Постанова
Іменем України
16 серпня 2023 року
м. Київ
справа № 488/2812/17
провадження № 61-10600св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - керівник Миколаївської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації,
відповідачі: Миколаївська міська рада, ОСОБА_1 ,
треті особи: Державне підприємство «Миколаївське лісове господарство», виконавчий комітет Миколаївської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 01 серпня 2019 року у складі судді Лазаревої Г. М. та постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Данилової О. О., Коломієць В. В., Шаманської Н.О.,
Описова частина
Історія справи
У серпні 2017 року керівник Миколаївської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до Миколаївської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , треті особи: Державне підприємство «Миколаївське лісове господарство» (далі - ДП «Миколаївське лісове господарство»), виконавчий комітет Миколаївської міської ради, про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, скасування запису в державному реєстрі, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та її витребування у придатному для використання стані.
Позовні вимоги мотивовано тим, що Миколаївською місцевою прокуратурою № 2 виявлено порушення вимог законодавства при наданні Миколаївською міською радою земельних ділянок на території Корабельного району міста Миколаєва.
На підставі пункту 6 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 20 грудня 2007 року № 20/47 ОСОБА_2 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за рахунок земель ДП «Миколаївське лісове господарство» площею 1 000,00 кв. м з метою передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_1 .
Пунктами 9, 9.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 25 квітня 2008 року № 23/44 погоджено проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки загальною площею 1 000,00 кв. м, зарахувавши її за функціональним використанням до земель житлової та громадської забудови, із земель ДП «Миколаївське лісове господарство» для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_1 та надано її у власність ОСОБА_2 .
У подальшому, на підставі вищевказаних рішень Миколаївської міської ради ОСОБА_2 отримала державний акт про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:05:001:0032 серії ЯЗ № 983952 від 21 листопада 2012 року.
Після отримання ОСОБА_2 державного акта на право власності на землю, між нею та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу від 23 листопада 2012 року № 1206, згідно з умовами якого останній набув право власності на зазначену земельну ділянку, про що до державного акта про право власності внесено відмітку за № 4810136600:05:001:0032:3:02.
27 листопада 2014 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено запис № 7868913 про право власності на спірну земельну ділянку ОСОБА_1 .
Крім того, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на об'єкт нерухомості, а саме житловий будинок площею 421,8 кв. м, розташований по АДРЕСА_1 , про що свідчить запис в реєстрі від 18 серпня 2016 року № 16007736.
Рішення Миколаївської міської ради від 25 квітня 2008 року № 23/44 прийнято з порушенням вимог чинного законодавства та з перевищенням повноваженьради, оскільки станом на 01 січня 2008 року та на 01 січня 2009 року спірна земельна ділянка належала до земель державного лісового фонду.
Посилаючись на викладені обставини, прокурор просив:
- визнати незаконним та скасувати пункти 9, 9.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 25 квітня 2008 року № 23/44, яким погоджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку загальною площею 1 000,00 кв. м по АДРЕСА_1 ;
- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 983952, виданий ОСОБА_2 21 листопада 2012 року з відміткою № 4810136600:05:001:0032:3:2 про перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_1 , який зареєстровано 21 листопада 2012 року управлінням Держкомзему у м. Миколаєві у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 481010001003079;
- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис від 18 серпня 2016 року № 16007736 про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомості по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 ;
- витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельну ділянку, яка розташована на АДРЕСА_1 з кадастровим номером 4810136600:05:001:0032 у придатному для використання стані шляхом знесення об'єкту нерухомості, а саме - житлового будинку.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 01 серпня 2019 року позов задоволено частково.
Визнано незаконними та скасовано пункти 9, 9.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 25 квітня 2008 року № 23/44.
Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 983952, виданий ОСОБА_2 21 листопада 2012 року з відміткою № 4810136600:05:001:0032:3:02 про перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_1 , та зареєстрований Управлінням Держкомзему у м. Миколаєві у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 481010001003079.
Скасовано у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис від 18 серпня 2016 року № 16007736 про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомості по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна земельна була надана ОСОБА_2 за рахунок земель, що віднесені до земель державного лісового фонду урочища «Жовтневе», квартал 43 та перебувала у постійному користуванні ДП «Миколаївське лісове господарство». Розпорядження про вилучення з постійного користування ДП «Миколаївське лісове господарство» земель зі складу урочища «Жовтневе» не приймалось, а тому Миколаївською міською радою передано у власність ОСОБА_2 спірну земельну ділянку без її вилучення у ДП «Миколаївське лісове господарство» у встановленому законом порядку та фактично зі зміною її цільового призначення. Проект відведення не погоджений з органом виконавчої влади з питань лісового господарства.
Враховуючи, що державний акт виданий на підставі рішення міської ради, яке суд визнав незаконним, він також підлягає визнанню недійсним та скасуванню.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог прокурора в частині витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації спірної земельної ділянки, суд вважав, що порушень прав власника діями ОСОБА_1 не встановлено, тому свої права і на земельну ділянку і на житловий будинок він набув правомірно.
Відмовляючи в задоволенні заяви відповідача ОСОБА_1 про застосування позовної давності, суд виходив з відсутності доказів на підтвердження того, що Миколаївська обласна державна адміністрація довідалась або могла б довідатися про наявність оскаржуваних рішень Миколаївської міської ради у 2014 році.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, перший заступник прокурора Миколаївської області та ОСОБА_1 подали апеляційні скарги.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року апеляційні скарги першого заступника прокурора Миколаївської області і ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 01 серпня 2019 року скасовано.
В частині позовних вимог до ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування підпунктів 9, 9.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 25 квітня 2008 року № 23/44 щодо погодження проекту землеустрою і надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 1 000,00 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд на АДРЕСА_1 ; визнання недійсним державного акту, виданого ОСОБА_2 на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 983952 від 21 листопада 2012 року з відміткою № 4810136600:05:001:0032:3:02 про перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_1 , зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 481010001003079, провадження у справі закрито.
В іншій частині позовних вимог ухвалено нове судове рішення.
У задоволенні позовних вимог про cкасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису № 16007736 від 18 серпня 2016 року про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомості по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та витребування з незаконного володіння у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельної ділянки по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 4810136600:05:001:0032 у придатному для використання стані шляхом знесення об'єкту нерухомості, а саме - житлового будинку, відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідачка ОСОБА_2 на час звернення прокурора до суду померла, що виключало можливість відкриття провадження у справі та її розгляд за позовними вимогами, тому провадження у справі в частині вимог до ОСОБА_2 підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.
Апеляційний суд також виходив з того, що вимоги про скасування у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомості та витребування з незаконного володіння у власність держави спірної земельної ділянки є похідними від вимог про визнання незаконним та скасування підпунктів рішення Миколаївської міської ради та визнання недійсним державного акта, виданого ОСОБА_2 , а тому їх обґрунтованість залежить від вирішення в установленому законом порядку вимог щодо правомірності прийнятого виконавчим комітетом рішення, отже в цій частині суд дійшов висновку про відмову в позові з підстав їх недоведеності.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням, заступник прокурора Миколаївської області подав касаційну скаргу.
Постановою Верховного Суду від 26 січня 2022 року касаційну скаргу заступника прокурора Миколаївської області задоволено частково.
Постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року у частині закриття провадження у справі в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування підпунктів 9, 9.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради № 23/44 від 25 квітня 2008 року щодо погодження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 1 000 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ; визнання недійсним державного акта, виданого ОСОБА_2 на право власності на земельну ділянку серії ЯЗ № 983952 від 21 листопада 2012 року з відміткою № 4810136600:05:001:0032:3:02 про перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_1 , зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 481010001003079 та у частині розподілу судових витрат, залишено без змін.
Постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року в мотивувальній частині щодо наведених правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про cкасування у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису № 16007736 від 18 серпня 2016 року про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомості по АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 змінено, з викладенням її мотивувальної частини в редакції цієї постанови. Постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року в резолютивній частині щодо відмови в задоволенні вказаних позовних вимог по суті залишено без змін.
Постанову Миколаївського апеляційного суду від 21 листопада 2019 року у частині вирішення позову про витребуванняз незаконного володіння ОСОБА_1 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельної ділянки по АДРЕСА_1 з кадастровим номером 4810136600:05:001:0032 у придатному для використання стані шляхом знесення об'єкту нерухомості, а саме - житлового будинку, скасовано, справу у цій частині направлено до апеляційного суду на новий розгляд.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що апеляційний суд обґрунтовано скасував рішення суду першої інстанції та закрив провадження у справі в частині пред'явлених позовних вимог до ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування рішення ради та визнання недійсним державного акта, оскільки відповідачка ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто до дати звернення прокурора з указаним позовом (02 серпня 2017 року).
Касаційний суд також зазначив, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог прокурора про скасування у державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомості за ОСОБА_1 , проте помилився щодо мотивів такої відмови, оскільки у задоволенні позову у цій частині позовних вимог слід відмовити з тих підстав, що вказане не призведе до поновлення порушеного права держави, тобто це не є ефективним способом захисту права власника.
Скасовуючи рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про витребування земельної ділянки у придатному для її використання стані, касаційний суд виходив з того, що апеляційний суд не досліджував договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки, за яким ОСОБА_1 набув її у власність, не встановив його зміст та не з'ясував правовідносин, які виникли за цим договором, а лише констатував, що такий договір було укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 23 листопада 2012 року.Апеляційний суд не перевірив правомірність набуття спірної земельної ділянки кінцевим набувачем.
Верховний Суд звернув увагу, що під час вирішення цієї справи апеляційного суду необхідно врахувати те, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Короткий зміст оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року апеляційну скаргу прокуратури Миколаївської області та ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 01 серпня 2019 року в частині позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння змінено з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
В іншій його частині (резолютивна частина) рішення залишено без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що передача землі у власність ОСОБА_2 для нелісогосподарських потреб відбулась без вилучення та припинення права користування попереднього землекористувача та без зміни цільового призначення, а саме з порушенням вимог статей 20, 57, 149 Земельного кодексу України, тому рішення Миколаївської міської ради № 23/44 від 25 квітня 2008 року (пункти 9, 9.2 розділу 4) суперечить вимогам земельного та лісового законодавства.
При вирішенні питання про те, у якій спосіб спірне майно вибуло з постійного користування лісогосподарського підприємства та з власності держави, апеляційний суд врахував відомості Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства, яке є територіальним органом Держлісагенства, як центрального органу виконавчої влади, про те, що у 2007 року цей орган надавав висновки про погодження відведення земельних ділянок лісового фонду у власність фізичних осіб, а також повідомлення ДП «Миколаївське лісове господарство», як постійного землекористувача, аналогічного змісту.
У зв'язку із цим, суд вважав, що відсутні достатні підстави вважати, що земельна ділянка вибула без відома та волі відповідних державних органів, на які покладено функцію реалізації державної політики у сфері лісового господарства.
Також апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 набув у власність земельну ділянку з дотриманням встановленого законом порядку у належного на той час власника - ОСОБА_2 на підставі відплатної цивільно-правової угоди, а тому є добросовісним набувачем, тривалий час відкрито володіє ділянкою, збудував на ній житловий будинок, будь-яких протиправних дій не вчиняв, а порушення вимог земельного та лісового господарства мало місце у правовідносинах, учасником яких ОСОБА_1 не був.
Передача спірної ділянки у приватну власність сталась внаслідок протиправних дій органів місцевого самоврядування та неналежного виконання функцій органів державної влади її структурними підрозділами, тобто внаслідок «неналежного урядування».
Питання про належну компенсацію добросовісному відповідачеві втрат майнового характеру внаслідок повернення ним землі, придбаної за відплатним договором, та знесення житлового будинку прокурором не порушено.
Тому апеляційний суд дійшов висновку, що намагання виправити допущену в минулому «помилку» може мати наслідком непропорційне втручання у нове право відповідача та перекладання на нього усіх негативних наслідків такої «помилки», оскільки задоволення позову із формальних підстав покладатиме надмірний індивідуальний тягар на особу, яка володіє земельною ділянкою протягом тривалого часу використала її для зведення будівлі, а отже порушить справедливий баланс інтересів сторін.
У зв'язку з наведеним, апеляційний суд вважав, що підстави для витребування спірного майна у ОСОБА_1 на підставі статті 388 ЦК України відсутні.
Узагальнені доводи касаційної скарги
21 жовтня 2022 року перший заступник керівника Миколаївської обласної прокуратуризасобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 01 серпня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення в частині вирішення вимог про витребування земельної ділянки у придатному для використання стані шляхом знесення об'єкту нерухомості та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в цій частині вимог.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх доказів та обставин, що мають значення для справи, та без урахування правових висновків касаційного суду, викладених в інших справах.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 07 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
22 листопада 2022 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 04серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Встановлено, що на підставі пункту 6 розділу 1 рішення Миколаївської міської ради від 20 грудня 2007 року № 20/47 ОСОБА_2 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, площею 1 000 кв. м за рахунок земель ДП «Миколаївське лісове господарство» з метою передачі її у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд по АДРЕСА_2 , з присвоєнням окремої адреси.
Пунктами 9, 9.2 розділу 4 рішення Миколаївської міської ради від 25 квітня 2008 року № 23/44 затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 1 000 кв. м, за рахунок земель ДП «Миколаївське лісове господарство», для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель по АДРЕСА_1 .
У подальшому, на підставі вищевказаних рішень, ОСОБА_2 отримала державний акт про право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:05:001:0032 серії ЯЗ № 983952 від 21 листопада 2012 року.
З інформаційного листа ВО «Укрдержліспроект» від 05 липня 2017 року № 403, листа Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства від 15 лютого 2016 року № 138 установлено, що спірна земельна ділянка на момент передачі ОСОБА_2 належала до земель лісового фонду та перебувала у користуванні ДП «Миколаївське лісове господарство», апроект землеустрою щодо відведення ОСОБА_2 земельної ділянки не погоджувався, висновок не надавався.
Згідно з листа Миколаївської обласної державної адміністрації про надання інформації щодо вилучення земельних ділянок № 314/0/05-47/3-16 від 16 лютого 2016 року протягом 2005-2008 р.р. Миколаївською обласною державною адміністрацією не розглядалось питання щодо вилучення, зокрема земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_1 , та не видавались відповідні розпорядження.
23 листопада 2012 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки, за яким останній за 140 390 грн набув право власності на цю земельну ділянку, про що 27 листопада 2014 року внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за № 7868913.
18 серпня 2016 року зареєстровано право власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомості - житловий будинок, площею 421,8 кв. м, розташований по АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 01 серпня 2019 року в частині вирішення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення міської ради, скасування запису в державному реєстрі, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянкуне було предметом перегляду Миколаївського апеляційного суду при ухваленні постанови від 22 вересня 2022 року, а тому в цій частині вимог не підлягає перегляду і в суді касаційної інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду не відповідає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до положень статей 13, 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Статтями 2, 19 Закону України «Про охорону земель» визначено, що об'єктом особливої охорони держави є всі землі в межах території України.
Згідно з положеннями статті 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Ліси та землі лісового фонду України є об'єктами підвищеного захисту зі спеціальним режимом використання та спеціальною процедурою надання.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (частина друга статті 1 Лісового кодексу України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Земельні відносини, що виникають при використанні, зокрема, лісів регулюються ЗК України, а також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому кодексу (частина друга статті 3 ЗК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин)).
За основним цільовим призначенням ЗК України передбачає виділення в окрему категорію земель лісогосподарського призначення (пункт «е» частини першої статті 19 ЗК України).
Ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів (стаття 63 Лісового кодексу України (далі - ЛК України)).
До земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства (стаття 5 ЛК України).
Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).
Відповідно до пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентуються галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкування належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення. Відтак, вирішуючи питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства, необхідно враховувати пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.
Судами попередніх інстанцій установлено, що станом на 2007-2009 роки спірна земельна ділянка площею 1000,00 кв. м по АДРЕСА_1 перебувала у складі земель кварталу 43 урочища «Жовтневе», мала статус земельної ділянки державної власності лісогосподарського призначення та перебувала в постійному користуванні ДП «Миколаївське лісове господарство».
Вказані обставини учасниками справи не заперечуються.
Змінюючи мотиви відмови у задоволенні позову в оскаржуваній частині, апеляційний суд виходив з того, що відсутні достатні підстави вважати, що спірна земельна ділянка вибула без відома та волі відповідних державних органів, на які покладено функцію реалізації державної політики у сфері лісового господарства, прийнявши до уваги відомості Миколаївського обласного управління лісового та мисливського господарства, яке є територіальним органом Держлісагенства, як центрального органу виконавчої влади, про те, що у 2007 року цей орган надавав висновки про погодження відведення земельних ділянок лісового фонду у власність фізичних осіб, а також повідомлення ДП «Миколаївське лісове господарство», як постійного землекористувача, аналогічного змісту.
Колегія суддів Верховного Суду не може погодитись із вказаним висновками апеляційного суду з наступних підстав.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтями 317 і 319 ЦК України власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
До розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади (абзац перший пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», пункту 5 частини першої статті 31 ЛК України до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин належить, зокрема, передання у власність земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території.
Порядок вилучення земельних ділянок визначає стаття 149 ЗК України, за приписами якої земельні ділянки, надані у постійне користування, зокрема, із земель державної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за згодою землекористувачів за рішеннями Кабінету Міністрів України, місцевих державних адміністрацій відповідно до їх повноважень.
Частина шоста статті 149 ЗК України встановлює, що обласні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою, дев'ятою цієї статті.
Відповідно до частини п'ятої статті 149 ЗК України районні державні адміністрації на їх території вилучають земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, в межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення водного господарства, крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, лікарень, підприємств торгівлі тощо), крім випадків, визначених частиною дев'ятою цієї статті, згідно з якою Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, зокрема, ліси площею понад 1 гектар для нелісогосподарських потреб, крім випадків, визначених частинами п'ятою?восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 ЗК України.
Отже, згідно з наведеними приписами вилучення для нелісогосподарських потреб спірної земельної ділянки державної власності, що віднесена до земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні ДП «Миколаївське лісове господарство», і передання у приватну власність такої ділянки належало до повноважень Миколаївської обласної державної адміністрації.
Необхідною передумовою виникнення права приватної власності на земельну ділянку державної чи комунальної власності має бути рішення про передання у приватну власність цієї ділянки, прийняте відповідним органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, які діють від імені власника.
Встановлено, що розпорядження про вилучення з постійного користування ДП «Миколаївське лісове господарство» земель зі складу урочища «Жовтневе» не приймались, що підтверджено інформацією Миколаївської обласної державної адміністрації № 314/0/05-47/3-16 від 16 лютого 2016 року.
Таким чином, відсутність у справі такого рішення держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації, як уповноваженого органу, свідчить про те, що відчуження спірної земельної ділянки відбулось без вираження волі власника.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо права власності на це майно (пункт 9 частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов'язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем.
Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках(частина третя статті 388 ЦК України). Коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпним (частини перша-третя статті 388 ЦК України).
Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.
Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Такі правові висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18).
Разом, із тим, звертаючись до суду з позовом, прокурор заявив вимогу про витребування з незаконного володіння ОСОБА_1 у власність держави в особі Миколаївської обласної державної адміністрації земельної ділянки, яка розташована на АДРЕСА_1 з кадастровим номером 4810136600:05:001:0032 у придатному для використання стані шляхом знесення об'єкту нерухомості, а саме - житлового будинку.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, яка була прийнята після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України), у цьому випадку висновок у подібних правовідносинах викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20), який має враховуватись судами для правильного вирішення спору про повернення земельної ділянки та знесення спорудженого на спірній земельній ділянці житлового будинку з належними до нього господарськими будівлями та спорудами.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20) дійшла наступних висновків:
«По-перше, витребування спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення з володіння кінцевої набувачки треба розглядати як віндикаційний позов, заявлений на підставі статей 387-388 ЦК України власником з метою введення його у володіння цією ділянкою, тобто з метою внесення запису (відомостей) про державну реєстрацію за власником права власності на відповідну ділянку («книжкове володіння») (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 56)). Тоді як вимога про знесення спорудженого на спірній земельній ділянці об'єкта нерухомості спрямована на усунення власнику перешкод у фактичному користуванні та розпорядженні цим майном і є окремою від вимоги про витребування останнього. Така вимога є різновидом негаторного позову та відповідає способу захисту, передбаченому статтею 391 ЦК України та пунктом «б» частини третьої статті 152 ЗК України. Її задоволення залежить, зокрема, від того, чи поверне суд у володіння власника спірну земельну ділянку, тобто, чи витребує її у фактичного володільця, а також від дотримання критеріїв правомірного втручання держави у права на повагу до житла (пункт 2
статті 8 Конвенції) та на мирне володіння майном (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
У випадку поєднання в одній вимозі віндикаційного та негаторного позовів суд має визначити, яку мету переслідує позивач, і застосувати належні норми права, зокрема, задовольняючи такий позов частково. Зазначений підхід узгоджується з принципом jura novit curia («суд знає закони»), згідно з яким неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (див. постанови Великої Палати Верховного Суду
від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункти 83, 144),
від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (пункт 7.43), від 04 вересня 2019 року у справі № 265/6582/16-ц (пункт 44), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 101), від 04 грудня 2019 року у справі
№ 917/1739/17 (пункт 84), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 8.1), від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц, від 15 червня 2021 року у справі № 904/5726/19 (пункт 6.56-6.58), від 07 вересня 2022 року (пункт 10.76)).
За наявності підстав витребувати спірну земельну ділянку з незаконного володіння кінцевої набувачки суд може у цій частині вимогу, яку заявив прокурор, задовольнити. Відмова в іншій частині вимоги (про знесення спорудженого на тій ділянці об'єкта нерухомості) не перешкоджає державі після її введення у володіння спірною земельною ділянкою заявити позов про демонтаж спорудженого на ній нерухомого майна. У разі відмови у витребуванні спірної земельної ділянки, тобто неможливості введення власника у володіння нею, неможливим є його подальший судовий захист за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні цією ділянкою.
По-друге, за подання як віндикаційного, так і негаторного позовів позивач зобов'язаний сплатити судовий збір у встановленому законом розмірі. Такий обов'язок має і держава, від імені та в інтересах якої діє прокурор. Оскільки у позовній вимозі «витребувати з незаконного володіння… земельну ділянку… у придатному для використання стані шляхом знесення об'єкта нерухомості, а саме житлового будинку» прокурор поєднав одночасно два способи захисту порушеного права, а сплатив судовий збір лише за одну майнову вимогу, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, апеляційний суд не мав підстав задовольняти цю вимогу як дві окремі: і витребувати спірну земельну ділянку, і знести споруджене на ній нерухоме майно.
По-третє, ухвалюючи рішення знести споруджений на спірній земельній ділянці житловий будинок з належними до нього господарськими будівлями та спорудами і парканом, апеляційний суд не перевіряв дотримання принципів правомірного втручання у права на повагу до житла та на мирне володіння цим майном. Аргументація апеляційного суду стосувалася виключно спірної земельної ділянки.
Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що вирішення вимоги про витребування на користь власника земельної ділянки з володіння іншої особи не є вирішенням долі спорудженого на ній об'єкта нерухомості та питання про права на нього. Інакше кажучи, захист належного власникові права володіння земельною ділянкою шляхом введення останнього у володіння нею (внесення запису (відомостей) про право власності до відповідного державного реєстру) не означає, що у всіх випадках цей власник зможе надалі обґрунтувати правомірність втручання у права на повагу до житла та мирного володіння на об'єкт, споруджений на цій ділянці.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що у кожному випадку, коли володіючий власник просить про усунення йому перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом демонтажу спорудженого на ній об'єкта нерухомості, суд має перевіряти правомірність втручання держави у права на повагу до житла та мирного володіння на цей об'єкт шляхом його демонтажу, а саме: наявність підстави для такого втручання у законодавстві, легітимність мети цього втручання (його відповідність цілям, визначеним у пункті 2 статті 8 Конвенції та абзаці другому статті 1 Першого протоколу до Конвенції) та пропорційність демонтажу відповідній меті (можливість досягнення останньої проведенням демонтажу за відсутності менш обтяжливих для відповідача способів захисту прав позивача). Залежно від результату такої перевірки суд вирішує питання про задоволення чи відмову у задоволенні позову. При цьому у разі його задоволення відшкодування особі вартості майна, що підлягає демонтажу, не є можливим за відсутності для цього юридичних підстав (зокрема, правомірності його спорудження, добросовісності набуття права на нього, заявлення вимоги про відшкодування та її обґрунтованості)».
Отже, приймаючи до уваги, що у цій справі прокурор заявив, зокрема, вимогу «витребувати з незаконного володіння… земельну ділянку… у придатному для використання стані шляхом знесення об'єкту нерухомості, а саме - житлового будинку», фактично вирішенню підлягають дві окремих вимоги: за віндикаційним позовом - про повернення у володіння власника (витребування) спірної земельної ділянки та за негаторним позовом - про усунення з боку відповідача перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном - земельною ділянкою шляхом знесення об'єкту нерухомості.
При цьому, ураховуючи правову природу негаторного позову, суду слід встановити наявність у неволодіючого власника на час подання позову права вимагати знесення об'єкта нерухомості (чи не є така вимога передчасною), приймаючи до уваги, що відмова у задоволенні вимоги про знесення спорудженого на спірній земельній ділянці об'єкта нерухомості не перешкоджає державі після її введення у володіння спірною земельною ділянкою заявити, при наявності відповідних підстав, позов про демонтаж спорудженого на ній нерухомого майна.
На вказане суд апеляційної інстанції при апеляційному перегляді справи належної уваги не звернув.
Крім того, слід приймати до уваги, що цивільне законодавство передбачає як право витребування майна його власником (статті 387, 388 ЦК України) так і визначає правові наслідки вилучення товару у покупця на користь третьої особи, на підставах, що виникли до його продажу, зокрема і право на відшкодування саме продавцем покупцю завданих збитків (стаття 661 ЦК України), на що має право і відповідач пред'явивши відповідний позов.
Зазначене, на думку колегії суддів Верховного Суду, вказує на безпідставність посилання апеляційного суду щодо відсутності ініціативи прокурора з питання належної компенсації добросовісному відповідачеві втрат майнового характеру внаслідок повернення ним землі, придбаної за відплатним договором, та знесення житлового будинку.
З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції не можна вважати обґрунтованими та такими, що відповідають завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав.
При новому розгляді справи суд апеляційної інстанції повинен надати оцінку доводам і запереченням усіх належних учасників справи та доказам, поданим на їх обґрунтування, а також врахувати правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у справах з подібними правовідносинами, зокрема у постанові від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (провадження № 14-91цс20).
У частинах третій, четвертій статті 411 ЦПК України закріплено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які заявник посилається у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Ураховуючи, що судом апеляційної інстанції не встановленні фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку, що постанову апеляційної інстанції слід скасувати з направленням справи в частині вимог про витребування земельної ділянки у придатному для використання стані шляхом знесення об'єкту нерухомості на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись статтями 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу першого заступника керівника Миколаївської обласної прокуратури задовольнити частково.
Постанову Миколаївського апеляційного суду від 22 вересня 2022 року скасувати, справу в частині вимог про витребування земельної ділянки у придатному для використання стані шляхом знесення об'єкту нерухомості направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту
її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
В. М. Коротун
М. Ю. Тітов