Відповідно до інформації з реєстрів садовий будинок АДРЕСА_7 не віднесено до об'єктів житлової нерухомості та не є житловим майном в розумінні Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Відповідач не надав жодних доказів придатності вказаного садового будинку для постійного проживання в ньому.
Зазначене підтверджується постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року, в якій зазначено, що виконання рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки відстрочити до закінчення дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті.
Судами взагалі не надано правової оцінки аргументам позивача щодо ненадання належних доказів проведення оцінки предмету іпотеки суб'єктом оціночної діяльності на момент набуття права власності, а також доказів повідомлення іпотекодавця про ціну набуття права власності на предмет іпотеки. У відзиві на позовну заяву відповідач вказував, що копія звіту з визначення ринкової вартості нерухомого майна, що складений ПП «ДС Брокерський Торговий Дім» міститься у матеріалах справи. Однак зазначене спростовується матеріалами реєстраційної справи (лист від 21 грудня 2020 року №6/4625- 01.1-19/1792).
Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду
Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у цій справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17, від 24 квітня 2019 року у справі № 638/20000/16-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а, від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц, у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15, у постанові Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 344/3627/16-ц).
Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 23 листопада 2022 року зупинено касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 759/5454/19.
Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2023 року поновлено касаційне провадження у справі;у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відмову від касаційної скарги відмовлено.
Фактичні обставини
Суди встановили, що 29 липня 2005 року між ОСОБА_1 та ЗАТ «Агробанк», правонаступником якого став ЗАТ «Хоум Кредит Банк», укладено кредитний договір № 166-05/в, на підставі якого ОСОБА_1 отримала кредит в розмірі 70 000,00 дол США для придбання нерухомості, строком з 29 липня 2005 року по 28 липня 2020 року зі сплатою 12 % річних за користування кредитом.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ОСОБА_1 та ЗАТ «Агробанк» укладено іпотечний договір № 166-05/в/1 від 29 липня 2005 року, предметом іпотеки є частина домоволодіння, яке знаходиться в АДРЕСА_1 та розташоване на земельній ділянці площею 1 212 кв. м у фактичному користуванні з належними будівлями, загальною вартістю 381 591,00 грн, що належить позивачу згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 29 липня 2005 року.
28 березня 2011 року між ПАТ «Хоум Кредит Банк» та ПАТ «Платинум Банк» укладено договір відступлення права вимоги № 20110328-Г за всіма кредитними договорами, у тому числі і право вимоги за кредитним договором № 166-05/в від 29 липня 2005 року. Того ж дня між ПАТ «Хоум Кредит Банк та ПАТ «Платинум Банк» укладено договір права вимоги за іпотечним договором № 20110328/1-Г, за яким також відступлено ПАТ «Платинум Банк» вимогу за іпотечним договором № 166-05/в/1 від 29 липня 2005 року.
26 липня 2018 року між ПАТ «Платинум Банк» та ТОВ «Фінансовою компанією «Дапт Фінанс» укладено договір № 277К про відступлення права вимоги за кредитним договором № 166-05/в від 29 липня 2005 року та за іпотечним договором № 166-05/в/1 від 29 липня 2005 року.
04 вересня 2018 року між ТОВ «Фінансовою компанією «Депт Фінанс» та ОСОБА_2 укладено договір № 01/0918-ЦО про відступлення права вимоги за кредитним договором № 166-05/в від 29 липня 2005 року та за іпотечним договором № 166-05/в/1 від 29 липня 2005 року.
07 вересня 2018 року ОСОБА_2 на адреси: АДРЕСА_4 ; АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_1 направлені ОСОБА_1 оригінали повідомлення про заміну кредитора за кредитним договором № 166-05/в від 29 липня 2005 року та за іпотечним договором № 166-05/в/1 від 29 липня 2005 року, необхідність сплати за кредитом та зміну реквізитів, що підтверджується описом та квитанціями про направлення, які згодом були повернуті за закінченням терміну зберігання.
02 жовтня 2018 року ОСОБА_2 направлено на адресу ОСОБА_1 , а саме: АДРЕСА_4 ; АДРЕСА_2 (адреса реєстрації місця проживання позивача)письмову вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором № 166-05/в від 29 липня 2005 року, вимогу від 02 жовтня 2018 року про усунення порушень умов кредитного договору № 166-05/в від 29 липня 2005 року, які 09 жовтня 2018 року були отриманні, про що є підпис в повідомленні про вручення поштових відправлень за № 4900065528113 та № 4900065528067.
ОСОБА_2 звернулась до КП «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотрудівської сільської ради та 14 березня 2019 року державним реєстратором Ковальовим С. В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав власності на частину домоволодіння, АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .
Згідно інформації з Державного реєстру станом на 24 березня 2020 рік за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на будинок АДРЕСА_1 (іпотекодержатель ОСОБА_2 ); будинок АДРЕСА_5 право власності з 20 листопада 2007 року; садовий будинок АДРЕСА_7 , право власності з 22 червня 2011 року; квартира АДРЕСА_6 , право власності з 18 травня 2004 року.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопада 2015 року частково задоволено позовні вимоги ПАТ «Платинум Банк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернуто стягнення на предмет іпотеки на 1/2 частину домоволодіння, яке знаходиться в АДРЕСА_1 та розташоване на земельній ділянці площею 1 212 кв. м у фактичному користуванні з належними будівлями та спорудами та в цілому складається з: літ.А-1 - цегляний житловий будинок, житловою площею 103,8 кв. м, літ. Б - навіс, № 1-18 - споруди, огорожі, І-замощення, яке належить на праві власності ОСОБА_6 на підставі договору купівля продажу від 29 липня 2005 року, шляхом реалізації з прилюдних торгів в рахунок погашення заборгованості в розмірі : 62 780, 28 дол США (що за курсом НБУ дорівнює 1 505 753,60 грн) та 34 632,07 грн, в тому числі по кредиту 52 158,34 дол США (що за курсом НБУ дорівнює 1 250 9911 грн); по відсотках - 10 621,94 дол США (що за курсом НБУ дорівнює 254 7612 грн); по щомісячній комісії - 24 730,99 грн; по пені - 9 901,08 грн, шляхом проведення публічних торгів з продажу предмета іпотеки, за ціною, яка встановлюється на рівні цін, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року доповнено резолютивну частину рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 листопад 2015 року у справі № 201/2481/13-ц абзацем наступного змісту: «виконання рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки відстрочити до закінчення дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті від 03 червня 2014 року».
Позиція Верховного Суду
Щодо позовних вимог до ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина перша та друга статті 5 ЦПК України).
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21) вказано, що:
«102. Якщо позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. При цьому позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача.
109. За загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов'язані зобов'язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу.
110. Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту.
112. Відповідно до частини четвертої статті 37 Закону України «Про іпотеку» (у редакції, чинній на момент звернення з позовом) рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.
113. При цьому абзацом другим частини третьої статті 26 Закону № 1952-IV (у редакції, чинній на момент подання позовної заяви) встановлено, що у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.
114. Оскільки порушення права власності позивача відбулось у результаті державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за АТ «Мегабанк», заявлені ним позовні вимоги про скасування рішень державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 30.12.2019 опосередковують відновлення становища, яке існувало до порушення.
115. Отже, враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.
116. Слід ще раз звернути увагу, що судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року в справі № 545/1883/20 (провадження № 61-5728св21) зроблено висновок, що «підлягають скасуванню оскаржувані судові рішення і в частині вирішення позовних вимог про скасування запису про реєстрацію права власності на нерухоме майно та поновлення становища, що існувало до порушення, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні цих вимог, оскільки задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за АТ «Альфа-Банк» призведе до відновлення порушених прав позивача, і не потребує для застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності та скасування запису про реєстрацію права власності, який є неналежним способом захисту порушеного права».
Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
У разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. У цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору (частина перша статті 35 Закону України «Про іпотеку»).
Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді (частини перша, четверта статті 37 Закону України «Про іпотеку»).
Згідно з пунктом 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) протягом дії цього Закону: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
У пункті 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 757/13243/17(провадження № 14-711цс19), на яку є посилання в касаційній скарзі, зазначено, що «умови договору іпотеки та вимоги частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» пов'язують можливість задоволення вимог кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки з дотриманням іпотекодержателем процедури належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов'язання. Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору. Якщо такий порядок договором не визначений, відповідно до звичаїв ділового обороту належне направлення вимоги може здійснюватися засобами поштового зв'язку чи кур'єрської служби, які дозволяють встановити зміст відправлення та підтвердити його вручення, наприклад, цінним листом з описом вкладеного відповідно до Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що належним дотриманням іпотекодержателем процедури повідомлення іпотекодавця та боржника, якщо він є відмінним від іпотекодавця, про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання. Направлення такої вимоги іпотекодавцю про усунення порушень основного зобов'язання обґрунтовується саме тим, що іпотекодавець має право замість боржника усунути порушення основного зобов'язання і тим самим убезпечити себе від звернення стягнення на належний йому предмет іпотеки. В разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов'язання діє презумпція належного повідомлення іпотекодержателя про необхідність усунення порушень основного зобов'язання, яка може бути спростована іпотекодавцем в загальному порядку. За відсутності такого належного надсилання вимоги відповідно до частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець не набуває права звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Таким чином, недотримання вимог частини першої статті 35 Закону України «Про іпотеку» щодо належного надсилання іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, вимоги про усунення порушення основного зобов'язання унеможливлює застосовування позасудового способу задоволення вимог іпотекодержателя. При цьому метою повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця та інших осіб є доведення до їх відома наміру іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. Тому іпотекодержатель набуває право звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання лише за умови належного надсилання вимоги, коли іпотекодавець фактично отримав таку вимогу або мав її отримати, але не отримав внаслідок власної недбалості чи ухилення від такого отримання».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22) вказано, що «Закон № 898-IV прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону № 1304-VII право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Водночас Закон № 1304-VII ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком апеляційного суду, що квартира АДРЕСА_8 загальною площею 94,80 кв. м, яка використовується як місце постійного проживання позивачем, не може бути примусово стягнута (шляхом перереєстрації права власності на нерухоме майно) на підставі дії Закону № 1304-VII, у тому числі шляхом реєстрації права власності за АТ «Укрсоцбанк» як забезпечення виконання ОСОБА_7 умов кредитного договору від 24 квітня 2008 року, укладеного в іноземній валюті. Таким чином, у державного реєстратора Макарова О. В. були наявні правові підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ «Укрсоцбанк»».
У частині п'ятій статті 37 Закону України «Про іпотеку» визначено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19) зазначила, що «у матеріалах справи відсутні відомості про отримання особою письмової вимоги від іпотекодержателя про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття на нього права власності, інформацію про вартість майна, за якою відбулося зарахування вимог, оскільки ціна набуття права власності на предмет іпотеки є істотною обставиною і повинна погоджуватися з власником майна. Крім того, правильно встановлено, що оцінка майна предмету іпотеки на момент переходу права власності (станом на 10 вересня 2016 року) не проводилась. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно встановив порушення вимог договору щодо процедури звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку, правильно застосував норми матеріального права і ухвалив законне та обґрунтоване рішення».
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 16 червня 2021 року в справі № 761/11601/19 (провадження № 14-102цс21), повертаючи справу на розгляд Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, зазначила, що у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 306/1224/16-ц (провадження № 14-501цс18) та від 20 березня 2019 року у справі № 306/2053/16-ц (провадження № 14-22цс19) однозначно висловлено правові висновки щодо необхідності подання державному реєстратору документа про експертну оцінку предмета іпотеки для проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем. Відсутність оцінки предмету іпотеки на момент переходу права власності свідчить про порушення проведеної державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем. Подібні за змістом висновки, із посиланням на вказані висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 11 червня 2020 року у справі № 914/953/19, від 12 серпня 2020 року у справі № 921/353/19. Наведене свідчить про те, що суди однаково застосовують висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у справах № 306/1224/16-ц, 306/2053/16-ц та приходять до подібних висновків про те, що відсутність оцінки предмета іпотеки на момент переходу права власності свідчить про порушення проведення державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем.
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).
Отже, вимогами процесуального закону визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).
За змістом пункту 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пункту 3 частини першої статті 382 ЦПК Україниу мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
У справі, що переглядається:
суди встановили, що 02 жовтня 2018 року ОСОБА_2 направлено на адресу ОСОБА_1 , а саме: АДРЕСА_4 ; АДРЕСА_2 (адреса реєстрації місця проживання позивача)письмову вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором № 166-05/в від 29 липня 2005 року, вимогу від 02 жовтня 2018 року про усунення порушень умов кредитного договору № 166-05/в від 29 липня 2005 року, які 09 жовтня 2018 року були отриманні, про що є підпис в повідомленні про вручення поштових відправлень за № 4900065528113 та № 4900065528067; 14 березня 2019 року державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав власності на частину домоволодіння, АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 . Тому суди зробили обґрунтований висновок про належне повідомлення іпотекодержателем іпотекодавця (боржника) про порушення основного зобов'язання та про усунення порушень умов кредитного договору, оскільки за встановлених обставин посилання на непідписання особисто ОСОБА_1 відповідного повідомлення про вручення поштового відправлення не спростовує презумпцію належного повідомлення позивача;
колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , що суд першої інстанції не розглянув її клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи від 29 вересня 2021 року (підписів у повідомленнях про вручення поштових відправлень за № 4900065528113 та № 4900065528067 і журналах реєстрації рекомендованої кореспонденції у відповідних поштових відділеннях Укрпошти - а. с. 154-157). Аналіз матеріалів справи свідчить, що ухвалою від 26 жовтня 2020 року Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська вирішував клопотання позивача про витребування доказів, і зокрема, клопотання про витребування оригіналів вказаних документів, поданого одночасно та у зв'язку з необхідністю вирішення клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи. В задоволення клопотання у вказаній частині суд відмовив, оскільки позивачем не доведено необхідності витребування зазначених доказів. В подальшому такого клопотання позивач та її представник - адвокат Горовенко О. М. не заявляли, на необхідності вирішення клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи від 29 вересня 2021 року в судових засіданнях не вказували (а. с. 185-188 т. 1, а. с. 44-45 т. 2). При зверненні до суду апеляційної інстанції зі скаргою та при розгляді справи апеляційним судом сторона позивача відповідного клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи не заявляла;
суди не звернули уваги, що однією з підстав позову є те, що в порушення вимог частини п'ятої статті 37 Закону України «Про іпотеку» при набутті у власність іпотекодержателя іпотечного майна не було здійснено оцінку майна на момент такого набуття. Суди не встановили чи проведена ОСОБА_2 оцінку предмета іпотеки на момент звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку та не врахували, що відсутність такої оцінки на момент переходу права власності свідчить про порушення іпотекодержателем порядку звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядкушляхом державної реєстрації права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем;
суди не надали належної оцінки доводам ОСОБА_1 , що домоволодіння в АДРЕСА_1 є її місцем постійного проживання і іншого житла на праві власності на момент звернення стягнення на предмет іпотеки вона не має, тому не може бути звернуто стягнення на це домоволодіння відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». При цьому позивач також посилалась на те, що умови застосування цього Закону встановлені також постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 червня 2019 року у справі № 201/2481/13-ц.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
Тому судові рішення в частині позовних вимог до ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію прав належить скасувати та передати справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
У зв'язку з цим суд касаційної інстанції інші підстави відкриття касаційного провадження та доводи касаційної скарги не аналізує.
Разом з тим, оскільки вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_2 є ефективним способом захисту прав позивача, і не потребує для застосування додаткових способів захисту, у задоволенні позовних вимог про скасування запису про право власностіна нерухоме майно в цій справі судам необхідно було відмовити. Тому судові рішення про відмову в позові в цій частині вимог належить змінити в мотивувальній частині.
Щодо позовних вимог до державного реєстратора
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).
Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).
Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18, пункт 41).
Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб'єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (Провадження № 12-31гс22).
Правові висновки Великої Палати Верховного Суду про те, що державний реєстратор не є належним відповідачем у спорах про визнання незаконними та скасування реєстраційних дій, вчинених щодо третьої особи, а ним є особа, щодо якої були здійснені ці дії (записи), викладені у постановах від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (провадження № 11-377апп18, пункт 36), від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц (провадження № 14-512цс18, пункт 53) та від 04 лютого 2020 року у справі № 910/7781/19 (провадження № 12-150гс19, пункт 37).
Тому у цій справі державний реєстратор є неналежним відповідачем, у зв'язку з цим у задоволенні позовних вимог до державного реєстратора судам необхідно було відмовити з цієї підстави. Тому судові рішення про відмову в позові в цій частині вимог належить змінити в мотивувальній частині.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19 (провадження № 14-81цс22), від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20) (провадження № 12-83гс21), від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (Провадження № 12-31гс22), Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 жовтня 2021 року в справі № 545/1883/20 (провадження № 61-5728св21), дають підстави для висновку, що судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог до державного реєстратора, а також про скасування запису про право власності змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині - оскаржені судові рішення скасувати з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 липня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання протиправними та скасування рішення про державну реєстрацію прав скасувати.
Передати справу № 201/2520/20 в зазначеній частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 06 липня 2021 рокув частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до державного реєстратора Комунального підприємства «Центр реєстрації та надання послуг» Нивотрудівської сільської ради Ковальова Сергія Вадимовича та до ОСОБА_2 про скасування запису про право власності змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
З моменту прийняття постанови суду касаційної інстанції рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 23 лютого 2021 року та постанова Дніпровського апеляційного суду від 06 липня 2021 рокув скасованих частинах втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Н. О. Антоненко
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук