номер провадження справи 27/133/23
01.08.2023 Справа № 908/1024/23
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової Світлани Сергіївни, розглянувши матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Птахокомплекс “Дніпровський” (юридична адреса: 53264, Дніпропетровська область, Нікопольський район, с. Першотравневе, вул. Центральна, 15, поштова адреса: 69065, м. Запоріжжя, вул. Електрозаводська, 3, ідентифікаційний код юридичної особи 36020648)
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Шестопал Ольги Юріївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_1 )
про стягнення 11 872 грн 52 коп.
без виклику сторін
До Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Птахокомплекс “Дніпровський” про стягнення з Фізичної особи-підприємця Шестопал Ольги Юріївни 5 892 грн 00 коп. вартості поставленого товару, 2 752 грн 29 коп. пені, 1 645 грн 63 коп. процентів, 1 582 грн 60 коп. інфляційних втрат.
Відповідно до протоколу розподілу судової справи між суддями від 29.03.2023 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/1024/23 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
Ухвалою суду від 03.04.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1024/23, присвоєно номер провадження 27/133/23. Ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.
Згідно зі ст. 248 ГПК України суд розглядає справу у порядку спрощеного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч. 2 ст. 252 ГПК України).
Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч. 3 ст. 252 ГПК України).
Відповідно до ч.ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторонами заявлено не було.
Позивач надіслав на електронну адресу суду уточнену позовну заяву, а саме в прохальній частині позову просить суд стягнути з відповідача 5 892 грн 00 коп. вартості поставленого товару, а не попередньої оплати в розмірі 5 892 грн 00 коп.
Заява прийнята судом.
Ухвалою Господарського суду Запорізької області про відкриття провадження у справі від 13.02.2023 відповідачу запропоновано подати відзив протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 07.03.2023.
Відзив на адресу суду від відповідача у встановлений процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача не надходило.
Ухвала суду від 03.04.2023, яка була направлена на адресу відповідача (69068 м. Запоріжжя, вул. Аваліані, буд. 7, кв. 12) повернулася на адресу суду з відміткою засобу поштового зв'язку «за закінченням терміну зберігання».
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, місцезнаходженням відповідача є: 69068 м. Запоріжжя, вул. Аваліані, буд. 7, кв. 12, що збігається з адресою, зазначеною позивачем у позовній заяві та на яку судом було направлено ухвалу суду від 03.04.2023.
За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою «Судова повістка» з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Повернення відправлень, від яких відмовився адресат або вручення яких неможливе, повинне здійснюватися негайно.
Отже, у разі, якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. За змістом статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18). Тож відповідач не був позбавлений можливості ознайомитися з ухвалою суду у даній справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Таким чином, сам лише факт неотримання поштової кореспонденції, якою суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належними адресами та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надала суду таку адресу для кореспонденції (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.07.2018 у справі № 44/227-б).
Суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.2021 по справі № 911/3142/19, відповідно до яких направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №800/547/17 (П/9901/87/18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Ухвала суду від 03.04.2023 була розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України - Господарського суду Запорізької області в мережі Інтернет за веб-адресою: https://zp.arbitr.gov.ua/sud5009.
Судом також враховано, що про хід розгляду справи, дату, час і місце проведення судового засідання у даній справі сторони могли дізнатись з офіційного веб-порталу Судової влади України “Єдиний державний реєстр судових рішень”: //reyestr. court. gov. ua/. Названий веб-портал згідно з Законом України “Про доступ до судових рішень” № 3262-IV від 22.12.2005 є відкритим для безоплатного цілодобового користування.
Суд вважає, що ним вжито достатньо заходів для повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі № 908/1024/23.
Таким чином, суд дійшов висновку, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи.
Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Положеннями ст. 178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
У зв'язку з вищезазначеним, справа розглядається у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.
Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 01.08.2023.
Розглянувши матеріали справи та фактичні обставини справи, суд
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.
У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань.
У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Як вбачається з матеріалів справи, що 30.12.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю “Птахокомплекс “Дніпровський” (Продавець) та Фізичною особою-підприємцем Шестопал Ольгою Юріївною (Покупець) укладено договір поставка № 152.
Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язується поставити і передати у власність Покупця товар, а Покупець зобов'язується прийняти товар і своєчасно сплатити Продавцю ціну товару на умовах, передбачених цим Договором».
Відповідно до Додатку № 1 до договору поставка пунктом прийому товару є: м. Вільнянськ Запорізької області провулок Гнаровської, 9А.
Постачання товару здійснювалось Запорізькою філією Продавця на умовах СРТ склад Покупця (магазин відповідача «Н2О»).
Пунктом 1.2 Договору узгоджено, що товаром в цьому Договорі є м'ясо птиці та продукти його переробки.
Згідно п. 1.3 договору, асортимент, кількість Товару, дата і місце поставки затверджуються сторонами в заявці, узгодженої шляхом направлення факсом, електронною поштою або узгодженої в усній формі, що в подальшому підтверджується видатковою накладною, підписаною в момент поставки і передачі Товару.
Відповідно до п. 2.3 Договору передача Товару здійснюється на підставі належним чином оформленої видаткової накладної, що підписана уповноваженими представниками Покупця.
Згідно п. 2.4 Договору датою передачі Товару Покупцю є дата, зазначена у видатковій накладній.
Відповідно до п. 3.1 Договору, ціна кожної окремої партії Товару фіксується Сторонами у видатковій накладній, яка є невід'ємною частиною цього Договору.
Згідно п. 3.1 Договору) оплата за товар здійснюється Покупцем шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Продавця або внесенням грошових коштів в касу Продавця.
У п. 3.3 Договору сторони визначили умови оплати: 100 % передплати згідно заявки та рахунку.
08.02.2022 згідно із наданою заявкою, позивачем був поставлений товар, на загальну суму 5 892 грн 00 коп., що підтверджується видатковою накладною № 30006378 від 08.02.2022, товарно-транспортною накладною, оригінали яких наявні у відповідача та підписані останнім.
Як вбачається з матеріалів справи позивачем було виставлено рахунок на оплату № 30006378 від 08.02.2022 на суму 5 892 грн 00 коп.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, своєчасно поставив замовлений товар, надав всі необхідні документи.
Відповідач свої зобов'язання за договором в частині проведення розрахунків за отриманий товар своєчасно та належним чином не виконав, заборгованість за отриманий товар в розмірі 5 892 грн 00 коп. за видатковою накладною № 30006378 від 08.02.2022 не сплатив.
Правовідносини сторін є господарськими.
Згідно ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Підстави виникнення господарських зобов'язань визначені в ст. 174 ГК України. Зокрема, господарські зобов'язання можуть виникати: з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, що визначено ч. 2 ст. 175 ГК України.
Частинами 1-3 ст. 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Як свідчать матеріали справи та надані суду документи, між сторонами склались господарські відносини, що породили взаємні права та обов'язки.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є змішаним договором, який містить у собі елементи договорів поставки та надання послуг.
Загальні положення про правочини визначені розділом IV книги 1 Цивільного кодексу України, про зобов'язання і договір - розділами І і ІІ книги 5 Цивільного кодексу України, главами 19, 20 ГК України, правові наслідки порушення зобов'язання, відповідальність за порушення зобов'язання - главою 51 Цивільного кодексу України, розділом V Господарського кодексу України, загальні положення про поставку - параграфом 3 глави 54 Цивільного кодексу України та параграфом 1 глави 30 Господарського кодексу України, загальні положення про послуги визначені главою 63 Цивільного кодексу України.
Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.
За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 222 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.
Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, згідно ч. 1 статті 627 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частиною 1 статті 901, частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. З урахуванням вимог ст. 638 Цивільного кодексу України, сторони досягли згоди з усіх істотних умов усного договору а відтак договір є укладеним.
Доказів розірвання договору, у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, або визнання недійсним договору внаслідок недодержання сторонами в момент його вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об'єктивних обставин.
Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
07.09.2022 позивач надіслав на адресу відповідача вимогу вих. № 06/09/22 від 06.09.2022 щодо виконання останнім зобов'язань за Договором поставки, позивач просив відповідача погасити заборгованість за відвантажений товар в сумі 5 892 грн 00 коп.
Разом з вимогою відповідачу, також направлявся акт звіряння взаємних розрахунків.
Згідно з даними сайту Укрпошта лист за відправленням № 6909609385820 Відповідач не отримав та останнє було повернуто Позивачу за закінченням терміну зберігання.
Фактичні обставини справи свідчать, що зобов'язання відповідача щодо оплати товару позивачу в розмірі 5 892 грн 00 коп. залишилися не виконаними.
Дослідивши матеріали справи позивач документально підтвердив поставку товару відповідачу в рамках договору № 152 від 30.12.2021.
Відповідач не надав належних та допустимих доказів оплати поставленого товару на користь позивача в повному обсязі.
Відповідачем не заперечувався факт належної поставки позивачем товару та факт її прийняття відповідачем.
Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 5 892 грн 00 коп. по договору № 152 від 30.12.2021 є обґрунтованими та доведеними.
Позивач просив суд стягнути з відповідача 1 645 грн 63 коп. процентів, 1 582 грн 60 коп. інфляційних втрат, 2 752 грн 29 коп. пені.
З метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 5.1 Договору у разі несвоєчасної оплати Покупцем отриманого Товару в терміни, узгоджені Сторонами, Покупець сплачує Продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого (несвоєчасно сплаченого) Товару за кожен день прострочення оплати. Нарахування пені за несвоєчасну оплату Товару здійснюється за весь час до повного погашення Покупцем заборгованості з оплати за Товар.
Наданий розрахунок пені судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство” та встановлено, що розрахунок виконано вірно, отже стягненню з відповідача підлягає стягненню сума пені за договором № 152 від 30.12.2021 в розмірі 2752 грн 29 коп.
Пунктом 5.2 Договору сторонами визначено, що у разі, якщо прострочення оплати Товару становить більше 10 календарних днів, то Покупець, крім пені, передбаченої п. 5.1 цього Договору, сплачує Продавцю проценти за користування чужими грошовими коштами (згідно зі ст. 536 Цивільного кодексу України) у розмірі 0,07% від несплаченої (несвоєчасно сплаченої) суми за кожен день користування грошовими коштами (починаючи з 11 календарного дня).
Беручи до уваги факт користування відповідачем значний час нашими грошовими коштами, відповідач згідно з умовами Договору поставки, повинен сплатити позивачу проценти за користування коштами в загальній сумі 1 645 грн 63 коп. гривень.
Відповідно до ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Таким чином, заявляючи вимогу щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних, позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом.
Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Оскільки заборгованість за договором боржником у повному обсязі не сплачено, тому нарахування позивачем сум інфляційних втрат від знецінення грошових коштів є правомірним, в межах заявлених позовних вимог.
Наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат суд визнав вірним. Позовні вимоги в цій частині є законними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право кожного на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
При цьому виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною “права на суд”, адже в іншому випадку положення статті 6 Конвенції будуть позбавлені ефекту корисної дії (пункти 34, 37 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бурдов проти Росії”).
Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).
За таких обставин, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно зі ст. 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Птахокомплекс “Дніпровський” до Фізичної особи-підприємця Шестопал Ольги Юріївни задовольнити.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Шестопал Ольги Юріївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Птахокомплекс “Дніпровський” (юридична адреса: 53264, Дніпропетровська обл., Нікопольський район, с. Першотравневе, вул. Центральна, 15, поштова адреса: 69065, м. Запоріжжя, вул. Електрозаводська, 3, ідентифікаційний код юридичної особи 36020648) 5 892 (п'ять тисяч вісімсот дев'яносто дві) грн 00 коп. вартості поставленого товару, 2 752 (дві тисячі сімсот п'ятдесят дві) грн 29 коп. пені, 1 645 (одна тисяча шістсот сорок п'ять) грн 63 коп. процентів, 1 582 (одна тисяча п'ятсот вісімдесят дві) грн 60 коп. інфляційних втрат, 2 684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення оформлено та підписано 04.08.2023.
Суддя С.С. Дроздова
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.