Справа № 607/7026/22Головуючий у 1-й інстанції Братасюк В.М.
Провадження № 22-ц/817/110/23 Доповідач - Бершадська Г.В.
Категорія -
04 серпня 2023 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючої - Бершадська Г.В.
суддів - Гірський Б. О., Хома М. В.,
з участю секретаря - Панькевич Т.І.
апелянтки ОСОБА_1 , її представника та
представника ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 жовтня 2022 року (ухвалене суддею Братасюком В.М., дату складення повного тексту не зазначено) в цивільній справі №607/7026/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,-
В червні 2022 року ОСОБА_2 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.
Просив виділити в його особисту власність 1/2 ідеальної частки житлового будинку з надвірними спорудами та будівлями за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 344 кв.м, житловою 168,6 кв.м., з залишенням в особистій власності відповідачки 1/2 ідеальної частки вищевказаного майна. На підставі п.4 ч.1 ст. 255 ЦПК України відмовився від позову в частині вимог про визнання за позивачем права власності на автомобіль Мерседес Бенц ML 350, 2012 р.в. д.н.з. НОМЕР_1 , з залишенням у власності відповідачки автомобіля марки АУДІ, 2016 р.в.. д.н.з. НОМЕР_2 .
Мотивуючи позовні вимоги вказував на те, що під час спільного проживання з відповідачкою з 2008 по 2017 рік (під час шлюбу) ними проводились роботи по реконструкції житлового будинку з двоповерховою добудовою, на місці житлового будинку, який раніше був подарований, згідно договору дарування 11/25 частин житлового будинку, ОСОБА_3 ОСОБА_1 , а тому вважав що на спірне майно поширюється режим спільної сумісної власності подружжя, оскільки воно було набуте під час перебування сторін в шлюбі. Зазначав, що відповідачка є титульним власником спірного майна і вважає нерухомість її особистою власністю, а тому лише в судовому порядку позивач має можливість захистити власне приватне право.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 жовтня 2022 року позов задоволено частково. В порядку поділу майна подружжя виділено в особисту власність ОСОБА_2 48/100 ідеальної частки житлового будинку з надвірними спорудами та будівлями за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 344 кв.м, житловою 168, 6 кв.м., з залишенням в особистій власності ОСОБА_1 52/100 ідеальної частки вищезазначеного майна. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, таким, що підлягає скасуванню на підставі п.п. 1, 4 ст. 376 ЦПК України.
Посилається на безпідставність застосування судом до спірних правовідносин ч.1 ст. 332 ЦК України, оскільки право власності на спірний житловий будинок у відповідачки було набуте на підставі нотаріально-посвідченого 23.08.2007 року договору дарування 11/25 частини житлового будинку, а не після укладення договору про його поділ від 02.10.2017 року, де таке право просто перереєструвалось.
Вважає помилковим застосування судом ст. 60 СК України, оскільки право власності на спірний житловий будинок не припиняло свого існування, тому спірні відносини повинні були кваліфікуватись за п.2 ч.1 ст. 57 СК України, так як спірне майно належить відповідачці на праві особистої власності, відповідно презумпція спільної власності на спірні правовідносини не поширюється.
Зазначає, що до спірних правовідносин слід було застосовувати норми ст. 62 СК України, а не норми ст. 332 ЦК України (як їх застосував суд через принцип jura novit curia, посилаючись на обставини, про які не було зазначено у позовній заяві) та 60 СК України, з урахуванням правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі №334/7560/20, що в свою чергу виключає застосування презумпції спільної сласності, а покладає на позивача, в силу вимог ч.1 ст. 81 ЦПК України, обов'язок доказування наявності таких юридичних фактів як істотність збільшення вартості майна і пов'язаність такого збільшення вартості із затратами другого з подружжя, що не є власником.
Звертає увагу на те, що судом першої інстанції не було з'ясовано чи було поліпшення спірного житлового будинку істотним, а якщо відбулось, то які саме трудові чи грошові затрати були здійсненні подружжям разом, а які позивачем особисто.
В той же час вважає, що посилання позивача на облаштування будинку меблями та іншими предметами інтер'єру не може вважатись поліпшенням будинку, оскільки такі предмети побуту є окремими речами, право власності на які не пов'язане із правом власності на спірний будинок, тому позивач, у випадку встановлення судом факту понесених ним істотних затрат, мав би право звернутись в суд про їх відшкодування, про що зазначено в правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі №686/8610/17.
Окрім цього, у вищезгаданій постанові Верховного Суду міститься і правова позиція щодо того, що факт перебування позивача у шлюбі на момент здійснення реконструкції спірного нерухомого майна, не створює презумпції спільної власності подружжя, за недоведеності трудових та грошових затрат останнім на його поліпшення.
Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник підтримали вимоги апеляційної скарги, просили її задовольнити з мотивів викладених у ній. ОСОБА_1 додатково пояснила, що вона займалась реконструкцією та добудовою до будинку, а позивач у 2008 році придбав дачний будинок і займався його добудовою, на який вона не претендує.
В судовому засіданні представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив її відхилити. Додатково пояснив, що ОСОБА_2 та його батько брали участь у добудові будинку, оскільки займали високооплачувані посади.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши апелянтку, її представника та представника позивача, колегія суддів дійшла наступного висновку.
За ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимогам.
Суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги та виділяючи 48/100 ідеальної частки житлового будинку з надвірними спорудами в особисту власність ОСОБА_2 , в порядку поділу майна подружжя, що є предметом позову, виходив з того, що набуте в шлюбі новостворене, внаслідок переробки (реконструкції), нерухоме майно є спільною сумісною власністю подружжя, в розумінні ст. 60 СК України та 368 ЦК України.
З таким висновком суду першої інстанції колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.
Судом встановлено наступні обставини справи.
12 листопада 2005 року між сторонами спору було зареєстровано шлюб.
28 жовтня 2021 року даний шлюб розірвано рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.
Згідно нотаріально посвідченим договором дарування № 2011 від 23 серпня 2007 року ОСОБА_1 отримала в дар від ОСОБА_3 , 11/25 частки житлового будинку з відповідною часткою надвірних будівель і споруд, що знаходиться по АДРЕСА_1 , а саме: частину житлового будинку з підвалом, прибудовою і двома тамбурами. На приватизовані земельній ділянці розташовані: один житловий будинок з підвалом, прибудовою і двома тамбурами цегла шлакоблоки, загальною площею 116, 2 кв.м., в тому числі житловою 65 кв.м., зазначений в плані під літерою А та надвірні будівлі і споруди: сарай Б шлакоблоки, гараж В металевий, огорожа 1 з металевої сітки в металевій оправі, вимощення асфальтне. Дарунок сторони правочину оцінили в 58073 гривень.
25.09.2007 року, ТОВ Міське бюро технічної інвентаризації (м. Тернопіль), зареєструвало за ОСОБА_1 право власності на набуте за договором дарування майно.
09.04.2008 року, розпорядженням начальника Управління містобудівного та архітектурного комплексу Тернопільської міської ради №75, дозволено ОСОБА_1 реконструкцію власної частини житлового будинку з двоповерховою добудовою на території приватного будинковолодіння за адресою АДРЕСА_1 .
Інспекцією ДАБК в Тернопільській області, на імя відповідачки було надано Дозвіл на виконання будівельних робіт №433-18/2 від 10.09.2008 року, з виконання робіт реконструкції власної частини житлового будинку з двоповерховою надбудовою за адресою, відповідно проектної документації, затвердженої та зареєстрованої 06.08.2008 року Управлінням містобудівного та архітектурного комплексу Тернопільської міської ради.
Внаслідок завершення будівельних робіт, Управлінням Державної архітектурно будівельної інспекції у Тернопільській області, 05.05.2014 року за реєстровано Декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, реєстраційний номер ТП 142141250124, найменування згідно проекту будівництва: реконструкція власної частини житлового будинку з двоповерховою добудовою, вид будівництва реконструкція, за адресою АДРЕСА_1 , замовник : ОСОБА_1 , згідно з витягу із Реєстру будівельної діяльності Єдиної державної електронної системи будівництва.
Відповідно даних Оцінювального акту про будинок, а також Зведеного акту вартості будинків, господарських будівель та споруд, реєстровий номер 1988, станом на 14.08.2013 року інвентаризаційна та балансова вартість реконструйованого об'єкта (будинків, господарських будівель та споруд), що складається з житлового будинку А, з підвалом та верандою (1677648 гривень), а також з господарськими спорудами №2,3,4,5,6 (114861 гривень), загалом складає 1792509 гривень.
Техніком Тернопільського міського БТІ до інвентарної справи на будинковолодіння за адресою АДРЕСА_1 проведене обстеження, й до інвентарної справи складено Акт поточних змін, котрим визначено, що внаслідок реконструкції належної ОСОБА_1 частини житлового будинку, загальна площа становить 344 кв.м., житлова 168, 6 кв.м.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна (номер довідки 301254843 від 09.05.2022 року, на підставі договору про поділ житлового будинку, що є спільною частковою власністю, серія та номер 3371 від 02.10.2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Береш Л.І., відповідачка ОСОБА_1 отримала рішення державного реєстратора від 05.10.2017 року про реєстрацію за собою розміру частки 1/1 житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами в АДРЕСА_1 загальною площею 344 кв.м. та житловою 168, 6 кв.м.
Об'єкт нерухомого майна складається з житлового будинку А, підвалу Пд, веранди а, вимощення П, воріт 2, огорожі 3, огорожі 4, стінки підпірної 5, стінки підпірної 6.
У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя.
Згідно зі статтею 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка зокрема є:1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; 3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
У частині сьомій названої статті передбачено, якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю.
У статті 60 СК України зазначено підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конституція України у статті 41 гарантує право кожному володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод ( далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об'єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції», пункти 69 і 73).
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.
Отже, першою умовою виправданості втручання у права, гарантовані статтею першою Протоколу №1 до Конвенції є те, що воно має бути передбачене законом.
У статті 62 СК України таке втручання у право особистої приватної власності передбачено. У цій статті вказано, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Однак при цьому обмежуються саме права особистої власності одного з подружжя, а відтак зменшується обсяг правомочностей колишнього одноособового власника.
Тому у самому законі, статті 62 СК України передбачені умови, за яких таке втручання у право власності буде не лише законним, але і необхідним з точки зору забезпечення інтересів іншого, не власника, з подружжя та гарантуватиме дотримання балансу інтересів кожного з подружжя.
Зі змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов'язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.
Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.
Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.
Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об'єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об'єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об'єкт стають малозначними в остаточній вартості об'єкта власності чи у остаточному об'єкті.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що істотність збільшення вартості майна підлягає з'ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.
Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об'єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об'єктом нерухомого майна, який з'явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.
За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об'єкта нерухомості.
Поточний ремонт житла, зміна його призначення з житлового на нежитлове без капітального переобладнання не буде надавати підстав для визнання такого об'єкта спільною сумісною власністю подружжя, оскільки значних перетворень сам об'єкт не зазнав і не можна вважати ці перетворення такими, що істотно збільшили вартість майна.
У такому випадку, якщо суд встановить наявність понесених затрат з боку іншого подружжя - не власника, однак не визнає такі затрати істотними, то цей з подружжя може вимагати грошової компенсації понесених затрат, якщо такі затрати понесені під час перебування у шлюбі.
Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов'язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.
Істотне збільшення вартості майна обов'язково і безумовно має бути наслідком спільних трудових чи грошових затрат або затрат іншого, не власника майна, з подружжя. Тобто вирішальне значення має не факт збільшення вартості сам по собі у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.
Збільшення вартості майна внаслідок коливання курсу валют, зміни ринкових цін та інших чинників, які не співвідносяться з обсягом грошових чи трудових затрат подружжя чи іншого, не власника, з подружжя, у майно, не повинні враховуватися у зв'язку з тим, що законодавець у статті 62 СК України не називає їх як підстави для визнання особистого майна одного з подружжя спільним майном.
В іншому випадку, у разі збільшення вартості майна внаслідок тенденції загального удорожчання об'єктів нерухомості, інфляційних та інших об'єктивних процесів, не пов'язаних з внесками подружжя чи одного з них, визнання особистого майна одного з подружжя спільною сумісною власністю подружжя буде нести, як наслідок, непропорційне втручання у власність майна одного з подружжя, який набув таку власність до шлюбу.
При посиланні на вимоги статті 62 СК України як на підставу виникнення спільної сумісної власності подружжя, позивач повинен довести, що у збільшення вартості майна є істотним і у таке збільшення були вкладені її окремі (власні) кошти чи власна трудова діяльність. (правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 року у справі №214/6174/15-ц).
Так, у позовній заяві ОСОБА_2 просив здійснити поділ майна подружжя виділивши в особисту власність кожного по 1/2 частці нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 , оскільки вважав, що на дане майно поширюється режим спільної сумісної власності подружжя, так як відбулась його реконструкція, внаслідок переробки належного особисто відповідачці на підставі договору дарування (11/25 частки житлового будинку), проводилось спільне облаштування будинку для проживання, було придбано меблі у кімнати, кухню, коридор ванну кімнату, а також предмети побутової техніки, предмети інтер'єру.
Суд першої інстанції, застосувавши принцип "jura novit curia" (суд" знає закони"), прийшов до висновку, що нерухоме майно, що є предметом спору, є новоствореним в розумінні ст 331 ЦК України, тому воно є спільною сумісною власністю подружжя, в силу ст. 60 СК України та ст. 368 ЦК України.
При цьому, суд прийшов до висновку про необхідність відступити від рівності часток при здійсненні поділу майна подружжя, оскільки спірне майно утворилося, й було набуте в шлюбі сторін спору, внаслідок переробки нерухомого майна, належного особисто відповідачці на підставі договору дарування (11/25 частки житлового будинку), воно мало певну вартість - 58073 грн., а тому саме на означену суму має бути збільшена частка відповідачки у новоствореному майні, загальна вартість якого встановлена судом і становить 1792509 грн.
Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що на нерухоме майно, яке є предметом спору, поширюється режим спільної сумісної власності, у зв'язку з недоведеністю.
Так, факт істотного збільшення вартості нерухомого майна за адресою АДРЕСА_1 є очевидним, з огляду на порівняння його вартості до та після реконструкції, однак вирішальне значення при втручанні у особисту власність одного із подружжя має не факт збільшення вартості у період шлюбу, а правова природа збільшення такої вартості, шляхи та способи збільшення такої вартості, зміст процесу збільшення вартості майна.
В розумінні статті 62 СК України, втручання у право власності ОСОБА_1 може бути обґрунтованим у разі наявності у сукупності саме двох факторів - істотності збільшення вартості майна, що є очевидним, та найголовнішим - що таке збільшення вартості пов'язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого подружжя, який не є власником.
Таким чином, в даному випадку тягар доказування вищезазначеної обставини, покладений саме на позивача ОСОБА_2 , оскільки він не є власником даного нерухомого майна та підстави для спростування презумпції спільної сумісної власності подружжя в ОСОБА_1 відсутні.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається, в матеріалах справи відсутні докази, що б підтверджували факт грошових затрат (чи будь-яких інших затрат) ОСОБА_2 , які призвели до істотного збільшення вартості спірного майна.
Таким чином, вищезазначені обставини ОСОБА_2 не доведені, а тому колегія суддів не вбачає, передбачених статтею 62 СК України, підстав виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, що належало ОСОБА_1 на праві особистої приватної власності.
Сам по собі факт перебування позивача у шлюбі з відповідачкою на момент здійсненя реконструкції спірного об'єкту нерухомого майна не є підставою для визначення зазначеного майна спільним сумісним майном подружжя.
Відтак апеляційний суд приходить до переконання про слушність доводів апеляційної скарги та необхідності її задоволення, відповідно рішення суду першої інстанції слід скасувати, а в задоволенні позову відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 389, 390, 141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 31 жовтня 2022 року - скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання про визнання права власності на 1/2 частину спільного майна подружжя відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_3 ) в користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) 13 008, 27 грн. сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 08 серпня 2023 року.
Головуюча
Судді