79014,м.Львів, вул.Личаківська, 128
04.08.2023 Справа№ 914/2342/23
Суддя Чорній Л.З., розглянувши матеріали заяви: ОСОБА_1
про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
На розгляд Господарського суду Львівської області 01.08.2023 надійшла ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).
Судом встановлено, що заява ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність підлягає залишенню без руху з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Системний аналіз статті 113, частин першої, другої статті 116, частини першої статті 119 Кодексу України з процедур банкрутства дає можливість дійти висновку, що наявність підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність у кожному конкретному випадку повинна визначатись судом з урахуванням поданої боржником заяви та доданих до неї доказів на підтвердження настання обставин, що підтверджують неплатоспроможність фізичної особи (на момент звернення до суду з відповідною заявою) або загрозу її неплатоспроможності (у визначений зобов'язанням строк або в майбутньому).
Способи та засоби доведення підстав для відкриття провадження у справі про неплатоспроможність визначені законодавцем шляхом наведення у частині третій статті 116 Кодексу України з процедур банкрутства переліку документів, що мають додаватись до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність та підтверджувати її зміст, зокрема:
1) довіреність чи інший документ, що засвідчує повноваження представника, якщо заяву підписано представником;
2) документи, що підтверджують наявність (відсутність) у боржника статусу фізичної особи - підприємця;
3) конкретизований список кредиторів і боржників із зазначенням загальної суми грошових вимог кредиторів (боржників), а також щодо кожного кредитора (боржника) - його імені або найменування, його місцезнаходження або місця проживання, ідентифікаційного коду юридичної особи або реєстраційного номера облікової картки платника податків та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті), суми грошових вимог (загальної суми заборгованості, заборгованості за основним зобов'язанням та суми неустойки (штрафу, пені) окремо), підстав виникнення зобов'язань, а також строку їх виконання згідно із законом або договором;
4) опис майна боржника, що належить йому на праві власності, із зазначенням місцезнаходження або місця зберігання майна;
5) копії документів, що підтверджують право власності боржника на майно;
6) перелік майна, що перебуває у заставі (іпотеці) або є обтяженим в інший спосіб, його місцезнаходження, вартість, а також інформація про кожного кредитора, на користь якого вчинено обтяження майна боржника, - ім'я або найменування, місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи або реєстраційний номер облікової картки платника податків та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті), сума грошових вимог, підстава виникнення зобов'язань, а також строк їх виконання згідно із законом або договором;
7) копії документів про вчинені боржником (протягом року до дня подання заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність) правочини щодо належного йому нерухомого майна, цінних паперів, часток у статутному капіталі, транспортних засобів та угоди на суму не менше 30 розмірів мінімальної заробітної плати;
8) відомості про всі наявні рахунки боржника (у тому числі депозитні рахунки), відкриті в банках та інших фінансово-кредитних установах в Україні та за кордоном, їх реквізити, із зазначенням сум грошових коштів на таких рахунках;
9) копія трудової книжки (за наявності);
10) відомості про роботодавця (роботодавців) боржника;
11) декларація про майновий стан боржника за формою, затвердженою державним органом з питань банкрутства;
12) докази авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень;
13) інформація про наявність (відсутність) непогашеної судимості за економічні злочини;
14) інші документи, що підтверджують наявність підстав, визначених статтею 115 цього Кодексу.
Згідно з вимогами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Крім того, суд звертає увагу, що докази повинні бути актуальними на дату подання відповідної заяви до суду.
Зі змісту поданої ОСОБА_1 заяви вбачається, що заявником не дотримано вимог п. 3 ч. 3 ст. 116 КУзПБ.
У доданому до заяви конкретизованому списку кредиторів та боржників заявник зазначає про наявність загальної суми заборгованості боржника (за попередніми розрахунками) перед кредиторами в розмірі 435 675,23 грн, серед яких банки та мікрофінансові установи. Проте, зазначений список, а також інші додані до заяви документи містять лише загальну суму поточної заборгованості без обов'язкового окремого визначення основного боргу та суми неустойки (пені, штрафу) щодо кожного з кредиторів. Також, заявником зазначено кінцеві терміни кредитів, проте не вказано строку виконання чергових платежів.
Таким чином, наданий заявником конкретизований список кредиторів не може братись судом до уваги як належний доказ виконання п. 3 ч. 3 ст. 116 Кодексу.
До матеріалів заяви відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи заявником не долучено договорів, що укладені з банками та фінансовими установами.
У постанові Верховного Суду від 21.10.2020 у справі №915/36/20 висловлено позицію, за якою на момент подачі заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство боржником повинні бути надані документи (первинні документи, договори, бухгалтерський баланс, аудиторський висновок, судові рішення тощо), які підтверджують наявність ознак неплатоспроможності або її загрози, інакше таке банкрутство має ознаки фіктивного, тобто ініційованого з метою невиконання зобов'язань.
Таким чином, за відсутності усіх первинних документів у суду відсутня можливість встановити наявність ознак неплатоспроможності заявника або загрози такої неплатоспроможності.
Згідно з ст. 5, 6 і 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги». Згідно із ст.4 цього ж закону нормативно-правове забезпечення технології оброблення, створення, передавання, одержання, зберігання, використання та знищення електронних документів. покладено на Кабінет Міністрів України
Відповідно до ч. 1, 2 і 4 ст. 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи… Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.
Як вбачається із заяви ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи і додатків до неї до заяви не додано передбачених ч. 2 ст. 115 Кодексу доказів наявності заборгованості на вказану суму 435 675,23 грн. Файл з назвою "Українське Бюро Кредитних Історій ОСОБА_1 актуально на 26.07.2023", який містить текстову інформацію про фінансові операції, в тому числі й про окремі суми поточної заборгованості перед фінансовими установами не є ні первинним документом про зобов'язання боржника, ні будь-яким документом взагалі, оскільки не містить реквізитів документа (зокрема, про особу, яка його створила та про підписанта, яким від імені цієї особи його підписано); оскільки не містить відомостей про вид документа (електронний чи паперовий); оскільки не містить зазначення про особу, у якої такий документ в оригіналі знаходиться та на підставі яких документів складений. Тому ним не може підтверджуватися факт наявності заборгованості.
Правові, організаційні засади формування та ведення кредитних історій, права суб'єктів кредитних історій та користувачів бюро кредитних історій, порядок діяльності таких бюро встановлено нормами Закону України "Про організацію формування та обігу кредитних історій" (далі - Закон № 2704-IV).
Статтею 3 Закону № 2704-IV визначено його термінологію, зокрема:
"бюро кредитних історій" - це юридична особа, виключною діяльністю якої є збір, зберігання, використання інформації, яка складає кредитну історію (надалі - Бюро);
"ведення кредитної історії" - це діяльність бюро із збирання, оброблення, зберігання, захисту, використання інформації, яка складає кредитну історію;
"кредитна історія" - це сукупність інформації про юридичну або фізичну особу, що її ідентифікує, відомостей про виконання нею зобов'язань за кредитними правочинами, іншої відкритої інформації відповідно до Закону,
"користувач Бюро" - це юридична або фізична особа - суб'єкт господарської діяльності, яка укладає кредитні правочини та відповідно до договору надає та має право отримувати інформацію, що складає кредитну історію (надалі - Користувач);
"Положення Бюро" - правила формування і ведення кредитних історій, які затверджуються виконавчим органом Бюро та погоджуються Уповноваженим органом;
"кредитний звіт" - це сукупність інформації про суб'єкта кредитної історії, яка є повним або частковим відображенням його кредитної історії;
"кредитний правочин" - правочин, за яким виникає, змінюється або припиняється зобов'язання фізичної або юридичної особи щодо сплати грошових коштів Користувачу протягом певного часу в майбутньому (в тому числі договір страхування або купівлі-продажу майна з відстроченням платежу);
"суб'єкт кредитної історії" - будь-яка юридична або фізична особа, яка звернулася до Користувача з метою укладення кредитного правочину або вже уклала кредитний правочин та щодо якої формується кредитна історія;
Наведені норми свідчать про відмінність понять "Користувач" та "суб'єкт кредитної історії". Так, Користувачем може бути юридична або фізична особа - суб'єкт господарської діяльності, яка укладає кредитні правочини, тобто кредитор. Відповідно фізична особа, яка не є суб'єктом господарської діяльності з видачі кредитів, не може мати статусу "Користувач" у розумінні Закону № 2704-IV. Тобто суб'єктом кредитної історії у таких правовідносинах може бути фізична або юридична особа, яка є боржником за такими кредитними правочинами.
Отже, у спірних правовідносинах фізична особа-боржник, яка звернулася до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про свою неплатоспроможність, у розумінні Закону № 2704-IV є суб'єктом кредитної історії.
Відповідно до статті 5 Закону № 2704-IV джерелами формування кредитних історій є відомості, що надаються Користувачем до Бюро та відомості державних реєстрів, інформація з інших баз даних публічного користування, відкритих для загального користування джерел.
Перелік інформації, що містить кредитна історія, визначений статтею 7 Закону № 2704-IV, згідно пункту 2 частини першої якої це відомості про грошове зобов'язання суб'єкта кредитної історії: відомості про кредитний правочин (номер і дата укладання правочину, сторони, вид правочину), суму зобов'язання за укладеним кредитним правочином, вид валюти зобов'язання, строк і порядок виконання кредитного правочину, відомості про розмір погашеної суми та остаточну суму зобов'язання за кредитним правочином, дату виникнення прострочення зобов'язання за кредитним правочином, його розмір та стадія погашення, відомості про припинення кредитного правочину та спосіб його припинення (у тому числі за згодою сторін, у судовому порядку, гарантом тощо), відомості про визнання кредитного правочину недійсним і підстави такого визнання.
Статтею 11 Закону № 2704-IV визначено підстави та порядок надання кредитного звіту, зокрема:
- бюро надають інформацію з кредитних історій у формі кредитних звітів; кредитні звіти містять усю інформацію з кредитної історії, якщо інші обсяги інформації не передбачені Положенням бюро або договором (частина перша);
- бюро надають інформацію, яка складає кредитні історії, виключно користувачам та іншим бюро на підставах, передбачених цим Законом (частина третя);
- бюро надають кредитні звіти користувачам за їх запитами на паперовому або електронному носіях на умовах, передбачених цим Законом та договором (частина четверта);
- кредитні звіти надаються користувачам без права передачі їх або інформації, що міститься в них, третім особам (частина п'ята).
Водночас, у статті 13 Закону № 2704-IV передбачені права суб'єктів кредитної історії, зокрема:
- суб'єкт кредитної історії має право ознайомитися з інформацією, що міститься у його кредитній історії, а саме: 1) кредитним звітом; 2) інформацією з реєстру запитів (частина перша);
- суб'єкт кредитної історії має право ознайомитися з інформацією, що передбачена частиною першою цієї статті, шляхом звернення до Бюро у порядку, визначеному Положенням Бюро (частина друга);
- суб'єкт кредитних історій має право безоплатно ознайомитися з інформацією, що передбачена частиною першою цієї статті, один раз протягом календарного року, а також у разі отримання відмови Користувача від укладення кредитного правочину (частина третя);
- Бюро зобов'язане надати суб'єкту кредитної історії інформацію, що зазначена у частині першій цієї статті, протягом двох робочих днів з дня отримання від нього відповідного запиту (частина четверта).
Системний аналіз статтей 11, 13 Закону № 2704-IV дає підстави для висновку, що право на отримання (у визначених цим Законом випадках) кредитного звіту (інформації, що міститься у кредитній історії) будь-якого суб'єкта кредитної історії мають Користувачі та інші бюро, а суб'єкти кредитної історії мають таке право виключно щодо своєї кредитної історії.
При цьому слід зауважити, що законодавчо визначений порядок надання кредитного звіту Користувачам чи іншим бюро передбачає їх надання на паперовому або електронному носіях (частина четверта статті 11 Закону № 2704-IV), натомість чіткого порядку надання кредитного звіту суб'єкту кредитної історії норми цього Закону не містять.
Крім того, норми Закону № 2704-IV не містять положень щодо порядку формування, форми та обов'язкових реквізитів кредитного звіту, наявність яких надавала б можливість ідентифікувати особу, яка відповідальна за його формування та відповідність даних самій кредитній історії.
Водночас, пунктом б) частини третьої статті 15 Закону № 2704-IV визначено, що Положення Бюро, зокрема, повинно містити правила надання кредитних звітів.
Згідно публічної інформації на офіційному сайті Бюро (https://www.ubki.ua/) розміщено Положення Бюро, затверджене Директором ТОВ "Українське бюро кредитних історій" 15.05.2017 та погоджене розпорядженням Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, від 01.06.2017 № 2185.
Пунктом 2.3 Положення Бюро передбачено, що Бюро здійснює збір інформації із автоматизованих систем Користувачів до автоматизованого інформаційно-аналітичного комплексу Бюро за допомогою електронно - програмних засобів із застосуванням системи захисту відповідно до вимог чинного законодавства, що виключає можливість несанкціонованого доступу до інформації, яка збирається.
Пунктом 6 Положення Бюро визначено порядок надання кредитних звітів, згідно якого:
- Бюро у своїй діяльності по наданню кредитних звітів керується Законом України "Про організацію формування та обігу кредитних історій", іншими нормативно-правовими актами, Договорами про надання інформаційних послуг, укладеними із Користувачами, договорами про порядок та умови надання інформації, яка складає кредитну історію, укладеними із іншими Бюро кредитних історій, даним Положенням та внутрішніми документами Бюро (пункт 6.1);
- надання інформації, яка складає кредитну історію, Бюро здійснює у формі кредитних звітів (пункт 6.2);
- кредитні звіти розрізняються за обсягом інформації (стандартний кредитний звіт, кредитний звіт з рекомендованим кредитним рішенням). Структура кредитних звітів встановлюється внутрішніми положеннями Бюро та чинним законодавством (пункт 6.3);
- Бюро надає кредитні звіти суб'єктам кредитних історій за їх зверненням в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про організацію формування та обігу кредитних історій", іншими нормативно-правовими актами, цим Положенням та внутрішніми документами Бюро (пункт 6.10).
Пунктом 9 Положення Бюро визначено порядок зберігання та захисту інформації, згідно якого:
- Бюро має спеціально обладнане приміщення, де розташовані серверні станції, на яких здійснюється накопичення, збереження та обробка інформації, що складає кредитну історію -серверну кімнату (пункт 9.5);
- програмне забезпечення, за допомогою якого здійснюється накопичення, збереження та обробка інформації, що складає кредитну історію, є ліцензійним, легальним, забезпеченим захистом проти електронних вірусів та захищеним паролями з наданням доступу до нього згідно з посадовими обов'язками персоналу (пункт 9.12);
- Бюро забезпечує захист інформації при її обробці, зберіганні і передачі сертифікованими засобами захисту відповідно до законодавства України (пункт 9.13);
- робота користувачів бюро із запиту та отриманню інформації побудована на використанні SSL протоколу із стійкістю шифру 128 біт (пункт 9.14);
- ідентифікація користувачів бюро для доступу к інтерфейсам бюро потребує обов'язкового вводу персонального логіну та паролю користувача. Вказані логін та пароль зберігаються на сервері Бюро у зашифрованому вигляді із використанням асиметричного односпрямованого алгоритму шифрування, що унеможливлює встановлення паролю по його шифрованому вигляду із бази даних (пункт 9.15).
Системний аналіз пунктів Положення Бюро свідчить, що збір, опрацювання, коригування та передавання інформації щодо суб'єкта кредитних історій (зокрема й сама кредитна історія) здійснюється за допомогою електронно - програмних засобів та зберігається на сервері Бюро, тобто така інформація представлена (складається) в електронній формі.
З наведеного вбачається, що створений за допомогою електронно - програмних засобів кредитний звіт є електронним документом, який надається суб'єктам звернення (Користувачам, іншим бюро та суб'єктам кредитних історій) у електронній формі або у паперовій (паперовій копії електронного документа).
Згідно з частинами першою, другою статті 5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов'язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.
Частиною другою статті 6 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" передбачено, що накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг":
- оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги" (частина перша);
- електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом (частина п'ята);
- копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством (частина шоста).
Згідно з наказом Державного підприємства "Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості" від 01.07.2020 № 144 з 01.09.2021 набрав чинності Національний стандарт ДСТУ 4163:2020 "Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів" (далі - Національний стандарт ДСТУ 4163:2020).
Пунктом 1.1 Національного стандарту ДСТУ 4163:2020, серед іншого, визначено, що цей стандарт поширюється на організаційно-розпорядчі документи незалежно від носія інформації (далі - документи).
Згідно з пунктом 4.4 Національного стандарту ДСТУ 4163:2020 документи, що їх створюють юридичні особи, обов'язково повинні мати такі реквізити: найменування юридичної особи (04); назва виду документа (09) (не зазначають на листах); дата документа (10); реєстраційний індекс документа (11); заголовок до тексту документа (19); текст документа (20); підпис (для електронних документів - електронний підпис або електронна печатка в разі відсутності електронного підпису) (22).
Таким чином, оригіналом кредитного звіту (як електронного документа) є його електронний примірник, що містить обов'язкові реквізити, серед яких електронний підпис або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронні довірчі послуги".
Пунктом 5.32 Національного стандарту ДСТУ 4163:2020 визначено, що у разі створення примірника електронного документа з паперовим носієм інформації на ньому проставляють штрих-код або QR-код, що містить: скорочене найменування юридичної особи, дату реєстрації, реєстраційний індекс. QR-код також має містити відомості про підписувана електронного документа або накладана електронної печатки, а саме: прізвище, ім'я, по батькові підписувана або найменування юридичної особи (для електронної печатки), номер сертифіката і строк його дії. Окрім того, QR-код додатково мас містити дати накладання кваліфікованих електронних підписів і печаток на електронний документ, що беруть із кваліфікованих електронних позначок часу. Для актів додатково зазначають дані про погодження.
Оскільки роздруківка кредитного звіту у текстовому режимі, отримана боржником (суб'єктом кредитних історій) через web-інтерфейс на офіційному сайті Бюро (https://ubki.ua/), не містить штрих-коду або QR-коду, тому таку роздруківку неможливо визнати примірником електронного документа з паперовим носієм інформації.
Отже, роздруківка кредитного звіту у текстовому режимі, що не містить штрих-коду або QR-коду, є паперовою копією цього електронного документа. При цьому паперова копія кредитного звіту (як електронного документа) має засвідчуватись у порядку, визначеному чинними законодавством України.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 листопада 2022 у справі № 917/1604/21.
Також, заява не містить викладу обставин (фактів) про те, що боржник припинив погашення кредитів чи здійснення інших планових платежів у розмірі більше 50 відсотків місячних платежів за кожним з кредитних та інших зобов'язань упродовж двох місяців та не вказано у заяві і не додано до неї доказів на їх підтвердження (в тому числі й про дату, з якої починається обчислення двомісячного строку та доказів цієї дати).
До заяви не додано передбачених ч. 2 ст.116 Кодексу документів, а саме: заява не містить переліку документів, які додаються до заяви.
Згідно із пунктом 5.21. ДСТУ 4163:2020 «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів», затвердженого наказом Державного підприємства «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» від 01.07.2020 №144, якщо документ має додатки, повні назви яких не наведено в тексті документа, то ці назви потрібно зазначити у відмітці про наявність додатків із зазначенням кількості аркушів у кожному додатку та кількості їх примірників.
Зокрема, у заяві вказано, що до неї додано:
1. АК Гіренко А.pdf.
2. Декларації Гіренко.pdf.
3. Договори Гіренко.pdf.
4. Особисті документи Гіренко.pdf.
Однак це не перелік документів, а назви доданих до заяви електронних файлів. У кожному з цих файлів містяться певний контент (тексти в електронному вигляді, копії з копій та копії з оригіналів паперових документів, паперові копії електронних документів, коментарі, роздруківки сайтів тощо).
Так (зокрема і як приклад), у заяві рядок додатку "1.Декларації_Бенів.pdf." (назва файлу) має бути замінений переліком усіх тих документів, які містяться у цьому файлі із вказівкою щодо кожного документа на те, що це є електронний документ в копії, оригінал якого знаходиться у заявниці чи й інше відповідно до вимог ГПК України. Рядок додатку "2. Кредитні_договори_Бенів.pdf." має бути замінений переліком усіх тих документів (договорів), які містяться у цьому файлі із вказівкою щодо кожного документа на те, що це є або оригінал, або електронний документ в копії, оригінал якого знаходиться у заявниці чи й інше відповідно до вимог ГПК України суд позбавлений можливості перевірити додані до заяви договори на предмет того, чи вони є оригіналами чи електронними копіями, які як оригінали дійсно підписані електронним підписом з одноразовим ідентифікатором. Аналогічними є недоліки і інших додатків (файлів).
Приєднання в підсистемі "Електронний суд" електронних документів в оригіналі, чи електронних копій паперових документів до заяви, чи переведених в електронну форму паперових копій електронних документів не звільняє заявника від обов'язку вказати у самій заяві та у переліку додатків які конкретні документи до заяви додано, які з них є оригіналами, які з них є копіями і у кого знаходиться оригінал такого доказу.
Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 116 Кодексу України з процедур банкрутства, до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність додаються докази авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією за три місяці виконання повноважень.
Відповідно до абз. 3 ч. 2 ст. 30 Кодексу України з процедур банкрутства, розмір основної грошової винагороди арбітражного керуючого за виконання ним повноважень керуючого реструктуризацією становить п'ять розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожен місяць виконання арбітражним керуючим повноважень. Статтею 7 Закону України “Про Державний бюджет України на 2023 рік” установлено у 2023 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2023 року - 2 684 гривень.
Таким чином, до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність повинні бути додані докази авансування боржником на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією у розмірі 40 260 грн. 00 коп.
До заяви ОСОБА_1 не додано доказів авансування на депозитний рахунок суду винагороди керуючому реструктуризацією у розмірі 40 260 грн. 00 коп.
Натомість, до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність додано: заяву арбітражного керуючого Белінської Наталії Олександрівни про участь у справі; договір про оплату праці, винагороду та відшкодування витрат арбітражного керуючого від 12.01.2023 р., укладений між арбітражним керуючим ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ; квитанції про авансування на депозитний рахунок Господарського суду Львівської області винагороди арбітражному керуючому від 29.06.2023 №ПН274 на суму 4 026,00 грн, від 30.05.2023 №ПН69 на суму 4 026,00 грн, від 01.05.2023 №4 на суму 4 026,00 грн, від 28.02.2023 № РКО88 на суму 4 026,00 грн, від 26.07.2023 №РКО25 на суму 4 026,00 грн, від 31.03.2023 № ПН118 на суму 4 026,00 грн, від 31.01.2023 № ПН105 на суму 4 026,00 грн.
Проаналізувавши вказане, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Кодексом України з питань банкрутства чи іншим нормативно-правовим актом не передбачено можливості розстрочення, відстрочення чи звільнення ініціатора провадження у справі про неплатоспроможність від авансування винагороди арбітражному керуючому.
У постанові Верховного Суду від 19.11.2020 у справі № 910/726/20 зазначено, що законодавцем обрано спосіб врегулювання неплатоспроможності фізичної особи виключно за заявою боржника. При цьому, Законом України «Про судовий збір» не передбачено сплати судового збору за подання заяви фізичною особою про порушення справи про банкрутство. Зазначене обґрунтовує виконання державою свого позитивного обов'язку забезпечення доступу неплатоспроможних фізичних осіб до правосуддя у справах про банкрутство у спосіб не встановлення для таких фізичних осіб ставок судового збору за звернення із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство. Разом з тим, законодавцем не передбачено жодних альтернативних можливостей авансуванню на депозитний рахунок суду оплати послуг керуючого реструктуризацією за три місяці виконання ним повноважень, що є гарантією з боку держави оплати праці цією особи на час формування реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство та відповідає гарантіям на оплату праці відповідно до частин другої, шостої статті 43 Конституції України.
Зазначене не позбавляє можливості боржника (фізичної особи) укласти угоду з арбітражним керуючим, який погодиться на умовах відстрочення оплати до реалізації майна боржника виконувати повноваження керуючого реструктуризацією у справі про банкрутство цієї особи та відповідного звернення обох осіб (боржника та арбітражного керуючого) до суду про призначення його керуючим реструктуризацією у справу про банкрутство фізичної особи, яке подається разом із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство. Місцевий суд може розглянути подані документи, як альтернативу мирного врегулювання правовідносин з оплати винагороди арбітражному керуючому, та прийняти відповідне рішення про можливість задоволення заяви боржника, дослідивши всю сукупність наданих ним доказів на обґрунтування неплатоспроможності фізичної особи.
Верховний Суд звертає увагу, що Кодекс України з процедур банкрутства та інші норми законодавства не передбачають права боржника бути звільненим від авансування винагороди арбітражному керуючому при поданні такої заяви, як не передбачають можливості відстрочення чи розстрочення заявнику в авансуванні такої винагороди.
Відповідно до п. 3.1. Договору про оплату праці, винагороду та відшкодування витрат арбітражного керуючого від 12.01.2023, оплата послуг керуючого реструктуризацією становить 40 260,00 грн. за весь строк виконання повноважень арбітражним керуючим, починаючи з дати його призначення та до моменту прийняття комітетом кредиторів відповідного рішення про встановлення оплати послуг керуючого реструктуризацією.
Суд зазначає, що норми Кодексу України з процедур банкрутства не містять положень про можливість прийняття комітетом кредиторів відповідного рішення про встановлення оплати послуг арбітражного керуючого, пов'язаних з виконанням ним повноважень керуючого реструктуризацією. Положеннями статті 114 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено право кредиторів за рахунок власних коштів встановити арбітражному керуючому додаткову винагороду, а не встановлювати комітетом кредиторів оплату послуг.
До того ж, за змістом статті 123 Кодексу України з процедур банкрутства у справі про неплатоспроможність відповідні рішення приймають саме збори кредиторів, а не комітет кредиторів.
Крім того, договором про оплату праці, винагороду та відшкодування витрат арбітражного керуючого від 12.01.2023 передбачено розстрочення оплати послуг арбітражного керуючого на 10 місяців у розмірі 4 026,00 грн. щомісячно. Проте, до заяви про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність не додано доказів можливості заявника сплачувати такі щомісячні платежі, оскільки в доданому до заяви проекті плану реструктуризації боргів зазначено, що у боржника відсутні доходи, а різниця між доходами боржника та витратами боржника в місяць (без урахування платежів з оплати послуг арбітражного керуючого) становить «-» 4100,50 грн.
Також, суд зазначає, що на доданому до заяви договорі про оплату праці, винагороду та відшкодування витрат арбітражного керуючого від 12.01.2023 відсутній підпис ОСОБА_1 .
До заяви ОСОБА_1 додано квитанції про авансування на депозитний рахунок Господарського суду Львівської області винагороди арбітражному керуючому на загальну суму 28 182,00 грн.
Враховуючи наведене, заявницею не додержано вимог п. 12 ч. 3 ст. 116 Кодексу України з процедур банкрутства.
Таким чином, заявнику необхідно здійснити доплату авансування винагороди арбітражному керуючому за виконання ним повноважень керуючого реструктуризацією за три місяці у розмірі 12 078,00 грн.
У порушення ч. 4 ст. 116 Кодексу до заяви боржником не подано пропозиції щодо реструктуризації боргів (проект плану реструктуризації боргів). Доданий до заяви документ з назвою «План реструктуризації боргів» не містить будь-яких пропозицій щодо реструктуризації боргів, а саме: про відстрочення або розстрочення сплати боргу, накопиченого боржником, а також його часткове списання на умовах, які є прийнятними для кредиторів (в тому числі й щодо реалізації наявного майна). У розрахунку до плану реструктуризації заявниця зазначає, що сума її витрат в місяць перевищує суму доходів, тому сума для погашення вимог кредиторів за 12 місяць становить -652,82 грн.
Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі “Пелевін проти України” та від 30.05.2013 у справі “Наталія Михайленко проти України”, право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства, та окремих осіб. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальної заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Тобто, доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму.
Відповідно до ч. 3 ст. 37 Кодексу України з процедур банкрутства, господарський суд залишає без руху заяву про відкриття провадження у справі з підстав, передбачених статтею 174 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням вимог цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 174 ГПК України визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Отже, заява про відкриття провадження у справі про банкрутство містить недоліки, які є підставою для залишення її без руху у відповідності до ст. 37 КУзПБ та ст. 174 ГПК України.
Відповідно до частин 2-4,8 ст.174 ГПК України, в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 176 цього Кодексу. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою. Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків.
Керуючись ст.ст. 2, 37, 113, 116 Кодексу України з процедур банкрутства, ч.ч. 1-4 ст. 174, ст. 234 ГПК України, суд-
1. Заяву ОСОБА_1 про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) - залишити без руху.
2. Встановити заявнику ОСОБА_1 строк у 10 календарних днів з дня вручення цієї ухвали для усунення, зазначених у ухвалі суду.
3. У разі невиконання цієї ухвали у встановлений судом строк, заява вважається неподаною і підлягає поверненню заявнику зі всіма доданими до неї документами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і окремо оскарженню не підлягає.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://lv.arbitr.gov.ua /sud5015/.
Суддя Чорній Л.З.