Справа № 573/1417/21
Номер провадження 2/573/8/23
(повний текст)
11 серпня 2023 року м. Білопілля
Білопільський районний суд Сумської області в складі:
головуючого судді: Черкашиної М.С.,
з участю секретаря: Калініченко А.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білопілля в режимі відеоконференції у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом адвоката Дорожинець Наталі Григорівни, яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 про стягнення безпідставно набутих коштів,
20 серпня 2021 адвокат Дорожинець Н.Г., яка діє в інтересах позивача ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів та відсотків за користування коштами. Позовні вимоги мотивує тим, що у жовтні 2017 року ОСОБА_1 дізналася від мешканців смт. Миколаївка, що ОСОБА_2 продає житловий будинок АДРЕСА_1 . Бабуся ОСОБА_2 - ОСОБА_4 показала їй садибу та надала їй номер мобільного телефону свого онука. У телефонній розмові він підтвердив факт продажу будинку. 16 грудня 2017 року вона зустрілася із ОСОБА_2 та домовилися про його придбання за 67 000 грн. Вона віддала кошти за будинок та земельну ділянку, а відповідач склав розписку про отримання коштів. Далі ОСОБА_2 віддав їй частину документів, а саме : оригінал технічного паспорту, оригінал державних актів на земельні ділянки, свідоцтво про смерть ОСОБА_5 ( яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ), оригінал свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті чоловіка ОСОБА_6 ( помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ). та повідомив, що інші документи він дооформляє у нотаріуса, після чого між ними буде укладена угода купівлі-продажу нотаріально. Також ОСОБА_2 передав їй ключи від будинку. Позивач, вважаючи, що придбала власність, стала проживати у будинку. Вона телефонувала відповідачу та цікавилася чи отримав ОСОБА_2 свідоцтво про право на спадщину на будинок. Через деякий час позивач виїхав проживати до м. Суми та із осені 2019 року почав уникати зустрічей із нею. В лютому 2020 року від нотаріуса вона дізналася, що ОСОБА_2 ніякого відношення до даного будинку не має, оскільки не є спадкоємцем померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 , а в спадщину вступив син покійної - ОСОБА_3 . У БТІ їй пояснили, що вона не може самостійно оформити домоволодіння. Враховуючи, що жодних документів, які б підтверджували, що відповідач ОСОБА_2 є спадкоємцем покійної ОСОБА_5 немає, а також відсутні документи у відповідача на право власності на земельні ділянки та житловий будинок або довіреності спадкодавця на продаж спадкового майна, відповідач не мав права ані продавати спадщину, ані брати за неї кошти. Тому отримання відповідачем коштів у сумі 67 000 грн. є безпідставним. Крім того, розмір відсотків за користування безпідставно набутими коштами за період з 16.12.2017 по 16.08.2021 становить 31 526,18 грн. Посилаючись на вищевикладене, представник позивача просить поновити строк зверення до суд із позовом, на підставі ст. 1212 ЦК України стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти в розмірі 67 000 грн., а також відсотки за користування коштами у вказаний період в сумі 31 526,18 грн., а також усі суми судових витрат.
Ухвалою від 03 вересня 2021 відкрито провадження у справі за вказаним вище позовом та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження (т. 1 а. с. 15-16).
19 жовтня 2021 до суду від представника відповідача - адвоката Самохіна А.М. надійшов відзив на позовну заяву у якому він просить відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що в обґрунтування позовних вимог стороною ОСОБА_1 зазначено, що 16.12.2017 р. між позивачкою та відповідачем укладено усний договір купівлі-продажу домогосподарства (житлового будинку і господарчих споруд) та земельних ділянок за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачка 16.12.2017 р. сплатила відповідачу 67 000 грн., а відповідач 16.12.2017 р. передав позивачці: оригінали технічного паспорту на домоволодіння та державних актів на земельні ділянки для обслуговування житлового будинку та господарських будівель і для ведення особистого селянського господарства; копію свідоцтва про смерть ОСОБА_5 (яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ); оригінал свідоцтва про право на спадщину за заповітом покійної, після смерті чоловіка ОСОБА_7 (який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ); ключі від домоволодіння. Позивачка стверджує, що ОСОБА_2 запевнив її, що є спадкоємцем ОСОБА_5 , і оформлює спадщину після смерті, і коли отримає у нотаріуса правоустановчі документи, то відразу нотаріально оформить договір купівлі-продажу майна з нею. Позивачка почала проживати у садибі, оскільки вважала, що придбала її у власність. Позивачка стверджує, що у лютому місяці 2020 року відвідала місцевого нотаріуса де їй повідомили, що відповідач жодних документів у них не оформляє, оскільки не є спадкоємцем ОСОБА_5 . Позивачка стверджує, що відповідач надав їй неправдиву інформацію щодо процесу спадкування після смерті ОСОБА_5 , приховав від неї інформацію щодо дійсного власника домоволодіння, і цю інформацію ОСОБА_1 отримала усно у жовтні 2020 р. від державного нотаріуса, яка підтвердилась документально 10.02.2021 р. після ознайомлення із документами спадкової справи (під час розгляду Білопільським районним судом Сумської цивільної справи №573/655/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання угоди недійсною). Також зазначено, що жодних документів, які б підтверджували, що відповідач є спадкоємцем покійної ОСОБА_5 ; чи є власником майна; чи є уповноваженим представником спадкоємця (власника майна), - відповідач не мав права ані продавати спадщину, ані брати за неї кошти, у зв'язку із чим, отримання останнім 67 000,00 грн. є безпідставним (безпідставно набутим майном) в розумінні вимог ст. 1212 ЦК України, які необхідно стягнути з ОСОБА_2 . Крім того, позивачка, посилаючись на приписи ст. ст. 1214, 536 ЦК України вимагає стягнення з відповідача відсотків за користування безпідставно набутими коштами за період з 16.12.2017 р. по 16.08.2021 р. в розмірі 31 526,18 грн.
Відповідач вважає позовну заяву безпідставною, оскільки стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Загаьна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 р. у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 р. у справі №918/47/18, від 01.04.2019 р. у справі №904/2444/18. Посилаючись на те, що вимоги позивача є безпідставними, просить відмовити позивачу у задоволенні позову т. 1 (а. с. 36-39).
19 жовтня 2021 року від представника відповідача - адвоката Самохіна надійшла заява про застосування строку позовної давності ( т. 1 а.с. 68-69).
29 листопада 2021 до суду надійшла уточнена позовна заява представника позивача, у якій вона просить поновити строк звернення до суду та стягнути з відповідача на користь позивача безпідставно набуті кошти в розмірі 67 000 грн., а також відсотків за користування коштами у вказаний період в сумі 31 526,18 грн., а також усі суми судових витрат (т. 1 а. с. 100-104).
29 листопада 2021 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, який мотивований тим, що вказані спірні відносини підлягають до застосуванню за ст. 1212 ЦК України, як наслідок відсутності договірних правовідносин. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є правовідносини, які виникають у зв'язку з безпідставним утриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Висновком є те, що відповідач ОСОБА_2 , не маючи повноважень на укладення договору купівлі - продажу садиби АДРЕСА_1 , не являючись власником майна, отримав кошти у розмірі 67000,00 гривень за будинок і присадибні земельні ділянки. Підлягає врахуванню і той факт, що за життя власниці ОСОБА_5 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідач не переоформив на себе домоволодіння, хоча при цьому мав таку можливість. Після отримання коштів від позивачки ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 , за відсутності правової підстави, збагатився за рахунок потерпілої ОСОБА_8 . Відповідно до ст. 177 ЦК гроші є об'єктом цивільних прав. ОСОБА_2 отримав кошти у заборонений законом спосіб, а саме: без укладення нотаріально посвідченого договору, без свідоцтва про право власності на спадщину ( не будучи спадкоємцем), без довіреності спадкоємця. Саме вказані обставини виключають породження договірних правовідносин купівлі-продажу у майбутньому, тобто певних цивільних прав та обов'язків. Варто вказати, що ОСОБА_2 за життя власниці ОСОБА_3 , не переоформив документи на право власності на будинок і земельні ділянки, хоча і сплатив гроші покійній, про що йому надали розписку, але власником майна не став. Договір купівлі-продажу нерухомого майна не був укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_10 , нині покійною. Отримання грошей відповідачем від позивача в рахунок оплати вартості житлового будинку і земельних ділянок, без укладення письмового , нотаріально посвідченого , зареєстрованого договору купівлі-продажу нерухомого майна, - заборонено законом. З вищевказаного слідує, що поведінка набувача ОСОБА_2 і потерпілої ОСОБА_1 дає підстави стверджувати, що правова підстава для набуття майна була взагалі відсутня на момент передачі коштів, і не могла виникнути або з'явитися у майбутньому, оскільки відповідач ОСОБА_2 не входив у коло спадкоємців, і не міг набути право власності на будинок і земельні ділянки у майбутньому. Висновком є те, що ОСОБА_2 набув майно у виді коштів при відсутності достатніх правових підстав, у спосіб, що заборонений законом і суперечить цивільному законодавству, і що виключає передачу для придбання у майбутньому спірних об'єктів нерухомості. Відповідач, не маючи повноважень на укладання договору купівлі - продажу садиби, не являючись власником майна, отримав кошти у розмірі 67 000 грн. за будинок та присадибні ділянки. ОСОБА_2 отримав кошти у заборонений законом спосіб, а саме без укладання нотаріально посвідченого договору, без свідоцтва про право власності на спадщину, не будучи спадкоємцем та без довіреності. Поведінка набувача ОСОБА_2 дає підстави стверджувати, що правова підстава для набуття майна у спосіб заборонений законом, взагалі відсутня. Вказані факти встановлені судовим рішенням. Таким чином, на думку представника позивача, наявність спору про набуття про набуття майна або його застереження без достатніх правових підстав регулюються нормами ст. 1212 ЦК України ( т. 1 а. с. 105-108).
Ухвалою від 21 вересня 2022 року задоволено клопотання представника позивача про залучення до участі у справі співвідповідача - ОСОБА_3 ( т. 1 а. с. 180-181).
13 лютого 2023 року до суду надійшла заява представника позивача про звільнення від доказування фактів і обставин. Так, судом встановлено, що у лютому 2020 року від нотаріуса позивачка ОСОБА_1 дізналася, що ОСОБА_2 ніякого відношення немає до даного будинку, не може бути його власником і не є спадкоємцем померлої ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , вона була єдиною власницею вищевказаного будинку та земельних ділянок на підставі свідоцтва на спадщину за заповітом від 11 січня 2001 року. У постанові апеляційної інстанції від 05.08.21 року у вищевказаній справі встановлено, що в лютому 2020 році ОСОБА_1 довідалася , що відповідач не є власником вказаного будинку та жодного відношення до нього не має. ОСОБА_1 вважає, що не повідомивши дійсних обставин, відповідач умисно ввів її в оману та заволодів її коштами. Відповідач ОСОБА_2 визнавав факт отримання коштів, а також те, що переоформити будинок на себе він не встиг, оскільки померла ОСОБА_5 , і треба було переоформляти спадщину після її смерті. Відповідач визнає факт, що житловий будинок АДРЕСА_1 входить до складу спадщини. З чого слідує, що лише нотаріальна контора, яка відкрила спадкову справу після смерті особи, з містить відомості щодо кола спадкоємців. Дана інформація не перебуває у вільному доступі. В матеріалах справи відкритого провадження за № 2/573/6/21, судової справи за № 573/655/20, містяться докази отримання достовірної інформації про спадкування на підставі ухвали суду про витребування спадкової справи. Листом від 27.01.2021 року за № 38/01-16 Білопільська районна державна нотаріальна контора, на виконання ухвали Білопільського районного суду Сумської області від 26 січня 2021 року, у справі за № 2/573/6/21, надала інформаційну довідку зі Спадкового реєстру щодо заведення спадкової справи відносно покійної ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , де значиться спадкова справа за № 55081313, що заведена Другою державною нотаріальною конторою Харківського району Харківської області від 30.09.2013 року. Також у матеріалах вищевказаної судової справи мається і запит адвоката за № 23 від 29.01.2021 року з проханням надати копію свідоцтва на спадщину, після смерті спадкодавця ОСОБА_5 , у задоволенні якого нотаріальною конторою відмовлено. 02 лютого 2021 року Білопільським судом винесено ухвалу про витребування у Другої державної нотаріальної контори Харківського району Харківської області копії матеріалів спадкової справи. Вони надійшли до суду 16.02.21 року , відповідно до якої було встановлено: спадкування за заповітом сином покійної ОСОБА_3 . До складу спадкоємців за заповітом, як з'ясувалося, відповідача ОСОБА_2 не було включено. В період часу з 16.02.2021 року по 25.02.2021 року, представник ОСОБА_1 ознайомилася з матеріалами спадкової справи у суді. Саме в цей період ОСОБА_1 мала правдиву достовірну інформацію про відсутність будь-яких повноважень та права власності у відповідача ОСОБА_2 , відносно житлового будинку АДРЕСА_1 та на отримання коштів від нерухомого майна. Приховання цих відомостей, є поважною причиною для поновлення строку звернення до суду. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права та про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК). Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ч. 1 ст. 257 ЦК). Просить звільнити позивача ОСОБА_1 від повторного доказування обставин, що встановлені судовими рішеннями суду першої та апеляційної інстанції у судовій справі № 573/655/20 ( а.с. 248 т. 1).
10 квітня 2023 року до суду надійшли заперечення представника ОСОБА_2 - адвоката Жмакіної Н.В.на заяву про звільнення від доказування. Так, у провадженні Білопільського районного суду Сумської області перебувала справа №573/655/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання угоди недійсною та стягнення збитків. Рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 24.05.2023 року по справі №573/655/20 відмовлено повність у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 визнання угоди недійсною та стягнення збитків. Постановою Сумського апеляційного суду від 05.08.2021 року по справі № 573/655 апеляційні скарги ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Білопільського районного суду Сумської області від 24 травня 2021 року, додаткове рішення Білопільського районного Сумської області суду від 04 червня 2021 року та додаткове рішення Білопільського районного суду Сумської області суду від 23 червня 2021 року залишено без змін. Вказаними вище рішеннями дійсно встановлено наступні обставини (абз. 21-26 Рішення Білопільського районного суду Сумської області від 24.05.2023 року по справі № 573/655/20 абз. 18-22 мотивувальної частини Постанови Сумського апеляційного суду від 05.08.2021 рок справі № 573/655/20): «На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11 січня 2001 року зареєстрованого за № 119, ОСОБА_5 є власником житлового будинку під АДРЕСА_1 , які успадкувала після свого чоловіка ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 . Право власності на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_5 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номер 145945159206, що вбачається із інформаційного Витягу від 31 серпня 2013 року № 8760191. ОСОБА_5 є власником земельної ділянки для ведення особистого селянські господарства з кадастровим номером 5920655300:00:002:0500, площею 0,2044 га та земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 5920655300:00:002:0499, площею 0,0301 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯЕ №386769 та ЯЕ №386770. Зі змісту копії довіреності, зареєстрованої державним нотаріусом Улянівської державі нотаріальної контори Білопільського району Сумської області Бойко О.І. в реєстрі за № 166 від 21 березня 2013 року, вбачається, що ОСОБА_5 , мешканка АДРЕСА_4 , відповідно до договору доручення укладеного в усній формі, цією довіреність уповноважує ОСОБА_11 , мешканця АДРЕСА_5 , продати належні їй на праві власності житловий будинок, земельну ділянку площею 0,0301 га та земельну ділянку площею 0,2044 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 за ціну та на умовах попередньо узгоджених між ними| йому відомих, проводити всі необхідні розрахунки, отримувати належні їй грошові кошти укладеному правочину та всі виплати і платежі майнового чи грошового характеру; бути представником у відповідному відділі державної реєстрації прав на нерухоме майно, в Держкомзему чи його структурних підрозділах, архівах при отриманні належних йому документів чи їх дублікатів, у відповідній селищній чи сільській раді, узгоджувати всі питання, які моя виникати в процесі реалізації довіреності. Довіреність видана строком на п'ять років (а. . 103). Відповідно до копії розписки від 22 березня 2013 року, вбачається, що ОСОБА_5 , 1934 р.н., паспорт серії НОМЕР_1 , Білопільським РВ УМВС України в Сумської області 08.05.1996 р., отримала 22 березня 2013 року кошти в сумі 20 000 грн. (двадцять тис) грн.) за продаж будинку за адресою АДРЕСА_1 та присадибних земельних ділянок загальною площею 0,2345 га в присутності трьох свідків: 1) ОСОБА_12 , 2) ОСОБА_2 , 3) ОСОБА_3 , про що засвідчила своїм підписом. Претензій до залишеного нею майна не буде мати. Тобто, 16 грудня 2017 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 складено розписку за якою ОСОБА_2 отримав кошти в сумі 67 000 гри. за будинок за адресою АДРЕСА_1 та присадибні ділянки в присутності двох свідків: 1) ОСОБА_12 ; 2) ОСОБА_1 .» Обставини того, що у лютому 2020 року ОСОБА_1 від нотаріуса дізналась що ОСОБА_2 не є власником та не є спадкоємцем ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 не встановлювались у Рішенні Білопільського районного суду Сумської області від 24.05.2023 року та Постанові Сумського апеляційного суду від 05.08.2021 року по справі № 573/655/20. Звертає увагу суду, що ОСОБА_2 у грудні 2017 року передав ОСОБА_1 оригінали право установчих документів на будинок та земельні ділянки, в яких вказано, що власником нерухомого майна є ОСОБА_5 .. Факт отримання документів ОСОБА_1 не заперечується. Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційиого значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення (постанова КЦС ВС від 11.12.2019 по справі №320/4938/17). Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом (постанова КГС ВС від 10.10.2019 по справі №910/2164/18, постанова КГС ВС від 08.07.2019 по справі №908/156/18) ( а.с. 15-16 т. 2).
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні зазначила, що у жовтні 2017 року від баби відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 вона дізналася, що продається будинок в АДРЕСА_6 , яка дала їй номер телефона ОСОБА_13 . Спочатку вона оглядала будинок із ОСОБА_14 , а потім вже з ОСОБА_2 . На зустріч прийшов відповідач ОСОБА_2 та його дружина ОСОБА_15 , що він продавав будинок за 70 000 грн., потім вони домовилися про продаж за 67 000 грн. Вона вважала, що між ними був укладений договір купівлі-продажу будинку, оскільки вона раніше ніколи не укладала таких договорів щодо придбання нерухомого майна. ОСОБА_2 їй сказав, що у майбутньому він переоформить документи у нотаріуса і вона стане власником домоволодіння. При цьому відповідач надав їй копії документів, зокрема: копію свідоцтва про смерть ОСОБА_5 , державні акти на землю, технічний паспорт на будинок та свідоцтво про право власності, проте зі змістом вказаних документів вона не знайомила, хоча документи були у неї на руках. Пройшло близько двох років, і вона вирішила поцікавитися у ОСОБА_2 , чи оформив він документи на будинок, проте останній зустрічі уникав. Згодом вона звернулася до нотаріуса і з'ясувала, що ОСОБА_2 ніяких документів на неї не переоформив, а власником будинку та земельних ділянок є померла ОСОБА_5 . Тоді вона зрозуміла, що ОСОБА_2 , який не є власником будинку її обманув та заявила вимогу про повернення коштів за будинок, на що їй було відмовлено, тоді вона звернулася за захистом своїх прав до суду.
Представник позивача - адвокат Дорожинець Н.Г. у судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримала з підстав, викладених у позовній заяві та уточнюючих заявах. Зазначила, що предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є правовідносини, які виникають у зв'язку з безпідставним утриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Висновком є те, що відповідач ОСОБА_2 , не маючи повноважень на укладення договору купівлі - продажу садиби АДРЕСА_1 , не являючись власником майна, отримав кошти у розмірі 67 000 гривень за будинок і присадибні земельні ділянки. Підлягає врахуванню і той факт, що за життя власниці ОСОБА_5 , що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідач не переоформив на себе домоволодіння, хоча при цьому мав таку можливість. Після отримання коштів від позивачки ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 , за відсутності правової підстави, збагатився за рахунок потерпілої ОСОБА_8 . Відповідно до ст. 177 ЦК гроші є об'єктом цивільних прав. ОСОБА_2 отримав кошти у заборонений законом спосіб, а саме: без укладення нотаріально посвідченого договору, без свідоцтва про право власності на спадщину (не будучи спадкоємцем), без довіреності спадкоємця. Саме вказані обставини виключають породження договірних правовідносин купівлі-продажу у майбутньому, тобто певних цивільних прав та обов'язків. Варто вказати, що ОСОБА_2 за життя власниці ОСОБА_16 , не переоформив документи на право власності на будинок і земельні ділянки, хоча і сплатив гроші покійній, про що йому надали розписку, але власником майна не став. Договір купівлі-продажу нерухомого майна не був укладений між ОСОБА_17 і ОСОБА_18 , нині покійною. Отримання грошей відповідачем від позивача в рахунок оплати вартості житлового будинку і земельних ділянок, без укладення письмового , нотаріально посвідченого, зареєстрованого договору купівлі-продажу нерухомого майна заборонено законом. Поведінка набувача ОСОБА_2 і потерпілої ОСОБА_1 дає підстави стверджувати, що правова підстава для набуття майна була взагалі відсутня на момент передачі коштів позивачем відповідачу, і не могла виникнути або з'явитися у майбутньому, оскільки відповідач ОСОБА_2 не входив у коло спадкоємців, і не міг набути право власності на будинок і земельні ділянки у майбутньому. Тобто ОСОБА_2 набув майно у виді коштів при відсутності достатніх правових підстав, у спосіб, що заборонений законом і суперечить цивільному законодавству, і що виключає передачу для придбання у майбутньому спірних об'єктів нерухомості.
Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні зазначив, що він підшукував собі житло для проживання та зустрівся із власником будинку за адресою АДРЕСА_1 . Він передав гроші за будинок у сумі 20 000 грн, а власник житла ОСОБА_5 видала 21 березня 2013 року довіреність на його тестя ОСОБА_11 представляти її інтереси щодо продажу вказаного будинку та земельної ділянки. Проте, переоформити будинок на себе він не встиг, оскільки незабаром у 2013 році ОСОБА_5 померла, і треба було переоформляти спадщину після її смерті. В будинку він не проживав, лише доглядав за ним, а у 2016 році він взагалі переїхав проживати до м. Суми, втратив інтерес до будинку і мав намір передати право користування іншій особі. Так на нього вийшла позивач ОСОБА_1 , якій він повідомив, що будинок на нього не оформлений і він не є його власником. Він передав їй пакет всіх документів на будинок та земельні ділянки, які у нього були. Надалі позивач проживала у вказаному будинку протягом двох років, а потім передумала, тому і звернулася із позовом до нього. Наголошує, що позивачу ОСОБА_1 були надані документи на будинок та земельні ділянки, у яких зазначений власник ОСОБА_5 , про що повинна була знати позивачка. Також їй було повідомлено про те, що спадкоємцем ОСОБА_5 є ОСОБА_3 , який передав йому свідоцтво про смерть матері та сказав, що успадкував земельний пай померлої. Просить відмовити у задоволенні позову повністю.
Представники відповідача ОСОБА_2 - адвокат Самохін А.М. та адвокат Жмакіна Н.В. під час розгляду справи проти задоволення первісного та уточненого позову заперечували повністю з підстав, наведених у відзиві на позов. Представник ОСОБА_19 зазначив, що ОСОБА_2 передав право ОСОБА_1 на дооформлення документів на право власності або користування після ОСОБА_5 . Тобто фактично укладено угоду про передачу прав, а ОСОБА_1 з нею погодилася, оскільки передала кошти, проживала у будинку, несла витрати по його утриманню, сплачувала кошти за комунальні платежі. Тобто, між сторонами існував правочин, що підтверджується укладеною розпискою., а тому положення ст. 1212 ЦК України не можуть бути застосовані.
Третя особа - ОСОБА_3 у судові засідання жодного разу не з'явився, хоча повідомлявся за місцем реєстрації про розгляд справи
02 травня 2023 року до суду надійшли письмові пояснення третьої особи ОСОБА_3 , у яких зазначено про те, що він дійсно є спадкоємцем після смерті ОСОБА_5 . За життя ОСОБА_5 розпорядилася будинком та земельною ділянкою по АДРЕСА_1 продавши його. Так, 22.03.2013 року у присутності ОСОБА_2 та його дружини, ОСОБА_5 склала розписку про те, що 22 березня 2013 року отримала кошти у сумі 20 000 грн. за продаж будинку та земельних ділянок. Претензій до залишеного майна у неї не було. Також для полегшення нотаріального оформлення ОСОБА_18 склала довіреність, зареєстровану державним нотаріусом на ім'я ОСОБА_11 - тестя ОСОБА_2 , якою уповноважила його продати належні їй будинок і земельну ділянку. А ціну і на умовах попередньо узгоджених між ними, проводити всі розрахунки, отримувати грошові кошти по укладеному правочину та всі виплати і платежі майнового характеру. Тобто, він, як спадкоємець після смерті матері, не претендує на вказаний будинок і земельну ділянку. Також йому відомо про те, що ОСОБА_1 використовує вказаний будинок і земельну ділянку із 2017 року, тому він не заперечує проти оформлення вказаного будинку та ділянки на неї. У задоволення позову просить відмовити ( а.с 33-34 т. 2).
10 травня 2023 року ухвалою суду у прийнятті вказаних заперечень було відмовлено ( а.с. 57 т. 2).
Заслухавши під час розгляду справи позивача ОСОБА_1 та її представника - адвоката Дорожинець Н.Г., відповідача ОСОБА_2 та його представників - адвоката Самохіна А.М. та адвоката Жмакіну Н.В., дослідивши матеріали вказаної справи, витребувані із канцелярії суду матеріали цивільної справи № 573/655/20, повно, всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
За змістом п.1 ст. 6, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.
Згідно із частиною 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15 ЦК України).
Матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів полягає у з'ясуванні, чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.
При цьому, однією із засад судочинства, регламентованих п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Засобами доказування в цивільній справі є письмові, речові і електронні докази, висновки експертів, показання свідків. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Під час розгляду справи судом були створені всі умови для реалізації прав та виконання обов'язків учасниками судового розгляду, у тому числі й в частині подання ними доказів та заявлені клопотань.
З огляду на вищенаведене, суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог та на підставі тих доказів, які надані сторонами.
Судом встановлено, що рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 24 травня 2021 у справі № 573/655/20 та постановою Сумського апеляційного суду від 05 серпня 2021, які набрали законної сили, встановлено наступні обставини.
Зокрема, зі змісту рішення від 24 травня 2021 вбачається, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11 січня 2001 року, зареєстрованого за № 119, ОСОБА_5 є власником житлового будинку під АДРЕСА_1 , які успадкувала після свого чоловіка ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Крім того, право власності на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_5 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером , що вбачається із інформаційного Витягу від 31 серпня 2013 року № 8760191.
Також ОСОБА_5 є власником земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 5920655300:00:002:0500, площею 0,2044 га та земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 5920655300:00:002:0499, площею 0,0301 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що встановлено із копій державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯЕ №386769 та ЯЕ №386770.
Зі змісту наданої стороною відповідача ОСОБА_2 копії довіреності, зареєстрованої державним нотаріусом Улянівської державної нотаріальної контори Білопільського району Сумської області Бойко О.І. в реєстрі за № 166 від 21 березня 2013 року, встановлено, що ОСОБА_5 , мешканка АДРЕСА_1 , відповідно до договору доручення укладеного в усній формі, цією довіреністю уповноважує ОСОБА_11 , мешканця АДРЕСА_5 , продати належні їй на праві власності житловий будинок, земельну ділянку площею 0,0301 га та земельну ділянку площею 0,2044 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 за ціну та на умовах попередньо узгоджених між ними та йому відомих, проводити всі необхідні розрахунки, отримувати належні їй грошові кошти по укладеному правочину та всі виплати і платежі майнового чи грошового характеру; бути представником у відповідному відділі державної реєстрації прав на нерухоме майно, відділі Держкомзему чи його структурних підрозділах, архівах при отриманні належних йому документів чи їх дублікатів, у відповідній селищній чи сільській раді, узгоджувати всі питання, які можуть виникати в процесі реалізації довіреності. Довіреність видана строком на п'ять років.
Крім того, стороною відповідача ОСОБА_2 надано до суду копію розписки від 22 березня 2013 року, із якої вбачається, що ОСОБА_5 , 1934 р.н., паспорт серії НОМЕР_1 , Білопільським РВ УМВС України в Сумській області 08.05.1996 р., отримала 22 березня 2013 року кошти в сумі 20 000 грн (двадцять тисяч грн.) за продаж будинку за адресою АДРЕСА_1 та присадибних земельних ділянок загальною площею 0,2345 га в присутності трьох свідків: 1) ОСОБА_12 , 2) ОСОБА_2 , 3) ОСОБА_3 , про що засвідчила своїм підписом. Претензій до залишеного нею майна не буде мати».
16 грудня 2017 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 складено розписку за якою ОСОБА_2 отримав кошти в сумі 67 000 грн за будинок за адресою АДРЕСА_1 та присадибні ділянки в присутності двох свідків: 1) ОСОБА_12 ; 2) ОСОБА_1 .
При цьому позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні зазначила, що придбала будинок для проживання та сплатила ОСОБА_2 грошові кошти 67 000 грн., оформивши передачу грошей за будинок ропискою .
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Представник позивача - адвокат Дорожинець Н.Г. наголошувала на тому, що на момент передачі грошей від ОСОБА_1 до ОСОБА_2 довіреність щодо продажу будинку була складена не на відповідача, а на його тестя. Крім того вже була відкрита спадкова справа, тобто передаючи документи позивачу відповідач вже знав, що дійсним спадкоємцем на будинок є ОСОБА_3 . Тобто позивач ОСОБА_1 як добросовісний покупець не знала і не могла знати про неможливість відчуження спірного будинку та земельнихділянок відповідачем ОСОБА_2 , який ввів її в оману щодо дійсного власника домоволодіння ОСОБА_5 та її спадкоємця- ОСОБА_3 . На думку представника позивача спричинення майнової шкоди має прямий причинно-наслідковий зв'язок між добросовісним володільцем майна ОСОБА_1 та недобросовісним набувачем такого майна ОСОБА_2 , що спричинило збитки у сумі 67 000 грн. Спричинення шкоди ОСОБА_1 відбулося внаслідок незаконного заволодіння безпідставно набутого майна - грошових коштів
Представники відповідача ОСОБА_2 - адвокати Самохін А.М. та Жмакіна Н.В. заперечуючи факту безпідставно отриманих коштів відповідачем ОСОБА_2 у сумі 67 000 грн., зазначили, що 16 грудня 2017 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 складено розписку за якою ОСОБА_2 отримав кошти в сумі 67 000 гри. за будинок за адресою АДРЕСА_1 та присадибні ділянки в присутності свідків. При цьому отримала документи від ОСОБА_2 та сплатила гроші. Обставини того, що у лютому 2020 року ОСОБА_1 від нотаріуса дізналась що ОСОБА_2 не є власником та не є спадкоємцем ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 не встановлювались у Рішенні Білопільського районного суду Сумської області від 24.05.2023 року та Постанові Сумського апеляційного суду від 05.08.2021 року по справі № 573/655/20. ОСОБА_2 у грудні 2017 року передав ОСОБА_1 оригінали правоуставновчих документів на будинок та земельні ділянки, в яких вказано, що власником нерухомого майна є ОСОБА_5 .. Факт отримання документів ОСОБА_1 не заперечується.
Суд зазначає, що загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами гл. 83 ЦК України.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Отже, згідно вказаних норм права, для виникнення в набувача обов'язку щодо повернення майна не має значення яким чином було отримане таке майно (зокрема, чи внаслідок дій потерпілого, набувача, інших осіб і т.д.), важливим є лише факт відсутності правової підстави для його набуття та подальшого збереження.
Правовою підставою позову визначено положення статей 1212, 1213 ЦК України.
Стаття 1212ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.
Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно до статті 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені в ч. 2 ст. 11 ЦК України.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11, ч.ч.1, 2 ст. 509 ЦК цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, які передбачені цими актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, установлених у ст. 11 цього кодексу.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення та його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 03 червня 2015 у справі № 6-100цс15 та постанові Верховного Суду від 05 грудня 2018 у справі № 367/6344/16-ц.
Між тим, матеріалами справи та представником позивача не доведено, що майно на загальну суму 67 000 грн., було набуте без достатньої правової підстави.
Так, представник позивача - адвокат Дорожинець Н.Г. звертаючись до суду в інтересах ОСОБА_1 із новим позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення коштів на підставі ст. 1212 ЦК України, посилається відповідно до положень ч. 4 ст. 82 ЦПК України, на обставини, встановлені рішенням Білопільського районного суду Сумської області від 28 травня 2021 року у цивільній справі № 573/655/20. На думку представника позивача спричинення майнової шкоди має прямий причинно-наслідковий зв'язок між добросовісним володільцем майна ОСОБА_1 та недобросовісним набувачем такого майна ОСОБА_2 , що спричинило збитки позивачу.
Так, за приписами ч. ч. 4, 5, 7 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Таким чином із аналізу вказаної статті можна зробити висновок, що преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ.
Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.
У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку.
Проте, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Так, звернувшись до суду з даним позовом, представник позивача просить стягнути з відповідача вартість безпідставно набутого майна в розмірі 67 000 грн. Та відсотки у сумі 31 526, 18 грн. з посиланням на положення ст. ст. 1212, 1213 ЦК України.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних.
Аналіз норм статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої абсолютної безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Наведене у своїй сукупності свідчить, що кондикція - це позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна (носія іншого цивільного права), підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності цивільних відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.
Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 25 жовтня 2017 року у справі № 3-905гс17 та у постанові Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 757/42443/15-ц (провадження № 61-38890св18).
Положення глави 83 ЦПК застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Сутність зобов'язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи - набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї - якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі - потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Висновок про можливість застосування до спірних правовідносин норм статті 1212 ЦК України викладений також Верховним Судом у постанові від 06 березня 2019 року у справі №910/1531/18.
Під відсутністю правової підстави розуміють такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 910/3395/19, від 23 квітня 2019 року у справі № 918/47/18, від 01 квітня 2019 року у справі № 904/2444/18.
Таким чином, із вищевикладених положень законодавства випливає, що права особи, яка вважає себе власником майна підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця (набувача майна) з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондиційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.
Судом зі змісту рішення у справі № 573/655/20 від 24 травня 2021 року встановлено, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 11 січня 2001 року, зареєстрованого за № 119, ОСОБА_5 є власником житлового будинку під АДРЕСА_1 , які успадкувала після свого чоловіка ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 (т. 1 а. с. 19). Право власності на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_5 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 145945159206, що вбачається із інформаційного Витягу від 31 серпня 2013 року № 8760191 т. 1 (а. с. 20-21). Також ОСОБА_5 є власником земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 5920655300:00:002:0500, площею 0,2044 га та земельної ділянки для обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд з кадастровим номером 5920655300:00:002:0499, площею 0,0301 га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що встановлено із копій державних актів на право власності на земельні ділянки серії ЯЕ №386769 та ЯЕ №386770 (а. с. 16-17). Зі змісту наданої стороною відповідача ОСОБА_2 копії довіреності, зареєстрованої державним нотаріусом Улянівської державної нотаріальної контори Білопільського району Сумської області Бойко О.І. в реєстрі за № 166 від 21 березня 2013 року, встановлено, що ОСОБА_5 , мешканка АДРЕСА_1 , відповідно до договору доручення укладеного в усній формі, цією довіреністю уповноважує ОСОБА_11 , мешканця АДРЕСА_5 , продати належні їй на праві власності житловий будинок, земельну ділянку площею 0,0301 га та земельну ділянку площею 0,2044 га, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 за ціну та на умовах попередньо узгоджених між ними та йому відомих, проводити всі необхідні розрахунки, отримувати належні їй грошові кошти по укладеному правочину та всі виплати і платежі майнового чи грошового характеру; бути представником у відповідному відділі державної реєстрації прав на нерухоме майно, відділі Держкомзему чи його структурних підрозділах, архівах при отриманні належних йому документів чи їх дублікатів, у відповідній селищній чи сільській раді, узгоджувати всі питання, які можуть виникати в процесі реалізації довіреності. Довіреність видана строком на п'ять років (т. 1 а. с. 103). Крім того, стороною відповідача ОСОБА_2 надано до суду копію розписки від 22 березня 2013 року, із якої вбачається, що ОСОБА_5 , 1934 р.н., паспорт серії НОМЕР_1 , Білопільським РВ УМВС України в Сумській області 08.05.1996 р., отримала 22 березня 2013 року кошти в сумі 20 000 грн (двадцять тисяч грн.) за продаж будинку за адресою АДРЕСА_1 та присадибних земельних ділянок загальною площею 0,2345 га в присутності трьох свідків: 1) ОСОБА_12 , 2) ОСОБА_2 , 3) ОСОБА_3 , про що засвідчила своїм підписом. Претензій до залишеного нею майна не буде мати» (а. с. 104). 16 грудня 2017 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 складено розписку за якою ОСОБА_2 отримав кошти в сумі 67 000 грн за будинок за адресою АДРЕСА_1 та присадибні ділянки в присутності двох свідків: 1) ОСОБА_12 ; 2) ОСОБА_1 (а. с. 15).
Тобто, матеріали цивільної справи № 573/655/20 містять докази наявності домовленості між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 щодо розпорядженням ( проживання) будинком за адресою АДРЕСА_1 та присадибних земельних ділянок загальною площею 0,2345 га, що підтвержджується письмовою розпискою між сторонами у справі від 16 грудня 2017 року. При цьому грошові кошти позивачем ОСОБА_1 відповідачу ОСОБА_2 були надані добровільно за проживання вказаним будинком, позивач проживала у вказаному будинку та користувалася ним, несла витрати на його утримання.
Отже, наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
За таких обставин, встановивши фактичні обставини справи, дослідивши всі наявні у справі докази в їх сукупності суд виходить з відсутності підстав для стягнення з відповідача грошових коштів як таких, що набуті ним без достатньої правової підстави, а відтак і відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Згідно зі ст. ст. 1,17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду, як джерело права.
Такий висновок ґрунтується на практиці Європейського Суду з прав людини, викладеній, зокрема, у рішенні в справі "Бочаров проти України" (остаточне рішення від 17 червня 2011 року), де ЄСПЛ вказав, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів.
Всі додані до справи докази не спростовують встановлених судом обставин і не змінюють висновків суду.
На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позов, поданий представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Дорожинець Н.Г. про стягнення безпідставно набутих коштів не підлягає задоволенню у повному обсязі.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у задоволенні позову відмовлено, судові витрати не відшкодовуються, та покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12-13, 89, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_7 ) до ОСОБА_2 (паспорт серії НОМЕР_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_8 ), третя особа - ОСОБА_3 (паспорт серії НОМЕР_6 , РНОКПП: НОМЕР_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_9 ) про стягнення безпідставно набутих коштів, відмовити повністю.
Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Сумського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення суду.
Суддя