Ухвала
Іменем України
16 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 759/12021/19
провадження № 61-11271ск23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
розглянувши касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чорної Олени Олексіївни на постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, усунення від права на спадкування за законом,
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила: встановити факт проживання однією сім'єю без укладання шлюбу понад п'ять років чоловіка (спадкодавця) і жінки (позивача) з 1993 року по день смерті спадкодавця - ІНФОРМАЦІЯ_1 та на цій підставі визнати її - ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги майна ОСОБА_3 ; змінити черговість спадкування і визнати за нею право на спадкування за законом після смерті спадкодавця разом із спадкоємцем другої черги ОСОБА_2 ; усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 .
Позов ОСОБА_1 мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 . Після його смерті відкрилася спадщина, що складається з квартири АДРЕСА_1 , яка належала померлому на підставі свідоцтва про право власності на житло від 30 листопада 1993 року - 1/3 частина та на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 04 квітня 2015 року - 3/4 частин. Вона та відповідач - сестра померлого звернулися до Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини на майно ОСОБА_3 . Вона познайомилася із спадкодавцем в 1993 році та з цього часу вони проживали разом однією сім'єю до його смерті. З 1990 року ОСОБА_3 мав захворювання, які стали причиною встановлення йому у 27 років інвалідності з непридатністю до праці. З часу знайомства та по день смерті померлий потребував її догляду, матеріальної та моральної допомоги. З 1993 року ОСОБА_3 та вона разом вели спільне господарство, мали спільний бюджет, вона надавала йому необхідну допомогу, без якої він не міг обходитися. Відповідач не підтримувала стосунків з братом протягом спільного життя її (позивача) зі спадкодавцем, не підтримувала родинних зв'язків, повністю ухилилася від надання допомоги брату, хоча спадкодавець не мав інших родичів, крім сестри. Вся процедура поховання спадкодавця повністю оплачена особисто нею (позивачем) за власні кошти, проти чого відповідач не заперечувала. ОСОБА_2 не визнає її право на 1/2 частину спадщини, тому вона вимушена звернутися до суду з цим позовом.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2022 року позов задоволено частково. Встановлено факт проживання однією сім'єю ОСОБА_3 та ОСОБА_1 без укладання шлюбу в період з 01 січня 2004 року по 19 січня 2019 року. Визнано ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги за законом, надано їй право на спадкування майна спадкодавця ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , в другій черзі спадкування за законом. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Встановивши факт проживання однією сім'єю, місцевий суд вказав, що ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та позивач ОСОБА_1 були пов'язані спільним побутом та проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 1993 року по день смерті спадкодавця, а саме - ІНФОРМАЦІЯ_1 . Разом з цим встановлення факту проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу до 01 січня 2004 року є неможливим, тому задовольнив цю позовну вимогу частково. Задовольнивши позов у частині зміни черговості та визнання за позивачем як спадкоємцем четвертої черги за законом права на спадкування майна спадкодавця ОСОБА_3 зі спадкоємцем другої черги, суд першої інстанції виходив з доведеності факту наявності у ОСОБА_3 з 1990 року захворювань, які стали причиною встановлення йому у віці 27 років інвалідності, перебування його з 1993 року на обліку в онкологічному центрі, а також того факту, що позивач матеріально та морально допомагала спадкодавцю, так як останній потребував такої допомоги та перебував у безпорадному стані.
Постановою Київського апеляційного суду від 23 травня 2023 року (повний текст якої складено 21 червня 2023 року) апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Бондаря А. В. задоволено. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2022 року скасовано в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що для встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати в сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню. Взаємність прав та обов'язків передбачає наявність як у жінки, так і в чоловіка особистих немайнових і майнових прав та обов'язків, які можуть випливати, зокрема з нормативно-правових актів, договорів, укладених між ними, звичаїв. Для встановлення цього факту важливе значення має з'ясування місця і часу такого проживання. На підтвердження позовних вимог позивачем надано до суду довідку до акту огляду Медико-соціальної експертної комісії (далі - МСЕК) від 24 жовтня 2005 року № 015366, копію лікарського свідоцтва про смерть та копію свідоцтва про смерть, копію довідки про причину смерті, копію договору замовлення на надання ритуальних послуг від 21 січня 2019 року, меню ресторану «Ті-Арт», які не містять даних, що давали б підстави для встановлення обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Фактично висновки суду першої інстанції про задоволення позову ґрунтуються на даних показань свідків, допитаних в судовому засіданні. Разом з цим пояснення свідків носять узагальнений характер та стосуються здебільшого констатації факту сумісного проживання сторін, натомість даних на підтвердження фактичних обставин такі пояснення не містять та не підтверджують факту усталених відносин, які притаманні подружжю. Під безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Для задоволення такого позову необхідна наявність передбачених частиною другою статті 1259 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) обставин, однак в цій справі не встановлено жодної з таких обставин, а висновки місцевого суду в цій частині ґрунтуються виключно на припущеннях.
26 липня 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Чорна О. О. подала засобами поштового зв'язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення Святошинського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2022 року.
Касаційна скарга мотивована тим, що доводи позову про те, що ОСОБА_1 постійно здійснювала піклування за своїм хворим чоловіком протягом багатьох років, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні суду першої інстанції, оскільки матеріали справи містять медичні довідки, починаючи з вісімнадцятирічного віку спадкодавця до дня його смерті. Тобто захворювання та методи лікування спадкодавця підтверджені належними і допустимими доказами, а сам факт відсутності в нього матеріального забезпечення і є підставою для задоволення позовних вимог. Факт проживання позивача разом із спадкодавцем в її квартирі та на дачі підтвердили всі шість свідків. Апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 521/6358/17, від 27 травня 2020 року у справі № 755/8930/18, від 18 червня 2020 року у справі № 565/1046/16-ц, про те, що стаття 1259 ЦК України регулює черговість спадкування за законом, зокрема: спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.Черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування може бути змінена нотаріально посвідченим договором заінтересованих спадкоємців, укладеним після відкриття спадщини. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині (частина перша статті 1259 ЦК України). Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані (частина друга статті 1259 ЦК України). Отже, черговість одержання права на спадкування може бути змінена шляхом договору між спадкоємцями, які прийняли спадщину (частина перша статті 1259 ЦК України), або на підставі рішення суду (частина друга статті 1259 ЦК України). Суд першої інстанції на підставі наявних у справі доказів зробив обґрунтований висновок про задоволення позову, а апеляційний суд скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції.
Зі змісту наведених доводів вбачається, що касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), згідно з яким підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Касаційне провадження не підлягає відкриттю з таких підстав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Судами встановлено, що згідно із свідоцтвом на право на спадщину за законом від 04 квітня 2015 року спадкоємцем майна ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , є її син ОСОБА_3 , спадщина складається з 3/4 частин квартири АДРЕСА_1 , що належала померлій, 1/4 частина - що належала ОСОБА_5 , чоловіку, який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , спадкоємцем якого була дружина ОСОБА_4 , яка прийняла спадщину, але не оформила своїх спадкових прав.
З 01 жовтня 2005 року ОСОБА_3 було встановлено другу групу інвалідності за загальним захворюванням, що підтверджується даними довідки до акту огляду МСЕК від 24 жовтня 2005 року № 015366.
З даних довідки КИ-1 № 067923 вбачається, що ОСОБА_3 не придатний до регулярної праці.
Згідно з лікарським свідоцтвом про смерть від 21 січня 2019 року № 020-205 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Причиною смерті ОСОБА_3 стала механічна асфіксія внаслідок закриття гортані чужорідним тілом, вдихання та заковтування їжі, що спричинило закупорення дихальних шляхів.
З даних договору-замовлення про надання ритуальних послуг, укладеного 21 січня 2019 року між ОСОБА_1 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_6 , встановлено, що предметом укладеного договору є надання ритуальних послуг, що не входять до необхідного мінімального переліку окремих видів ритуальних послуг.
Згідно з листом Головного управління пенсійного фонду України в місті Києві ОСОБА_3 перебував на обліку в Головному управлінні та з 07 квітня 1994 року одержував пенсію по інвалідності, розмір якої був обчислений відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
З даних листа Комунального некомерційного підприємства «Київський міський клінічний онкологічний центр» від 08 червня 2022 року №061/161-799 встановлено, що ОСОБА_3 з березня 1994 року перебував на обліку у вказаному закладі охорони здоров'я. З 24 червня 1996 року по 12 грудня 2014 року ОСОБА_3 регулярно отримував стаціонарне лікування у хіміотерапевтичному відділенні.
В постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц викладено такі правові висновки.
Згідно з частиною другою статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Відповідно до вимог статті 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
З урахуванням зазначеного, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім'єю; спільний побут; взаємні права та обов'язки (статті 3, 74 СК України).
В постанові Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 707/2882/19 зазначено, що показання свідків не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу.
В постановах Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 521/6358/17, від 27 травня 2020 року у справі № 755/8930/18, від 18 червня 2020 року у справі № 565/1046/16-ц, на які послалася заявник у касаційній скарзі, зазначено, що судовий порядок зміни черговості застосовується на підставі задоволення позову спадкоємця наступних черг до спадкоємців тієї черги, які безпосередньо закликаються до спадкування. Право на пред'явлення позову про зміну черговості спадкування мають лише спадкоємці за законом. Підставами для задоволення такого позову є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкодавцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження, - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом. Для задоволення позову необхідна наявність всіх п'яти вищезазначених обставин.
Під безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування. Належними доказами, які підтверджують безпорадний стан, є відповідні медичні (лікарські) документи, висновки судово-медичних експертів.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Верховний Суд зазначає, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України).
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Встановивши, що позивач не надала належних доказів на підтвердження заявлених нею вимог про встановлення факту проживання однією сім'єю її та ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по 19 січня 2019 року, обґрунтовано зазначивши, що показання свідків, які носять узагальнений характер та стосуються здебільшого констатації факту сумісного проживання позивача і спадкодавця, не можуть бути підставою для встановлення факту спільного їх проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, з огляду також на висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 06 липня 2023 року у справі № 195/1145/16-ц, за якими перебування у фактичних шлюбних відносинах не може бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, без доведення належними та достовірними доказами факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце протягом спірного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю, в розумінні частини другої статті 3 СК України, а також, встановивши відсутність передбачених частиною другою статті 1259 ЦК України обставин для зміни черговості одержання права на спадкування, апеляційний суд правильно скасував рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та ухвалив у цій частині нове судове рішення, яким відмовив у задоволенні цих вимог.
Такі висновки апеляційного суду узгоджуються з вищенаведеними правовими висновками Верховного Суду, зокрема й із зазначеними в постановах Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 521/6358/17, від 27 травня 2020 року у справі № 755/8930/18, від 18 червня 2020 року у справі № 565/1046/16-ц, на які заявник послалася в касаційній скарзі.
При цьому апеляційний суд дав належну оцінку наявним у справі доказам, зокрема й медичній документації ОСОБА_3 , з якої не встановив наявності обставин, передбачених статтею 1259 ЦК України, та підстав для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання її спадкоємцем четвертої черги за законом з наданням їй права на спадкування у другій черзі спадкування за законом.
В цілому аргументи касаційної скарги зводяться до незгоди заявника з установленими апеляційним судом обставинами справи і оцінкою доказів, що в силу вимог статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина перша статті 89 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України, суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Із змісту касаційної скарги та оскаржуваного судового рішення вбачається, що скарга є необґрунтованою, Верховний Суд вже викладав у своїх постановах висновки щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до таких висновків.
В постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) Велика Палата Верховного Суду вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (пункт 45 рішення Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року у справі «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), пункти 37, 38 рішення Європейського суду з прав людини від 19 грудня 1997 року у справі «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
Виходячи з викладеного, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягає окремому розгляду клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Чорної О. О. про поновлення строку на касаційне оскарження.
Керуючись пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Чорної Олени Олексіївни на постанову Київського апеляційного суду від 23 травня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, усунення від права на спадкування за законом.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:В. А. Стрільчук В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко