справа№ 380/1053/22
08 серпня 2023 року
Львівський окружний адміністративний суд в складі головуючого-судді Мартинюка В.Я., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників справи у м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання дій і рішень протиправними та зобов'язання вчинити діїї, -
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Міністерства оборони України, в якому просить:
визнати протиправним рішення комісії Міністерства оборони України з питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, щодо відмови у нарахуванні та виплати одноразової грошової допомоги, як особі, інвалідність якої встановлено внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час обов'язку військової служби, від 15.07.2021 року протокол №112;
зобов'язати у відповідності до статті 162 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» повторно розглянути документи виплатиодноразової грошової допомоги, як особі, інвалідність якої встановлено внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час обов'язку військової служби у розмірі 250-ти кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності ІІІ групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Позовні вимоги позивачем мотивовані тим, що 18.08.2021 року він від Львівського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України отримав повідомлення від 05.08.2021 року №7875 про те, що комісія Міністерства оборони України з питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, протокольним рішенням від 15.07.2021 року №112 розглянула подані ним документи і дійшла протиправного висновку про відмову у призначенні йому одноразової грошової допомоги, мотивуючи, що інвалідність позивача встановлена понад 3-місячного терміну після звільнення зі служби. Вважає, що оскільки йому встановлено ІІІ групу інвалідності захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, на нього поширюється дія Закону № 2011-ХІІ, а відтак для захисту своїх прав та інтересів, позивач звернувся з позовом до суду. Також, останній просить суд взяти до уваги рішення Верховного Суду, які зазначені в позовній заяві.
24.01.2022 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі.
Ухвалою суду від 23.03.2022 року зупинено провадження у даній справі.
Ухвалою суду від 08.08.2022 року поновлено провадження у даній справі.
Дослідивши наявні у справі докази та давши їм оцінку, суд встановив наступні обставини справи.
ОСОБА_1 (далі - позивач) згідно посвідчення серії НОМЕР_1 від 26.02.2020 року має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Відповідно до довідки Стрийського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України № 131 від 09.12.2021 року позивач проходив строкову військову службу у лавах Збройних Сил з 15.10.1986 року по 23.11.1988 року, є визнаним учасником бойових дій та приймав участь в бойових діях на території ДР Афганістан з 20.02.1987 року по 15.06.1988 року у в/ч пп НОМЕР_2 .
Згідно акту судово-медичного обстеження №727 від 24.03.2009 року у позивача виявлено: 4 рубці на голові, 2 рубці на правій нозі, один рубець на лівій нозі, які являються слідами загоєних ран у минулому. Характер та ступінь вираженості рубців вказують на те, що вони утворились давно, могли виникнути від дії уламків вогнепальної зброї під час бойових дій в Афганістані у 1987 році.
Відповідно до витягу з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Західного регіону по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця поранення, підтверджені актом судово-медичного обстеження №727 від 24.03.2009 року Львівського обласного бюро судово-медичної експертизи і захворювання громадянина ОСОБА_1 , 1968 року народження, підтверджені архівною довідкою Архіву військово-медичних документів Військово-медичного Музею МО Російської Федерації №6/3/1-1005 від 09.06.2009 року (Протокол №68 від 04.03.2010 року).
25.03.2010 року за результатами огляду медико-соціальної експертної комісії позивачу була встановлена III група інвалідності, що підтверджується випискою з акта огляду медико-соціальною експертною комісією до довідки серії ЛВА - 1 №468862.
Окрім того, згідно довідок до акта огляду медико-соціальною комісією Серії 10 ААВ №667790, Серії 12 ААА №352989 від 06.03.2017 року та Серії 12 ААА №816471 від 14.06.2018 року при повторному огляді позивачу була встановлена ІІІ група інвалідності.
26.08.2020 року за результатами огляду медико-соціальної експертної комісії позивачу була встановлена II група інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ №330529.
Водночас, позивач, ні як інвалід ІІІ групи, ні як інвалід ІІ групи одноразову грошову допомогу, інших компенсаційних виплат відповідно до законодавства, у зв'язку з встановленням йому вказаних груп інвалідності, не отримував.
Згідно з витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 15.07.2021 року № 112 убачається, що розглянувши подані гр. ОСОБА_1 документи, комісія дійшла висновку про відмову в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки заявнику інвалідність встановлено понад 3-місячний термін.
Львівський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки Міністерства оборони України, листом від 05.08.2021 року №7875 відмовив позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки підстави були відсутні.
Мотивами відмови є те, що згідно із статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у редакції, яка діяла на час встановлення позивачу інвалідності у 2010 році та в 2020 році, а також Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги…, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 та постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975, передбачено, що одноразова грошова допомога призначається особам, звільненим із строкової військової служби, у разі якщо інвалідність, внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мало місце в період проходження служби, настала не пізніше ніж через три місяці після звільнення служби. При цьому, позивачу інвалідність встановлена понад 3-місячний термін. Окрім того, позивачем не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення (травми, каліцтва), який передбачено пунктом 11 Порядку призначення та виплати одноразової грошової допомоги…, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.
Не погодившись із такою відповіддю позивач звернувся з адміністративним позовом до суду.
Змістом спірних правовідносин є рішення комісії Міністерства оборони України щодо відмови позивачу у нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги як особі, інвалідність якої встановлено внаслідок поранення, отриманого позивачем під час обов'язку військової служби.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В практиці Верховного Суду, а саме в постанові від 04.07.2023 року у справі №240/6023/18, сформовано наступні висновки щодо застосування норм права у спірних правовідносинах.
Так, у згаданому рішенні зазначено наступне.
«Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-ХІІ (у редакції, чинній на час звернення позивача до відповідача - 04.07.2018) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Статтею 16 Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (у редакції, чинній на час встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності - 26.12.2011) передбачалося, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, що визначається у відсотках від загальної суми допомоги на випадок загибелі (смерті), встановленої пунктом 5 цієї статті.
Частиною другою статті 16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції діючій на час звернення позивача до відповідача із заявою) передбачалося, що одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, урегульовано Порядком № 975.
Відповідно до пункту 2 Порядку № 975 особам, які до набрання чинності Порядком, затвердженим цією постановою, мають право на отримання одноразової грошової допомоги: допомога, що не була призначена, призначається і виплачується в установленому законодавством порядку, що діяло на день виникнення права на отримання такої допомоги.
Право на отримання одноразової грошової допомоги безпосередньо пов'язане з датою встановлення інвалідності та, відповідно, визначається положенням законодавства, яке було чинним саме на той момент, та встановлювало, зокрема, порядок отримання та розмір такої допомоги. Наступна зміна законодавства не впливає на порядок отримання, розмір допомоги тощо, і це відповідає принципу правової визначеності як складової принципу верховенства права, та, відповідно, не призводить до ситуації, за якої особа, якій встановлена інвалідність, у подальшому внаслідок внесення змін до законодавства не втратить таке право взагалі або їй буде зменшено розмір відповідної допомоги.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26 червня 2018 року у справі 750/5074/17, від 14 серпня 2018 року у справі № 807/15426/18, від 26 жовтня 2018 року у справі № 820/2504/18.
Колегія суддів вказує на помилкові висновки судів попередніх інстанцій, що датою встановлення інвалідності є 22.12.2016, оскільки первинне встановлення ІІІ групи інвалідності, яке пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні у країнах, де велись бойові дії встановлено з 26.12.2011, що підтверджується довідкою МСЕК від 26.12.2011 № 732974.
Таким чином, позивачу ІІІ групу інвалідності встановлено 26.12.2011, тому одноразова грошова допомога має призначатись та виплачуватись відповідно до вимог законодавства, яке було чинне на момент встановлення йому ІІІ групи інвалідності.
Отже, на час подання позивачем заяви про виплату одноразової грошової допомоги було визначено, що моментом виникнення права є дата встановлення інвалідності, а тому застосуванню до спірних правовідносин підлягає законодавство, яке діяло на момент первинного встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності, а саме Закон України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" №328 від 3 листопада 2006 року, яка діяла з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року, (надалі також - Закон №2011-ХІІ), Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 р. № 499 (надалі також - Порядок №499).
Так, частинами другою та шостою статті 16 Закону №2011-XII, в редакції чинній з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року, було передбачено: 2) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України; 6) у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби під час проходження військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі, що визначається у відсотках від загальної суми допомоги на випадок загибелі (смерті), встановленої пунктом 5 цієї статті.
Важливою умовою для правильного тлумачення наведених норм статті 16 Закону №2011-XII в редакції, чинній з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року, є розуміння видів військової служби, визначених Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" № 2232-XII.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Відповідно до ч. 4 ст. 2 цього ж Закону (в редакції до 1 січня 2014 року) існують такі види військової служби: строкова військова служба; військова служба за контрактом осіб рядового, сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.
Отже, строкова служба є окремим видом військової служби, що вказує на особливий порядок правового регулювання вказаного виду служби.
Аналогічне правило закріплено Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499.
Так, відповідно до підпункту 4 пункту 2 вказаного Порядку, військовослужбовцям строкової служби у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності, заподіяного їм під час проходження військової служби, чи в разі настання інвалідності під час проходження військової служби та особам, звільненим із строкової військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, залежно від ступеня втрати працездатності - у розмірі, що визначається у відсотках десятирічного грошового забезпечення.
Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 26.06.2018 у справі № 750/5074/17 відступив від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №276/322/17 (№К/9901/2174/17), відповідно до якого військовослужбовці строкової військової служби мають право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, у разі встановленні їм інвалідності, незалежно від часу її настання, та сформулював наступний висновок:
" частиною шостою статті 16 Закону № 2011-XII (в редакції чинній з 1 січня 2007 року до 1 січня 2014 року) для військовослужбовців строкової військової служби встановлено окремий порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги, відповідно до яких обмежено проміжок часу у який, у разі настання інвалідності, виникає право військовослужбовців строкової військової служби на отримання одноразової грошової допомоги і такий проміжок часу визначений періодом проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби. У разі встановлення інвалідності в період дії зазначеної редакції статті 16 Закону №2011-ХІІ після спливу трьох місяців від дня звільнення зі служби, права на отримання вказаної одноразової грошової допомоги у військовослужбовця строкової військової служби не виникає".
Суд не знаходить підстав для відступу від цього правового висновку у справі, що розглядається.
Таким чином, оскільки позивачу вперше інвалідність встановлена більше ніж через 22 роки після звільнення зі строкової військової служби, право на отримання одноразової грошової допомоги за статтею 16 Закону №2011-ХІІ (у редакції Закону №328 від 03.11.2006) у позивача відсутнє.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 26.10.2018 у справі № 820/2504/18, від 12.02.2019 у справі №816/1458/18, від 27.03.2020 №274/165/17 та від 31.03.2021 у справі №240/5948/18.
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що судові рішення підлягають скасуванню із ухваленням нового про відмову в задоволенні позову.».
Як вже вище зазначено та встановлено судом, позивач проходив строкову військову службу у лавах Збройних Сил з 15.10.1986 року по 23.11.1988 року та приймав участь в бойових діях на території ДР Афганістан з 20.02.1987 року по 15.06.1988 року. Первинно інвалідність (ІІІ група) встановлено у 2010 році, яку підтверджено у 2017 та 2018 роках під час повторного огляду та у 2020 році позивачу встановлена II група інвалідності.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що оскільки позивачу вперше ІІІ групу інвалідності встановлено 25.03.2010 року, тобто більше ніж через 21 рік після звільнення зі строкової військової служби, а відтак його право на отримання одноразової грошової допомоги за ст. 16 Закону №2011-ХІІ відсутнє.
Також, аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.01.2023 у справі № 2040/7875/18 та від 29.03.2023 у справі № 360/4847/19.
Згідно положень ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII, з наступними змінами та доповненнями, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Як наслідок, відповідач діяв згідно висновків Верховного Суду, викладених у наведених постановах.
Судом не беруться до уваги інші посилання позивача, з огляду на встановлені обставини.
Окрім того, судом не береться до уваги практика Верховного Суду України (2014 року та 2015 року) на яку позивач посилається в позовній заяві, оскільки постанови Верховного Суду (2023 року), які взяті за основу у даному рішенні є більш ранніми у відношенні до згаданої практики зазначеної у позові.
Враховуючи викладене, суд вважає, що відповідачем у спірних правовідносинах, було дотримано критеріїв правомірності, передбачених ч.2 ст.2 КАС України, а тому у задоволенні позову слід відмовити повністю.
Щодо судового збору, то, у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такий не належить стягувати із сторін.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд, -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський оружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Мартинюк В.Я.