73027, м. Херсон, вул. Робоча, 66, тел. 48-51-90
"26" липня 2010 р.
13 год.10 хв.Справа № 2-а-2445/10/2170
Херсонський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Кисильової О.Й.,
при секретарі: Козловій Н.О., < Довідник >
за участю: позивача - ОСОБА_1,
представника відповідача - Сімеоніді І.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1 до підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Херсонській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Херсонській області (далі - відповідач, ППВР ДВС), в якому просить поновити строк для звернення до суду, визнати неправомірними дії державного виконавця ППВР ДВС Петраша В.В. щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження, зобов'язати відповідача відновити виконавче провадження, застосувати до боржника штрафні санкції та призначити новий строк виконання.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав повністю та пояснив, що державний виконавець Петраш В.В. безпідставно виніс постанову про закінчення виконавчого провадження. Відсутність бюджетного асигнування з Державного бюджету України щодо задоволення судових рішень учасникам війни, учасникам бойових дій та інвалідам війни не є причиною для невиплати допомоги, яка передбачена законодавством. У постанові Суворовського районного суду м. Херсона від 22.07.2009 р., згідно якої видано виконавчий лист, зазначено, що "суд не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність фінансування зазначених виплат у держави, оскільки звуження змісту та обсягу прав шляхом прийняття нових законів, внесення змін до чинного законодавства за ст. 22 Конституції не допускається".
Позивач вважає, що Законом України "Про виконавче провадження" не передбачено підстав, за якими державний виконавець має право визнати невиконання рішення суду таким, що не було виконано з поважних причин. Поважність причин повинна бути підтверджена відповідними документами, а не поясненнями боржника про неможливість виконання рішення суду з посиланнями на обставини, які ускладнюють виконання рішення суду, а тому виконавче провадження не підлягає закриттю і виконавчий лист до суду не повертається.
Позивач просив поновити строк на звернення до суду, оскільки спірну постанову він отримав тільки 08.01.2010 року. Причину затримки в отриманні кореспонденції ОСОБА_1 обгрунтовував тим, що листоноша помилково вклала лист у поштову скриньку сусіда, який і приніс листа позивачу 08.01.2010 року, а сам ОСОБА_1 на Новорічні та Різдвяні свята перебував за межами м. Херсона.
Представник відповідача заперечуючи проти позову, пояснив, що державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження відповідно до вимог Закону України "Про виконавче провадження", оскільки рішення суду неможливо виконати через відсутність коштів у Державному бюджеті на ці видатки. Посилаючись на Бюджетний кодекс України, Положення про Головне управління праці та соціального захисту населення, ст. 2 Закону України "Про джерела фінансування органів державної влади" відповідач зазначає, що витрати, пов'язані із задоволенням судами позовних заяв отримувачів пільг, компенсацій та гарантій, які виникли в результаті рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007, не враховані в Законі України "Про Державний бюджет на 2009 рік"; Положенням не передбачено такого виду діяльності як нарахування, перерахунок соціальних допомог; у боржника відсутні рахунки, з яких можливо було б здійснювати виплату разових грошових допомог учасникам бойових дій до 5 травня; боржник по даній справі в даному випадку може лише здійснювати виплату щорічної разової допомоги в межах бюджетних асигнувань. Оскільки виконати рішення суду без участі боржника неможливо, державний виконавець Петраш В.В. обгрунтовано виніс постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі п. 11 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".
Крім того, відповідач зазначив, що позивачем пропущено строк на звернення до суду з позовом, оскільки спірну постанову винесено 25.12.2009 р., а позов подано лише 12.01.2010 р., тобто після сплину 10 днів, у зв'язку з чим просить відмовити в задоволенні позову.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Судом встановлено, що 20.10.2009 року головним державним виконавцем ППВР ДВС Петраш В.В. відкрито виконавче провадження по примусовому виконанню виконавчого листа № 2а-2669/09, виданого Суворовським районним судом м. Херсона про зобов'язання Головного управління праці і соціального захисту населення Херсонської обласної державної адміністрації забезпечити фінансування виплати щорічної разової допомоги до 5 травня за 2008-2009 рік ОСОБА_1 у розмірі 5-ти мінімальних пенсій за віком.
25.12.2009 року державним виконавцем Петраш В.В. винесено постанову про закінчення зазначеного виконавчого провадження відповідно до п. 11 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" з посиланням на лист Головного управління праці та соціального захисту населення Херсонської обласної державної адміністрації, у якому зазначено, що відповідно до Бюджетного кодексу виключно Законом України про Державний бюджет України затверджуються повноваження на реалізацію у відповідному році державних програм і заходів та здійснення платежів з конкретною метою. Так, показники Закону України про Державний бюджет України на 2009 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України сформовано на підставі чинної нормативно-правової бази та повністю розподілено між головними розпорядниками бюджетних коштів. Витрати, пов'язані із задоволенням судами позовних вимог отримувачів пільг, компенсацій та гарантій, які виникли внаслідок рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007, не враховані в вищезазначеному Законі. Тому вжиття зобов'язань щодо проведення соціальних виплат, надання пільг та компенсацій згідно з цим рішенням можливо лише у разі внесення відповідних змін до закону про Державний бюджет України, які мають передбачати збільшення видаткової частини з одночасним визначенням джерел надходжень до бюджету, за рахунок яких здійснюватимуться ці видатки.
Суд вважає дії державного виконавця щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження неправомірними виходячи з наступного.
Положеннями ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 р. № 606-XIV (далі - Закон № 606-XIV) виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Положеннями ч. 1 ст. 3 Закону № 606-XIV визначено, що примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.
Згідно з вимогами ч. 1, ч. 2, ч. 5 ст. 24 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення. Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 5 Закону № 606-XIV державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець, зокрема, здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом.
Статтею 25 Закону № 606-XIV визначено, що державний виконавець здійснює виконавчі дії по виконанню рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження згідно із статтею 37 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу згідно із статтею 40 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно із статтею 40-1 цього Закону. Державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а по виконанню рішення немайнового характеру - у двомісячний строк.
Перелік підстав закінчення виконавчого провадження визначено ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".
Із оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження від 25.12.2009 р. слідує, що підставою для закінчення виконавчого провадження державним виконавцем зазначено п.11 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження", а саме - повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), які видали виконавчий документ, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 76 цього Закону.
Відповідно до ч. 3 ст. 76 Закону України "Про виконавче провадження" якщо виконати рішення без участі боржника неможливо, державний виконавець застосовує до боржника штрафні санкції та інші заходи, передбачені статтею 87 цього Закону, після чого, виконавчий документ постановою державного виконавця, затвердженою начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, повертається до суду чи іншого органу, що видав виконавчий документ.
З системного аналізу вказаної статті слідує, що виконавчий документ повертається державним виконавцем до суду чи іншого органу, що видав виконавчий документ, тільки після застосування до боржника штрафних санкцій та інших заходів, передбачених ст. 87 цього Закону. Однак, у постанові від 25.12.2009 р. про закінчення виконавчого провадження державний виконавець зазначив, що невиконання боржником рішення суду відбулося з поважних причин, а у ч. 3 ст. 76 Закону № 606-XIV відсутня така обставина як невиконання боржником рішення суду з поважних причин. В ній зазначено лише про дії державного виконавця в разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин. Тому суд погоджується з доводами позивача стосовно того, що зазначена норма не підлягає застосуванню у випадку невиконання боржником рішення суду з поважних причин, а тому державний виконавець Петраш В.В., повертаючи виконавчий документ до суду, діяв без законних на те підстав.
Зважаючи на викладене, державним виконавцем була застосована норма Закону (ч.3 ст.76 Закону), яка не підлягає застосуванню в даному випадку, у зв'язку з чим закінчення виконавчого провадження на підставі п. 11 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" є безпідставним.
З листа Головного управління праці та соціального захисту населення Херсонської обласної державної адміністрації від 25.12.2009 р. № 2-282-3/7, зміст якого було покладено в основу постанови про закінчення виконавчого провадження від 25.12.2009 р., слідує, що боржник посилається на відсутність відповідних бюджетних асигнувань з Державного бюджету України щодо задоволення судових рішень учасникам війни, учасникам бойових дій та інвалідам війни. Тобто, посилається на наявність обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. В такому випадку державний виконавець відповідно до ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження" за власною ініціативою або заявою сторін має право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення чи зміну способу і порядку виконання. При цьому виконавче провадження не підлягає закриттю і виконавчий лист до суду не повертається.
Таким чином, позовні вимоги позивача щодо визнання неправомірними дій державного виконавця ППВР ДВС Петраша В.В. щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 25.12.2009 року суд вважає обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 2 ст.11 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідне для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Суд вважає за можливе вийти за межі позовних вимог та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 25.12.2009 р., оскільки судом визнано неправомірними дії державного виконавця щодо її винесення, а скасування зазначеної постанови необхідне для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача.
Відповідно до ст. 41 Закону України "Про виконавче провадження" якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачеві визнана судом незаконною чи скасована начальником або керівником вищестоящого органу державної виконавчої служби, начальником відповідного органу державної виконавчої служби, виконавче провадження підлягає відновленню у 3-денний строк з дня отримання ухвали суду, постанови начальника або керівника вищестоящого органу державної виконавчої служби, начальника відповідного органу державної виконавчої служби.
З урахуванням викладеного, позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання неправомірними дій державного виконавця щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 25.12.2009 р. за виконавчим листом № 2а-2669/09 від 15.10.2009 р., зобов'язання відповідача відновити вказане виконавче провадження підлягають задоволенню.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача застосувати до боржника (Головного управління праці та соціального захисту населення Херсонської обласної державної адміністрації) штрафні санкції чи інші заходи, передбачені законодавством, і призначити новий строк виконання, то в цій частині вони задоволенню не підлягають, оскільки застосування штрафних санкцій відноситься до виключної компетенції державного виконавця.
Положеннями ст. 99 КАС України передбачено, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.
Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд вважає зазначені позивачем причини пропуску строку звернення до суду поважними, оскільки постанову про закінчення виконавчого провадження від 25.12.2009 р. направлено на адресу позивача 29.12.2009 р., що підтверджується копією конверта з датою відправлення, а отримано позивачем 08.01.2010 р. Представником відповідача в судовому засідані не спростовано факт отримання позивачем постанови про закінчення виконавчого провадження саме 08.01.2010 року.
Керуючись ст.ст. 158-163, 167 КАС України, суд -
постановив:
Позов ОСОБА_1 до підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Херсонській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати дії державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Херсонській області Петраша В.В. щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження від 25.12.2009 року за виконавчим листом № 2а-2669 від 15.10.2009 року неправомірними.
Скасувати постанову головного державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Херсонській області Петраша В.В. про закінчення виконавчого провадження від 25.12.2009 року.
Зобов'язати підрозділ примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Херсонській області відновити виконавче провадження за виконавчим листом № 2а-2669 від 15.10.2009 року.
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог щодо зобов'язання підрозділу примусового виконання рішень Головного управління юстиції у Херсонській області застосувати до боржника (Головного управління праці та соціального захисту населення Херсонської обласної державної адміністрації) штрафні санкції чи інші заходи, передбачені законодавством та призначення нового строку виконання рішення. < Текст >Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копій відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, якщо вони не були подані у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови виготовлений та підписаний 30 липня 2010 р.
Суддя Кисильова О.Й.
кат. 2.6.1