16.08.2023м. СумиСправа № 920/395/23
Господарський суд Сумської області у складі
судді Резніченко О.Ю.,
за участю секретаря судового засідання - Бублик Т.Д.,
розглянув у порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом: Приватного акціонерного товариства «Сумбуд»
до відповідача: Коробко Олени Юріївни
про визнання договору недійсним
за участю представників сторін:
від позивача: не прибув.
від відповідача: не прибув.
Стислий виклад позицій сторін по справі. Заяви, які подавались сторонами. Процесуальні дії, які вчинялись судом.
Позивач звернувся до господарського суду із позовною заявою, в якій просить суд визнати недійсним договір про надання поворотної фінансової допомоги від 22.12.2015 року №22/12-15, укладений між Приватним акціонерним товариством «Сумбуд» і фізичною особою-підприємцем Коробко Оленою Юріївною, з моменту укладення.
Ухвалою суду від 18.04.2023 було відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання по справі на 22.05.2023.
Відповідно до ухвали від 22.05.2023 підготовче засідання відкладене на 14.06.2023.
Ухвалою суду від 14.06.2023 закрите підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 17.07.2023.
Розгляд справи 17.07.2023 не відбувся, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та оголошенням повітряної тривоги з 10 год 17 хв. до 11 год. 08 хв.
Ухвалою суду від 17.07.2023 відкладено розгляд справи по суті на 31.07.2023.
25.07.2023 від відповідача до суду надійшов відзив на позов (вх №4665/23).
31.07.2023 позивачем подано відповідь на відзив (вх №2833).
Розгляд справи 31.07.2023 не відбувся, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та оголошенням повітряної тривоги з 11 год 22 хв. до 12 год. 25 хв.
Ухвалою суду від 31.07.2023 відкладено розгляд справи по суті на 16.08.2023.
03.08.2023 від представника відповідача до суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (вх №4920/23).
16.08.2023 від представника позивача надійшло клопотання про проведення судового засідання без його участі.
У судове засідання 16.08.2023 представники сторін не з'явились.
Щодо клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи (вх №4920/23 від 03.08.2023).
У клопотанні представник відповідача просить суд відкласти розгляд справи у зв'язку з тим, що відповідач особисто не може з'явитися в судове засідання через перебування за кордоном, а представник відповідача бере участь в іншому судовому засіданні в призначений до розгляду час.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Зі змісту п. 2 ч. 2 ст. 202 ГПК України вбачається, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку у зв'язку з першою неявкою в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.
Відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами.
Суд звертає увагу сторін на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Представник позивача у клопотанні про відкладення навів причину неможливості з'явитися в судове засідання - участь у іншому судовому засіданні, яке призначене на цей же час, проте до клопотання представником не додано будь-яких належних письмових доказів. Тому клопотання представника відповідача є необґрунтованим.
Враховуючи викладене вище, суд відмовляє у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи (вх. №4920/23 від 03.08.2023).
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин. Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.
Позивач просить визнати недійсним договір про надання поворотної фінансової допомоги від 22.12.2015 №22/12-15 (далі по тексту - договір), обґрунтовуючи свої вимоги тим, що за умовами розділу 1 договору Позикодавець надає Позичальнику поворотну фінансову допомогу, а Позичальник зобов'язується повернути надані грошові кошти в порядку та на умовах, передбачених даним Договором (п. 1.1. договору).
Поворотна фінансова допомога (надалі допомога) - це сума грошових коштів в національній валюті України, передана платнику податку у користування на визначений строк відповідно до Даного договору, який не передбачає нарахування процентів або надання інших видів компенсацій як плати за користування такими коштами. (Згідно п.п.14.1.257 статті 14 Податкового кодексу України) (п. 1.2. договору).
При цьому, відповідно до п. 3.1. договору Поворотна фінансова допомога підлягає поверненню до 31 грудня 2025 року.
Позивач зазначає, що протягом 2016-2018 років була надана за договором поворотна фінансова допомога відповідачу у розмірі 631000,00 грн.
Позивач вважає, що спірний договір, підписаний від імені позивача головою правління ПАТ «Сумбуд» Бритовим О.Б., укладено не в інтересах юридичної особи за умови порушення приписів матеріального права, а саме ст. 92, 232, 237, 238 Цивільного кодексу України, принципів розумності і добросовісності, з порушенням визначених повноважень, та вчинений внаслідок зловмисної домовленості сторін (виведення активів товариства, при тому, що позивач будь-яких коштів за наслідками вчинення договору не отримав і не отримає), а отже, спірний правочин призвів до втрати підприємством позивача можливості отримати прибуток. Вказані обставини позивач вважає підставою для визнання спірного договору недійсними відповідно до вимог ст. 215, 232 Цивільного кодексу України.
Крім цього, зміст договору не відповідає справжньому волевиявленню позивача як суб'єкта господарювання та був спрямований на задоволення особистих інтересів представника позивача, який діяв в інтересах особи, на користь якої виводились грошові кошти товариства позивача, тобто має місце зловмисна домовленість (навмисні дії) сторін.
До того ж, договір укладено без дотримання майнових інтересів товариства та його акціонерів, всупереч господарським завданням товариства (отримання прибутку), що свідчить про наявність дефекту волі юридичної особи, спотвореної її уповноваженим представником, який зловживаючи наданими йому повноваженнями створив передумови для виведення грошових коштів з обігу товариства на строк до 10 років без можливості будь-якої компенсацій за користування коштами з боку їх отримувача - відповідача.
На погляд позивача, на момент укладення спірного договору мала місце зловмисна домовленість між представником позивача та відповідачем що надання відповідачу майнових переваг за рахунок особи, яку представляє її голова правління.
Тому позивач просить суд застосувати до спірного договору положення ст. 232 ЦК України та визнати його недійсним.
Відповідач у відзиві на позов (вх. №4665/23 від 25.07.2023) зазначає, що позивач зазначає, що для визнання провочину недійсним на підставі ст. 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника, тобто усвідомлення представником того, що він вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає настання несприятливих наслідків для довірителя. Проте, позивач не наводить доказів, у чому саме полягає суперечливість інтересів довірителя та які несприятливі наслідки настали для довірителя.
Договір №22/12-15 укладений між сторонами згідно чинного законодавства з урахуванням всіх необхідних умов надання поворотної фінансової допомоги. Поворотна фінансова допомога, яка надана Позикодавцем, підлягає поверненню після закінчення строку, на який було надано таку фінансову допомогу.
Крім того, договором №22/12-15 передбачено, що він може бути скасований за домовленістю сторін. Проте, з такою пропозицією позивач не звертався до відповідача. Відповідачем умови договору не порушувались.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі № 911/2129/17 про визнання договорів недійсними та витребування майна зазначено, що ч. 3 ст. 203 ЦК України визначає загальні вимоги до волевиявлення учасника правочину, яке повинне відповідати внутрішній волі та бути вільним від факторів, що викривляють уявлення особи про зміст правочину при формуванні її волевиявлення чи створюють хибне бачення існування та змісту волевиявлення. Підстави недійсності правочинів, коли внутрішня воля особи не відповідає правовим наслідкам укладеного правочину, визначено у статтях 229 - 233 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.
Для визнання правочину недійсним на підставі ст. 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.07.2018 у справі №357/6663/16-ц про визнання договору купівлі-продажу недійсним зазначено, що відповідно до ч. 1 ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.
За змістом зазначеної норми закону необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою є:
1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і другої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди;
2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками;
3) дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень.
У постанові від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17 Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в частині застосування ст. 232 ЦК України зазначила, що зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання.
Відповідний висновок, що для визнання правочину недійсним на підставі ст. 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя також викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2020 у справі № 910/14138/18, у якій враховано позицію Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладену у постанові від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17 щодо того, що є зловмисною домовленістю.
Крім цього, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29.08.2018 у справі № 522/15095/15-ц про визнання правочину недійсним, зобов'язання вчинити певні дії та визнання права власності міститься висновок, що тлумачення статті 232 ЦК України свідчить, що під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої, проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, що представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен втілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тобто в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання.
Для кваліфікації правочину як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості потрібно встановити, що: від імені однієї із сторін правочину виступав представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв'язок поміж зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють.
Відповідний висновок також продубльовано у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 182/3593/17 про визнання правочину недійсним.
Також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.08.2019 у справі № 753/7290/17 про визнання договору купівлі-продажу недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння, виключення з державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про право власності на майно міститься висновок про те, що за змістом ст. 232 ЦК України необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою є: 1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і другої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; 2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; 3) дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень.
Таким чином, для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення у діях представника наступного складу цивільного правопорушення: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною, спрямованої на настання негативних наслідків і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя, така домовленість має бути зловмисною і спрямована проти інтересів довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.
Для задоволення позовних вимог за статтею 232 ЦК України необхідно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє. Таким чином має бути доведена і домовленість з боку іншої сторони правочину.
Критерій «зловмисності» не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя.
Тобто Верховним Судом сформовано позицію, відповідно до якої необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою є: 1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і другої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; 2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; 3) дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень.
Враховуючи вищезазначені правові висновки Верховного Суду, суд зазначає, що позивачем не подано доказів на підтвердження наявності зловмисної домовленості представника Бритова О.Б. із відповідачем, а лише у позові констатовано про наявність, з точки зору позивача, такої домовленості.
Крім цього, позивачем також лише зазначено у тексті позову про можливі негативні наслідки, які виникли для позивача укладенням спірного договору. Однак будь-яких доказів (розрахунків) позивачем не подано.
Також суд звертає увагу на те, що на підтвердження факту перерахування відповідачу 613000,00 грн за договором позивач подав суду копію довідки за підписами директора позивача та головного бухгалтера про надану допомогу за договором по рахунку 6851 та копію оборотно-сальдової відомості по рахунку 6851 (а.с. 12). При цьому, первинні бухгалтерські документи на підтвердження факту перерахування відповідачу певних коштів із зазначенням дати, суми перерахування, позивачем суду не подані.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем у діях представника Бритова О.Б. та відповідача Коробки О.Ю. складу цивільного правопорушення, необхідного для визнання недійсним спірного правочину на підставі ст. 232 ЦК України.
Тому у задоволенні позову суд відмовляє.
Разом із тим, позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише у разі ,якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності, не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.
Розподіл судових витрат між сторонам.
Згідно ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що судом у позові відмовлено повністю, то витрати зі сплати судового збору в розмірі 2684 грн 00 коп. покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст.123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд
1. У позові Приватного акціонерного товариства «Сумбуд» до відповідача: Коробко Олени Юріївни про визнання договору недійсним - відмовити повністю.
2. Судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2684 грн 00 коп. покласти на позивача - Приватне акціонерне товариство «Сумбуд».
3. Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
4. Згідно з ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 21.08.2023.
Суддя О.Ю. Резніченко