Справа № 369/11330/23
Провадження №2-о/369/361/23
25.07.2023 року м. Київ
Суддя Києво-Святошинського районного суду Київської області Волчко А. Я., перевіривши цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини, -
Заявник ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини - доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без участі матері.
Перевіривши матеріали справи, суддя дійшов висновку, що дана справа не підсудна Києво-Святошинському районному суду Київської області з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування їхніх функцій, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Причому юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, тобто юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно з конституційними положеннями, у Законі України «Про судоустрій і статус суддів» визначено правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні, систему судів загальної юрисдикції і загальний порядок забезпечення діяльності судів та інші питання судоустрою і статусу суддів. Цим Законом, зокрема, закріплено положення щодо права на повноважний суд, відповідно до якого ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Вказана норма з'явилась саме завдяки впливу ст. 6 Конвенції, відповідно до якої в поняття «суд, встановлений законом», входить лише той суд, до підсудності якого віднесений розгляд тієї чи іншої справи.
Питання підсудності регулюються відповідними процесуальними кодексами. Зокрема, підсудність цивільних справ визначається відповідно до ст.ст. 26-32 ЦПК України. Встановивши загальні правила підсудності, законодавець, разом з тим, передбачив обставини, за яких участь судді у справі, віднесеної до компетенції, недопустима, зважаючи на неможливість забезпечити неупередженість суду. Отже, принцип законного судді є фундаментом правил підсудності, він являє собою суттєву гарантію правосуддя, забезпечення прав і свобод людини, відіграє роль судоустрійної засади, через його реалізацію досягається виконання завдань судочинства.
Зазначене розуміння принципу законного судді охоплюється також положеннями права на повноважний суд та включається до закріпленої у міжнародно-правових актах засади здійснення правосуддя судом, встановленим законом. Таким чином, є всі підстави розглядати як принцип організації судової влади і судочинства в Україні - здійснення правосуддя судом, встановленим законом. Вимога розгляду справи судом, встановленим законом, передбачає здійснення правосуддя спеціально створеним згідно з законом юрисдикційним органом - судом, який уповноважений на підставі норм вирішувати питання у межах його компетенції.
Таким чином, комплексне поняття «належний суд» включає в себе дві складові: суд як орган судової системи та суд як суддя чи декілька суддів, що становлять його склад. Тобто, належний суд у розумінні належного судового органу може бути позначений поняттям «компетентний суд», що використовується у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, чи поняттям «повноважний суд», що застосовується Законом України «Про судоустрій і статус суддів». Враховуючи те, що поняття «компетенція» є більш широким, доцільнішим є використання терміну «компетентний суд», під яким розуміється суд, наділений компетенцією розглянути ту чи іншу справу, яка підсудна даному суду, відповідно до вимог чинного законодавства.
Системний аналіз наведеного свідчить про те, що розгляд справи судом з порушенням правил підсудності, свідчить про те, що справа розглянута некомпетентним (неповноважним) судом.
Розгляд і вирішення справи неповноважним судом є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.
Крім того, згідно з ч. 1 ст. 378 ЦПК України, судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).
Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦПК України, заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
У заяві заявник вказує, зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Дані відомості також підтверджуються відомостями, що містяться у відповіді № 173228 з Єдиного державного демографічного реєстру.
При цьому, до матеріалів позовної заяви долучений акт депутата Вишневої міської ради Рудюк Я. М., згідно з якого вбачається, що заявник проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Разом з тим, вказаний акт депутата не є підтвердженням зареєстрованого місця проживання або перебування заявника у встановленому законом порядку, з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 3 Закону України “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні”, визначено, що місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.
Також зазначені документи, до яких вносяться відомості про місце проживання, - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист.
Механізм здійснення декларування/реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого/ зареєстрованого місця проживання (перебування), скасування декларування/ реєстрації місця проживання (перебування) визначає Порядок декларування та реєстрації місця проживання (перебування), який також встановлює форми необхідних для цього документів.
Декларування/реєстрація місця проживання (перебування), зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), зміна місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування) особи, видача витягу з реєстру територіальної громади, здійснюється органом реєстрації на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідного виконавчого органу сільської, селищної або міської ради.
Документом, що підтверджує відомості про місце проживання (перебування) особи або інформацію про відсутність таких відомостей на дату та час його формування, є витяг із реєстру територіальної громади, який видається органом реєстрації або центром надання адміністративних послуг у паперовій формі за зверненням особи, яка декларує/реєструє місце проживання (перебування), власника (співвласників) житла, законного представника (представника) особи або власника (співвласника) житла, уповноваженої особи житла, іпотекодержателя або довірчого власника (далі - суб'єкт звернення).
Таким чином, заявником не надано доказів на підтвердження його зареєстрованого у встановленому законом порядку місця проживання або перебування в межах територіальної підсудності Києво-Святошинського районного суду Київської області.
У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 31 цього Кодексу суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.
З огляду на вищевикладене, суддя приходить до висновку про необхідність передачі справи за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини до Рівненського міського суду Рівненської області (адреса: вул. Шкільна, 1, Рівне, Рівненська обл, 33028).
Згідно зі ст. 32 ЦПК України, спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Керуючись ст. ст. 31, 260, 261, 316, 317, 353, 354 ЦПК України, суддя -
Цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: ОСОБА_2 про встановлення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини передати для розгляду за підсудністю до Рівненського міського суду Рівненської області (адреса: вул. Шкільна, 1, Рівне, Рівненська обл., 33028).
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя Андрій ВОЛЧКО