Справа № 461/4311/22 Головуючий у 1 інстанції: Кротова О.Б.
Провадження № 22-ц/811/696/23 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.
31 липня 2023 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Шеремети Н.О.
суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.
секретаря: Цьони С.Ю.
з участю: представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львовіцивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Галицького районного суду м.Львова від 23 січня 2023 року,-
в серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 04 серпня 2012 року Галицьким відділом державної реєстрації актів цивільного станку Львівського міського управління юстиції між нею та відповідачем зареєстровано шлюб, у якому народилося двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Стверджує, що спільне життя у них з відповідачем не склалося через несхожість характерів та поглядів на сімейне життя та ведення спільного господарства, у зв'язку з чим у них постійно виникали конфлікти та сварки. Зазначає, що нею раніше подавалась заява про розірвання шлюбу у вересні 2021 року, однак чоловік попросив забрати заяву, оскільки в нього відбувались судові процеси з приводу нерухомого майна і обіцяв після закінчення таких дати згоду на розлучення. Вказує, що шлюб має формальний характер, а його збереження та примирення є неможливим, зважаючи на те, що вищезазначені обставини продовжуються протягом тривалого часу, а спроби примирення не принесли жодних результатів, відтак подальше збереження шлюбу суперечить її інтересам та інтересам дітей. З наведених підстав просить шлюб розірвати.
Рішенням Галицького районного суду м.Львова від 23 січня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 , зареєстрований 04.08.2012 року Галицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, актовий запис №154.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 992,40 грн. судового збору.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_3 , в апеляційній скарзі покликається на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи.
Апелянт вказує, що судом першої інстанції не були встановлені дійсні причини подання позову про розірвання шлюбу та зроблено неправильний висновок про те, що подальше збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивачки. Зазначає, що рішення позивачки розірвати шлюб викликане емоційним перевантаженням пов'язаним з перебуванням у чужій країні і носить тимчасовий характер. Звертає увагу на те, що позивачка вже декілька разів приймала рішення розірвати стосунки, проте кожного разу поверталась та сторони продовжували проживати разом. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
ОСОБА_3 звернувся до суду з клопотанням про відкладення розгляду справи у зв'язку з його перебуванням на стаціонарному лікуванні, а відтак не має можливості взяти участь у розгляді даної справи.
Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є достатньою підставою для відкладення розгляду справи.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18.
З огляду на те, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення судового рішення, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу у відсутності ОСОБА_3 .
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на заперечення доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з положеннями ч. ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч.6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ч.1 ст. 89 ЦПК України).
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що сімейне життя між сторонами не склалось, з червня 2021 року відносини між ними погіршились, вони не підтримують шлюбно-сімейних стосунків, не ведуть спільне господарство, не підтримують подружніх відносин, їх шлюб носить формальний характер, та дійшов висновку, що подальше збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, що є підставою для його розірвання.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції.
Головним завданням сімейного законодавства є зміцнення сім'ї. Проте завдання СК України щодо подальшого зміцнення сім'ї не виключає існування права на розлучення. Держава заінтересована у збереженні лише такої сім'ї, яка б відповідала принципам моралі і вимогам закону. Відсутність почуттів любові і поваги, неможливість подолання непорозумінь, неприязні, ворожнечі - все це негативно відбивається на особистому житті кожного із подружжя.
Згідно статті 1 СК України регулювання сімейних відносин здійснюється з метою побудови сімейних відносин на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки.
Відповідно до статті 2 СК України такий регулює сімейні особисті немайнові та (або) майнові відносини між подружжям.
Згідно статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Стаття 51 Конституції України передбачає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Аналогічні приписи викладені у ст. 24 СК України, у якій, крім іншого передбачено, що примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Згідно з частиною п'ятою статті 55 СК України дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та іншими членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги.
Виходячи із змісту ч. 3, 4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
Згідно з частиною третьою статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя.
Суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства (ст. 111 СК України).
Відповідно до статті 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Відповідно до змісту п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. Із цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Системний аналіз норм СК України вказує на те, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей. З цією метою суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з'ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 , 04.08.2012 року уклали шлюб, зареєстрований Галицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, актовий запис №154, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .
За час шлюбу у них народилося двоє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 від 16 жовтня 2012 року та свідоцтвом про народження серія НОМЕР_3 від 13 травня 2016 року, виданими Галицьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не підтримують шлюбних відносин, у зв'язку з чим такі фактично припинились, спільне господарство не ведуть.
Відповідно до ст. 111 СК України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.
За змістом указаної норми заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов'язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя. Надання строку для примирення подружжя є правом суду, а не його обов'язком.
Ухвалою Галицького районного суду м.Львова від 15 вересня 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 надано строк для примирення терміном два місяці з метою збереження сім'ї.
Разом з тим, протягом наданого судом строку сторони не дійшли до примирення, у зв'язку з чим позивачкою було подано заяву від 21 листопада 2022 року, в якій вона наполягає на розірванні шлюбу.
Встановивши, що сторони припинили подружні стосунки, втратили один до одного почуття любові, поваги, що сім'я існує формально, примирення і збереження сімейних відносин між сторонами є неможливе, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам позивачки, збереження шлюбу є неможливим, а відтак вірно вважав про наявність підстав для розірвання шлюбу, що відповідає вимогам статей 24, 56 СК України.
На думку колегії суддів, доводи апелянта про те, що рішення позивачки розірвати шлюб викликане емоційним перевантаженням пов'язаним з перебуванням у чужій країні і носить тимчасовий характер, є лише його баченням стосунків між ним і позивачкою, яка про зміну відносин між ними суд не повідомила та наполягає на розірванні шлюбу.
Твердження апелянта про те, що позов про розірвання шлюбу поданий позивачкою під впливом емоцій не заслуговують на увагу, оскільки примирення між сторонами до цього часу не відбулося, позивачка не бажає миритися з відповідачем та не виявляє намір на збереження сім'ї, оскільки шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається, а відтак колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для розірвання шлюбу.
Доводи апелянта про те, що причин для розірванню шлюбу не існувало та не існує, позивачка вже декілька разів приймала рішення розірвати стосунки, проте кожного разу поверталась та сторони продовжували проживати разом, не заслуговують на увагу, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження цих доводів, справа перебувала у провадженні суду першої інстанції з 19 серпня 2022 року, у сторін було достатньо часу для примирення, однак відносини сторін не змінилися, і після ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, і за час перебування справи у провадженні апеляційного суду.
Крім цього, як вбачається з матеріалів справи, 12 червня 2023 року ОСОБА_1 надіслала на адресу Львівського апеляційного суду заяву, в якій вказала, що категорично не бажає продовжувати сімейне життя з відповідачем та за жодних обставин не налаштована змінювати прийняте нею рішення про розірвання шлюбу, оскільки під час перебування у Польщі у неї виникли стосунки з іншим чоловіком, які вона бажає узаконити.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.
Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» («Pronina v. Ukraine») від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржуване рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення.
Рішення Галицького районного суду м.Львова від 23 січня 2023 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 03.08.2023 року.
Головуючий: Н.О. Шеремета
Судді: О.М. Ванівський
Р.П. Цяцяк