ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.08.2023Справа № 910/3016/23
Суддя Мудрий С.М. розглянувши справу
за позовом Міністерства оборони України
до дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління розвідки Міністерства оборони України
про стягнення 696 982 625,53 грн.
При секретарі судового засідання: Габорак О.М.
Представники сторін:
від позивача: Хатунцева Інна Володимирівна - посадова особа (витяг з ЄДР);
від відповідача: не з'явився;
від третьої особи: Кобилянський Олександр Вікторович - представник за довіреністю №222/6/1024 від 26.12.2022.
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Міністерства оборони України до дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт" про стягнення 696 982 625,53 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між сторонами укладено державний контракт на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/82 від 30.03.2022.
Відповідач порушив умови контракту в частині строку виконання зобов'язань.
У зв'язку з чим, позивач просить суд стягнути з відповідача суму основного боргу (сплаченої попередньої оплати за непоставлений товар) в розмірі 458 477 537,00 грн., пеню в розмірі 97 497 701,89 грн., штраф в розмірі 141 007 386,64 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 28.03.2023.
28.03.2023 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
У підготовче засідання 28.03.2023 не з'явився представник відповідача, хоча про місце, дату та час засідання відповідач повідомлений належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2023 відкладено підготовче засідання у справі на 18.04.2023.
30.03.2023 через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про виправлення описки в позовній заяві.
04.04.2023 через канцелярію суду від позивача надійшла відповідь на відзив та заява про зміну предмета позову. В заяві про зміну предмету позову позивачем зазначено, що при здійснення розрахунку штрафних санкцій позивачем було допущено арифметичну помилку, в наслідок якої сума штрафних санкцій, що зазначена в позові є неправильною. У зв'язку з чим, просить суд стягнути з дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт" на користь Міністерства оборони України суму у розмірі 599 484 923,64 грн., з яких 458 477 537,00 грн. - сума попередньої оплати, 97 497 701,89 грн. сума пені та 43 509 684,75 грн. - сума штрафу за прострочення понад 30 днів.
18.04.2023 у підготовчому засіданні представником відповідача надано клопотання про долучення доказу.
18.04.2023 протокольною ухвалою Господарського суду міста Києва прийнято до розгляду заяву позивача про зміну предмета позову та постановлено розглядати справу з її урахуванням, а також відкладено підготовче засідання на 02.05.2023.
21.04.2023 через канцелярію суду від позивача надійшли додаткові пояснення.
28.04.2023 на адресу суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.
02.05.2023 через канцелярію суду від позивача надійшли додаткові пояснення.
02.05.2023 у підготовчому засіданні представником позивача надано клопотання про долучення доказу, а представником відповідача клопотання про залишення позовної заяви без розгляду та заяву про залучення третьої особи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.05.2023 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів. Відкладено підготовче засідання у справі на 23.05.2023. Залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління розвідки Міністерства оборони України.
В судому засіданні 23.05.2023 суд зобов'язав позивача виконати протокольну ухвалу від 18.04.2023 про надання оригіналу державного контракту №403/1/22/82 від 30.03.2022 для огляду у засіданні.
Протокольною ухвалою суду від 23.05.2023 відкладено підготовче засідання на 06.06.2023.
02.06.2023 до канцелярії суду від відповідача надійшла заява про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
В судовому засіданні 06.06.2023 суд відмовив у задоволенні заяви відповідача про залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - іноземної компанії "Militus-PL Sp.z o.o".
Представником позивача надано суду примірник державного контракту №403/1/22/82 від 30.03.2022.
Представник відповідача повідомив суд, що наданий документ не є оригіналом.
Представник позивача надав пояснення щодо наданого документа.
Протокольною ухвалою від 06.06.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 04.07.2023.
22.06.2023 до канцелярії суду від відповідача надійшли письмові пояснення щодо відсутності оригіналу доказу.
04.07.20223 судове засіданні не відбулося.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2023 призначено судове засідання у справі на 01.08.2023.
10.07.2023 до канцелярії суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання.
В судове засіданні 01.08.2023 представник відповідача не з'явився.
Представник позивача підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.
Представник третьої особи просив суд при прийнятті рішення врахувати надані пояснення.
В судовому засіданні на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 статті 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 2 статті 509 ЦК України передбачає, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно п.1 ч. 2 статті 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
30.03.2022 року між Міністерством оборони України (замовник) та дочірнім підприємством Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт" (виконавець) укладено державний контракт на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення № 403/1/22/82.
Відповідно до п.1.1 контракту виконавець зобов'язується поставити замовнику з дотриманням вимог законодавства товари оборонного призначення (далі - товари) у кількості та у строки, зазначені в специфікації товарів, що поставляються за державним контрактом (далі - специфікація товарів), що постачається в умовах воєнного стану з метою забезпечення відсічі і стримування збройної агресії російської федерації, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальної цілісності, обмеження конституційних прав і свобод людини, а замовник - прийняти його через визначеного вантажоодержувача та оплатити такі товари.
Згідно з п. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Пунктами 1, 2 статті 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно із п. 6 статті 265 ГК України, до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Положеннями ч. 1 статті 656 ЦК України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Відповідно до п.2.1 контракту орієнтовна вартість товару на момент укладання контракту без урахування податку на додану вартість становить 1 363 199 887,60 грн. Вартість товару встановлена на підставі листа виконавця від 12.03.2022 №120322/14.
Згідно специфікації (додаток 1 до державного контракту) загальна орієнтовна вартість продукції, що поставляється за даною специфікацією складає 1 363 199 887,60 грн.
Виконавець зобов'язаний поставити продукцію згідно з умовами контракту не пізніше 30.04.2022. Поставка партіями дозволяється.
Згідно з п.2.6 контракту замовник може здійснювати попередню оплату у розмірі до 97% від орієнтованої вартості товару за контрактом на строк не більш, як на дев'ять місяців з дати перерахування коштів на рахунок виконавця. У разі проведення попередньої оплати, товар поставляються не пізніше строку поставки товару, зазначеного у специфікації товару, що поставляється.
18.04.2022, відповідно до пункту 2.6 контракту, позивач здійснив попередню оплату в розмірі 1 322 303 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 403/1//83 від 09.04.2022.
В подальшому сторонами змінювався розмір орієнтовної вартості товару.
Так, 26.07.2022 року між сторонами укладено додаткову угоду №2 до державного контракту, в якій п.2.1 контракту викладено в новій редакції, а саме: загальна орієнтовна вартість товарів за контрактом без урахування податку на додану вартість становить 806 500 943,00 грн.
На вимогу замовника (вих.. №403/3/1/4781 від 13.07.2022) виконавцем було перераховано на рахунок замовника різницю коштів між сумою попередньої оплати перерахованої замовником та залишку орієнтованої вартості товарів, які будуть постачатися. У сумі 539 998 000,00 грн., що підтверджується банківською випискою за 15.07.2022 року.
Відповідно до статті 663 ЦК України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Відповідно до п. 3.1 контракту, товар поставляється виконавцем замовнику та передається вантажоодержувачу в пункті перетину державного кордону (місце поставки), який сторони узгодять додатково та письмово.
Пунктом 3.4 контракту передбачено, що датою виконання виконавцем зобов'язань щодо поставки товару є дата, зазначена в товаросупровідній документації.
Згідно з пункту 4.1 контракту, виконавець зобов'язаний поставити товар згідно з умовами контракту не пізніше строку, визначеного Специфікацією та надати замовнику документи згідно пункту 2.5 контракту.
Специфікацією передбачено, що виконавець зобов'язаний поставити товар (продукцію) згідно з умовами контракту не пізніше 30.04.2022.
З матеріалів справи вбачається, що виконавець поставив товару у наступні строки:
- 16.04.2022 на суму 92 463 459,00 грн., що підтверджується митними деклараціями UA209190/2022/008857, UA209190/2022/008854, UA209190/2022/008863, UA209190/2022/008866, UA209190/2022/008868, UA209190/2022/008869 та видатковою накладною №152 від 16.04.2022;
- 10.05.2022 на суму 68 274 616,00 грн., що підтверджується митними деклараціями UA209190/2022/011797, UA209190/2022/011800, UA209190/2022/011798, UA209190/2022/011799, UA209190/2022/011801 та видатковою накладною №207 від 10.05.2022;
- 07.06.2022 на суму 53 848 809,00 грн., що підтверджується митними деклараціями UA209190/2022/015580, UA209190/2022/015574, UA209190/2022/015575, UA209190/2022/015576, UA209190/2022/015577, UA209190/2022/015581 та видатковою накладною №268 від 07.06.2022;
- 22.06.2022 на суму 46 996 425,00 грн., що підтверджується митними деклараціями UA209190/2022/017791, UA209190/2022/017792, UA209190/2022/017793, UA209190/2022/017794, UA209190/2022/017795 та видатковою накладною №293 від 22.06.2022;
- 19.08.2022 на суму 28 197 855,00 грн., що підтверджується митними деклараціями UA209190/2022/028008, UA209190/2022/028009, UA209190/2022/028010 та видатковою накладною №391 від 19.08.2022;
- 19.09.2022 на суму 11 070 269,00 грн., що підтверджується митними деклараціями UA209190/2022/033023, UA209190/2022/033025 та видатковою накладною №406 від 19.09.2022;
- 17.10.2022 на суму 22 976 030,00 грн., що підтверджується митними деклараціями UA209190/2022/039373, UA209190/2022/039374, UA209190/2022/039375 та видатковою накладною №430 від 17.10.2022.
Отже, враховуючи, що строк поставки товару визначено не пізніше 30.04.2022, то без прострочення було поставлено лише одну партію.
Станом на момент подання позовної заяви виконавцем поставлено товар на загальну суму 323 827 463,00 грн.
Товар, на який було здійснено попередню оплату на суму 458 477 537,00 грн. не поставлено.
Відповідно до ч. 1 ст. 665 ЦК України, у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України є частиною національного законодавства України.
Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" №475/97- ВР від 17.07.1997 ратифіковано Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 року. Перший протокол та протоколи № 2, 4, 7, 11 до Конвенції.
Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії" від 23.10.1991, "Федоренко проти України" від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки продукції, надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії", "Пономарьов проти України", "Агрокомплекс проти України").
З огляду на зазначене вище, суд приходить до висновку, що відповідачем не було виконано зобов'язання щодо поставки товару у повному обсязі, а відтак у відповідача перед позивачем наявний обов'язок щодо повернення попередньої оплати у розмірі 458 477 537,00 грн. (1 322 303 000,00 грн. (попередня оплата) - 539 998 000,00 грн. (повернення невикористаної попередньої оплати) - 323 827 463,00 грн (вартість поставленої продукції).
Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).
Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У зв'язку з неналежним виконання умов контракту щодо поставки продукції, позивач просить стягнути з відповідача пеню в розмірі 97 497 701,89 грн. та штраф за прострочення понад 30 днів в розмірі 43 509 684,75 грн.
Відповідно до п.7.1 контракту у разі невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за контрактом сторони несуть відповідальність відповідно до законодавства та цього контракту.
Згідно з п.7.2 контракту за порушення строків поставки продукції виконавець сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1 % від вартості непоставленої (недопоставленого) товару за кожний день прострочення поза встановлені контактом строки поставки, а за прострочення понад 30 днів з виконавця додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної суми.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).
В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно ч. 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Господарський кодекс називає неустойку, штраф і пеню різновидами штрафних санкцій, але не визначає ні один із цих різновидів. Частина 3 ст. 549 ЦК України особливістю пені визнає те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Проте, не може бути підставою відмови у задоволенні вимоги про сплату неустойки те, що вона встановлена за кожен день прострочення іншого (а не тільки грошового) зобов'язання, що така неустойка не підпадає під визначення пені, яке наводиться в ч.3 ст.549 ЦК України. Коли обов'язок боржника сплатити грошову суму чи передати майно кредиторові у зв'язку з порушенням зобов'язання не підпадає під визначення штрафу чи пені, слід керуватися визначенням неустойки, що наводиться у ч. 1 ст. 549 ЦК України, оскільки штраф та пеня є різновидом неустойки, що не вичерпують всього змісту поняття неустойки.
За таких обставин, необхідно дійти висновку, що пенею може забезпечуватись не лише грошове зобов'язання. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, постанова від 24.03.2009 р. у справі № 8/411/08).
Відповідно до ч.2 статті 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Перевіривши надані позивачем розрахунки пені та штрафу, суд дійшов висновку, що останні є обґрунтованими, арифметично вірними, та такими що здійсненні у відповідності до умов контракту, а тому суд погоджується з разрахунком пені в розмірі 97 497 701,89 грн. та штрафу в розмірі 43 509 684,75 грн., а вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню.
У відзиві на позовну відповідач зазначив, що товариство є невинуватим в порушенні строків постачання за державним контрактом, так як вжило всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання та недопущення господарського правопорушення. Так, для забезпечення потреб Збройних сил України в боєприпасах для відсічі та стримуванні збройної агресії російської федерації, за відповідним завданням Міноборони, відповідачем був укладений зовнішньоекономічний контракт №STE-27-51-K/KІ-22 від 04.03.2022 з компанією Militus-PL Sp. z о.о., Республіка Польща (надалі - інопостачальник), в рамках якого здійснювалось постачання продукції на виконання держконтракту. З метою виконання контракту, для забезпечення потреб Збройних сил України в боєприпасах, відповідач за власні кошти, ще до отримання коштів від замовника здійснив купівлю іноземної валюти та перерахував інопостачальнику в якості попередньої оплати продукції.
Виробниками продукції, поставка якої для потреб Збройних сил України в рамках контракту здійснювалась на виконання держконтракту є «Вазовський Машинобудівний Завод» ЕАД (продукція згідно з позицією №1 специфікації до держконтракту в редакції додаткової угоди №2 від 26.07.2022) та «ДУНАРИТ» АД (Продукція згідно з позиціями №2-4 Специфікації до Держконтракту в редакції Додаткової угоди №2 від 26.07.2022), Республіка Болгарія. Однак, у зв'язку з внутрішньополітичною ситуацією в Болгарії (наявність значної частки в Парламенті республіки проросійських політичних партій, а також чиновників з проросійськими поглядами в урядових колах), виробник не міг постачати товар для потреб України безпосередньо, а тому відповідач був змушений закуповувати товар у виробника через компанії в третіх країнах.
Непоставка продукції згідно з позицією №1 специфікації до держконтракту (122 мм осколково-фугасний постріл М-21 для БМ-21) у передбачений держконтрактом строк була зумовлена пожежею в одному з виробничих цехів Виробника «ВМЗ» (сталася 11.04.2022), внаслідок чого був знищений електричний щит одного з пресів виробничого обладнання. Про цю форс-мажорну обставину відповідач повідомляв Позивача (копії листа ДП ДГЗП «Спеитехноекспорт» від 19.12.2022 №31.43/1229/6387-22, листа компанії Militus-PL Sp. z о.о. від 15.12.2022 № 249BD/DD/2022 та Сертифікату Польської Палати Виробників Національної Оборони від 15.12.2022 № L/Dz. 0155/SK/2022/R про форс-мажорні обставини).
Затримка в поставці іншої частини продукції згідно з позиціями №2-4 специфікації до держконтракту (мінометні міни 82 мм ОФ, 60 мм ОФ та 120 мм ОФ) була спричинена дефіцитом компонентів, необхідних для виробництва Продукції на внутрішньому ринку Болгарії, європейському ринку (в тому числі виробників в Україні) а також відмовою деяких виробників цих компонентів здійснювати їх поставку виробнику «ДУНАРИТ» з політичних міркувань (задекларований Швейцарією принцип нейтральності) (копії листа ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» від 20.02.2023 №31.43/1229/1076-23 та Сертифікату Польської Палати Виробників Національної Оборони від 06.02.2023 №002/02/2023 про форс-мажорні обставини).
Відповідач також докладав всіх можливих зусиль для належного виконання держконтракту - звертався з відповідними листами до інопостачальника з виконання контракту та продукції.
В дотримання положення абз. 2 ч. 2 ст. 538 ЦК України,відповідач регулярно повідомляв позивача відповідними листами про хід виконання і проблеми, які виникли в закупівлі боєприпасів за держконтрактом
Щодо тверджень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України та статтею 196 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Отже, у разі здійснення підприємницької діяльності особа має усвідомлювати, що така господарська діяльність здійснюється нею на власний ризик. Юридична особа самостійно розраховує ризики настання несприятливих наслідків в результаті тих чи інших її дій, та самостійно приймає рішення про вчинення чи утримання від таких дій. Настання несприятливих наслідків в господарській діяльності юридичної особи є її власним комерційним ризиком, на основі якого і здійснюється підприємництво.
Тому, відповідач, як юридична особа яка здійснює свою господарську діяльність на власний ризик, підписуючи з позивачем контракт на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення (з метою забезпечення відсічі і стримування збройної агресії російської федерації), усвідомлював, що кінцевою датою поставки товару є дата, визначена у специфікації до договору (додаткової угоди), з огляду на що повинен був розумно оцінити цю обставину з урахуванням товару який підлягав поставці та можливості виконання зобов'язання у погоджені сторонами строки та те, що договір укладався вже після запровадження в Україні військового стану.
Що стосується посилань відповідача на форс-мажорні обставини, у зв'язку з настанням яких відповідач не міг виконати свої зобов'язання за державним контрактом на поставку (закупівлю) товарів оборонного призначення №403/1/22/82 від 30.03.2022, суд зазначає наступне.
У пункті 1 частини першої статті 263 Цивільного кодексу України наведено ознаки непереборної сили та визначено, що непереборна сила це надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. Отже, непереборною силою є надзвичайна і невідворотна подія, що повністю звільняє від відповідальності особу, яка порушила зобов'язання, за умови, що остання не могла її передбачити або передбачила, але не могла її відвернути.
За змістом частини другої статті 218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.
Так, норма частини другої статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
В статті 14-1 Закону України "Про Торгово-промислові палати в Україні" вказано, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб'єктів малого підприємництва видається безкоштовно. Форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
Ознаками форс-мажорних обставин є такі елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за таких умов здійснення господарської діяльності.
Форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини повинна довести те, що вони є форс-мажорними, в тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Наявність форс-мажорних обставин засвідчується Торгово-промисловою палатою України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.
Відповідачем долучено копію сертифікату Польської Палати виробників Національної Оброни від 06.02.2023 №002/02/2023 про форс-мажорні обставини, копію сертифікату Торгово-промислової палати України №3100-23-1805 від 12.04.2023 (вих.. №204/05-4), що засвідчив форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): пожежа, внаслідок загорання 11 квітня 2022 року у виробничому цеху №231 «ВМЗ» ЕАД, яке спричинило серйозну аварію, у результаті котрої панель електричного керування одного з пресів, необхідного для роботи обладнання, було знищено без можливості відновлення; значні перебої у роботі ланцюга постачання сировини та компонентів від місцевих виробників з Болгарії та інших країн Європи; потреби усіх підприємств промислового комплексу Болгарії, які значно зросли через початок воєнних дії в Україні 24.04.2022.
Відповідно до п. 7.3 контракту сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за контрактом у разі настання обставин непереборної сили, які виникли незалежно від волі сторін та мали безпосередній вплив на можливість виконання зобов'язань за контрактом.
Згідно з п. 7.4 контракту сторона, що не може виконувати зобов'язання за контрактом внаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше 5 (п'яти) календарних днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону в письмовій формі.
Разом з тим, у відзиві відповідач зазначає, що повідомляв позивача про форс-мажорні обставини, а саме про пожежу на одному з виробничих цехів, що сталася 11.04.2022, листом від 19.12.2022 №31.43/1229/6387-22 та про дефіцит компонентів, необхідний для виробництва продукції, листом від 20.02.2023 №31.43/1229/1076-23.
Наведе свідчить про те, що відповідачем не було дотримано строків повідомлення позивача про настання форс-мажорних обставин у відповідності до п.7.4 контракту.
Також, відповідач просив суд зменшити розмір штрафних санкцій (пені та штрафу) на 99% від арифметично правильної та обґрунтованої суми.
Главою 24 Господарського кодексу України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.
За частиною другою статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).
За частинами першою та другою статті 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Відповідно до частини першої статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
При цьому зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Судом враховано, що відповідач докладав зусиль для належного виконання контракту, зокрема, звертався з відповідними листами до інопостачальника з проханням надати інформацію щодо стану виконання контракту та підтвердження обставин затримки постачання товару.
Суд зазначає, що стягнення з відповідача значних сум штрафних санкцій під час військового стану може призвести до негативних наслідків для підприємства. При цьому, для позивача не матиме негативних наслідків зменшення розміру штрафних санкцій (пені, штрафу), оскільки наявність збитків та погіршення фінансового становища позивача ним не доведено.
Зважаючи на надані відповідачем обґрунтування, беручи до уваги всі фактичні обставини справи, дотримуючись принципу збалансованості інтересів сторін, суд дійшов висновку, що справедливим і розумним в контексті обставин даної справи буде зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій на 50%.
Таке зменшення суд вважає оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
З огляду на наведене, суд дійшов до висновку про можливість зменшення розміру штрафних санкцій (пені, штрафу), які підлягають стягненню з дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт" до 48 748 850,95 грн. пені та 21 754 842,38 грн. штрафу (50% від обґрунтованого розміру штрафних санкцій).
Також, у відзиві відповідач просив суд відстрочити повернення (сплату) ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт» на користь Міністерства оборони України решти коштів попередньої оплати за державним контрактом №403/1/22/82 від 30.03.2022 до дня повернення вказаних коштів іноземним постачальником - компанією Militus-PL Sp. z о.о. Республіка Польща, на користь ДП ДГЗП «Спецтехноекспорт», але не пізніше 31 грудня 2024 року.
Пунктом 2 ч. 6 статті 238 ГПК України передбачено, що у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про: надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Відповідно до статті 331 ГПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:
1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;
2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан;
3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Поряд із тим, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання розстрочки виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. Безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке рішення не може вважатися законним та справедливим.
З огляду на викладені норми вбачається, що рішення суду, яке набрало законної сили підлягає безумовному виконанню у визначеному законодавством порядку та строки, і лише у виключних випадках суд, за наявності обґрунтованих обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання, може відстрочити таке виконання.
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.
Також Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер. Обставини, які зумовлюють надання відстрочки виконання рішення суду повинні бути об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Із підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Отже, питання щодо надання відстрочення виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі. Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочки виконання рішення суду є з'ясування факту дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати не тільки доводи боржника, а і заперечення кредитора, зокрема, щодо і його фінансового стану. При цьому, суд повинен врахувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, але, перш за все, повинен врахувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.
Разом із тим, підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому, суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Відповідач не навів підстав та не долучив доказів в підтвердження наявності підстав для відстрочення рішення суду (в частині повернення (сплати) решти попередньої оплати). Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про відстрочення повернення (сплати) решти попередньої оплати, у зв'язку з його необґрунтованістю.
Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 статті 76 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
З приводу висвітлення всіх доводів відповідача суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
Частиною 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, зокрема, що якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Таким чином, судовий збір у розмірі 939 400,00 грн. покладається на відповідача, з огляду те, що спір у даній справі виник у зв'язку з неправильними діями товариства з обмеженою відповідальністю "Українська бронетехніка", а часткове задоволення позовних вимог обумовлене реалізацією судом свого права на зменшення штрафних санкцій.
На підставі викладеного, керуючись ч. 3,4 ст. 13, ч.1 ст. 73, ч.1 ст. 74, ч.1 ст. 77, ст.ст. 79, 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1 Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт" (04073, м. Київ, проспект Степана Бандери, буд. 7; ідентифікаційний код: 30019335) на користь Міністерства оборони України (03168, м. Київ, проспект Повітрофлотський, буд. 6; ідентифікаційний код: 00034022) попередню оплату у розмірі 458 477 537 (чотириста п'ятдесят вісім мільйонів чотириста сімдесят сім тисяч п'ятсот тридцять сім) грн. 00 коп.; пеню у розмірі 48 748 850 (сорок вісім мільйонів сімсот сорок вісім тисяч вісімсот п'ятдесят) грн.. 95 коп., штраф у розмірі 21 754 842 (двадцять один мільйон сімсот п'ятдесят чотири тисячі вісмут сорок дві) грн.. 38 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 939 400 (дев'ятсот тридцять дев'ять тисяч чотириста) грн. 00 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата підписання рішення: 07.08.2023 року.
Суддя С.М. Мудрий