Номер провадження: 11-сс/813/1259/23
Справа № 521/18167/23 1-кс/521/2607/23
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
20.07.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря с/з ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 14 липня 2023 року про застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 12 липня 2023 року за № 12023162470000965, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.186 КК України, -
Зміст оскарженого судового рішення
Ухвалою слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 14 липня 2023 року було задоволено клопотання слідчої СВ Відділу поліції №1 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_8 , та до ОСОБА_7 , підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.186 КК України застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» на строк 60 днів в межах строку досудового розслідування до 09 вересня 2023 року, без визначення розміру застави.
Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнені доводи особи, яка її подала
Не погодившись із зазначеною ухвалою слідчого судді захисник ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати ухвалу та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого та застосувати до ОСОБА_7 запобіжний захід у виді домашнього арешту або визначити розмір застави.
Доводи апеляційної скарги обґрунтувала тим, що прокурором не доведено існування ризиків, на які слідчий посилається у своєму клопотанні.
Захисник зазначила, що ОСОБА_7 має постійне місце проживання, має малолітню дитину.
Крім того, ОСОБА_7 надає правдиві покази, однак заперечував проти застосування насильства до потерпілих.
У своїй апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просила розглядати апеляційну скаргу за її відсутності.
До початку апеляційного розгляду прокурор ОСОБА_9 звернувся до апеляційного суду з заявою про розгляд апеляційної скарги за його відсутності.
Положеннями статті 421 КПК України встановлено, що отримавши апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді, суддя-доповідач невідкладно витребовує з суду першої інстанції відповідні матеріали та не пізніш як за день повідомляє особу, яка її подала, прокурора та інших заінтересованих осіб про час, дату і місце апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді розглядається не пізніш як через три дні після її надходження до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ч.4 ст.405 КПК України, неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. Якщо для участі в розгляді в судове засідання не прибули учасники кримінального провадження, участь яких згідно з вимогами цього Кодексу або рішенням суду апеляційної інстанції є обов'язковою, апеляційний розгляд відкладається.
За таких обставин, з огляду на положення ст.422, ч.4 ст.405 КПК України, апеляційний суд розглядає апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 без сторін кримінального провадження.
Дослідивши матеріали кримінального провадження за клопотанням слідчого та, перевіривши доводи, наведені в апеляційній скарзі, апеляційний суд дійшов висновку про таке.
Мотиви апеляційного суду.
Згідно з вимогами ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Відповідно до ч.2 ст.177 КПК України, підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.
Слід зазначити, що найбільш значущою гарантією прав людини, встановленою ст.29 Конституції України, є право на свободу та особисту недоторканність. Відповідно до цієї статті передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
При розгляді зазначеного кримінального провадження у відповідності до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суддя-доповідач апеляційного суду вважає за необхідне застосувати Конвенцію «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі «Конвенція») та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), як джерело права.
Відповідно до ст.5 Конвенції, кожен має право на свободу та особисту недоторканість. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури встановленої законом: п.с) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчинені нею правопорушення, або обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи
Згідно з приписами ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з положеннями ч.1 ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст.177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст.176 цього Кодексу.
Апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про те, що підозра ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.186 КК України є обґрунтованою.
Так, досудовим розслідуванням встановлено, що 2.07.2023 року до чергової частини відповідного територіального підрозділу поліції надійшла заява від ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про те, що 11.07.2023 року , в період часу з 22:00 годин по 23:00 годин, невідома особа чоловічої статі, перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 відкрито викрала грошові кошти у сумі 800 гривень, мобільний телефон марки «Redmi note 4» з сім-карткою з номером телефону « НОМЕР_1 », павербанк, які належать заявнику та грошові кошти у сумі 800 гривень, павербанк, які лежать ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , чим завдала матеріальний збиток потерпілим.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.186 КК України, підтверджується: витягом з ЄРДР за № 12023162470000965 від 12.07.2023 року; повідомленням з лінію «102» від 12.07.2023 року за №13044; протоколом прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення (або таке, що готується) від 12.07.2023 року; протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 12.07.2023 року; протоколами допиту неповнолітніх потерпілих від 12.07.2023 року; повідомленням про підозру від 12.07.2023 року; протоколом допиту свідка від 13.07.2023 року та іншими матеріалами кримінального провадження в їх сукупності.
Апеляційний суд зазначає, що вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення (рішення у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» від 28 жовтня 1994 року, «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, п. 32, Series A, № 182), (Erdagoz v. Turkey (Ердагоз проти Туреччини).
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі "Мюррей проти Сполученого Королівства", зазначив що факти, які викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження або навіть для пред'явлення обвинувачення, що являється завданням наступних етапів кримінального процесу.
Апеляційний суд зазначає, що, відповідно до статей 89, 94 КПК України та Глави 28 КПК України питання про встановлення вини ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину, оцінка зібраних доказів на предмет їх достовірності і допустимості відноситься до компетенції суду за наслідками судового розгляду кримінального провадження по суті обвинувачення, а підстав для визнання доказів недопустимими, відповідно до ст.87 КПК України, в ході апеляційного розгляду не встановлено та стороною захисту в апеляційній скарзі не наведено.
У справі «Ферарі-Браво проти Італії», ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що затримання та тримання особи під вартою, безумовно, можливе не лише у випадку доведеності факту вчинення злочину та його характеру, оскільки така доведеність сама по собі і є метою досудового розслідування, досягненню цілей якого і є тримання під вартою».
Ураховуючи наведене, ОСОБА_7 обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який передбачена відповідальність у виді позбавлення волі на строк від 7 до 10 років.
Таким чином, ураховуючи тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_7 у разі доведеності його вини, існує ризик того, що підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування та суду з метою уникнути кримінальної відповідальності.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Європейський суд з прав людини вказує, що небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти тільки залежно від суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших релевативних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою («W v.Switzerland», Заява № 14379/88, 26 січня 1993 року).
Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню («Becciev v.Moldova» (Бекчиєв проти Молдови), пункт 58).
Апеляційний суд погоджується з думкою слідчого судді про наявність ризику, передбаченого п.2) ч. 1 ст. 177 КПК, оскільки ОСОБА_7 може вживати заходів щодо знищення доказів, які мають значення для кримінального провадження, а саме: знищити відеозаписи камер відеоспостереження біля місця вчиненні злочину та неподалік від самого місця злочину, які на даний час ще не вилучені органом досудового розслідування, шляхом умовляння або залякування власників, у зв?язку з тим, що останній схильний скоювати злочини із застосуванням насилля.
Крім того, апеляційний суд погоджується з висновком слідчого судді про існування ризику незаконного впливу підозрюваним ОСОБА_7 на потерпілих та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, які є неповнолітніми, підтверджується тим, що ОСОБА_7 , перебуваючи без ізоляції від суспільства, матиме можливість незаконно впливати на вказаних осіб кримінального правопорушення, оскільки підозрюється у вчиненні злочину поєднаному із застосуванням насильства, при цьому підозрюваний обізнаний про те, хто саме є потерпілими.
Апеляційний суд зазначає, що ризик незаконного впливу на потерпілого та свідків об'єктивізується з огляду на встановлену КПК України процедуру отримання показань від осіб, які є потерпілими та свідками, у кримінальному провадженні, а саме, спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 статті 23, стаття 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина 4 статті 95 КПК). Тобто ризик впливу на потерпілу та свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом.
Разом з тим, апеляційний суд погоджується з думкою слідчого судді про наявність ризику, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, враховуючи обставини відомостей про особу-підозрюваного, що підтверджується тим, що ОСОБА_7 раніше судимий за кримінальне правопорушення проти власності та проти життя та здоров?я особи, на даний час перебуває у статусі обвинуваченого за ч. 2 ст. 190 КК України, що свідчить про наявність ризику вчинення ОСОБА_7 нового кримінального правопорушення.
З огляду на обставини вчинення інкримінованого ОСОБА_7 злочину, такий соціальний фактор, як наявність місця проживання та малолітньої дитини, на думку апеляційного суду не спростовує викладені в ухвалі висновки слідчого судді щодо наявності ризиків та не дає достатніх підстав вважати, що це може мати стримуючу дію та сприятиме зменшенню ризику переховування підозрюваного від органів досудового розслідування.
Обставини, передбачені ч.2 ст.183 КПК України, які могли бути перешкодою для застосування відносно підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слідчим суддею встановлені не були.
Вищенаведене в сукупності з встановленими ризиками свідчить про те, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів аніж тримання під вартою на даному етапі досудового розслідування не зможе запобігти заявленим слідчим ризикам та не дозволить контролювати місце перебування ОСОБА_7 , який у випадку застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу цілком ймовірно може вдатись до спроб зникнути з поля зору правоохоронного органу.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 про недоведеність існування ризиків, які передбачають необхідність застосування до підозрюваного ОСОБА_7 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є непереконливими, адже при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу дається оцінка сукупності обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, а не факту конкретного їх вчинення.
Апеляційний суд звертає увагу, що КПК України не вимагає доказів того, що підозрюваний обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії підозрюваного кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про те, що на теперішній час існують ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, та на підставі повного та всебічного дослідження всіх обставин провадження дійшов обґрунтованого висновку про неможливість застосування до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою.
На думку апеляційного суду, слідчий суддя обґрунтовано, керуючись положеннями ч.4 ст. 183 КПК України, не застосував до ОСОБА_7 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, оскільки останній підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення із погрозою застосування насильства по відношенню до неповнолітніх осіб.
Щодо інших доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 про незаконність оскарженої ухвали апеляційний суд враховує практику Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.).
Пункт 1) ст.6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень («Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції»), (dec.); «Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2») [ВП], § 41).
За таких обставин, доводи захисника ОСОБА_6 про наявність підстав для застосування до ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою є необґрунтованими, а слідчий суддя дослідив всі обставини, з якими закон пов'язує можливість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, який є необхідним забезпечення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Частиною 3 ст.407 КПК України встановлено, що за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право:
1) залишити ухвалу без змін;
2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість апеляційної скарги захисника ОСОБА_6 , у зв'язку з чим вважає за необхідне залишити її без задоволення, а оскаржену ухвалу слідчого судді - без змін.
Керуючись статтями 177, 178, 183, 194, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Малиновського районного суду м. Одеси від 14 липня 2023 року, якою до ОСОБА_7 , підозрюваного у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.186 КК України застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою в ДУ «Одеський слідчий ізолятор» на строк 60 днів в межах строку досудового розслідування до 09 вересня 2023 року, без визначення розміру застави, - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3