Справа №297/2089/23
08 серпня 2023 року м. Берегове
Берегівський районний суд Закарпатської області в складі: головуючого судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , з участю прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду судове кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023071060000100 від 14 лютого 2023 року відносно:
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Берегове Закарпатської області, мешканця АДРЕСА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , із середньою освітою, не працюючого, маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей, не судимого, громадянина України,
обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ст. 336 КК України,-
встановив:
ОСОБА_4 , будучи достовірно обізнаним про введення на підставі Указів Президента України на всій території України воєнного стану та запровадження загальної мобілізації, 29.12.2022, перебуваючи у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 , що на АДРЕСА_3 , після проходження медичного огляду військово-лікарською комісією, якою визнаний здоровим та придатним для проходження військової служби, не маючи передбачених ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, отримав повістку на відправку з'явитися о 11:00 годині 30.12.2022 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що на АДРЕСА_3 , з подальшим направленням до військової частини Збройних Сил України.
Однак, ОСОБА_4 , діючи умисно, з метою ухилення від мобілізації, 30.12.2022 о 11:00 годині до ІНФОРМАЦІЯ_2 для відправки до військової частини Збройних Сил України не прибув, чим у такий спосіб ухилився від призову на військову службу під час мобілізації.
Враховуючи вищенаведене, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ст. 336 КК України, тобто в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації.
В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою вину у вчиненні злочину, передбаченого ст. 336 КК України визнав повністю та пояснив, що точної дати та часу вже не пам'ятає, коли йшов дорогою на виконання польових робіт в с. Мужієво Берегівського району, його схопили люди у військовій формі, які автомобілем примусово доставили його ІНФОРМАЦІЯ_2 де він пройшов огляд військово-лікарської комісії та був визнаний здоровим та придатним для несення служби. В той же день він отримав повістку про необхідність явки наступного дня до ІНФОРМАЦІЯ_2 , з подальшим направленням до військової частини Збройних Сил України. Однак, до такого не прибув, про причини свого неприбуття відповідний орган не повідомив. Додав, що ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки боявся за своє життя та за життя своїх неповнолітніх дітей, яких він утримує. Додав, що в подальшому має намір проходити військову службу в Збройних Силах України. У вчиненому розкаявся, обіцяв у майбутньому подібного не вчиняти.
При виконанні судом вимог ст. 348 КПК України, обвинувачений ОСОБА_4 зазначив, що йому зрозуміла суть обвинувачення та що він визнає себе винним у вчиненні інкримінованого йому злочину, передбаченого ст. 336 КК України та бажає давати показання. Обвинувачений зазначив, що з обставинами, викладеними в обвинувальному акті повністю згідний.
В судовому засіданні прокурор просила провести розгляд справи у спрощеному порядку, обмежившись допитом обвинуваченого та дослідженням його характеризуючих даних.
Оскільки учасники судового провадження вважали недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорювалися, і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, немає сумнівів у добровільності їх позиції, судовий розгляд кримінального провадження було проведено у відповідності до вимог ч. 3 ст. 349 КПК України, з допитом обвинуваченого та дослідженням його характеризуючих даних. При цьому, судом учасникам було роз'яснено, що в цьому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що вина ОСОБА_4 у вчиненні ним злочину, передбаченого ст. 336 КК України, тобто в ухиленні від призову на військову службу під час мобілізації є доведеною, а юридична кваліфікація його дій за зазначеною статтею, правильною.
Обираючи обвинуваченому ОСОБА_4 вид та міру покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом"якшують покарання обвинуваченого.
Те, що ОСОБА_4 винним себе визнав повністю, у вчиненому щиро розкаявся, є раніше не судимим (а.с. 32), має на утриманні двох неповнолітніх дітей (а.с. 29), суд відповідно до ст. 66 КК України, враховує, як обставини, що пом'якшують його покарання.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 в ході судового розгляду кримінального провадження не встановлено.
Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», такий постановив звернути увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст. 65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Водночас суди мають враховувати й вимоги КПК України стосовно призначення покарання.
Згідно ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.
На підставі вищевикладеного, враховуючи особу винного та конкретні обставини справи, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_4 покарання в межах санкції ст. 336 КК України у виді позбавлення волі.
При цьому, враховуючи обставини, що пом'якшують покарання обвинуваченого в їх сукупності, та відсутність обставин, які б обтяжували йому покарання, суд вважає можливим виправлення та перевиховання ОСОБА_4 без ізоляції його від суспільства, а тому на підставі ст. 75 КК України, вважає звільнити його від відбування покарання з випробуванням, з покладенням на нього обов'язків, передбачених п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 76 КК України, що буде достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним в майбутньому нових кримінальних правопорушень.
Разом з тим, суд не вбачає підстав для застосування відносно обвинуваченого ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі за ст. 336 КК України, без застосування ст. 75 КК України, як просила сторона обвинувачення, оскільки враховує, що відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України, суд призначає покарання враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Згідно абз. 2 п. 2 Постанови Пленуму ВСУ №7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України, суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на грунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
Так, в судовому засіданні прокурором не доведено, що саме міра покарання у виді позбавлення волі без застосування ст. 75 КК України, є необхідною для виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 та попередження вчинення ним в майбутньому нових кримінальних правопорушень.
При цьому, судом було встановлено достатньо обставини, які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , що дають підстави для признання останньому покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України та звільнення його від відбування покарання з випробуванням.
Крім того, на думку суду, покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК України буде достатнім для виправлення обвинуваченого, перевиховання та попередження вчинення ним в майбутньому нових кримінальних правопорушень.
Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт, речовими доказами і документами.
Речові докази: довідку військово - лікарської комісії №237/9/2390 від 29.12.2022, картку обстеження та медичного огляду від 29.12.2023 та повістку від 29.12.2023, які зберігаються в матеріалах кримінального провадження №297/2089/23, суд вважає, на підставі п. 7 ч. 9 ст. 100 КПК України, після набрання вироком законної сили, - залишити зберігати в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання (а.с. 24-27).
Запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_4 під час досудового розслідування не обирався. Клопотань про обрання відносно останнього запобіжного заходу в ході судового розгляду кримінального провадження не надходило.
Керуючись ст. ст. 100, 368, 370, 374 КПК України, суд,-
Визнати винним ОСОБА_4 у пред'явленому йому обвинуваченні за ст. 336 КК України і призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 3 (три) роки.
На підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_4 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом 2 (двох) років не вчинить нового кримінального правопорушення, та покласти на нього обов'язки згідно з п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 76 КК України - періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації та повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи.
Речові докази: довідку військово - лікарської комісії №237/9/2390 від 29.12.2022, картку обстеження та медичного огляду від 29.12.2023 та повістку від 29.12.2023, які зберігаються в матеріалах кримінального провадження №297/2089/23, після набрання вироком законної сили, - залишити зберігати в матеріалах кримінального провадження протягом усього часу їх зберігання.
Вирок оголошений і може бути оскаржений до Закарпатського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку, а копія вироку обвинуваченому та прокурору підлягає врученню негайно після проголошення.
Суддя ОСОБА_1