09 серпня 2023 рокуЛьвівСправа № 300/137/23 пров. № А/857/6806/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р. Й.,
суддів Хобор Р. Б.,
Шинкар Т. І.,
розглянувши у письмовому провадженні у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 березня 2023 року (прийняте у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження у місті Івано-Франківську суддею Гомельчуком С. В.) у справі № 300/137/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
У січні 2023 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення його з військової служби;
- зобов'язати командування військової частини НОМЕР_1 звільнити його з військової служби за сімейними обставинами.
Позов обґрунтовував тим, що у нього при проходженні військової служби виникли підстави для звільнення з такої служби. На думку позивача, цими підставами є необхідність здійснення постійного нагляду за хворою матір'ю та робота на посаді вчителя історії Великорожинської гімназії на 1 ставці. Зазначає, що неодноразово звертався до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом та відповідними підтверджуючими документами про звільнення його з військової служби. Проте, рішення по таких рапортах відповідачем так і не прийнято. Позивач вважає бездіяльність відповідача протиправною та такою, що порушує його законні права та інтереси, внаслідок чого просить суд зобов'язати командування військової частини НОМЕР_1 звільнити його з військової служби за сімейними обставинами, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, що підтверджується відповідним медичним висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я та у зв'язку з тим, що є науковим працівником закладу загальної середньої освіти за основним місцем роботи на ставці більше 0,75.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 березня 2023 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив ОСОБА_1 і подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати рішення та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що його матір ОСОБА_2 проживає сама, потребує щоденного стороннього догляду за собою, оскільки є перестарілою особою та має психічні проблеми, а допомагати їй нікому, окрім нього.
Зазначає, що документом № П-08/841 від 02.08.2022 підтверджується, що його звернення щодо звільнення з військової служби для здійснення постійного догляду за хворою матір'ю надіслане до військової частини НОМЕР_1 , проте відповіді він так і не отримав. Після цього він намагався подати рапорт про звільнення на зазначеній вище підставі, проте, в усному порядку відповідач повідомив, що підстав для звільнення немає і тому рапорт не буде підписано та задоволено, при цьому не пояснюючи юридичних причин такої відмови.
При цьому зазначає, що твердження про те, що медичні документи, які підтверджують необхідність здійснення догляду за матір'ю та які підтверджують можливість здійснення ним такого догляду, видані після розгляду відповідачем його рапорта, не відповідають дійсності, адже неможливо встановити день «подачі рапорта», оскільки відповідач надалі неодноразово відмовляв йому в прийнятті його рапорта, чим позбавляв його можливості документально зафіксувати день подачі такого рапорта. На протязі декількох тижнів поспіль він намагався подати рапорт, проте у відповідь була лише усна відмова.
Крім того, твердження про те, що ним не подано рапорт до командира військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби на підставі необхідності здійснення постійного догляду за хворою матір'ю із необхідними підтверджуючими документами відповідно до процедури подання рапорту про звільнення, яка визначена Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, вважає неспроможним, оскільки відповідач, грубо зловживаючи своїми правами та обов'язками, безпідставно відмовлявся приймати рапорт.
Також долучив до апеляційної скарги довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ № 220795 якою встановлено, що його матір, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом II групи довічно.
У зв'язку з виникненням, зокрема, цієї обставини, він також звернувся з рапортом про звільнення з військової служби до військової частини НОМЕР_1 .
Зазначає, що два дні поспіль у військовій частині НОМЕР_1 відмовлялися прийняти чи зареєструвати його рапорт. На третій день його повідомили, щоб він надсилав рапорт засобами поштового зв'язку командиру першого стрілецького батальйону, майору ОСОБА_3 . Виконавши вказівки посадових осіб військової частини НОМЕР_1 , він надіслав необхідні документи відповідній особі. З ним зв'язався майор ОСОБА_3 та повідомив, що він повинен приїхати в м. Краматорськ і лише тоді буде вирішуватися, приймати його рапорт до розгляду чи ні. Звертає увагу суду, що його матір є інвалідом 2 групи (також, як зазначалось у позовній заяві, має психічне захворювання) та у зв'язку з доглядом за матір'ю він не має можливості прибути у м. Краматорськ, яке знаходиться на лінії бойових дій. Проте, майор ОСОБА_3 повідомив його, що його рапорт залишиться без розгляду (в черговий раз); просить суд взяти до уваги цей факт.
Також вказує на порушення судом процесуальних норм.
Військова частина НОМЕР_1 подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що скарга є безпідставною, тому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Вказує на те, що довідка Косівської центральної лікарської консультативної комісії від 11.07.2022 № 220 не є медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я та видана після того, як позивач звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами.
Також вказує, що у зв'язку з інтенсивними бойовими діями, що ведуться зі збройними формуваннями російської федерації та безпосередньою участю військової частини у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, не може бути підтверджено факт отримання та опрацювання звернення ОСОБА_1 , яке подане до Івано-Франківської ОВА. Зауважує, що позивачем не подано рапорту до безпосереднього командира, що свідчить про недотримання пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Тому вважає, що військовою частиною НОМЕР_1 не допущено протиправної бездіяльності щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби.
Позивачем подано письмові пояснення, в яких він зазначає про те, що відповідач, що, на жаль, є надзвичайно поширеним, не приймає до розгляду рапорт та повідомляє про відмову в його розгляді виключно в усному порядку, щоб військовослужбовці не мали змоги отримати документальне підтвердження його неправомірних дій. Саме тому він звернувся з позовом, зокрема, про визнання незаконним бездіяльності, а не дій відповідача. Тобто, основа спору полягає у бездіяльності відповідача, оскільки останній не приймає рапорт до розгляду, що позбавляє мене можливості скористатися своїм правом звільнення з військової служби. Вказує на те, що він мав легітимні очікування щодо прийняття, розгляду та позитивного вирішення винесеного мною в межах рапорту питання, яке стосувалось звільнення його з військової служби.
Проте, відповідач діючи недобросовісно та незаконно, відмовився приймати рапорт до розгляду та в усному порядку відмовив йому у його задоволенні, а в межах цієї справи, з незрозумілих для нього причин, бере до уваги рапорт, який надійшов в його інтересах від Івано-Франківської обласної державної адміністрації.
Саме у відмові в прийнятті рапорту до розгляду, що повинно потягнути за собою звільнення його з військової служби, полягає бездіяльність відповідача.
Також просить зауважити, що у матеріалах справи є заява, в якій міститься висновок медико-соціальної експертної комісії, яким підтверджується, що його матір має ІІ групу інвалідності.
Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв'язку з розглядом справи у письмовому провадженні фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Суд апеляційної інстанції відповідно до статті 308 КАС України переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 09.05.2022 за № 122, військовослужбовця, призваного по мобілізації, молодшого сержанта ОСОБА_1 зараховано наказом Командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_2 " від 07.05.2022 № 94-РС у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 та з 09.05.2022 зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення, з 10.05.2022 - на котлове забезпечення і він з 09.05.2022 прийняв справи і посаду та приступив до виконання службових обов'язків.
Разом з тим, ОСОБА_1 подав рапорт до військової частини НОМЕР_1 про звільнення його з військової служби.
Командир військової частини НОМЕР_1 надав відповідь від 02.07.2022 за № 559 на поданий позивачем рапорт. У вказаній відповіді зазначено, що звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, з моменту введення воєнного стану не здійснюється на підставі частини 13 статті 17 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Додані ОСОБА_1 до рапорта документи (акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, довідка з місця основної роботи про ставку педагогічного працівника, довідка про склад сім'ї) не підтверджують наявність підстав для звільнення з військової служби під час дії воєнного стану.
Згодом ОСОБА_1 подав звернення до Івано-Франківської обласної військової адміністрації щодо звільнення з військової служби для здійснення постійного догляду за хворою матір'ю.
Івано-Франківська обласна військова адміністрація надала позивачу відповідь за № П-08/841 від 02.08.2022 в якій зазначила, що звернення щодо звільнення ОСОБА_1 надіслане до військової частини НОМЕР_1 для вирішення.
Проте, станом на час звернення до суду військовою частиною НОМЕР_1 не звільнено ОСОБА_1 з військової служби.
Не погодившись з бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції покликався на те, що позивач уже проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , тому підстави для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації до нього застосовані бути не можуть. До того ж чинним законодавством не передбачено, як підставу для звільнення з військової служби, - роботу на посаді вчителя. Відтак, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про звільнення з військової служби, у зв'язку з тим, що ОСОБА_1 є педагогічним (науковим) працівником закладу загальної середньої освіти за основним місцем роботи на ставці більше 0,75 є необґрунтованою.
У цій частині рішення суду позивачем не оскаржується, а тому не підлягає перегляду в суді апеляційної інстанції.
Крім того суд зазначив, що довідки, на які посилається позивач, як на підставу для звільнення, видані після розгляду військовою частиною НОМЕР_1 рапорта ОСОБА_1 про звільнення.
Також, ОСОБА_1 не подано рапорт до командира військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби на підставі необхідності здійснення постійного догляду за хворою матір'ю з необхідними підтверджуючими документами. Відтак, позивачем не дотримано процедури подання рапорту про звільнення, яка визначена Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Згідно частини першої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною шостою статті 2 Закону № 2232-XII передбачено зокрема такий вид військової служби, як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Пунктом 12 частини 1 статті 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
З матеріалів справи видно, що позивач призваний на військову службу під час мобілізації. Проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Водночас, як видно з матеріалів справи, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення.
Щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби у військовій частині НОМЕР_1 на підставі необхідності здійснення постійного догляду за хворою матір'ю, суд зазначає таке.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII.
Так, відповідно до підпункту “г” пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються з військової служби під час воєнного стану через, зокрема, такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу):
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я;
у зв'язку з наявністю дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю та/або одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) із числа осіб з інвалідністю I чи II групи;
у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю II групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд.
Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до абзацу другого пункту 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення) право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Згідно з пунктом 233 Положення військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Пунктом 14 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» визначено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Пунктом 234 Положення зазначено, що перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Вислуга років військової служби військовослужбовців розраховується не пізніше ніж за два місяці до дати, на яку планується звільнення. Інформація про розраховану вислугу років військової служби доводиться військовослужбовцю під підпис перед оформленням документів для його звільнення з військової служби. У разі незгоди з розрахунком вислуги роки військової служби військовослужбовець повинен письмово обґрунтувати свої заперечення на аркуші з розрахунком вислуги років і засвідчити їх своїм підписом. У разі відмови військовослужбовця підписати розрахунок вислуги років про це робиться відповідний запис на цьому ж аркуші та засвідчується підписами осіб, які були присутні під час бесіди.
Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція № 170) визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України .
Відповідно до пункту 1.5 Інструкції № 170 для встановлення, зміни, призупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу, у Генеральному штабі Збройних Сил України, Командуванні об'єднаних сил Збройних Сил України, видах Збройних Сил України, окремих родах сил Збройних Сил України, окремих родах військ Збройних Сил України, органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах, організаціях, (далі - військові частини), оформляються: подання (додаток 1), рішення колегіальних органів, утворених і діючих відповідно до законодавчих актів і актів Міністерства оборони України, Резерв кандидатів для просування по службі (додаток 2), План переміщення військовослужбовців на посади номенклатури посад (далі - План переміщення на посади) (додаток 16) на військовослужбовців крім тих, які проходять строкову військову службу, зокрема щодо звільнення з військової служби.
Згідно з абзацом другим пункту 14.10 розділу XIV Інструкції № 170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Додатком 19 Інструкції № 170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема відповідно до п.5 Додатку при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 червня 2013 року № 413 та визначено підпунктом “г” пункту 1 частини четвертої, підпунктом “ґ” пункту 2 частини п'ятої, підпунктом “г” пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", подаються: копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).
З наведеного видно, що звільнення військовослужбовця зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка розподіляється на такі етапи:
подання військовослужбовцем рапорта про звільнення з наданням підтверджуючих для цього підстав документів, безпосередньо своєму командиру;
розгляд рапорта про звільнення;
прийняття наказу щодо звільнення зі служби.
При цьому здійснюється перевірка документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин щодо дотримання абзацу 3 пункту 14.10 розділу XIV Інструкції № 170, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Проект наказу про звільнення зі служби до подання їх на підпис командирам перевіряється безпосереднім керівником кадрового органу або особою, на яку відповідно до письмового наказу покладено тимчасове виконання обов'язків за цією посадою та проходить правову експертизу в юридичній службі.
Як видно з матеріалів справи, Актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за № 32/14-16 від 23 травня 2022 підтверджується, що матір позивача, ОСОБА_2 , проживає сама, потребує щоденного стороннього догляду за собою, оскільки є перестарілою особою, а допомагати їй нікому, окрім позивача.
Цей акт було додано до рапорта позивача про звільнення за наслідком розгляду якого відповідач листом від 02.07.2022 за № 559 відмовив йому у звільненні з підстав, що такий документ не підтверджує підстав для звільнення.
Крім того, з матеріалів справи видно, що Косівською ЦРЛ Центральною лікарською консультативною комісією видано довідку від 11.07.2022 за № 220, зі змісту якої видно, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду.
Також Косівською ЦРЛ Центральною лікарською консультативною комісією складено довідку від 11.07.2022 за № 221, в якій зазначено, що ОСОБА_1 може доглядати за ОСОБА_2 .
Водночас, колегія суддів зазначає, що ці довідки видані після розгляду військовою частиною НОМЕР_1 рапорта ОСОБА_1 про звільнення.
У свою чергу ОСОБА_1 зазначає, що зазначені довідки додавались до його звернення щодо звільнення з військової служби, яке він надсилав до Івано-Франківської ОВА і яке, згідно листа № П-08/841 від 02.08.2022, надіслане до військової частини НОМЕР_1 , проте відповіді він так і не отримав.
Щодо цього відповідачем зазначено, що у зв'язку з інтенсивними бойовими діями, що ведуться зі збройними формуваннями російської федерації та безпосередньою участю військової частини у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, не може бути підтверджено факт отримання та опрацювання звернення ОСОБА_1 , яке подане до Івано-Франківської ОВА.
Отже, з наведеного видних доводів та доказів сторін видно, що незважаючи на наявність факту надсилання звернення позивача щодо його звільнення відповідачу, факт отримання такого звернення відповідачем відсутній.
Крім того, колегія суддів зазначає, що зазначені довідки Косівської центральної лікарської консультативної комісії не є медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, який може вважатися належним доказом наявності підстав для звільнення з військової служби, у зв'язку з сімейними обставинами.
Колегія суддів зазначає, що позивач долучив до апеляційної скарги копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ № 220795, якою встановлено, що його матір, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є інвалідом II групи довічно, яка є належним доказом наявності підстав для звільнення з військової служби, у зв'язку з сімейними обставинами.
Проте, колегія суддів зазначає, що така видана тільки 09.03.2023 і доказів звернення позивача з рапортом про звільнення і наданням цієї довідки матеріали справи не містять.
Крім того, дослідження цієї довідки МСЕК, як доказу по справі, знаходиться поза межами предмету спору цієї справи, оскільки з позовом у справі позивач звернувся 13.01.2023, тобто ще до видачі цієї довідки
Щодо доводів позивача про те, що він неодноразово звертався з рапортом про звільнення з військової служби до військової частини НОМЕР_1 , проте відповідач не приймав до розгляду рапорти та повідомляв про відмову у його розгляді в усній формі, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 72, частини першої статті 73, частини першої статті 74, частини першої статті 75, частин першої та другої статті 76 та частин першої та другої статті 77 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Невід'ємною умовою встановлення істини у справі є внутрішнє переконання судді, засноване на дослідженні доказів: безпосередньому - шляхом особистого дослідження доказів; всебічному - через оцінку всіх належних, допустимих, достатніх і достовірних доказів у справі; повному - через оцінку потрібного та достатнього кількісного виміру доказів із метою формулювання однозначної позиції про обставини, які підлягають встановленню при розгляді та вирішенні адміністративної справи; об'єктивному - шляхом неупередженої, безсторонньої оцінки доказів у справі.
Оцінка доказів за внутрішнім переконанням полягає у тому, що їх достовірність та доказову силу встановлює безпосередньо суд, який розглядає справу.
Враховуючи, що позивач не надав належних та допустимих доказів відмови у прийнятті його рапортів про звільнення чи відмови у розгляді таких, колегія суддів вважає, що відсутні докази вчинення відповідачем таких дій, а тому підстави для врахування цього відсутні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що всупереч зазначеним приписам позивач не надав до суду достатніх та належних доказів, які б підтверджували його доводи та спростовували доводи відповідача та встановлені обставини і в матеріалах справи відсутні належні, допустимі, достовірні та достатні у своїй сукупності докази щодо протиправної бездіяльності військової частини щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби, у зв'язку з сімейними обставинами.
З огляду на що суд вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими, що є підставою для відмови у задоволенні позову.
За таких обставин колегія суддів дійшла переконання, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
При цьому колегія суддів зазначає, що враховуючи сукупно всі надані суду апеляційної інстанції докази, у позивача є право на звільнення з військової служби, у зв'язку з сімейними обставинами, а саме необхідністю постійного догляду за матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка є інвалідом II групи довічно.
Проте, для реалізації цього права йому необхідно подати безпосередньо своєму командиру рапорт про звільнення зі служби і додати до нього необхідні підтверджуючі документи, зокрема, довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ № 220795.
Керуючись ст. ст. 229, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 20 березня 2023 року у справі № 300/137/23 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Р. Й. Коваль
судді Р. Б. Хобор
Т. І. Шинкар