іменем України
17 липня 2023 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 749/1089/21
Головуючий у першій інстанції - Шаповал З. О.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/112/23
Чернігівський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді: Скрипки А.А.
суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л.
секретар: Поклад Д.В.
сторони:
позивач: ОСОБА_1
відповідач: Акціонерне товариство ”Українська залізниця”
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства ”Українська залізниця” на рішення Щорського районного суду Чернігівської області у складі судді Шаповал З.О. від 22 червня 2022 року, місце ухвалення рішення м.Сновськ, у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства ”Українська залізниця” про скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулась з даним позовом до Акціонерного товариства ”Українська залізниця” про скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якому просила: визнати незаконним та скасувати наказ №249 від 08.12.2021 року виробничого підрозділу Конотопської дирекції залізничних перевезень Регіональної філії ”Південно-Західна залізниця” Акціонерного товариства ”Українська залізниця”, про відсторонення від роботи позивача; зобов'язати Акціонерне товариство ”Українська залізниця” допустити позивача до роботи; стягнути з Акціонерного товариства ”Українська залізниця” на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 09.12.2021 року по день ухвалення рішення судом у даній справі. В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 вказувала, що вона працює оператором СТЦ залізничної станції Сновськ. Наказом виробничого підрозділу Конотопської дирекції залізничних перевезень регіональної філії ”Південно-Західна залізниця” Акціонерного товариства ”Українська залізниця” №249 від 08.12.2021 року її з 09.12.2021 року відсторонено від роботи як особу, яка відмовляється або ухиляється від проведення профілактичних щеплень проти гострої респіраторної інфекції COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі COVID-19), та/або не надала медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров'я, до моменту усунення причин для відсторонення. Підставою для винесення оскаржуваного наказу є доповідна записка заступника начальника залізничної станції Сновськ Коробки С.М. від 07.12.2021 року №46. ОСОБА_1 вважала своє відсторонення незаконним, а оскаржуваний наказ протиправним з огляду на таке. В Законі України ”Про захист населення від інфекційних хвороб” щеплення від COVID-19 не значиться, як обов'язкове, а отже, відсторонення працівника від роботи, із посиланням на статтю 12 цього Закону, на думку позивача, є незаконним. Крім того, кожному усуненню працівника від роботи повинно передувати подання інспектора державної санітарно-епідеміологічної служби, а не власна воля керівника закладу, тобто була порушена процедура, визначена п.5 ч.1 статті 7 Закону України ”Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”, та Інструкція ”Про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності”, затверджена Наказом Міністерства охорони здоров'я України №66 від 14.04.1995 року. Перелік професій і виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням згідно наказу МОЗ №2153 від 04.10.2021 року, на думку позивача суперечить статті 12 Закону України ”Про захист населення від інфекційних хвороб”, оскільки є не законом, а підзаконним актом. Позивач також звертає увагу на те, що з огляду на положення статті 39-1 Закону України ”Основи законодавства України про охорону здоров'я” та статті 286 ЦК України, вакцинальний статус є медичною таємницею. Також позивач звертає увагу на те, що спірний наказ про відсторонення її від роботи виданий ще до набрання чинності наказом №2393 від 01.11.2021 року, яким внесено зміни до Переліку, затвердженого наказом МОЗ України від 04.10.2021 року за №2153. Позивачу із оскаржуваного наказу не зрозуміло, з яких підстав її відсторонено від роботи, оскільки в п.1 Наказу зазначено альтернативно, що позивача відсторонено, як особу, яка відмовляється або ухиляється від щеплення та /або не надала медичний висновок. У Календарі профілактичних щеплень України щеплення від COVID-19 не значиться, як обов'язкове, тому відсторонення працівника від роботи через відсутність вказаного щеплення, є незаконним. ОСОБА_1 наголошує на тому, що було порушено її право на працю. Із вказаних мотивів, ОСОБА_1 вважає наказ про її відсторонення незаконним, а тому просить його скасувати, допустити її до роботи та виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Щорського районного суду Чернігівської області від 22.06.2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 , задоволено частково. Судом визнано незаконним та скасовано наказ №249 від 08.12.2021 року виробничого підрозділу Конотопської дирекції залізничних перевезень Регіональної філії ”Південно-Західна залізниця” Акціонерного товариства ”Українська залізниця” про відсторонення від роботи ОСОБА_1 . Стягнуто з Акціонерного товариства ”Українська залізниця” на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, що становить 26 327 грн. 28 коп., з утриманням при виплаті вказаної суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів. В іншій частині позовних вимог, відмовлено. Стягнуто з Акціонерного товариства ”Українська залізниця” на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 908 грн. Стягнуто з Акціонерного товариства ”Українська залізниця” на користь держави судовий збір в сумі 908 грн. Стягнуто з Акціонерного товариства ”Українська залізниця” на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані з отриманням професійної правничої допомоги в сумі 2 500 грн.
В апеляційній скарзі Акціонерне товариство ”Українська залізниця” просить скасувати рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 22.06.2022 року, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги вказують, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи; висновки суду не відповідають обставинам справи; неправильно застосовано норми процесуального та матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. В доводах апеляційної скарги апелянт вказує, що в даному випадку відсторонення позивача від роботи ґрунтувалось на вимогах закону, здійснено в спосіб, передбачений законом, і для такого відсторонення існували правові та фактичні підстави. При цьому, апелянт посилається на: статтю 46 КЗпП України, ч.2 статті 12 Закону України ”Про захист населення від інфекційних хвороб”, наказ МОЗ України від №2153 від 04.10.2021 року ”Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, що підлягають обов'язковим профілактичним щепленням” зі змінами, внесеними наказом МОЗ України від 01.11.2021 року № 2393, якими доповнено наказ МОЗ України від 04.10.2021 року №2153 та до переліку організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, включено Акціонерне товариство ”Українська залізниця”, як об'єкт державної власності, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83, пункт 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236 ”Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2”. Апелянт зазначає, що позивача заздалегідь, 01.12.2021 року було повідомлено про необхідність виконання відповідних вимог, а саме, надання адміністрації Конотопської дирекції залізничних перевезень до 08.12.2021 року, включно документу, який підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини, або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень, виданого закладом охорони здоров'я. Отже, у позивача було достатньо часу і можливостей для виконання відповідних вимог, щоб бути допущеною до роботи. Позивача було відсторонено від роботи, оскільки це чітко передбачено на рівні законодавства, здійснено в спосіб, передбачений законом, і для такого відсторонення існували правові та фактичні підстави. За наведених обставин, апелянт вважає, що позивачем не доведено протиправності дій відповідача щодо відсторонення ОСОБА_1 від роботи, тому підстави для задоволення позову відсутні.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 22.06.2022 року, залишити без змін.
В судовому засіданні апеляційного представник відповідача Акціонерного товариства ”Українська залізниця” - Гуслякова М.З. підтримала вимоги та доводи апеляційної скарги і просила її задовольнити.
В судовому засіданні апеляційного суду, в режимі відеоконференції, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Хоминська О.С. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, у зв'язку із її безпідставністю, та залишити без змін обґрунтоване рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 22.06.2022 року.
В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 , належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду даної справи, не з'явилась. Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду даної справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.
В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що ОСОБА_1 працює оператором СТЦ залізничної станції Сновськ у Виробничому підрозділі ”Конотопська дирекція залізничних перевезень” Регіональної філії ”Південно-Західна залізниця” Акціонерного товариства ”Українська залізниця” (а.с.17-19).
На підставі статті 46 Кодексу законів про працю України, ч.2 статті 12 Закону України ”Про захист населення від інфекційних хвороб” від 06.04.2000 року №1645-ІІІ, Наказу Міністерства охорони здоров'я №2153 від 04.10.2021 року ”Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням”, в редакції наказу МОЗ від 01.11.2021 року №2393, та Постанови КМУ №1096 від 20.10.2021 року, яка внесла зміни та доповнення до Постанови КМУ № 1236 від 09.12.2020 року ”Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2”, наказом начальника дирекції від 08.12.2021 року №249 ОСОБА_1 було відсторонено від роботи, без збереження заробітної плати. Підставою відсторонення позивача зазначено: доповідна записка начальника станції залізничної Сновськ Коробки С.М. від 07.12.2021 року №246 (а.с.19).
Як вбачається із оскаржуваного рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 22.06.2022 року, частково задовольняючи вимоги заявленого ОСОБА_1 позову, суд першої інстанції зазначив, що Наказ МОЗ №2393 від 01.11.2021 року опублікований у Офіційному віснику України та набрав чинності 09.12.2021 року, тоді як спірний наказ відповідача винесено 08.12.2021 року на підставі нечинного п.6 наказу № 2393 МОЗ від 04.10.2021 року. При цьому, суд першої інстанції констатував, що станом на день винесення спірного наказу працівники Акціонерного товариства ”Українська залізниця” не були включені до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, а тому і правові підстави для винесення наказу до введення в дію п.6 наказу № 2393 МОЗ від 04.10.2021 року були відсутні, що свідчить про незаконність оскаржуваного наказу, а тому позов в цій частині цілком обґрунтований та підлягає задоволенню. З приводу вимоги позивача про зобов'язання відповідача допустити позивача до роботи, суд першої інстанції зазначив, що скасування спірного наказу свідчить про обов'язок роботодавця допустити працівника до роботи, крім того, на час розгляду справи позивач вже поновлений на роботі в силу прийняття наказу МОЗ від 25.02.2022 року № 380 ”Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров'я України від 04 жовтня 2021 року № 2153”, який набрав чинності 01 березня 2022 року. З огляду на зазначене, суд першої інстанції дійшов висновку, що у задоволенні даної позовної вимоги необхідно відмовити. Встановивши, що у період дії оскаржуваного наказу позивач не отримувала заробітну плату, суд першої інстанції, врахувавши, що з 01.03.2022 року позивача було допущено до роботи, дійшов висновку що час вимушеного прогулу - з 09.12.2021 року по 01.03.2022 року склав 56 робочих днів. Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача за період з 09.12.2021 року по 01.03.2022 року складає, за розрахунком суду, 26 327 грн. 28 коп. (56 роб. день х 470,13 грн.). Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача, за період з 09.12.2021 року по 01.03.2022 року, в сумі 26 327 грн. 28 коп., з утриманням при виплаті вказаної суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів.
В доводах апеляційної скарги апелянт вказує, що в даному випадку відсторонення позивача від роботи ґрунтувалось на вимогах закону, здійснено в спосіб, передбачений законом, і для такого відсторонення існували правові та фактичні підстави. При цьому, апелянт посилається на: статтю 46 КЗпП України, ч.2 статті 12 Закону України ”Про захист населення від інфекційних хвороб”, наказ МОЗ України від №2153 від 04.10.2021 року ”Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, що підлягають обов'язковим профілактичним щепленням” зі змінами, внесеними наказом МОЗ України від 01.11.2021 року №2393, якими доповнено наказ МОЗ України від 04.10.2021 року №2153 та до переліку організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням, включено Акціонерне товариство ”Українська залізниця”, як об'єкт державної власності, що має стратегічне значення для економіки і безпеки держави, згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 № 83, пункт 41-6 постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року №1236 ”Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2”. Апелянт зазначає, що позивача заздалегідь, 01.12.2021 року було повідомлено про необхідність виконання відповідних вимог, а саме, надання адміністрації Конотопської дирекції залізничних перевезень до 08.12.2021 року, включно документу, який підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією чи кількома дозами вакцини, або висновку лікаря щодо наявності протипоказань до проведення профілактичних щеплень, виданого закладом охорони здоров'я. Отже, у позивача було достатньо часу і можливостей для виконання відповідних вимог, щоб бути допущеною до роботи. Позивача було відсторонено від роботи, оскільки це чітко передбачено на рівні законодавства, здійснено в спосіб, передбачений законом, і для такого відсторонення існували правові та фактичні підстави. За наведених обставин, апелянт вважає, що позивачем не доведено протиправності дій відповідача щодо відсторонення ОСОБА_1 від роботи, тому підстави для задоволення позову відсутні.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.
З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, згідно ч.1 статті 43 Конституції України.
За змістом ч.2 статті 43 Конституції України, держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, відповідно до ч.4 статті 43Конституції України.
Відповідно до ч.1 статті 46 КЗпП України, відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп'яніння; відмови або ухилення від обов'язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно приписів ч.4 статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, апеляційний суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 року у справі №130/3548/21, провадження №14-82цс22.
Як зазначено у вказаній постанові, ''… Нагальна необхідність ужиття державою у 2021 році заходів для захисту здоров'я населення (зокрема, для попередження поширення коронавірусу SARS-CoV-2, мінімізації ризиків ускладнень і смертності у хворих на COVID-19) не викликає сумнівів. Проте слід з'ясувати, чи було нагально необхідним відсторонення позивачки від роботи та наскільки саме таке відсторонення сприяло досягненню зазначеної легітимної мети.
За змістом Переліку №2153 обов'язковим профілактичним щепленням проти COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, підлягають усі працівники визначених цим документом органів, закладів, підприємств, установ, організацій у разі відсутності абсолютних протипоказань до проведення профілактичних щеплень, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого наказом МОЗ від 16 вересня 2011 року №595. Отже, Перелік № 2153 передбачав низку винятків, пов'язаних зі станом здоров'я конкретної людини, із загального правила про обов'язкову вакцинацію зазначених груп працівників незалежно від того, чи є в них об'єктивна необхідність контактувати на роботі з іншими людьми та з якою саме їх кількістю, тобто чи мають підвищений ризик інфікуватися коронавірусом SARS-CoV-2 та/або сприяти його подальшому поширенню. Критеріїв вибору підприємств, установ та організацій для включення до Переліку №2153 останній не містить.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що відсторонення особи від роботи, що може мати наслідком позбавлення її в такий спосіб заробітку без індивідуальної оцінки поведінки цієї особи, лише на тій підставі, що вона працює на певному підприємстві, у закладі, установі, іншій організації, може бути виправданим за наявності дуже переконливих підстав. У кожному випадку слід перевіряти, чи була можливість досягнути поставленої легітимної мети шляхом застосування менш суворих, ніж відсторонення працівника від роботи, заходів після проведення індивідуальної оцінки виконуваних ним трудових обов'язків, зокрема, оцінки об'єктивної необхідності під час їхнього виконання особисто контактувати з іншими людьми, можливості організації дистанційної чи надомної роботи тощо…
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що в кожному конкретному випадку для вирішення питання про наявність підстав для обов'язкового щеплення працівника проти COVID-19 і, відповідно, для відсторонення працівника від роботи, слід виходити не тільки з Переліку №2153, але й оцінки загрози, яку потенційно на роботі може нести невакцинований працівник. Зокрема, слід враховувати і такі обставини, як: - кількість соціальних контактів працівника на робочому місці (прямих/непрямих); - форму організації праці (дистанційна/надомна), у тому числі можливість встановлення такої форми роботи для працівника, який не був щепленим; - умови праці, у яких перебуває працівник і які збільшують вірогідність зараження COVID-19, зокрема потребу відбувати у внутрішні та закордонні відрядження; - контакт працівника з продукцією, яка буде використовуватися (споживатися) населенням.
Визначаючи об'єктивну необхідність щеплення працівника і перевіряючи законність його відсторонення від роботи для протидії зараженню COVID-19, необхідно з'ясовувати наявність наведених вище та інших факторів…
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 17 квітня 2019 року у справі №682/1692/17 дійшов висновку, що вимога про обов'язкову вакцинацію населення проти особливо небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров'я, а також здоров'я заінтересованих осіб є виправданою. Принцип важливості суспільних інтересів превалює над особистими правами особи, однак лише тоді, коли таке втручання має об'єктивні підстави та є виправданим.
Аналогічний висновок зробив Верховний Суд і в постановах від 10 березня 2021 року у справі №331/5291/19, (провадження №61-17335св20), від 20 березня 2018 року у справі №337/3087/17, (провадження №К/9901/283/18), від 08 лютого 2021 року у справі №630/554/19, (провадження №61-6307св20).
З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при розгляді подібних справ суди повинні враховувати, що суспільні інтереси превалюють над особистими, однак лише тоді, коли втручання у відповідні права особи має об'єктивні підстави (передбачене законом, переслідує легітимну мету, є нагально необхідним і пропорційним такій меті).”
Приписами ч.1, ч.6 статті 81 ЦПК України регламентовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вбачається із наданої відповідачем на запит апеляційного суду інформації (а.с.202-203), хронологічна дата, коли позивача ОСОБА_1 було допущено до роботи - 01.03.2022 року, наказ №186/ос від 01.03.2022 року. ОСОБА_1 обіймає посаду оператора станційного технологічного центру оброблення поїзної інформації та перевізних документів. Позивач має певну кількість прямих соціальних контактів на робочому місці. Умови праці ОСОБА_1 не дають можливості організувати для неї працю дистанційно/надомно.
Із викладеного вбачається, що умови праці, у яких працювала ОСОБА_1 , та характер виконуваних позивачем обов'язків, які пов'язані із безпосередніми, прямими контактами із незначною кількістю осіб, не збільшують вірогідність зараження COVID-19.
Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що відповідачем в ході судових розглядів даної справи, не надано суду належних та достатніх, у розумінні статей: 77,80 ЦПК України, доказів на підтвердження нагальності потреби у відстороненні позивача від роботи, з огляду на ту обставину, що умови праці, у яких перебувала ОСОБА_1 , та характер виконуваних позивачем обов'язків, які пов'язані із безпосередніми, прямими контактами із незначною кількістю осіб, і не збільшують вірогідність зараження COVID-19.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку, що відсторонення від роботи ОСОБА_1 не можна вважати пропорційним меті охорони здоров'я населення та самого позивача.
З огляду на вказане вище, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про необхідність задоволення позовної вимоги щодо визнання незаконним та скасування наказу відповідача №249 від 08.12.2021 року про відсторонення від роботи ОСОБА_1 , проте, суд помилився щодо мотивів задоволення даної позовної вимоги.
При цьому, апеляційний суд не може погодитися із визначеним судом першої інстанції розміром середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який стягнуто з відповідача на користь позивача, виходячи із наступного.
Із наданих апеляційному суду представником відповідача пояснень (а.с.215-216) вбачається, що в період дії оскаржуваного наказу позивач перебувала у відпустці з 14.12.2021 року по 17.01.2021 року, що підтверджується копіями наказів від 01.12.2021 року №2600 та від 01.12.2021 року №2601 (а.с.217,218). За весь час перебування у відпустці позивачу відповідачем було виплачено кошти в розмірі 8 250 грн., що підтверджується платіжною відомістю (а.с.221-222). За вирахуванням коштів, які сплачені позивачу за час перебування у відпустці, до виплати позивачу належало: за грудень 2021 року - 1 400 грн. 10 коп., за січень 2022 року - 4 308 грн. 00 коп., за лютий 2022 року - 8 616 грн. 00 коп. заробітної плати, що підтверджується копіями розрахунків оплати середньої зарплати за грудень 2021 року, січень 2022 року, лютий 2022 року (а.с.237-239), а всього: 14 324 грн. 10 коп.
Із врахуванням викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що розмір стягнутого з Акціонерного товариства ”Українська залізниця” на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу підлягає зменшенню до 14 324 (чотирнадцять тисяч триста двадцять чотири) грн. 10 коп. (з утриманням при виплаті вказаної суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів). В іншій частині рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 22.06.2022 року, необхідно залишити без змін.
На підставі вищенаведеного, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу Акціонерного товариства ”Українська залізниця” необхідно задовольнити частково. При цьому, рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 22.06.2022 року, необхідно змінити, виклавши мотиви та підстави часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства ”Українська залізниця” про скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в редакції даної постанови апеляційного суду, та зменшивши розмір стягнутого з Акціонерного товариства ”Українська залізниця” на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу - до 14 324 (чотирнадцять тисяч триста двадцять чотири) грн. 10 коп. (з утриманням при виплаті вказаної суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів). В іншій частині рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 22.06.2022 року, необхідно залишити без змін.
Відповідно до приписів статті 141 ЦПК України, у зв'язку із зміною рішення суду першої інстанції від 22.06.2022 року, шляхом зменшення розміру стягнутого з Акціонерного товариства ”Українська залізниця” на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу - до 14 324 (чотирнадцять тисяч триста двадцять чотири) грн. 10 коп., а отже, при частковому задоволенні (на 45,59%) вимог апеляційної скарги, в частині вирішення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, Акціонерному товариству ”Українська залізниця” у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, необхідно компенсувати 620 (шістсот двадцять) грн. 93 коп., в рахунок часткового відшкодування розміру сплаченого при поданні апеляційної скарги, (в частині вирішення позовної вимоги ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу), судового збору.
Керуючись статтями: 141, 367, 368, 374; п.4 ч.1, ч.2 статті 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства ”Українська залізниця” - задовольнити частково.
Рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 22 червня 2022 року - змінити, виклавши мотиви та підстави часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства ”Українська залізниця” про скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в редакції даної постанови апеляційного суду, та зменшивши розмір стягнутого з Акціонерного товариства ”Українська залізниця” на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу - до 14 324 (чотирнадцять тисяч триста двадцять чотири) грн. 10 коп. (з утриманням при виплаті вказаної суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів).
В іншій частині рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 22 червня 2022 року - залишити без змін.
Компенсувати Акціонерному товариству ”Українська залізниця” у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, 620 (шістсот двадцять) грн. 93 коп., в рахунок часткового відшкодування розміру сплаченого при поданні апеляційної скарги судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Головуючий: Судді: