Справа № 495/1447/23
Номер провадження 2/495/1495/2023
17 серпня 2023 рокум. Білгород-Дністровський
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:
головуючої судді Анісімової Н.Д.,
при секретарі судового засідання Коліниченко Н.О.,
за участю:
представника відповідача (поза межами суду) Яцюк А.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Білгород-Дністровський цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Одеського Національного Університету ім. І.І. Мечникова про стягнення середнього заробітку за весь час прострочення сплати належних на час звільнення сум, суд -
13.02.2023 року ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернулася до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовом до Одеського Національного Університету ім. І.І. Мечникова (далі - Відповідач, ОУН ім. І.І. Мечникова) про стягнення середнього заробітку за весь час прострочення сплати належних на час звільнення сум, у якому просила стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час затримки сплати належних сум на час звільнення по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців; стягнути з відповідача різницю між коштами, які сплачені за невикористані відпускні дні і коштами за дні роботи у приймальній комісії університету; стягнути з відповідача гроші за невикористані дні основної відпустки; стягнути з відповідача судові витрати.
Виклад позицій учасників справи
Стислий зміст позовної заяви
Позивач свою позовну заяву обґрунтовує тим, що 01.09.2007 року її було призначено на посаду старшого викладача кафедри культурологи філософського факультету в Одеського Національного Університету ім. І.І. Мечникова. 01.10.2010 року позивач була переведена на посаду доцента кафедри культурологи філософського факультету того ж самого університету.
15.01.2023 року наказом № 34-18 від 11.01.2023 року позивача було звільнено з вказаної посади за угодою сторін за ст. 36 п. 1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
18.01.2023 року на картковий рахунок позивача надійшли кошти, які відповідач вважає проведеним кінцевим розрахунком, що на думку позивача, є хибним.
Позивач, вважає, що з огляду на вимоги чинного трудового законодавства відповідач фактично відкликання позивача з відпустки ніяких грошових коштів за невикористані дні не сплачував, вочевидь вважаючи, що оплачуючи мою відпустку він оплатив тим самим мою працю у приймальній комісії. Позивач з цим не погоджується, адже після фактичного відкликання її з відпустки відповідач повинен був сплатити різницю між коштами, які оплачені за невикористані відпускні дні і коштами за дні роботи у комісії, адже плата за відпустку нижча, ніж плата за звичайні робочі дні. Крім цього, відповідач також повинен був сплатити мені гроші за невикористані дні відпустки, коли я відкликалася із своєї щорічної відпустки для роботи у приймальній комісії, а саме:
- у 2019 році - з 10.07.2019 року по 31.07.2019 року;
- у 2020 році - з 05.08.2023 року по 27.08.2020 року;
- у 2021 році - з 14.07.2021 року по 31.07.2021 року.
Під час роботи у приймальній комісії позивач виконувала наступні функції: приймала іспити, проводила співбесіди з абітурієнтами, проводила консультації з абітурієнтами, підраховувала бали абітурієнтів для вступу, приймала участь у засіданнях атестаційних комісій щодо визначення рейтингових оцінок вступників на ОС «Магістра», приймала участь в інструктажі членів приймальної комісії, підписувала підсумкові протоколи приймальної комісії, чергувала.
Зазначає, що коли позивача відкликали з відпустки для роботи у приймальній комісії, обіцяли за мою роботу провести оплату аналогічно процедурі оплати за невикористану відпустку, тобто сплатити за ці дні під час звільнення, після звільнення усі дні її роботи під час викликання з відпусток у зазначені вище періоди так і залишились неоплаченими.
Наголошує на тому, що всі суми належні до сплати працівнику мають бути виплачені у день його звільнення.
Відповідно до ст. 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
У порушення норм чинного трудового законодавства трудові права позивача не були дотримані, адже відповідач на час звільнення незаконно не сплатив усі належні позивачу суми, як це зазначено у ст. 116 КЗпП України, зокрема різницю між платою за працю у приймальній комісії у період, коли позивача викликали з відпустки і оплатою за дні відпустки, а також гроші за невикористані дні відпустки, і тому повинен сплатити їй вказані суми, а також середній заробіток з часу звільнення по день фактичного розрахунку.
27.03.2023 року до суду надійшла уточнена позовна заява, згідно з якою вимоги щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки сплати належних сум на час звільнення по день фактичного розрахунку, але не більше як за 6 місяців позивач залишає незмінною.
Уточнює свої вимоги щодо стягнення з відповідача на свою користь різниці між коштами, що були сплачені позивачу як гроші за основну відпустку і коштами, як за звичайний робочий день викладача:
- з 10.07.2019 року по 31.07.2019 року - за 22 робочих дні, нарахування за які було здійснено як за дні основної відпустки: 22 дні х (623,93 грн. - (11 230,76 грн. : 30 дн.)) = 5 490,57 грн.
- з 05.08.2020 року по 27.08.2020 року - за 23 робочих дня, нарахування за які було здійснено як за дні основної відпустки: 23 дні х (614,45 грн. - (12 289,00 грн. : 30 дн.)) = 4 710,78 грн.
- з 14.07.2021 року по 31.07.2021 року - за 18 робочих днів, нарахування за які було здійснено як за дні основної відпустки: 18 днів х (786,87 грн. - (17 311,14 грн. : 30 дн.)) = 3 776,97 грн.
Уточнює також свої вимоги щодо стягнення з відповідача грошей за невикористані дні основної відпустки за наступні періоди часу:
- з 10.07.2019 року по 31.07.2019 року, що становить 22 дні неоплаченої основної відпустки за 2019 рік: 22 дня х (11 230,76 грн. : 30 дн.)) = 8 235,89 грн.
- з 05.08.2020 року по 27.08.2020 року, що становить 23 дня неоплаченої основної відпустки за 2020 рік: 23 дні х (12 289,00 : 30 дн.)) = 9 421,56 грн.
- з 14.07.2021 року по 31.07.2021 року, що становить за 18 днів, неоплаченої основної відпустки за 2021 рік: 18 дня х (17 311,14 грн. : 30 дн.)) = 10 386,68 грн.
Вимогу щодо стягнення з відповідача судових витрат позивач залишає незмінною. Правове обґрунтування позовних вимог залишаються незмінними.
Стислий зміст відзиву відповідача
Відповідачем до суду направлено відзив, у якому зазначено, що дійсно позивач працювала в Одеському Національному Університеті ім. І.І. Мечникова з 01.09.2007 року. Вважає посилання позивача на ст. 79 КЗпП України та її твердження про те, що вона була відкликана з відпустки не підтверджується жодним доказом. Стверджує, що позивачу були надані щорічні основні відпустки згідно графіку.
Так, відповідно до витягу з Наказу № 874-18 від 19.04.2019 року, позивачу була надана частина щорічної відпустки з 14 травня 2019 року строком на 10 календарних днів.
Згідно Наказу № 912-18 від 25.04.2019 року позивач у 2019 році перебувала в щорічній основній відпустці з 01 липня по 15 серпня на 46 календарних днів та отримала повний розрахунок у розмірі 18477 грн. 74 коп.
Згідно Наказу № 102-18 від 17.01.2020 року позивач у 2020 році брала частину щорічної відпустки з 03 лютого 2020 року на 10 календарних днів.
Згідно Наказу № 779-18 від 01.06.2020 року позивач у 2020 році перебувала у щорічній основній відпустці з 13 липня по 27 серпня на 45 календарних днів та отримала повний розрахунок у розмірі 18891 грн. 42 коп.
Згідно Наказу № 699-18 від 12.05.2021 року позивач у 2021 році перебувала у щорічній основній відпустці з 12 липня по 31 серпня на 50 календарних днів та отримала повний розрахунок у розмірі 24949 грн. 50 коп.
Також, позивачу відповідно до Наказу № 102-18 від 20.01.2022 року була надана основна щорічна відпустка за 2020/2021 навчальний рік на 5 календарних днів у період з 24.01.2022 року по 28.01.2022 року.
Розрахунки з позивачем були проведені належним чином, що підтверджується довідкою № 45 від 28.02.2023 року.
Наголошує, що особових картках працівників мають відображатися дані наказів про відкликання з відпустки із зазначенням кількості днів та підстави. У картці П-2 відсутня будь-яка інформація щодо відкликання позивача із відпустки у будь-який із значених років.
Відповідач звертає увагу суду, що жодних заяв, ні письмових, ні усних від позивача не надходило. Відповідно, жодних наказів щодо відкликання Позивача з відпустки, в тому числі, з будь-якої із встановлених законодавством причин немає і не могло бути. У відповідному наказі зазначався би підпис особи, яку відкликали з відпустки із зазначенням кількості днів та підстави, відповідно до якої особу відкликано. В результаті, розрахунки мали би проводитись на підставі ч. 8 ст. 79 КЗпП, а саме «У разі відкликання працю оплачують з урахуванням тієї суми, що була нарахована на оплату невикористаної частини відпустки.»
Тобто, весь цей час позивач отримувала повний розрахунок з бюджетних коштів за отримані щорічні відпустки у розмірі, загалом більше 60 тисяч гривень, не заперечуючи щодо проведених розрахунків, отриманих сум кількості днів у відпустці.
Вказані Позивачем дати роботи у приймальній комісії, коли вона ніби відкликалася з відпустки, взагалі не підтверджені жодними доказами і ніяк співвідносяться з поданими Позивачем копіями незрозумілих фотографій. Серед додатків, позивач додала фото незрозумілих відомостей вступних випробувань, які мають незаповнені графи та деякі з них є абсолютно пустими шаблонами, які можна роздрукувати з будь-яких відкритих джерел. Також, на відповідних документах, відсутні печатки ОНУ імені І. І. Мечникова, які б засвідчувати їх оригінальність.
Позивач стверджує, що працювала та була відкликана з відпустки у зазначені періоди, а саме:
- у 2019 році з 10.07.2019 по 31.07.2019 (21 день);
- у 2020 році з 05.08.2020 по 27.08.2020 (22 дні);
- у 2021 році з 14.07.2021 по 31.07.2021 (17 днів);
Проте, навіть у поданих незрозумілих фотографіях, вписані конкретні дати проведення іспитів та вступних випробувань, коли позивач наче б то працювала у приймальній комісії, а саме: 10.07.2019, 16.07.2019, 18.07.2019, 23.07.2019, 24.07.2019, 26.07.2019, 19.08.2020 (додатків щодо 2021 року позивач взагалі не надала). Що у сумі складає 7 днів, а не 60 днів, виплати за які вимагає стягнути позивач. Наявність копій пропусків жодним чином не доводить відкликання з відпустки та допуск до роботи позивача.
Просить суд відмовити позивачу у задоволені позову.
Стислий зміст відповіді на відзив, поданої позивачем
Вважає, що доводи відповідача про недопустимість доказів, якими позивач обґрунтовує позов, безпідставними. Крім того, розуміючи зміст позовних вимог, відповідач не прикладає зусиль, що довести відсутність заборгованості перед позивачем.
Після отримання відзиву позивач перебрала ще раз документи та знайшла оригінали перепусток члена приймальної комісії (за періоди з 01.08.2020 року по 30.09.2020 року та з 01.07.2021 року по 31.08.2021 року), яка, на думку, позивача, є важливим доказом участі у навчальному процесі, адже без них б навіть не допустили позивача до екзаменаційного процесу.
Стислий зміст заперечень відповідача
Користуючись своїм правом на подання заперечень, відповідач з твердженнями заявленими позивачем не погоджується та вважає їх такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне.
Позивач в уточненій позовній заяві зазначає, що ОНУ імені І. І. Мечникова заборгував їй кошти за невикористанні дні основної відпустки, а саме:
- 22 дні основної відпустки за 2019 рік в сумі 8235,89 грн.;
- 23 дні основної відпустки за 2020 рік в сумі 9421,56 грн.;
- 18 днів основної відпустки за 2021 рік в сумі 10386,68 гри.
Відповідач звертає увагу суду на те, що позивач зверталася до розрахункового відділу ОНУ імені І. І. Мечникова та уточнювала дані про надані їй виплати за невикористані основні щорічні відпустки. Позивачу була надана уся необхідна інформація та жодних зауважень стосовно виплат на час звільнення у позивача не було.
Стверджує, що відповідачем на момент звільнення було проведено розрахунок у повній мірі, що підтверджується документами доданими до відзиву.
Також позивач стверджує, що працювала в приймальній комісії протягом 2019, 2020 та 2021 років в загальній сумі 60 днів, проте, жодних належних, достовірних та допустимих доказів не надає до суду. Відповідач зазначає, що наявність перепустки не означає замученість викладача до роботи у приймальній комісії. У 2020/2021 навчальному році під час роботи приймальної комісії, за однією з спеціальностей, перепустки були видані 10 особам, проте фактично до роботи долучилися 7 осіб.
Відповідач вважає, що документ, що подає позивач до суду не є належними, достовірними та достатніми доказами для встановлення обставин справи.
Процесуальні дії у суді
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15.02.2023 року провадження по справі було відкрито, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження з призначенням дати судового засідання та витребувано в Одеського Національного Університету ім. І.І.Мечникова належним чином завірені копії письмових доказів: копії контракту ОСОБА_1 на роботу в Одеському Національному Університеті ім. І.І. Мечникова; довідки про середню (середньоденну) заробітну плату ОСОБА_1 у липні 2019, у серпні 2020 року, у липні 2021 року, у січні 2023 року (станом на час звільнення); довідки про середню вартість дня відпустки у 2019, 2020, 2021 роках; інформації про кількість днів невикористаної щорічної відпустки ОСОБА_1 за 2019-2021 роки; інформації про виплачену компенсацію за невикористану відпустку ОСОБА_1 за 2019-2021 роки.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05.04.2023 року здійснено перехід з розгляду вказаної цивільної справи з спрощеного порядку на розгляд справи за правилами загального позовного провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 05.04.2023 року було витребувано у Одеського Національного Університету ім. І.І.Мечникова посвідчені копії оригіналів відомостей вступних випробувань, фахових іспитів освітнього рівня «Магістр» з спеціальності «Культурологія», відомостей вступних випробувань та співбесід освітнього рівня «бакалавр» на базі молодшого спеціаліста з спеціальності «Культурологія» за 2019-2021 роки; копії оригіналів відомостей отримання/повернення роботи вступником освітнього рівня «Магістр» з спеціальності «Культурологія» та освітнього рівня «Бакалавр» на базі молодшого спеціаліста з спеціальності «Культурологія» за 2019-2021 роки; копії оригіналів протоколу засідання атестаційної комісії щодо визначення рейтингової оцінки на ОС «Магістра» з спеціальності «Культурологія» за 2019-2021 роки.
Ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 31.05.2023 року було закрито підготовче судове провадження по вказаній цивільній справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 08.08.2023 року.
У судове засідання позивач не з'явилася, подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.
Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволені позову, у зв'язку з їх необґрунтованістю.
Фактичні обставини справи, встановлені судом, та їх нормативне обґрунтування
Відповідно до ч. 3ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На підставі ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 81 ЦПК України встановлено обов'язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 53 Закону України «Про вищу освіту» педагогічні працівники - це особи, які за основним місцем роботи у закладах вищої освіти провадять навчальну, методичну та організаційну діяльність.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивач з 2007 року перебувала у трудових відносинах з ОУН ім. І.І. Мечникова. Наказом № 2863-18 від 04.10.2007 року позивача було зараховано на посаду старшого викладача кафедри культурології філософського факультету, а згодом її було переведено на посаду доцента цієї ж кафедри. Дані факти підтверджується Витягом з Наказу по ОНУ імені І. І. Мечникова № 2863-18 від 04.10.2007 року та Витягом з Наказу по ОНУ імені І. І. Мечникова № 2956-18 від 18.10.2010 року, відповідно, та записами у трудовій книжці позивача.
15.01.2023 року позивача було звільнено з посади за угодою сторін за п. 1 ст. 36 КЗпП України, що підтверджується Наказом № 34-18 від 11.01.2023 року та відповідним записом у трудовій книжці.
Позивач вважає, що відповідач у період, коли вона перебувала у відпустці фактично відкликав її з неї для роботи у приймальній комісії, а саме у періоди з:
- у 2019 році з 10.07.2019 по 31.07.2019 (21 день);
- у 2020 році з 05.08.2020 по 27.08.2020 (22 дні);
- у 2021 році з 14.07.2021 по 31.07.2021 (17 днів);
В огляду на це відповідач має сплатити різницю між коштами, що сплачені за невикористані дні відпустки і коштами за дні роботи у комісії.
18.01.2023 року на картковий рахунок позивача надійшли кошти від ОУН ім. І.І. Мечникова, але позивач не вважає, що це можна вважати кінцевим проведенням розрахунку, з огляду на підставу, що викладена вище.
Відповідно до уточнених вимог позивач переконана, що підлягають стягненню з відповідача на різниця між коштами, що були сплачені позивачу як гроші за основну відпустку і коштами, як за звичайний робочий день викладача, тобто:
- з 10.07.2019 року по 31.07.2019 року - за 22 робочих дні, нарахування за які було здійснено як за дні основної відпустки: 22 дні х (623,93 грн. - (11 230,76 грн. : 30 дн.)) = 5 490,57 грн.
- з 05.08.2020 року по 27.08.2020 року - за 23 робочих дня, нарахування за які було здійснено як за дні основної відпустки: 23 дні х (614,45 грн. - (12 289,00 грн. : 30 дн.)) = 4 710,78 грн.
- з 14.07.2021 року по 31.07.2021 року - за 18 робочих днів, нарахування за які було здійснено як за дні основної відпустки: 18 днів х (786,87 грн. - (17 311,14 грн. : 30 дн.)) = 3 776,97 грн.
Також просить стягнути з відповідача гроші за невикористані дні основної відпустки за наступні періоди часу:
- з 10.07.2019 року по 31.07.2019 року, що становить 22 дні неоплаченої основної відпустки за 2019 рік: 22 дня х (11 230,76 грн. : 30 дн.)) = 8 235,89 грн.
- з 05.08.2020 року по 27.08.2020 року, що становить 23 дня неоплаченої основної відпустки за 2020 рік: 23 дні х (12 289,00 : 30 дн.)) = 9 421,56 грн.
- з 14.07.2021 року по 31.07.2021 року, що становить за 18 днів, неоплаченої основної відпустки за 2021 рік: 18 дня х (17 311,14 грн. : 30 дн.)) = 10 386,68 грн.
Загальними приписами трудового законодавства визначено КЗпП України та Закон України «Про відпустки».
Згідно із ст. 2 Закону України «Про відпустки» право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи. Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Згідно із ст. 74 КЗпП України громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.
Статтею 75 КЗпП України визначено, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Частиною 3 зазначеної статті вказано, що для деяких категорій працівників законодавством України може бути передбачена інша тривалість щорічної основної відпустки. При цьому тривалість їх відпустки не може бути меншою за передбачену частиною першою цієї статті.
Відповідно до ч. 6 ст. 6 Закону України «Про відпустки» керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів у порядку, затверджуваному Кабінетом Міністрів України.
Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.
Відповідно до п. 4 «Порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 346 від 14.04.1997 року, перенесення щорічної основної відпустки, поділ її на частини та відкликання з відпустки провадиться відповідно до умов, передбачених статтями 11 та 12 Закону України «Про відпустки».
Відповідно до ч. 2 ст. 12 Закону України «Про відпустки» та ч. 7 ст. 79 КЗпП України відкликання з щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства з додержанням вимог частини першої цієї статті та в інших випадках, передбачених законодавством. У разі відкликання працівника з відпустки його працю оплачують з урахуванням тієї суми, що була нарахована на оплату невикористаної частини відпустки.
З аналізу вищевказаних норм законодавства можна констатувати, що відкликати працівника зі щорічної відпустки можна лише за його згодою і лише в окремих випадках, для: відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків; відвернення нещасних випадків, простою; відвернення загибелі чи псування майна підприємства, установи, організації; в інших випадках, передбачених законодавством.
Щодо згоди працівника в чинному законодавстві не вказується точно форма цієї згоди. За загальним правилом це може бути або власноруч написана заява або ж напис у наказі про відкликання з відпустки, що з наказом ознайомлений і заперечень не має.
Позивач вказує, що була відкликана зі своєї щорічної відпустки для роботи у приймальній комісії, але доказів відкликання, як-то наказу про відкликання працівника, немає, відповідно суду важко погодитися з тезою, що воно існувало. Крім того, у особовій картці, що міститься у матеріалах справи, також відсутні будь-які відомості про відкликання з відпустки, відсутні відомості на підставі чого вони мали місце і скільки тривали.
Примусового порядку відкликання з відпусток не передбачено ні КЗпП України ні Законом України «Про відпустки», з огляду на це не з'ясованим для суду залишилося питання згоди позивача працювати у приймальній комісії. Якщо позивач заперечувала працювати в період своєї щорічної відпустки, вона могла не робити цього, і така відмова не кваліфікувалася б як порушення трудової дисципліни.
Крім того, не зрозумілим є ще та обставина, що якщо факт відкликання з відпустки все ж таки мав місце і як заявляє позивач вона була відкликана зі своїх щорічних відпусток у періоди: з 10.07.2019 по 31.07.2019 (21 день) - у 2019 році; з 05.08.2020 по 27.08.2020 (22 дні) - у 2020 році; з 14.07.2021 по 31.07.2021 (17 днів) - у 2021 році - чому питання оплати різниці між коштами, що були сплачені позивачу як гроші за основну відпустку і коштами, як за звичайний робочий день викладача, не підіймався позивачем у момент коли вона перебувала у трудових відносинах з ОУН ім. І.І. Мечникова.
Натомість відповідач на момент звільнення провів розрахунок з позивачем, що підтверджується довідкою № 45 від 28.02.2023 року, де вказано, що у періоди які зазначає позивач у позову з 2019 по 2021 рік з нею були проведені усі розрахунки за щорічні основні відпустки.
Що стосується наданих доказів позивача, а саме перепусток члена приймальної комісії та відомостей вступних випробовувань, фахових іспитів та співбесід суд зазначає наступне.
У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
На переконання суду недоведеним залишилися факти відкликання з відпустки позивача перепустками члена приймальної комісії, адже вони не підтверджують факту виконання різного роду завдань та виконання задач, як члена приймальної комісії, а відомості вступних випробовувань, фахових іспитів та співбесід також не доводять факту виконання трудових обов'язків у періоди: з 10.07.2019 по 31.07.2019 (21 день) - у 2019 році; з 05.08.2020 по 27.08.2020 (22 дні) - у 2020 році; з 14.07.2021 по 31.07.2021 (17 днів) - у 2021 році.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010р.).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.
У порядку ст. 141 ЦПК України, враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, відшкодування судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 9-14, 19, 23, 27, 76-81, 133, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України, суд -
У задоволені позову ОСОБА_1 до Одеського Національного Університету ім. І.І. Мечникова про стягнення середнього заробітку за весь час прострочення сплати належних на час звільнення сум - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Повний текст судового рішення складено 17.07.2023 року.
Суддя Н.Д. Анісімова