Справа № 147/987/23
Провадження № 1-кп/147/90/23
іменем України
09 серпня 2023 року смт Тростянець
Тростянецький районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
із секретарем ОСОБА_2 ,
за участю: прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника - адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду обвинувальний акт та угоду про визнання винуватості у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023020120000086 від 20.06.2023, про обвинувачення
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з вищою освітою, неодруженого, непрацюючого, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України,
ОСОБА_4 , приблизно у травні 2023 року біля зруйнованого житлового будинку в с. Рудницьке Піщанської територіальної громади Тульчинського району Вінницької області на землі знайшов в картонній заводській упаковці 39 шт. малокаліберних патронів, що являються бойовими припасами, придатними для стрільби, та маючи умисел на придбання та зберігання без передбаченого законом дозволу бойових припасів, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, забрав їх собі, таким чином, не маючи передбаченого законом дозволу, придбав бойові припаси, які в подальшому зберігав у власному підлокітнику до автомобіля до 08.41 год. 20.06.2023, тобто до часу їх виявлення та вилучення працівниками відділення поліції №2 Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області.
Так, 19.06.2023 його знайомий ОСОБА_6 , який позбавлений права керування транспортними засобами, попросив ОСОБА_4 відвезти його по справах в м. Ладижин Гайсинського району Вінницької області на автомобілі марки «ВАЗ 2108» реєстраційний номер НОМЕР_1 , який знаходиться у користуванні ОСОБА_6 . Для зручності користування транспортним засобом, ОСОБА_4 розмістив у автомобілі марки «ВАЗ 2108» реєстраційний номер НОМЕР_1 власний автомобільний підлокітник, у якому серед інших речей, не маючи передбаченого законом дозволу, зберігав в картонній заводській упаковці 39 шт. малокаліберних патронів, про що не було відомо ОСОБА_6 та іншим особам, а зокрема пасажирам зазначеного автомобіля ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , неповнолітній ОСОБА_9 , які разом 19.06.2023 на зазначеному автомобілі, яким керував ОСОБА_4 , виїхали з смт Піщанка Тульчинського району Вінницької області та прибули в м. Ладижин Гайсинського району Вінницької області. Після вирішення особистих справ, зазначені особи на автомобілі марки «ВАЗ 2108» реєстраційний номер НОМЕР_1 виїхали з м. Ладижин Гайсинського району Вінницької області до смт Піщанка Тульчинського району Вінницької області, однак приблизно о 23.00 год. 19.06.2023 автомобіль зламався, тому вони зупинились при в'їзді в смт Тростянець Гайсинського району Вінницької області на вулиці Шкільна. Вранці 20.06.2023 між ОСОБА_4 та пасажирами зазначеного автомобіля виник конфлікт, тому ОСОБА_4 викликав працівників поліції, якими в період часу з 08.41 год. до 10.15 год. 20.06.2023, проведено обшук автомобіля марки «ВАЗ 2108» реєстраційний номер НОМЕР_1 , під час якого у підлокітнику виявлено та вилучено в заводському картонному коробі належні ОСОБА_4 39 шт. патронів, які відповідно до висновку експерта Вінницького НДЕКЦ МВС України від 23.06.2023 №СЕ-19/102-23/11433-БЛ, являються бойовими припасами до нарізної вогнепальної зброї - малокаліберними спортивно-мисливськими патронами кільцевого запалення, калібру 5,6 мм, призначеними для стрільби із цілого ряду нарізної спортивно-мисливської зброї, малокаліберних гвинтівок та карабінів моделей «ТОЗ-8», «ТОЗ-8М», «ТОЗ-11», «ТОЗ-99», «ТОЗ-17», «ТОЗ-78» та інших калібру 5,6 мм, придатні для стрільби.
Досудовим розслідуванням дії ОСОБА_4 кваліфіковано за ч. 1 ст. 263 КК України - придбання, зберігання бойових припасів без передбаченого законом дозволу.
26 липня 2023 року у цьому кримінальному провадженні між прокурором ОСОБА_3 та підозрюваним ОСОБА_4 , за участю захисника - адвоката ОСОБА_5 , укладено угоду про визнання винуватості.
За умовами угоди про визнання винуватості підозрюваний ОСОБА_4 зобов'язується беззастережно визнати свою винуватість у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.263 КК України та сприяти встановленню обставин, що мають значення для даного кримінального провадження без умов щодо співпраці у викритті інших осіб, причетних до вчинення кримінального правопорушення. В угоді про визнання винуватості прокурор та обвинувачений погоджуються на призначення ОСОБА_4 покарання за ч.1 ст.263 КК України у виді позбавлення волі на строк три роки. З огляду на особисті дані ОСОБА_4 , обставини, що пом'якшують його покарання, враховуючи тяжкість вчиненого ним злочину, сторони погодились на застосування до ОСОБА_4 норм ст. 75, 76 КК України, тобто на підставі ст.75 КК України, ОСОБА_4 звільнити від відбування покарання з випробуванням на строк, визначений судом, із покладанням на нього обов'язків, передбачених ст.76 КК України, а саме: періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання. Також, в угоді передбачені наслідки її укладання, затвердження та невиконання, які роз'яснені сторонам кримінального провадження.
Прокурор ОСОБА_3 у підготовчому судовому засіданні підтримав затвердження угоди про визнання винуватості, зазначивши, що вона відповідає вимогам закону.
У підготовчому судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 підтримавши угоду про визнання винуватості, повністю визнав свою вину у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, жалкував про вчинене правопорушення, що йому інкримінується, погодився на призначення узгодженого покарання та пояснив, що він повністю розуміє свої права, надані йому законом, наслідки укладення та затвердження даної угоди, характер обвинувачення, щодо якого він визнає себе винним, вид покарання, а також наслідки затвердження угоди.
Захисник обвинуваченого - адвокат ОСОБА_5 в засіданні наполягав на затвердженні угоди про визнання винуватості та наголосив, що угода відповідає вимогам КПК України, а укладення угоди є добровільним зі сторони обвинуваченого. Враховуючи, що ОСОБА_4 визнав свою вину, щиро покаявся, обставини, що обтяжують відповідальність відсутні, просив застосувати мінімальний іспитовий строк.
Розглядаючи питання про затвердження угоди, суд виходить з наступного.
Відповідно до ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Відповідно до ч.4 ст.469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.
Кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачений громадянин ОСОБА_4 визнав себе винуватим, є тяжким злочином, внаслідок якого шкода завдана лише інтересам держави.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 цілком розуміє положення ч. 4 ст.474 КПК України, і укладена сторонами угода - є добровільною, не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.
Крім цього, умови угоди не суперечать вимогам Кримінального процесуального Кодексу та Кримінального Кодексу України, зокрема, вимогам статей 52, 63 КК України та інтересам суспільства, а кримінальне провадження свідчить про наявність фактичних підстав для визнання винуватості, та при цьому обвинувачений ОСОБА_4 погоджується на призначення узгодженого покарання.
На підставі повного визнання своєї вини обвинуваченим та матеріалів досудового слідства, об'єктивність та повнота яких учасниками судового розгляду не оспорюється, суд вважає повністю доведеним факт скоєння кримінального правопорушенння та вину обвинуваченого у його вчиненні.
Виходячи з наведеного вище, суд дійшов висновку про наявність підстав для затвердження угоди про визнання винуватості укладеної між прокурором ОСОБА_3 та підозрюваним ОСОБА_4 , за участю захисника - адвоката ОСОБА_5 .
Відповідно до частини 1 статті 1 КК України цей кодекс має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.
Статтею 50 КК України визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Суд відповідно до вимог ст.65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Згідно зі ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст.263 КК України, є тяжким злочином.
Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого, судом, з урахуванням приписів ч.1 ст.66 КК України, визнано щире каяття.
Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченого судом, з урахуванням приписів ч.1 ст.67 КК України, не встановлено.
Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_4 виходячи з принципу індивідуалізації покарання, суд враховує також спосіб посягання, форму та ступінь вини обвинуваченого, а також особу обвинуваченого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває, за місцем проживання характеризується задовільно.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Враховуючи наявність визнаних судом обставин, що пом'якшують покарання, відсутність обставин, що обтяжують покарання, з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, способу його вчинення, мети та мотивів вказаного діяння, а також особи винного, того що обвинувачений беззастережно визнав себе винним в інкримінованому злочині, розкаюється у вчиненому, суд переконаний, що відносно обвинуваченого ОСОБА_4 можливо застосувати покарання у виді позбавлення волі на строк мінімальної межі санкції ч.1 ст.263 КК України.
Відповідно до ч.1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
З огляду на викладене, суд переконаний, що виправлення обвинуваченого ОСОБА_4 та його перевиховання можливе без відбування покарання, а відтак останнього необхідно звільнити від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком при цьому покласти на нього обов'язки, передбачені ч.1 ст. 76 КК України.
Ухвалюючи таке рішення суд, серед іншого враховує, що одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість - одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Вважаю за необхідне зазначити, що ця позиція ґрунтується, в тому числі, і на рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004 у справі №1-33/2004.
Суд наголошує, що згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
У п. 113 рішення ЄСПЛ в справі «Коваль проти України» від 19.10.2006 суд вказав, що «основна мета статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рамках кримінального провадження забезпечити справедливий розгляд справи судом, який встановить обґрунтованість будь - якого кримінального обвинувачення».
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, на переконання суду, захід примусу визначений судом, є адекватним характеру вчинених дій та даним про особу винного, та зможе забезпечити виконання завдань кримінального судочинства, слугуватиме цілям його застосування, встановленим ст.2 КПК України, та буде необхідним, справедливим та достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Потерпілі у кримінальному провадженні відсутні.
Кримінальним правопорушенням майнову шкоду не заподіяно. Цивільний позов не заявлено.
Долю речових доказів у даному кримінальному провадженні варто вирішити відповідно до ст.100 КПК України.
Загальний розмір процесуальних витрат на залучення експертів в кримінальному провадженні, які відповідно до вимог ст. 124 КПК України підлягають стягненню з обвинуваченого становить 956 гривень.
Згідно з ч.4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.
Необхідності застосування запобіжного заходу відносно обвинуваченого до набрання цим вироком законної сили суд не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 314, 368, 370, 373, 374, 394, 474, 475 КПК України, ст. ст. 1, 12, 50, 65-67, ч.1 ст. 263 КК України суд,-
Затвердити угоду про визнання винуватості від 26 липня 2023 року у кримінальному провадженні про обвинувачення ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.263 КК України, укладену між прокурором Тростянецького відділу Гайсинської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_3 та підозрюваним ОСОБА_4 , в присутності захисника - адвоката ОСОБА_5 .
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.263 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання у виді трьох років позбавлення волі з іспитовим строком 1 (один) рік.
На підставі ч.1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_4 наступні обов'язки:
- періодично з'являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Початок перебігу іспитового строку ОСОБА_4 рахувати з моменту проголошення вироку.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави витрати за проведення судової експертизи у розмірі 956 (дев'ятсот п'ятдесят шість) гривень.
Скасувати арешт майна накладений ухвалами слідчого судді Тростянецького районного суду Вінницької області від 22 червня 2023 року та 23 червня 2023 року.
Речові докази у даному кримінальному провадженні, а саме:
- патрони калібру 5,6 мм, в кількості 39 штук, придатні для стрільби, які вилучені в ході обшуку в смт Тростянець Гайсинського району Вінницької області із підлокітника автомобіля марки «ВАЗ 2108» реєстраційний номер НОМЕР_1 , на які ухвалою слідчого судді Тростянецького районного суду Вінницької області від 22.06.2023 накладено арешт, знаходяться на зберіганні у кімнаті для зберігання речових доказів відділення поліції № 2 Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області за адресою: вул. Соборна, 102, смт Тростянець Гайсинського району Вінницької області - знищити;
- автомобіль марки ВАЗ 2108 реєстаційний номер НОМЕР_1 , червоного кольору, 1987 року випуску та свідоцтво про реєстрацію зазначеного транспортного засобу серії НОМЕР_2 , видане Ямпільським МРЕВ ДАІ ГУ УМВС України 29.07.2004, на які ухвалою слідчого судді Тростянецького районного суду Вінницької області від 23.06.2023 накладено арешт, передані на зберігання користувачу ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , жителю АДРЕСА_2 - залишити ОСОБА_6 .
Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Вінницького апеляційного суду через Тростянецький районний суд Вінницької області шляхом подачі апеляції протягом 30 днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений:
1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 КПК України, в тому числі нероз'яснення йому наслідків укладення угоди;
2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 КПК України угода не може бути укладена.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Суддя ОСОБА_1