Житомирський апеляційний суд
Справа №295/6840/23 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія ст.422 КПК Доповідач ОСОБА_2
03 серпня 2023 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
підозрюваного ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Богунського районного суду м.Житомира від 25 липня 2023 року,
Зазначеною ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання захисника підозрюваного ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу підозрюваному ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також цією ж ухвалою задоволено клопотання прокурора та продовжено строк тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_8 до 30.08.2023р, з утриманням на гауптвахті ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу слідчого судді, як незаконну, та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_8 та задовольнити клопотання захисника - адвоката ОСОБА_7 про зміну запобіжного заходу на більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою з покладенням на ОСОБА_8 обов'язки, передбачені п.3,4 ч.5 ст.194 КПК України. Посилається на те, що оскаржуване рішення слідчого судді є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки прокурором і слідчим під час розгляду клопотання не доведено, що обставини, зазначені у ч.3 ст.199 КПК України, виправдовують подальше тримання підозрюваного ОСОБА_8 під вартою. Зазначає, що в матеріалах досудового розслідування відсутні вагомі докази щодо застосування ОСОБА_8 насильства до мобілізованого ОСОБА_9 , що спричинило тяжкі наслідки. На час розгляду клопотання встановленні слідчим суддею при застосуванні до ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ризики, передбачені у п.1, 3 ч.1 ст.177 КПК, перестали існувати та зі спливом часу зменшилися або втратили свою актуальність, оскільки ОСОБА_8 бере активну участь під час досудового розслідування, самостійно з'являвся на виклик слідчого та до слідчого судді, сприяє у встановленні фактичних обставин кримінального провадження та жодним чином не перешкоджає слідству. Крім того, ОСОБА_8 з 31.03.2022 здав справи та посаду командира військової частини НОМЕР_1 і вибув до нового місця служби, тобто свідки - військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 не перебувають у підпорядкуванні підозрюваного з 31.03.2022, жодного впливу на їх ОСОБА_8 по роду служби не має. Разом з тим, під час досудового розслідування допитані всі можливі свідки у кримінальному провадженні, які надали покази, жоден із допитаних свідків не підтверджує версію сторони обвинувачення, а тому не існує ймовірностей щодо схиляння підозрюваним свідків до зміни показань у кримінальному провадженні. ОСОБА_8 проходить військову службу у в/ч НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ) та є головним спеціалістом відділу організації технічного забезпечення управління зв'язку та інформаційних систем. За місцем проходження служби підполковник ОСОБА_8 характеризується виключно позитивно, до виконання обов'язків за посадою ставиться відповідально, що може свідчити про належне виконання підозрюваним процесуальних обов'язків. Жодних законних підстав, розумних підозр чи доказів, що ОСОБА_8 буде переховуватися від органів досудового розслідування та суду - немає, оскільки його попередня поведінка говорить про інше. Підозрюваний раніше не притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, має родину неповнолітню дитину та дружину, яка має кошти для внесення застави. В доповненнях до апеляційної скарги зазначає, що слідчим суддею під час розгляду клопотання не досліджувалися матеріали, які були додані. При цьому матеріали клопотання не містять вагомих доказів, а саме фактичних даних, з яких би вбачалося, що ОСОБА_8 грубо порушував порядок проходження військової служби та перевищивши свої повноваження умисно застосував насильство щодо підлеглого військовослужбовця ОСОБА_9 . Залишено поза увагою слідчого судді й те, що ОСОБА_8 вживалися заходи, направлені на припинення неправомірних дій ОСОБА_9 , який намагався у неадекватному стані заволодіти особистою зброєю командира, та засоби фізичного впливу застосовувалися відповідно до ст.22 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України лише з метою захисту свого та особового складу життя та здоров'я , для відбиття нападу ОСОБА_9 та подолання опору під час затримання, тобто в діях Стаховського вбачається необхідна оборона. Висновком судово - медичної експертизи виявлені у ОСОБА_9 тілесні ушкодження мають ознаки легких тілесних ушкоджень та не перебувають у причинно - наслідковому зв'язку зі смертю. Крім того, відповідно до акта судово-медичного дослідження №931 від 08.06.2023р. експерт надав заключення, що не виключена можливість утворення тілесних ушкоджень при неодноразових травмуючих діях, коли ОСОБА_9 постійно бився відповідними ділянками тіла об підлогу.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення підозрюваного ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 на підтримку поданої апеляційної скарги з доповненнями, заперечення прокурора щодо задоволення апеляційної скарги з доповненнями захисника, перевіривши матеріали судового провадження, а також ухвалу слідчого судді в межах, передбачених ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга з доповненнями не підлягає задоволенню з таких підстав.
Розглядаючи клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, в порядку Глави 18 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для застосування такого запобіжного заходу, або відмови у його задоволенні.
Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Статтею 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Слідчий суддя, суд, при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, згідно із ст.178 КПК України та зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваній особі у разі визнання її винною у вчиненні кримінального правопорушення, та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Згідно із ч.3 ст.199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Апеляційний суд вважає, що слідчий суддя при вирішенні клопотання про продовження щодо ОСОБА_8 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою дотримався вказаних вимог кримінально-процесуального закону.
Як вбачається з матеріалів провадження №295/6840/23, другим слідчим відділом Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Хмельницькому здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12022060410000101 від 04 березня 2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.426-1 КК України.
В рамках зазначеного провадження, 30.05.2023 року ОСОБА_10 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.426-1 КК України.
31.05.2023 слідчим суддею Богунського районного суду м.Житомира підозрюваному ОСОБА_10 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з утриманням його на гауптвахті ІНФОРМАЦІЯ_2 до 28.07.2023 включно.
Постановою керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону від 24.07.2023 строк досудового розслідування у кримінальному провадженні №12022060410000101 від 04.03.2022 продовжено до трьох місяців, а саме до 30.08.2023.
При цьому, на думку апеляційного суду, клопотання слідчого (з доданими до нього матеріалами) є відповідним вимогам ст.199 КПК України, містить всі визначені кримінальним процесуальним кодексом відповідні відомості та обставини, які враховуються при продовженні міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Істотних порушень вимог КПК України в цій частині не встановлено.
Вирішуючи зазначене клопотання слідчого, після відповідного обговорення в судовому засіданні між всіма учасниками провадження, при цьому, підозрюваний та його захисник заперечували проти клопотання слідчого та подали клопотання про заміну запобіжного заходу з тримання під вартою на запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, з покладенням відповідних обов'язків, слідчий суддя належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, так і можливість застосувати більш м'який запобіжний захід, та обґрунтовано прийшов до висновку про існування процесуальних ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які не зменшилися й виправдовують тримання під вартою підозрюваного.
Крім того, при вирішенні вказаного клопотання, слідчим суддею встановлено, що докази, надані слідчим, свідчать про існування обґрунтованої підозри в даному кримінальному провадженні, яка дає підстави вважати, що підозрюваний ОСОБА_8 можливо причетний до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.426-1 КК України.
Як неодноразово зазначав у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, факти, які є причиною виникнення підозри, не повинні бути такими самими переконливими як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи суто висунення обвинувачення, що здійснюється на наступній стадії процесу («Мюррей проти Сполученого Королівства», № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року). Наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити злочин, однак те, що можна вважати «обґрунтованим», залежить від усіх обставин справи («Кемпбелл і Хартлі проти Сполученого Королівства», №№12244/86,12245/86, 12383/86 від 30 серпня 1990 року).
На переконання апеляційного суду, обґрунтованість підозри ОСОБА_8 повністю підтверджується зібраними в ході досудового розслідування доказами, доданими слідчим до клопотання та дослідженими слідчим суддею у судовому засіданні.
Матеріали судового провадження свідчать, що на даному етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права підозрюваного, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості саме для встановлення вини чи її відсутності у особи у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї запобіжного заходу.
Наявні у провадженні докази, на думку апеляційного суду, вказують на обґрунтованість підозри у вчиненні ОСОБА_10 кримінального правопорушення, у об'ємі як вимагає закон, на момент вирішення питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, виходячи із критеріїв «розумної підозри», тобто наявності фактів і іншої інформації, яка могла б переконати об'єктивного спостерігача в тому, що ОСОБА_10 міг вчинити злочин, передбачений ч.5 ст.426-1 КК України.
Колегія суддів визнає безпідставними посилання апелянта на відсутність вагомих доказів щодо застосування ОСОБА_8 насильства до підлеглого ОСОБА_9 , що спричинило тяжкі наслідки, колегія суддів зазначає, що доводи сторони захисту в цій частині у певній мірі виходять за межі повноважень слідчого судді при розгляді клопотання про продовження запобіжного заходу. На даному етапі колегія суддів має встановити доведеність того, що підозрюваний міг вчинити кримінальне правопорушення і чи є підстави для здійснення подальшого досудового розслідування, та ризики, які існували на момент обрання запобіжного заходу зменшилися/ збільшилися. При цьому, належну оцінку доказам, питання кваліфікації дій ОСОБА_8 має дати суд при можливому розгляді справи по суті, а отже апеляційний суд вважає, що захист у своїй апеляційній скарзі ставить більш високі вимоги та критерії оцінювання доказів, які, на його думку, мають бути наведені стороною обвинувачення на підтвердження пред'явленої підозри.
Таким чином, посилання захисника підозрюваного ОСОБА_7 на недоведеність обґрунтованості підозри у вчиненні підозрюваним ОСОБА_8 інкримінованого йому кримінального правопорушення не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду та спростовуються матеріалами судового провадження.
Крім того, як вбачається з поданих доповнень до апеляційної скарги та думки захисника, висловлена під час розгляду апеляційної скарги судом, захисник підтримує подану апеляційну скаргу та доповнення до неї та просить скасувати ухвалу слідчого судді від 25 липня 2023 року у повному обсязі та постановити нову ухвалу якою застосувати до підозрюваного більш м'який запобіжний захід.
При цьому, як вбачається з ч.1 ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний, крім іншого, встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення. Тобто, застосування до підозрюваного будь-якого запобіжного заходу, передбаченого ч.1 ст.176 КПК України, можливе лише в разі встановлення судом наявності обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення.
Отже, суперечливою є позиція захисника ОСОБА_7 , яка зазначаючи про відсутність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 правопорушення, передбаченого ч.5 ст.426-1 КК України, просить за результатами перегляду ухвали слідчого судді постановити нову ухвалу щодо застосування до підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу, для застосування якого також обов'язковою є встановлена наявність обґрунтованості підозри.
Відповідно до ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Відповідно до установленої практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Слідчий суддя, оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного ОСОБА_10 , дійшов вірного висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді, що стороною обвинувачення у судовому засіданні доведено наявність ризиків, передбачених пунктами 1, 3 ч.1 ст.177 КПК України, які не зменшилися та продовжують існувати.
Перевіряючи обґрунтування слідчого судді щодо продовження існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України, а саме того, що ОСОБА_8 може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, колегія суддів встановила належне обґрунтування наявності зазначених ризиків, зважаючи не тільки на тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному у разі визнання його винним у вчиненні кримінального правопорушення, а й характеру та ступеня суспільної небезпечності кримінального правопорушення, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_8 , фактичних обставин провадження та даних про особу підозрюваного, який на момент вчинення кримінального правопорушення перебував на посаді командира військової частини НОМЕР_1 , а тому за своєю посадою на військовим званням підполковника був командиром (начальником) військовослужбовців, які є свідками у даному провадженні.
Як вбачається з матеріалів провадження, інкриміноване ОСОБА_8 кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 ст.426-1 КК України, згідно з положеннями ст.12 КК України є особливо тяжким злочином, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 8 до 12 років.
Згідно із позицією Європейського суду з прав людини, зазначена обставина сама по собі може бути мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування чи суду, тому колегія суддів погоджується з тим, що тяжкість можливого покарання може спонукати підозрюваного переховуватися від органу досудового розслідування та суду. Це твердження узгоджується з практикою ЄСПЛ, зокрема у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. У рішенні по справі «Летельє проти Франції» Європейський суд з прав людини визначив, що тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Апеляційний суд не погоджується з доводами захисника ОСОБА_7 про те, що ризики переховування ОСОБА_8 від органів досудового розслідування та/або суду, а також незаконного впливу на свідків зменшилися та взагалі перестали існувати та спростовується тим, що в ході судового розгляду підозрюваний повідомив, що немає наміру переховуватися від органу досудового розслідування, суду та впливати на свідків, оскільки вказані запевняння є голослівними, не підтверджені відповідними доказами.
Наведені вище обставини дають достатні підстави стверджувати про наявність ризиків переховування підозрюваного ОСОБА_8 від органів досудового розслідування, суду та незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, які не зменшилися та не відпали.
Посилання апелянта на те, що слідчий суддя не оцінив можливості застосування інших, більш м'яких запобіжних заходів, не пов'язаних із позбавленням волі є необґрунтованими. Як вбачається з матеріалів провадження, слідчим суддею під час постановлення оскаржуваної ухвали було розглянуто клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на інший більш м'який запобіжний захід не пов'язаний з триманням під ватрою, та покладенням відповідних обов'язків.
Слідчим суддею встановлено, що докази, які містяться в матеріалах кримінального провадження, вказують на те, що на даній стадії досудового розслідування існує обґрунтована підозра, яка разом з існуючими ризиками, які продовжують існувати та не зменшилися, конкретними обставинами справи, зокрема вчинення злочину із застосуванням насильства та з урахуванням особи підозрюваного, віддаленістю місця проживання та служби останнього від місця розташування органу досудового розслідування, виключає можливість обрання відносно підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу, з чим погоджується і колегія суддів.
Посилання захисника ОСОБА_7 в суді апеляційної інстанції на матеріали службового розслідування по факту загибелі мобілізованого ОСОБА_9 , ініційованого 03.03.2022 року ОСОБА_8 , ОСОБА_8 , проходження військової службу у в/ч НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ), висновок судово - медичної експертизи виявлені відносно ОСОБА_9 та акт судово- медичного дослідження №931 від 08.06.2023р., не спростовують висновків слідчого судді та в цілому не впливають на законність і обґрунтованість прийнятого рішення слідчим суддею, з яким повністю погоджується апеляційний суд.
При цьому апеляційний суд приймає до уваги, що суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права підозрюваного, але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі Амбрушкевич проти Польщі).
Матеріали провадження не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування підозрюваного під вартою та стороною захисту в судовому засіданні апеляційного суду не доведені. Наявність постійного місця проживання, неповнолітньої доньки на утриманні, позитивної характеристики з місця проживання та роботи, не притягнення раніше до кримінальної відповідальності, на що посилалась сторона захисту, з урахуванням фактичних обставин, характеру, тяжкості інкримінованого кримінального правопорушення та встановлених ст.177 КПК України ризиків, які продовжують існувати, недостатньо для доведення як відсутності ризиків, так і того, що ОСОБА_8 виконуватиме покладені на нього процесуальні обов'язки за умови застосування більш м'якого запобіжного заходу.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ретельно перевірив доводи слідчого про доцільність продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а також доводи підозрюваного та його захисника щодо зміни запобіжного заходу на більш м'який запобіжний захід та застосування застави, належно з'ясував обставини, які мають значення для вирішення клопотання про продовження дії запобіжного заходу та дійшов правильного висновку про продовження дії підозрюваному ОСОБА_8 виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу, що продовживши до підозрюваного строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчий суддя на законних підставах не визначив йому розмір застави, що відповідає вимогам ч.4 ст.183 КПК України.
За вказаних обставин, ухвала слідчого судді є законною та обґрунтованою, підстави для її скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 422 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника підозрюваного ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Богунського районного суду м.Житомира від 25 липня 2023 року, якою продовжено строк тримання під вартою підозрюваного ОСОБА_8 до ІНФОРМАЦІЯ_3 , з утриманням на гауптвахті ІНФОРМАЦІЯ_2 , - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді :