Справа №578/389/19 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/360/23 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами
Іменем України
31 липня 2023 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Суми кримінальне провадження № 578/389/19 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Великописарівського районного суду Сумської області від 09.12.2021, за яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та мешканець АДРЕСА_1 , раніше не судимий в порядку ст. 89 КК України
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,
учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_8 ,
установила:
В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_9 просить скасувати вирок суду в частині призначення покарання та постановити вирок, за яким визначити ОСОБА_10 покарання із застосуванням ст. 69, 75 КК, оскільки при призначенні виду та розміру покарання суд першої інстанції недостатньо врахував характеризуючі дані обвинуваченого, а саме те, що раніше до адміністративної відповідальності за порушення ПДР він не притягувався, після скоєння ДТП не покинув місця пригоди та почав допомагати потерпілим, під час досудового розслідування сприяв розкриттю кримінального правопорушення, має на утриманні неповнолітнього сина, який проживає разом з ним, повністю визнав вину та щиро покаявся, потерпіла не наполягала на призначенні суворого покарання.
В запереченнях на апеляційну скаргу представник потерпілої ОСОБА_11 - адвокат ОСОБА_12 просить залишити її без задоволення, оскільки суд врахував характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого кримінального правопорушення, його тяжкість та особу обвинуваченого, який скоїв злочин у стані наркотичного сп'яніння, що обтяжує покарання. ОСОБА_10 ухилявся від суду, кримінальне провадження не розглядалось у зв'язку з його постійною неявкою в судові засідання, при чому, жодного разу не повідомив суд про причини неявки, оголошувався в розшук, не вжив заходів щодо будь-якої компенсації шкоди потерпілій.
Вироком Великописарівського районного суду Сумської області від 09.12.2021 ОСОБА_10 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, і йому призначене покарання у виді позбавлення волі строком три роки з позбавленням права керування т/з на строк три роки. Стягнуто на користь держави 2860 грн процесуальних витрат, на користь ОСОБА_11 моральну шкоду у розмірі 95000 грн, а із ТОВ СК «Альфа-Гарант» на користь ОСОБА_11 матеріальну шкоду в розмірі 5289,87 грн і моральну шкоду в розмірі 264,49 грн.
Згідно вироку, 28.11.2018 близько 11:10 ОСОБА_10 , перебуваючи в стані наркотичного сп'яніння, керував автомобілем «MERCEDES Benz» 210D, д. н. з. НОМЕР_1 у напрямку від смт. Краснопілля до с. Покровка Краснопільського району Сумської області, виїхав за межі проїзної частини праворуч, де допустив перекидання т/з, внаслідок чого пасажир автомобіля ОСОБА_11 отримала тяжкі тілесні ушкодження.
Будучи належним чином повідомленими про час і місце апеляційного розгляду, обвинувачений ОСОБА_10 та його захисник ОСОБА_13 в судове засідання не з'явились, клопотань про відкладення розгляду кримінального провадження суду не надали, а тому колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги у відсутність обвинуваченого та його захисника, оскільки це не суперечить вимогам кримінального процесуального закону.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи прокурора ОСОБА_8 про залишення вироку суду без змін, а апеляційної скарги захисника без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає з таких підстав.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_10 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, за обставин, викладених у вироку, в апеляційній скарзі захисника не оскаржуються.
Що стосується доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_13 про суворість призначеного покарання і необхідності застосування до ОСОБА_10 положень ст. 75 КК, то колегія суддів вважає необґрунтованими і такими, що не заслуговують на увагу, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та не ґрунтуються на вимогах закону України про кримінальну відповідальність.
Зокрема, у ст. 50 і 65 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Суд призначає покарання в межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, а також відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи при цьому ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
З огляду на ці положення закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання суд має враховувати не тільки межі караності діяння, встановлені у відповідній санкції статті Особливої частини КК, а й норми Загальної частини цього Кодексу, в яких регламентуються цілі, система покарань, підстави, порядок та особливості застосування окремих його видів, а також регулюються питання, пов'язані з призначенням покарання, що можуть вплинути на вибір (обрання) судом певних його виду і розміру.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо, що визнається (дискреційні повноваження суду) і ЄСПЛ, який, зокрема, у своєму рішенні в справі «Довженко проти України» зазначає про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права; це забезпечується відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Таким чином, загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї з форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування. Завданням такої форми є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою, як зазначалось вище, є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, згідно якої якщо суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Системне тлумачення цієї правової норми дозволяє дійти висновку, що питання призначення покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети кримінального покарання як такої, що включає не тільки кару, а й виправлення обвинувачених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як обвинуваченими, так і іншими особами.
Законодавець з огляду на положення ст. 75 КК підкреслює важливість такої цілі покарання як виправлення обвинуваченого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення такої особи без реального відбування покарання, хоча при цьому має врахувати не тільки тяжкість кримінального правопорушення, особу винного, але й інші обставини провадження.
Враховуючи особу обвинуваченого, наявність інших обставин кримінального провадження згідно вимог КК, колегія суддів приходить до переконання про недоцільність звільнення ОСОБА_10 від реального відбування призначеного судом першої інстанції покарання з випробуванням, як про це поставлене питання у апеляційній скарзі його захисника.
Крім того, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до кримінальних правопорушень якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості кримінального правопорушення, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за кримінальне правопорушення цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо. При цьому під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду першої чи апеляційної інстанції (прокурора, потерпілого, обвинуваченого чи його захисника), а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
На національному рівні КСУ у своєму рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що «справедливе застосування норм права передбачає передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад кримінального правопорушення та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання повинно бути домірним кримінальному правопорушенню».
При встановленні справедливості і співмірності призначеного покарання колегія суддів дотримується також й автономної концепції поняття «покарання» в усталеній судовій практиці ЄСПЛ, яка передбачає, що «покарання переслідує подвійну мету покарання і стримування від вчинення нових злочинів» (рішення від 09.10.2003 у справі «Езех и Коннорс проти Сполученого Королівства» (Ezeh and Connors v. UK), заяви № 39665/98, № 40086/98), хоча це не виключає, що покарання може спрямоване на досягнення кількох цілей, поряд з карою та запобіганням це може бути ще й відшкодування.
При призначенні ОСОБА_10 покарання, суд першої інстанції дотримався вимог закону про кримінальну відповідальність, врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, який відповідно до ст. 89 КК не є судимим, має посередню характеристику за місцем свого постійного проживання, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, має на утриманні неповнолітнього сина, обставини, які пом'якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення та обставину, яка обтяжує покарання - вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані, викликаному вживанням наркотичних засобів. Крім того, суд врахував поведінку ОСОБА_10 під час судового розгляду, який ухилявся від суду, довгий час не прибував в судові засідання без поважних причин, у зв'язку з чим до нього неодноразово був застосований привід і він двічі оголошувався в розшук та дійшов обґрунтованого висновку про призначення обвинуваченому покарання у мінімальних межах санкції за ч. 2 ст. 286 КК з його реальним відбуванням.
Колегія суддів не убачає будь-яких законних підстав також і для призначення обвинуваченому покарання із застосуванням ст. 69 КК, а тому погоджується з визначеним ОСОБА_10 покаранням. При цьому призначене судом першої інстанції покарання не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав людини, воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи).
Оскільки визначене покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, то вид і розмір призначеного ОСОБА_10 покарання є необхідним й достатнім для його виправлення і попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.
На переконання колегії суддів ті обставини, на які посилається захисник в своїй апеляційній скарзі, зокрема те, що ОСОБА_10 вину у вчиненому визнав, щиро розкаявся, раніше до адміністративної відповідальності за порушення ПДР не притягувався, після скоєння ДТП не покинув місця пригоди та почав допомагати потерпілим, під час досудового розслідування сприяв розкриттю кримінального правопорушення та має на утриманні неповнолітнього сина, були враховані судом першої інстанції при призначенні покарання в мінімальних межах санкції ч. 2 ст. 286 КК, але ці обставини не свідчать про можливість застосування ст. 69 КК чи виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання у виді позбавлення волі, а отже не можуть бути безумовними підставами для застосування ст. 75 і 69 КК.
На підставі викладеного, оскаржене судове рішення є законним, належним чином обґрунтованим та умотивованим, тому вирок суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418 і 419 КПК України,
постановила:
Вирок Великописарівського районного суду Сумської області від 09.12.2021 відносно ОСОБА_14 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на цей вирок - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Касаційна скарга на ухвалу може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4