Справа № 473/3411/23
іменем України
"11" серпня 2023 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області в складі головуючого судді Ротар М.М., при секретарі Лукіянчиній Т.І..
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в місті Вознесенську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування
встановив
06 липня 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування, в якому вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 . Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої входить земельна ділянка площею 0,25 га., для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 та земельна ділянка площею 0,21 га., для ведення особистого підсобного господарства, що розташована АДРЕСА_1 .
Зазначена земельні ділянки згідно Державного акту на право приватної власності на землю IV-МК №046580 від 03.04.1997 року, виданого на підставі рішення виконкому Прибужанівської сільської Ради народних депутатів №44 від 29.09.93 р. та Державного акту на право приватної власності на землю IV-МК №046579 від 03.04.1997 року, виданого на підставі рішення виконкому Прибужанівської сільської Ради народних депутатів №44 від 29.09.93 р. належить попередньому власнику будинку ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 за заповітом є він, який прийняв спадщину та на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом посвідченим 23.05.2023 р. приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Франкевич І.М. є власником житлового будинку АДРЕСА_1 .
При зверненні до нотаріуса з питання отримання свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 на земельні ділянки ОСОБА_1 було відмовлено, оскільки земельні ділянки під будинком не зазначені в заповіті, а значить є спадковим майном, неохопленим заповітом. Таким чином, неможливо у безспірному порядку видати на ім'я ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельні ділянки під будинком, так як спадкоємцями за законом першої черги є інші особи.
Посилаючись на викладене, позивач просив визнати за ним право власності на земельні ділянки в порядку спадкування за законом після смерті його діда ОСОБА_4 ..
Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду від 11.07.2023 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі, справу призначено до підготовчого засідання.
В підготовче судове засідання позивач ОСОБА_1 не з'явився, на адресу суду надіслав заяву, про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
В підготовче судове засідання відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не з'явилися, від них на адресу суду надійшли заяви в яких вони просять розглядати справу у їх відсутності, заявлені позовні вимоги визнають у повному обсязі.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень ЦПК розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 3 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем
Суд, дослідивши письмові докази по справі, вважає за необхідне позов задовольнити, виходячи із наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в селищі Мартинівське Вознесенського району, Миколаївської області помер ОСОБА_4 (свідоцтво про смерть НОМЕР_1 , видане 20.12.2012 року). Після смерті ОСОБА_4 спадкоємцем за заповітом є його онук ОСОБА_1 , який прийняв спадщину та на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом посвідченим 23.05.2023 р. приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Франкевич І.М. є власником житлового будинку АДРЕСА_1 .
Крім того спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_4 є дочка ОСОБА_3 , яка спадщину прийняла та дружина ОСОБА_2 , яка відмовилася від прийняття спадщини (довідка роз'яснення №52/01-16 від 23.05.2023 року видана приватним нотаріусом Вознесенського районного нотаріального округу Миколаївської області Франкевич І.М.).
Після смерті ОСОБА_4 також відкрилася спадщина, до складу якої входять земельні ділянки згідно Державного акту на право приватної власності на землю IV-МК №046580 від 03.04.1997 року, виданого на підставі рішення виконкому Прибужанівської сільської Ради народних депутатів №44 від 29.09.93 р. та Державного акту на право приватної власності на землю IV-МК №046579 від 03.04.1997 року, виданого на підставі рішення виконкому Прибужанівської сільської Ради народних депутатів №44 від 29.09.93 р.
При зверненні до нотаріуса з питання отримання свідоцтва про право на спадщину після смерті ОСОБА_4 на земельні ділянки ОСОБА_1 було відмовлено, оскільки земельні ділянки під будинком не зазначені в заповіті, а значить є спадковим майном, неохопленим заповітом.
Згідно ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція суду поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі. Ст. 55 Конституції України гарантує судовий захист прав і свобод людини і громадянина. Тобто, будь-які цивільні права та інтереси, які охороняються законом, можуть заслуговувати на судовий захист.
Згідно положень Цивільного кодексу України, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (ч. 1ст. 1220 ЦК України).
Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст. 1225 ЦК України, право на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.
Відповідно до ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, право власності на який зареєстровано у визначеному законом порядку, або частку у праві спільної власності на такий об'єкт, одночасно переходить право власності (частка у праві спільної власності) або право користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для відчужувача (попереднього власника) такого об'єкта, у порядку та на умовах, визначених Земельним кодексом України (у редакції, яка діяла на момент складання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, тобто станом на 23.05.2023 року).
Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України (у редакції, яка діяла на момент складання свідоцтва про право на спадщину за заповітом, тобто станом на 23.05.2023 року), згідно з якою у разі набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), іншу будівлю або споруду), об'єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці (крім земель державної, комунальної власності), право власності на таку земельну ділянку одночасно переходить від відчужувана (попереднього власника) такого об'єкта до набувача такого об'єкта без зміни її цільового призначення.
Згідно підпункту «ґ» пункту 18 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (в редакції Постанови Верховного Суду № 2 від 19.03.2010) з 1 січня 2010 р. до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача) відповідно до статті 377 ЦК і статті 120 ЗК в редакції Закону України від 5 листопада 2009 р. N 1702-УІ (1702-17).
При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 1 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об'єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об'єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об'єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об'єкта права власності.
Тобто, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
Велика Палата Верховного Суду при перегляді в касаційному порядку рішень у справі №689/26/17 (провадження № 14-47цс20) в Постанові від 16.06.2020 зазначила наступне: «Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства».
Згідно із ст. ст. 15. 16 ЦК України та ст. 152 ЗК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства та має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права власності, тому цивільне право підлягає захисту шляхом визнання позивача власником земельних ділянок площею 0,25 га (вид цільового призначення земельної ділянки: 02.01 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) та площею 0,21 га (вид цільового призначення земельної ділянки: 01.03. для ведення особистого селянського господарства), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Зважаючи на викладене вище, з'ясувавши повно і всебічно обставини справи, перевіривши їх доказами, дослідженими в судовому засіданні, суд вважає, що позовні вимоги не суперечать вимогам діючого законодавства, є обґрунтованими, законними та підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 263-265, 273 ЦПК України, суд
ухвалив
позов - задовольнити повністю.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на земельні ділянки площею 0,25 га., для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1 та площею 0,21 га., для ведення особистого підсобного господарства, що розташована АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті діда ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: М.М. Ротар